Ухвала суду № 68577818, 21.08.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/2375/17 Головуючий у 1 інстанції: Білінсьа Г.Б.

Провадження № 22-ц/783/4148/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. М.

Категорія: 43

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2017 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

при секретарі: Цапові П.М.,

за участю: відповідача (апелянта) ОСОБА_2В та її представника ОСОБА_3,

позивача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківської районного суду м. Львова від 04 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04 травня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Усунуто перешкоди у володінні та користуванні ОСОБА_4 квартирою №1 в будинку №6 на вул. Лемківській у м. Львові шляхом вселення ОСОБА_4 у зазначену квартиру.

Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржила відповідач ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі, зазначає, що оскаржуване рішення постановлене з невідповідністю висновків обставинам справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, з грубим порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Зокрема зазначає, що їй не було надіслано в передбаченому законом порядку повістки про виклик у судове засідання на 09.00 год. 04 травня 2017 року, відтак вона не знала про дане судове засідання, а тому причина її неявки є поважною. Відповідно, суд зобовязаний був ухвалити рішення про відкладення розгляду справи з підстави першої неявки у судове засідання. Крім того, зазначає, що 03 травня 2017 року через канцелярію суду її представником було подано зустрічну заяву про припинення права власності на частку, визнання права власності, однак 04 травня 2017 року судом винесено ухвалу про залишення без руху зустрічного позову, оскільки не сплачено судовий збір. 10 травня 2017 року через канцелярію суду на усунення недоліків зустрічної позовної заяви її представником було подано оригінал квитанції про сплату судового збору, однак 16 травня 2017 року під час ознайомлення з матеріалами справи вона довідалась, що її зустрічна позовна заява не прийнята до провадження, а судовий збір проігноровано та не взято до уваги у звязку із тим, що 04 травня 2017 року судом розглянуто справу по суті та ухвалено рішення про часткове задоволення первісного позову. Окрім цього, судом не прийнято процесуального рішення про повернення зустрічної позовної заяви, відповідно до журналу судового засідання від 04 травня 2017 року. Також, апелянт зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд прийшов до висновку, що «Дані обставини стверджуються поясненнями сторін в судовому засіданні та долученими до справи письмовими доказами», однак такий висновок суду не відповідає обставинам справи та є помилковим, так як сторони в судому засіданні не надавали пояснення у звязку з тим, що відповідач не приймав участі у справі. Пояснення в судовому засіданні надавав лише позивач та його представник, згідно журналу судового засідання від 04 травня 2017 року. Крім того, зазначає, що позивачем не долучено до позовної заяви жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили, що нею вчинялися чи вчиняються перешкоди у володінні та користуванні ОСОБА_4 квартирою №1 в будинку №6 на вул. Лемківській у м. Львові, однак вона була позбавлена можливості довести свою правову позицію та обґрунтувати її доказами в судовому засіданні у звязку з необґрунтованим та поспішним намаганням суду ухвалити рішення у справі, також 04 травня 2017 року у судовому засіданні допитано свідка ОСОБА_6 чим позбавлено її можливості поставити запитання свідку, а відтак просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимого відмовити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_2В та її представника ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, позивача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст.11, 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегія суддів вважає що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Задовольняючи частково даний позов, районний суд виходив з того, що позивачу ОСОБА_4, який є співвласником 2/3 часток спірної квартири АДРЕСА_1 з боку відповідачки ОСОБА_7 чиняться перешкоди у володінні і користуванні спірною квартирою.

З такими висновками суду погоджується й судова колегія виходячи з наступного.

Згідно із ст.ст.3, 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України.

Скориставшись своїм правом, ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом про усунення перешкод у володінні і користуванні квартирою шляхом його вселення.

Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до закону №475/97-ВР від 17.07.97 року " Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь - які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь - яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.ст.379,372 ЦК).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши фактичні обставини справи, для вирішення спору повинен застосувати правову норму, яка регулює виниклі правовідносини.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, після смерті ОСОБА_8 батька позивача ОСОБА_4 8 березня 2014року була відкрита спадщина, яка складається з 1/2 ідеальної частини квартири №1 в будинку №6 на вул. Лемківській у м. Львові.

Спадкоємцями були: відповідачка ОСОБА_2 (друга дружина померлого), позивач, ОСОБА_4 (син від першого шлюбу) та батько спадкодавця, ОСОБА_9.

Будучи неповнолітнім, у встановлений законом шестимісячний строк, він подав заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Таку ж заяву від його імені, неповнолітньої особи, подала і його мати, ОСОБА_6. Його дід, ОСОБА_10 подав заяву про відмову від прийняття спадщини на його користь, тому частки у спадковому майні склали: 1/3 частина у спадщині дружині померлого (відповідачці) - ОСОБА_2 та 2/3 частини у спадщині сину померлого - ОСОБА_4. Свідоцтво про право на спадщину на 2/3 частини спадкового майна видано ОСОБА_4.

Відповідачка, ОСОБА_2 своїми діями створює перешкоди у здійсненні позивачем права володіння та користування своїм майном, зокрема квартирою №1 будинку №6 на вул. Лемківській в м. Львові, зокрема не пускає його до цієї квартири, як її співвласника, відмовляється надавати йому ключі від вхідних дверей даної квартири та заперечує його перебування та проживання у ній, а тому останній позбавлений можливості вселитись і проживати у спірній квартирі.

Більше того, позов до суду ОСОБА_4 свідчить про те, що між вище згаданими співвласниками спірної квартири домовленості про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю, не досягнуто.

Доказів, які можна було б визнати належними та допустимими і які б свідчили про те, що між співвласниками спірної квартири було досягнуто добровільної згоди на вселення у цій квартирі позивача, відповідачкою до суду подано не було, а відтак доводи апеляційної скарги в цій частині до уваги прийматися не можуть.

Наявність даного спору безспірно свідчить про те, що позивачу, як співвласнику спірної квартири, чиняться перешкоди з боку відповідачки, і суд обґрунтовано задовольнив цю його вимогу.

За вище наведених обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що підстави для його скасування відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків оскаржуваного рішення, слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п.1 ч.1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Шевченківської районного суду м. Львова від 04 травня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : О.М. Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

ОСОБА_11