Постанова № 6856894, 22.10.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

22.10.09 Справа №2а-5167/09/8/0170

(11:19 год.) м. Сімферополь Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О. , при секретарі Маляр К.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

до ОСОБА_1

про спонукання до виконання певних дій

за участю представників сторін:

від позивача: Тарасенко Ольга Василівна, довіреність № 87/100 від 23.07.08, ;

від відповідача: не зявився,

Суть спору: Державна податкова інспекція у м. Сімферополі АРК звернулась до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою про зобов'язання ОСОБА_1 задекларувати доходи з фізичних осіб.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не декларує доходи, які були внесені ним до статутного фонду ПП «Югавтоморс», де він є засновником, та статутні внески відповідача при формуванні статутного фонду значно перевищують задекларовані суми доходу за 2004-2008 роки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.04.09 року відкрито провадження в адміністративній справі та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні 22.10.09 р. підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.10.09 р. заперечував проти задоволення позовних вимог з мотивів, викладених у запереченнях, доданих до позову, а саме зазначив, що на нього не розповсюджується норма викладена у ч.3 ст. 86 Господарського кодексу України, у звязку з тим, що відповідач є засновником приватного підприємства, а ч.3 ст.86 Господарського кодексу України стосується тільки господарських товариств. Крім того відповідач зазначив, що ч.3 ст.86 Господарського кодексу України не зобовязує засновника-фізичну особу надавати податкову декларацію про доходи для підтвердження свого майнового стану при збільшенні статутного фонду. Також відповідач наполягав на тому, що позивач взагалі не наділений повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про зобовязання засновника ПП «Югавтоморс» задекларувати доходи з фізичних осіб.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Югавтомоторс» 26.09.08 р. зареєстроване у якості юридичної особи, код ЄДРПОУ 32443519, засновником якого є ОСОБА_1, розмір внеску відповідача до статутного фонду ПП «Югавтомоторс» становить 10000000 грн., що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 29.09.08 р., наданими позивачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського Кодексу України, вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Частина 3 статті 86 Господарського Кодексу України встановлює, що забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Фінансовий стан засновників - юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників-громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом.

Станом на 13.03.09 р. ОСОБА_1 не надав до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі декларацію про доходи.

Згідно відомостей з центрального банку даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суму виплачених доходів встановлено, що дохід отриманий ОСОБА_1 за період з 2004 р. по ІІ квартал 2008 р. склав 42099,32 грн.(а.с.20).

Позивач вважає, що відповідачем таким чином було приховано від оподаткування значні суми доходів, чим порушено п.11 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та ст.18.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про необгрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зясовує, чи використане повноваження, надане субєкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Платником податку в розумінні Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року № 889-ІV є резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи; нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України, от же будь яка фізична особа, яка отримує доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи.

Відповідно до ст.18.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року № 889-ІV річна декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) (далі - декларація) подається платником податку, який зобов'язаний подавати таку декларацію згідно з нормами цього Закону або інших законів.

Отже платник податку з доходів фізичних осіб зобовязаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи, якщо це прямо передбачено Законом.

Згідно підпункту "г", підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000року N 2181-III податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), - до 1 квітня року, наступного за звітним.

На підставі пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та п.6.11 Наказу Державної податкової адміністрації України від 17 березня 2001 року N 110 "Про затвердження Інструкції про порядок застосування та стягнення сум штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби", у разі неподання податкової декларації у строки, визначені законодавством, платник податків сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або його затримку. Отже законодавством України вже визначений порядок подання податкових декларацій до органів державної податкової служби України, та відповідальність, яка настає в разі порушення даного порядку.

Відповідно до п.11. ст..11 Закону України «Про державну податкову службу» до функцій державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районних у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій входить - застосовування до платників податків фінансових (штрафних) санкцій, стягнення до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.

Суд зазначає, що пунктом 1.1 ст.1 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” № 2181-Ш від 21.12.2000р. (із змінами та доповненнями, далі Закон України №2181) встановлено, що платники податків - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що платники податків наділені обовязком подавати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи лише у випадку якщо такий обовязок прямо покладений на нього законом. У Законі № 889 відсутній обовязок подавати декларацію про майновий стан і доходи для фізичних осіб, які є засновниками господарський підприємств.

Позивач же звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1, який не є платником податку в розумінні Закону України № 2181. Отже суд приходить до висновку, що вищезазначені норми не розповсюджуються на відповідача, та не встановлюють відповідальності відповідача за не надання ним податкової декларації про доходи.

Що стосується посилання позивача на те, що відповідач, приховавши від оподаткування доходи, порушив вимоги п.11 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу» та ст. 18.1. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», суд зазначає, що такі висновки позивача є не правомірними, не обґрунтованими, адже відповідач не є платником податку, а ці норми стосуються тільки платників податку. Суд зазначає, що законодавець саме платників податків зобовязує надавати річну декларацію про майновий стан і доходи та визначає відповідальність саме платників податків за не виконання або не належне виконання цих вимог. Вищезазначені норми не стосуються фізичних осіб, в тому числі засновників підприємств, а отже відповідач не зобовязаний був надавати декларацію про доходи відповідно до 18.1. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», та не може нести відповідальність за не виконання цих дій.

Також суд зазначає, що законодавством України не передбачено взагалі а ні обовязку, а ні порядку надання декларації про доходи засновником підприємства фізичною особою при збільшенні розміру внеску до статутного фонду.

Крім того суд зазначає, що обовязок фізичної особи задекларувати свої доходи кореспондується із повноваженнями органу державної податкової служби здійснювати контроль за правильністю сплати податків, однак позивач не має повноважень визначати рівень доходів фізичної особи за її видатками, оскільки не прямі методи визначення доходів фізичної особи законодавством не передбачені.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач звернувся до адміністративного суду з вимогами про зобов'язання відповідача задекларувати доходи з фізичних осіб.

Відповідно ч.4 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Згідно п.11 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 року N 509-XII (із змінами та доповненнями), Державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна. Також п.17 ст.11 зазначеного Закону визначає право органів державної податкової служби звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Таким чином, нормами діючого законодавства України не передбачено повноважень органів державної податкової служби звертатися до суду із вимогами про зобов'язання фізичної особи задекларувати доходи.

Стаття 19 Конституції України зобовязує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже «на підставі» означає, що субєкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обовязків, встановлених законами.

«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд також враховує, що субєкт владних повноважень зобовязаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.4 ст.71 КАС України суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Позивачем не було надано суду документів та доказів, які б підтверджували правомірність та обґрунтованість позовних вимог позивача, у звязку з чим, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача стосовно зобовязання відповідача задекларувати доходи є не правомірними, не обґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 4 статті 94 КАС України у справах, у яких позивачем є субєкт владних повноважень, і відповідачем фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються. Враховуючи звільнення позивача від оплати судових витрат по справі, останні не підлягають стягненню з відповідача.

У звязку зі складністю справи судом 22.10.09 року проголошені вступна та резолютивна частина постанови, а 27.10.09 року постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її складання у повному обсязі, у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої, протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Кушнова А.О.