Постанова № 6856656, 12.11.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

12.11.09Справа №2а-7027/09/4/0170 о 13:45 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю. , при секретарі судового засідання Кравченко О.І., за участі представників сторін:

від позивача - Бурова О.Д.;

від відповідача - Ліпницька Г.Ю.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Євпаторійської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України

до Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0000591702/0, №0000601702/0, №0000611702/0 від 12.04.2006р, № 0001802301/0 від 16.08.2007 року

Суть спору: Євпаторійська квартирно-експлуатаційна частина району Міністерства оборони України (далі – позивач) звернулась до адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим(далі – ДПІ в м. Євпаторії, відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Євпаторії №0001802301/0 від 16.08.2007 року, №0000591702/0 від 12.04.2006 року, №0000601702/0 від 12.04.2006 року, №0000611702/0 від 12.04.2006 року. Позов мотивовано тим, що позивач не є власником закріплених за ним транспортних засобів і не може бути платником податку з власників транспортних засобів, податкове зобов'язання за яким визначено за податковими повідомленнями-рішеннями від 12.04.2006 року №0000591702/0, №0000601702/0 і №0000611702/0. Стосовно податкового повідомлення-рішення №0001802301/0 від 16.08.2007 року позивач зазначив, що він є неприбутковою організацією, його внесено до відповідного реєстру, вказане податкове повідомлення-рішення, на думку позивача, порушує вимоги пп. 7.11.8 п. 7.11 ст. 7 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі – Закон №334, тут і далі нормативно-правові акти в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Крім того позивач посилався на порушення порядку організації і проведення перевірки, за результатами якої винесені спірні податкові повідомлення-рішення, у зв'язку із відсутністю рішення суду, яке є підставою для її проведення.

Ухвалами суду від 03.06.2009 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, надав письмові заперечення проти позову (а.с. 40-45, 46, 82-84), в яких просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення позивачем вимог пп. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2, п. 4.1 ст. 4, п. 11.3, ст. 11 Закону №334, що спричинило заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 44496,00 грн. і стало підставою прийняття податкового повідомлення-рішення №0001802301/0 від 16.08.2007 року; штрафні санкції з податку з власників транспортних засобів, застосовані за податковими повідомленнями-рішеннями від 12.04.2006 року №0000591702/0, №0000601702/0 і №0000611702/0, на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» за несвоєчасне погашення податкового зобов'язання по податку з власників транспортних засобів, сума податкового зобов'язання за яким самостійно визначена платником податку в поданих до податкового органу розрахунках. Крім того відповідачем направлено письмове клопотання (а.с. 50), в якому він вказує на пропуск позивачем строків звернення до адміністративного суду, встановлених ч. 2 ст. 99 КАС України.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»).

За змістом ст. 4 Закону України від 21.12.2000 року №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі – Закон №2181) податкові органи вправі приймати рішення за наслідками перевірок платників податків, яким визначається сума податкового зобов'язання з податків і зборів (обов’язкових платежів).

Враховуючи зазначене, відповідач здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами є справою адміністративної юрисдикції і його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Судом встановлено, що позивач є юридичною особою, ідентифікаційний код 07786127 (а.с. 8), є платником податків, зборів (обов’язкових платежів).

Посадовими особами відповідача, на підставі наказу начальника ДПІ в м. Євпаторія від 24.07.2007 року №429 (а.с. 52) і направлення №419 від 24.07.2007 року (а.с. 53) проведено виїзну позапланову перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2004 року по 31.03.2007 року, за результатами якої складено акт від 07.08.2007 року №1147/23-2 (а.с. 9-29), за висновками якого встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог пп. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2, п. 4.1 ст. 4, п. 11.3, ст. 11 Закону №334.

На підставі даного акту прийнято податкове повідомлення-рішення №0001802301/0 від 16.08.2007 року про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 66744,00 грн., з яких 44496,00 грн. за основним платежем, 22248,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, застосованими на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 11 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» (далі – Закон №509) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

Статтею 11-1 Закону №509 визначені підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів), зокрема, визначення обставин, за наявності хоча б однієї з яких, органом державної податкової служби проводиться позапланова виїзна перевірка.

Так, пунктом 1 частини 6 статті 11-1 Закону №509 визначено, що позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності передбачених цією статтею обставин.

Відповідно до частини 9 статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених в цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом.

Таким чином, у разі виникнення будь-якої з обставин, викладених у частині 6 статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», позапланова перевірка може бути проведена за рішенням керівника податкового органу, оформленим наказом.

Рішення керівника податкового органу є альтернативною підставою для проведення позапланової перевірки поруч із рішенням суду, яке, як підстава, передбачено цією нормою.

При цьому, рішення суду, як виключну підставу для проведення позапланової документальної перевірки, необхідно розглядати лише у випадках виникнення обставин, які прямо не зазначені у ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», що узгоджується із цією нормою Закону, зокрема із тими приписами, якими передбачено, що позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, оформленого наказом.

За таких обставин, суд не приймає до уваги доводи позивача щодо порушення відповідачем порядку організації і проведення перевірки, у зв'язку із відсутністю судового рішення.

Судом встановлено, що в основу висновків про порушення позивачем вимог пп. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2, п. 4.1 ст. 4, п. 11.3, ст. 11 Закону №334 покладено наступні обставини.

Перевіркою встановлено, що згідно даними меморіальних ордерів, первинних документів, підприємство отримало валові доходи у сумі 344041,00 грн., згідно декларації з податку на прибуток валові доходи дорівнюють 166016,00 грн., відхилення – 178025,00 грн.

Дане порушення виникло у результаті включення підприємством до складу валових доходів сум не по першій події згідно Закону №334, а по надходженню грошових коштів від покупця на банківський рахунок, що призвело до заниження суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у податкових звітних періодах з ІІІ кварталу 2004 року по І квартал 2007 року у сумі 44496,00 грн.

Згідно із ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до постанов Євпаторійського міського суду від 04.10.2007 року (а.с. 48, 49) посадових осіб позивача, відповідальних за ведення податкового обліку, притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в тому числі у зв'язку із порушенням порядку ведення податкового обліку, що призвело до заниження суми податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 44496,00 грн., що підтверджується актом від 07.08.2007 року №1147/23-2.

Постановою Господарського суду АР Крим від 24.06.2008 року у справі №2-27/2346-2008А за позовом ДПІ в м. Євпаторії до Євпаторійської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України про стягнення 68966,02 грн. (сума податкового боргу за податковими повідомленнями-рішеннями від 16.08.2007 року №0001802301/0 та від 12.04.2006 року №0000591702/0, №0000601702/0 і №0000611702/0) позов задоволено (а.с. 60-63). Вказана постанов залишена без змін згідно із ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.09.2008 року.

Позивач не оскаржує правильності застосування податковим органом вимог пп. 2.1.1 п. 2.1 ст. 2, п. 4.1 ст. 4, п. 11.3, ст. 11 Закону №334 при визначенні суми податкового зобов'язання з податку на прибуток, а вказує на те, що відповідачем не враховано статус позивача як неприбуткової установи.

Відповідно до пп. «а» пп. 7.11.1 п. 7.11 ст. 7 Закону №334 ця стаття застосовується до неприбуткових установ і організацій, які є органами державної влади України, органами місцевого самоврядування та створеними ними установами або організаціями, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів.

Від оподаткування звільняються доходи таких неприбуткових організацій, отримані у вигляді:

коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

пасивних доходів;

коштів або майна, які надходять до таких неприбуткових організацій як компенсація вартості отриманих державних послуг, у тому числі доходів державних професійно-технічних навчальних закладів, отриманих від виготовлення та реалізації товарів (виконання робіт, надання послуг), пов'язаних з їх основною, статутною діяльністю;

дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або у межах благодійної, у тому числі гуманітарної допомоги чи технічної допомоги, що надаються таким неприбутковим організаціям відповідно до умов міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх отримувачам згідно із законодавством, з метою зниження рівня таких цін.

Згідно із пп. 7.11.8 п. 7.11 ст. 7 Закону №334 доходи неприбуткових організацій, визначених у абзаці «а» підпункту 7.11.1, у тому числі доходи закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоров'я, а також архівних установ та реабілітаційних установ для інвалідів та дітей-інвалідів, що мають відповідну ліцензію, які утримуються за рахунок бюджету, зараховуються до складу кошторисів (на спеціальний рахунок) на утримання таких неприбуткових організацій і використовуються виключно на фінансування видатків такого кошторису (включаючи фінансування господарської діяльності згідно з їх статутами), розрахованого та затвердженого у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Незалежно від положень абзацу першого цього підпункту, у разі коли неприбуткова організація отримує доход з джерел, інших ніж визначені відповідними підпунктами 7.11.2 - 7.11.7 цього пункту, така неприбуткова організація зобов'язана сплатити податок на прибуток, який визначається як сума доходів, отриманих з таких інших джерел, зменшена на суму витрат, пов'язаних із отриманням таких доходів, але не вище суми таких доходів.

При підрахунку суми перевищення доходів над витратами згідно із абзацом першим цього підпункту, а також при визначенні сум оподатковуваного прибутку згідно із абзацом другим цього підпункту сума амортизаційних відрахувань не враховується.

Згідно із пп. 7.11.10 п. 7.11 ст. 7 Закону №334 з метою оподаткування центральний податковий орган веде реєстр всіх неприбуткових організацій, які звільняються від оподаткування згідно з положеннями цієї статті.

Державна реєстрація неприбуткових організацій здійснюється у порядку, передбаченому відповідним законодавством.

З документів, наданих відповідачем вбачається, що до реєстру неприбуткових організацій (установ) позивача внесено за рішенням №346 від 11.09.2008 року (а.с. 32).

Позивачем не надано доказів дотримання положень п. 7.11 ст. 7 Закону №334 щодо реєстрації у якості неприбуткової установи у встановленому законом порядку в період, охоплений перевіркою, не наведено підстав для висновку про помилковість розрахунку податковим органом суми податкового зобов'язання у податковому повідомленні-рішенні №0001802301/0 від 16.08.2007 року.

З пояснень представника відповідача вбачається, що податкові повідомлення-рішення від 12.04.2006 року №0000591702/0, №0000601702/0 і №0000611702/0 прийняті за несвоєчасне погашення податкового зобов'язання з податку з власників транспортних засобів, самостійно визначеного позивачем в поданих до податкового органу розрахунках (а.с. 97-100).

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону №2181 податкове зобов’язання - це зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Статтею 5 Закону №2181 передбачено, що податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Згідно із ч. 2 ст. 6 Закону України від 11.12.1991 №1963-ХІІ «Про податок з власників транспортних засобів, інших самохідних машин і механізмів» юридичні особи на основі бухгалтерського звіту (балансу) у строки, визначені законом для річного звітного періоду, подають відповідному органу державної податкової служби за місцем реєстрації транспортних засобів розрахунок суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на поточний рік за формою, затвердженою центральним податковим органом України. Відповідно до статті 5 цього Закону сплата податку з власників транспортних засобів юридичними особами здійснюється щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом.

Відповідно до пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Позивач не заперечує правильності розрахунку суми штрафної (фінансової) санкції і дотримання вимог пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181, а посилається на те, що він взагалі не є платником податку з власників транспортних засобів, оскільки не є власником закріпленого за ним транспорту. Доводи позивача полягають у тому, що згідно ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняється від сплати усіх видів податків.

Згідно преамбули Закону України "Про Збройні Сили України" від 06.12.1991 № 1934-ХІІ, на який посилається позивач, цей Закон визначає функції, склад Збройних Сил України, правові засади їх організації, діяльності, дислокації, керівництва та управління ними.

Відповідно до преамбули Закону України від 21.09.1999 № 1075-ХІV «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», на який також посилається позивач, цей Закон визначає правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном.

Разом з тим, згідно преамбули Закону України від 25.06.1991 № 1251-XII «Про систему оподаткування», цей Закон визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов’язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов’язки і відповідальність платників.

У відповідності до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Аналізуючи зміст ч. 2 ст. 14 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», підстав для звільнення позивача від сплати податку з власників транспортних засобів не вбачається, так як дана норма не звільняє військові частини від сплати податків, а лише відсилає регулювання такої сплати до законів з питань оподаткування виходячи з наступного.

Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування» встановлення і скасування податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування. Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Відповідно до преамбули Закону України від 11.12.1991 № 1963-XI року «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» встановлюється податок з власників деяких наземних і водних транспортних засобів, самохідних машин і механізмів як джерело фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування та проведення природоохоронних заходів на водоймищах.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об’єктами оподаткування.

Тобто на противагу заперечень скаржника, необхідно зазначити, що прикінцевими положеннями Закону України від05.10.2000 №2019 «Про внесення змін до Закону України «Про збройні сили України» зобов'язано Кабінет Міністрів України у шестимісячний строк після набрання чинності цим Законом подати Верховній Раді України пропозиції щодо внесення змін до законів України, що випливають з цього Закону та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із Законом.

При цьому на час розгляду справи в суді, відповідних змін до законів про оподаткування щодо пільг Збройним силам України не внесено. Також безперечним є той факт, що Закон України «Про систему оподаткування» є спеціальним законом про оподаткування.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розглядаючи справу в межах доводів відповідача про пропуск позивачем строків звернення до адміністративного суду, встановлених ст. 99 КАС України, судом встановлено, що вказані доводи є частково обґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 99, 100 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону №2181 платник податків має право оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення з урахуванням строків давності.

Строки давності, встановлені ст. 15 цього Закону. Разом з тим, норми цієї статті не передбачають строків звернення платника податків до суду із позовом про скасування рішення податкового органу про визначення суми податкового зобов'язання, але встановлюють строки, протягом яких податковий орган може розпочати процедуру примусового стягнення податкового боргу (1095 календарних дня від дня узгодження податкового зобов'язання).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

В рішеннях Європейського суду з прав людини неодноразово підкреслювалось, що принцип рівності сторін – один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду – передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (“Кресс проти Франції”, п. 72; “Ф.С.Б. проти Італії”, рішення від 28.08.1991, п. 33; “Т. проти Італії”, рішення від 12.10.1992, п. 26; “Кайя проти Австрії”, п. 28 від 08.06.2006; “Надточий проти України”, рішення від 15.05.2008, п. 26).

Враховуючи зазначене, з метою забезпечення реалізації принципу рівності сторін суд вважає можливим, для визначення строку звернення до адміністративного суду, застосувати до спірних відносин строки давності, встановлені ст. 15 Закону №2181.

Судом встановлено, що позивач звернувся до суду 02.06.2009 року (а.с. 2). Податкове повідомлення-рішення від 16.08.2007 року №0001802301/0 отримано позивачем 16.08.2007 року, що підтверджується відміткою на корінці цього податкового повідомлення-рішення (а.с. 54) і станом на день звернення позивача до суду, строк, встановлений ст. 15 Закону №2181, не сплинув.

Разом із тим, податкові повідомлення-рішення від 12.04.2006 року №0000591702/0, №0000601702/0 і №0000611702/0 отримані позивачем 20.04.2006 року, що встановлено судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи №2-27/2346-2008А за позовом ДПІ в м. Євпаторії до Євпаторійської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України про стягнення 68966,02 грн. (а.с. 62, 68). Отримання позивачем вказаних повідомлень-рішень 20.04.2006 року підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Строк звернення до суду із позовом про скасування даних податкових повідомлень-рішень скінчився 19.04.2009 року, тобто позивачем даний строк пропущено. Поважних причин пропуску цього строку позивачем не наведено і судом не встановлено.

Зазначене також є підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог про визнання недійсними вищевказаних податкових повідомлень-рішень.

В судовому засіданні 12.11.2009 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 17.11.2009 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 100, 158-163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення в повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складання постанови в повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може біти подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

Суддя                                         Циганова Г.Ю.