Постанова № 68564117, 30.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2017 року Справа № 904/11354/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Нєсвєтової Н.М., Студенця В.І.,за участі представників: позивача: відповідача: Остапенко В.М. не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішення та постановуГосподарського суду Дніпропетровської області від 23 березня 2017 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 травня 2017 рокуу справі№ 904/11354/16за позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"докомунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа"про стягнення 55 552 134,34 грн

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 55 552 134,34 грн, з яких 6 261 521,88 грн - пеня, 4 823 654,18 грн - 3% річних, 44 466 958,28 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2017 (суддя - Кеся Н.Б.), залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 (головуючий - Пархоменко Н.В., судді - Коваль Л.А., Чередко А.Є.), позов задоволено частково.

Стягнуто з комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 5 761 521,88 грн пені, 4 823 654,18 грн 3% річних, 32 024 156,70 грн інфляційних втрат та судовий збір.

В частині стягнення 500 000,00 грн пені та 12 442 801,58 грн інфляційних втрат відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині яких зменшено розмір пені на 500 000, 00 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані вимоги.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 28.01.2014 між ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та КП теплових мереж "Криворіжтепломережа" (покупець) укладений договір купівлі-продажу природного газу № 2414/14-КП-5, за умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом УКТ ЗЕД 2711210000, а покупець - прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. договору газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю 5 років (п. 9.3. договору).

На виконання умов договору, впродовж 2014 року ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" передало, а КП теплових мереж "Криворіжтепломережа" прийняло природний газ на загальну суму 140 847 222,86 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі природного газу.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2015 у справі № 904/6413/15, задоволено частково позовом ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до КП теплових мереж "Криворіжтепломережа" про стягнення заборгованості та стягнуто з відповідача на користь позивача 126 644 139,04 грн основного боргу, 8 364 637,25 грн пені, 3 174 626,90 грн 3 % річних та 45 042 291,42 грн інфляційних втрати.

Доказів виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.09.2015 відповідачем не надано.

У зв'язку із неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просив стягнути з відповідача 6 261 521,88 грн пені, 4 823 654,18 грн 3% річних, 44 466 958,28 грн інфляційних втрат.

Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Аналогічні приписи містить і ст. 193 ГК України.

Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановлениям судового рішення, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок судів про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є обґрунтованим (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 14.11.2011 у справі № 12/207, від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183).

У зв'язку із тим, що відповідач своїх зобов'язання належним чином не виконав, то господарські суди, здійснивши перерахунок, прийшли до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 4 823 654,18 грн 3% річних, 32 024 156,70 грн інфляційних втрат згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України і правильність висновків судів в цій частині ніким не оскаржується.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, відповідач просив зменшити розмір пені.

Статтями 193, 199 ГК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Заходами відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено ч. 1 ст. 546 ЦК України.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У п. 7.2. договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем п. 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (ч. 1 ст. 233 ГК України). Схоже правило міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Отже, надавши належну оцінку усім наявним у матеріалах справи документам та доводам сторін, взявши до уваги причини прострочення відповідачем виконання свого зобов'язання, ступінь його виконання; відсутність доказів спричинення позивачу значних збитків відповідним простроченням, а також те, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати і 3 % річних, сума яких є значною, та зважаючи на майновий стан обох сторін та необхідність дотримання балансу їх інтересів, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, застосувавши ст. 233 ГК України, п. 3 ст. 83 ГПК України обґрунтовано зменшили пеню до 5 761 521,88 грн.

Щодо доводів позивача в касаційній скарзі про те що судами прийняті до уваги лише доводи відповідача, то вони є безпідставними, оскільки судами були почутті сторони і прийняті обґрунтовані і мотивовані судові рішення.

Решта доводів касаційної скарги також не можуть бути підставою для скасування постановлених у справі судових рішень в оскаржуваній частині, оскільки не спростовують встановленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами ст. 1117 ГПК України, знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23 березня 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 18 травня 2017 року у справі за № 904/11354/16 - без змін.

Головуючий, суддя Л. СтратієнкоСуддя Н. НєсвєтоваСуддя В. Студенець