Рішення № 68562425, 28.08.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 333/1183/17 Головуючий у 1 інстанції: Круглікова А.В.

Провадження № 22-ц /778/3150/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Маловічко С.В., суддів: Кочеткової І.В., Гончар М.С.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод», Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Запорізький автомобілебудівний завод», Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі про стягнення моральної шкоди.

В позові зазначав, що в період з 04.08.1981р. по 26.06.1987р., з 17.12.1992р. по 16.04.1998р., з 04.1998р. по 25.09.2014р. він перебував в трудових відносинах з ПАТ «Запорізький автомобілебудівний завод». В процесі роботи він піддався несприятливим факторам виробництва, а саме: шуму, локальній вібрації на руки. 17.04.2002р. актом розслідування професійного захворювання було встановлено, що він має захворювання органів слуху, повязане з виконанням професійних обовязків. Вперше діагноз «кохлеарний неврит», підозра на професійне захворювання був поставлений йому 13.06.1994р. при проходженні періодичного медичного огляду в МСЧ «Комунар». При огляді, що відбувся 14.10.1994р. діагноз не підтвердився. Зниження слуху при обстеженні було виявлено в 27.10.1997р., внаслідок чого він щорічно проходив лікування. Наслідком професійного захворювання є первинне встановлення 3 групи інвалідності із 30% стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК від 12.07.2011р. № 166675. В подальшому вказане професійне захворювання призвело до майже повної втрати слуху, постійних колючих болів у вухах, збільшення артеріального тиску, шуму в голові та вухах. Посилаючись на вказані обставини, просив суд стягнути з відповідачів на відшкодування моральної шкоди по 25000 грн. з кожного, яка завдана йому внаслідок професійного захворювання.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2017 року

позов задоволено частково. Стягнуто з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі на користь ОСОБА_2 - 25000 грн. на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для її вирішення, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі

В судовому засіданні апеляційного суду Запорізької області 28 серпня 2017р. було з»ясовано, що з 01 серпня 2017р. у структурі Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань відбувається реорганізація, внаслідок якої припинено юридичну особу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі шляхом його приєднання до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області.

До судового засідання з»явилась представник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області ОСОБА_3, яка в суді першої інстанції приймала участь в якості представника відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі, яка просила здійснити заміну відповідача на правонаступника, пояснивши, що на теперішній час відомості про відділення як юридичну особу не виключені з Єдиного реєстру юридичних осіб.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28 серпня 2017р. було відмовлено у заміні відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі на правонаступника в особі Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, оскільки відомості про припинення первісної юридичної особи не внесено до Державного реєстру.

ОСОБА_2 до судового засідання апеляційного суду 28 серпня 2017р. не з»явився, надавши заперечення на апеляційну скаргу та заяву, в якій просив відхилити апеляційну скаргу та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника ПАТ «ЗАЗ», яка заперечувала проти апеляційної скарги та вважала рішення суду законним і обґрунтованим, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Проте за положеннями ч. 2 цієї норми апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов»язковою підставою для скасування рішення.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального права або процесуального права.

Судом встановлено, що 16.04.1998р. ОСОБА_2 був прийнятий рихтувальником кузовів, зайнятим на обдиранні, обточуванні, шліфуванні металевих виробів та інструментів абразивними колами сухим методом в ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу», правонаступником якого є ПАТ «Запорізький автомобілебудівний завод», де по 24.09.2001р. був зайнятий на роботах із застосуванням олову.

В період з 25.09.2001р. по 02.06.2014р. ОСОБА_2 працював слюсарем-інструментальником в ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу», яке згодом було перейменовано в ЗАТ «ЗАЗ», правонаступником якого є ПАТ «Запорізький автомобілебудівний завод».

Згідно з актом розслідування професійного захворювання від 17.04.2002р., ОСОБА_2 в період 15 календарних років працював рихтувальником кузовів, в т.ч. на заводі «Комунар» з 04.08.1981р. по 26.06.1987р., у ВАТ «АвтоЗАЗ» з 17.12.1992р. по 16.04.1998р. та в ЗАТ «АвтоЗАЗ-ДЄУ» з 04.1998р. по 25.09.2001р. ( а.с. 13-14). В процесі роботи піддавався впливу несприятливих чинників виробництва: шуму, локальної вібрації на руки. Причиною професійного захворювання є робота в умовах підвищених рівнів шуму протягом 15 календарних років за відсутності засобів індивідуального захисту органів слуху.

Відповідно до виписки з акту огляду від 20.06.2002р. ОСОБА_2 первинно встановлено 15% ступеню втрати професійної працездатності у звязку з професійним захворюванням від 28.02.2002р.

12.07.2011р. при повторному огляді МСЕК ОСОБА_2 встановлено 3 групу інвалідності та 30% втрати професійної працездатності безстроково. Причиною інвалідності визначено профзахворювання по слуху ( а.с. 8).

В позові ОСОБА_2 вказував, що отриманням профзахворювання йому було спричинено моральну шкоду, оскільки його наслідком стало подальше погіршення стану здоров»я: майже повна втрата слуху, постійні колючі болі у вухах, порушення артеріального тиску, щоденні головні болі, запаморочення, шум в голові та вухах, які збільшуються при ходінні та будь-якому фізичному навантаженні. Він вимушений більше шести років лікуватись від цього профзахворювання, витрачає багато коштів на ліки, самостійно оплачує слуховий апарат. Таким чином, з отриманням на виробництві профзахворювання були порушені нормальні життєві зв»язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої життєві функції через втрату слуху, а також не може повноцінно працювати, що примушує його докладати додаткових зусиль в організації свого життя та життя своєї родини. Розмір відшкодування моральної шкоди ним визначено в сумі 50000 грн., яку він просив покласти на кожного з відповідачів у рівних частках, стягнувши по 25000 грн. з кожного.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що викладені позивачем обставини на підтвердження отримання професійного захворювання у зв»язку з виробничою діяльністю на ПАТ «ЗАЗ» є доведеними, та, враховуючи, що вперше позивачу втрату професійної працездатності встановлено 20.06.2002р., суд вважав за необхідне застосувати чинне на той час законодавство - Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105-XIV), згідно з підпунктом «е» пункту 1 частини 1 ст. 21 та частини 3 ст. 28 якого передбачений обовязок Фонду соціального страхування від нещасних випадків у разі настання страхового випадку у встановленому законодавством порядку відшкодовувати потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди. Тому стягнув на користь позивача моральну шкоду з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі у сумі 25000 грн., яку за встановленими обставинами вважав справедливою та достатньою компенсацією.

В апеляційній скарзі Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування

від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі вказує, що відповідно до положень Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування» (у редакції від 01 січня 2015р.) обов»язок по відшкодуванню моральної шкоди покладено на підприємство незалежно від часу настання страхового випадку, а оскільки позивач звернувся до суду з позовом в березні 2017р., він не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду.

Такі доводи апелянта заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-УІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці" Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (Відомості Верховної Ради України, 1999 року, № 46-47, ст. 403 із наступними змінами) викладений в новій редакції з назвою "Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до ч. 7 ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності: 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

З 01 січня 2015 року вищезазначений Закон набрав чинності. Положеннями ч. 8 ст. 36 зазначеного Закону передбачено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Тому колегія вважає, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом 06 березня 2017 року, тобто після набрання чинності вищевказаним законом, то він не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду.

При цьому, колегія зважує на те, що на час звернення позивача з позовом законодавством вже в інший спосіб передбачається відшкодування моральної шкоди, а в самому законі визначено, що саме таким чином має відбуватись відшкодування моральної шкоди працівникам у випадку отримання ними професійних захворювань, незалежно від часу настання страхового випадку.

Отже, в самому Законі «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування» мається пряма вказівка на те, що положення ч. 8 статті 36 цього Закону застосовуються до всіх працівників, які отримали професійне захворювання, незалежно від дати настання страхового випадку, тобто дати встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

В такому разі новим законом не скасовується та не пом»якшується ніяка та нічия відповідальність, а лише надається змістовне значення страхової виплати, до якої законодавець вже не відносить відшкодування моральної шкоди, а тому вона не може відшкодовуватись за рахунок Фонду, а здійснюється відповідно до положень ЦКУ та КЗпПУ.

За вказаних обставин, висновки суду про те, що цей Закон не має зворотної дії в часі та щодо стягнення визначеного розміру в сумі 25000 грн. на відшкодування моральної шкоди з відділення Фонду, є помилковими. Тому рішення в оскаржуваній частині підлягає скасуванню із відмовою в задоволенні позову ОСОБА_2 до відділення Фонду.

Разом з тим, колегія виходить за межі апеляційної скарги у зв»язку з тим, що позов заявлявся одночасно до двох відповідачів, та суд, правильно встановивши дійсні правовідносин сторін, лише неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до задоволення позову не до того відповідача.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до вимог ст. 173 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в редакції, що діяла станом на 20.06.2002 р., власник або уповноважений ним орган зобов'язаний відповідно до законодавства відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Вирішуючи позовні вимоги, заявлені до підприємства, колегія з»ясувала, що Актом № 2 розслідування професійного захворювання від 17.04.2002р., складеного комісією за участі ЗАТ «АвтоЗАЗ-ДЕУ», встановлено, що ОСОБА_2 15 календарних років працював рихтувальником кузовів, в т.ч. на заводі «Комунар» з 04.08.1981р. по 26.06.1987р., у ВАТ «АвтоЗАЗ» з 17.12.1992р. по 16.04.1998р. та в ЗАТ «АвтоЗАЗ-ДЄУ» з 04.1998р. по 25.09.2001р. ( а.с. 13-14).

За вказаним Актом причиною захворювання визначено роботу в умовах підвищеного рівню шуму протягом всіх 15 років при відсутності засобів індивідуального захисту органів слуху.

З цього ж Акту слідує, що позивач у вказаних умовах працював у ВАТ «АвтоЗАЗ» - 11 років 4 місяці та у ЗАТ «АвтоЗАЗ-ДЕУ» - 3 роки 5 місяців.

З матеріалів справи вбачається, що Спільне українсько-корейське підприємство з іноземною інвестицією у формі ЗАТ «АвтоЗАЗ-ДЕУ» (ЗАТ «АвтоЗАЗ-ДЕУ») зареєстроване розпорядженням Запорізького міського голови № 469 від 15.04.1998р. Згодом 28.12.2002р. перейменовано у Закрите акціонерне товариство з іноземною інвестицією «Запорізький автомобілебудівний завод» (ЗАТ «ЗАЗ»), яке 12.04.2011р. перейменовано та перереєстровано на Публічне акціонерне товариство «Запорізький Автомобілебудівний завод» ( ПАТ «ЗАЗ»), яке згідно з п. 1.2 Статуту є правонаступником всіх прав та обов»язків, в тому числі майнових, ЗАТ «АвтоЗАЗ-ДЕУ».

Але ані ЗАТ «АвтоЗАЗ-ДЕУ», ані ПАТ «ЗАЗ» не є правонаступниками ВАТ «АвтоЗАЗ».

Отже, за матеріалами справи встановлено, що відповідач в особі Публічного акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод» є правонаступником лише одного з підприємств, на яких працював позивач, а саме, ЗАТ «АвтоЗАЗ-ДЕУ», тому період, у якому він підвергнувся шкідливим умовам праці на цьому підприємстві до встановлення йому вперше стійкої втрати працездатності у зв»язку з професійним захворюванням складає лише 3 роки 5 місяців з 15 років, відпрацьованих у таких умовах. Тобто цей строк становить лише п»яту частину всього періоду роботи позивача у шкідливим умовах, тому сума у розмірі 25000 грн., яку ним було заявлено до підприємства, має бути зменшена пропорційно до відпрацьованого на цьому підприємстві часу, та може становити 5000 грн.

Такого розміру компенсації на відшкодування моральної шкоди саме з цього відповідача має бути достатньо ще й з урахуванням тих обставин, що у 1999р. позивач відмовився від лікування у відділенні профпатології Запорізької обласної клінічної лікарні, і це також встановлено у Акті № 2 розслідування професійного захворювання. А також з урахуванням невиконання позивачем рекомендацій щодо застосування засобів захисту органів слуху.

Вказані обставини свідчать про те, що такими своїми діями позивач сприяв погіршенню стану свого здоров»я, а тому, відповідно, підлягає зменшенню і розмір моральної шкоди, спричиненої йому працею у підвищеному рівні шуму, яку має відшкодувати підприємство, яке не створила позивачу належні безпечні умови праці.

Встановивши все вище перелічене, колегія вважає, що вимоги ОСОБА_2, спрямовані до відповідача в особі ПАТ «ЗАЗ», підлягають частковому задоволенню у сумі 5000 грн., про що колегія, скасовуючи у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції, ухвалює своє рішення.

Оскільки позивач за вказаною категорією справ звільняється від сплати судового збору, у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з ПАТ «ЗАЗ», до якого частково задоволено вимоги позивача, на користь держави в сумі 640 грн.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Запоріжжі задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2017 року у цій справі скасувати.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод» на користь ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання, 5000 (п»ять тисяч) гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод» судовий збір в дохід держави в сумі 640 (шістсот сорок) гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Кочеткова І.В.

ОСОБА_4