Ухвала суду № 68558564, 28.08.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/5292/17 Головуючий 1 інст. - Іванова І.В.

Справа № 639/2117/17 Доповідач - Кругова С.С.

Категорія: житлові

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2017 року Апеляційний суд Харківської області в складі:

головуючого Кругової С.С.,

суддів Піддубного Р.М.,

Пилипчук Н.П.,

секретаря Прологаєвої А.Д.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 21 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про поділ у натурі домоволодіння, встановлення ідеальних часток, затвердження усного договору, -

в с т а н о в и в :

Рішенням Жовтневого районного суду міста Харкова від 21 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 31 липня 2017 року звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та у позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято без дотримання положень про повне і всебічне з'ясування всіх обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення безпідставно не прийняв до уваги рішення апеляційного суду від 12 березня 2014 року.

Посилання суду на неправильне обрання способу захисту порушеного права суперечить вимогам закону, оскільки суд першої інстанції не вирішив позовні вимоги вчасно та неупереджено.

Суд першої інстанції безпідставно та невмотивовано, належним чином не оцінивши обставини справи, не врахувавши надані пояснення ухвалив неправомірне рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в позовній заяві і в судовому засіданні фактично оскаржується рішення апеляційного суду Харківської області від 12 березня 2014 року і при подачі позову відповідно даних правовідносин обраний не той спосіб захисту, який передбачений чинним законодавством.

З таким висновком суду, судова колегія погоджується з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 . За ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 43/100 частин на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 12.11.2003 року , за ОСОБА_3 - право власності на 39/100 частин на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Білогірською ДНК АР Крим, за ОСОБА_4 право власності на 18/100 частин не було зареєстровано після перерозподілу ідеальних часток.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 12 березня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про виділ у натурі частини домоволодіння, перерозподіл ідеальних часток задоволено частково. У спільну часткову власність ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на їх ідеальні частки відповідно 43/100 та 18/100 у праві власності на домоволодіння АДРЕСА_1 виділено в натурі у житловому будинку літ А-1 приміщення І площею 4,8 кв.м., приміщення 1-1 площею 12,9 кв.м., приміщення 1-2 площею 3 кв.м., приміщення 1-3 площею 1,1 кв.м., приміщення 1-4 площею 6,3 кв.м., приміщення 1-5 площею 15,7 кв.м., приміщення 1-6 площею 7,1 кв.м., приміщення 1-7 площею 9 кв.м.; надвірні будівлі сарай літ."3", гараж літ."В", ґанок літ."а2", навіс літ."в1", альтанку літ."И", ворота №5, льох літ."Ж", частину огорожі №1, а всього будівель, приміщень та споруд на загальну суму 86 163 грн., що в ідеальній долі становить загалом 65/100 частини домоволодіння, з яких 52/100 ідеальна частка ОСОБА_2 , а 13/100 ідеальна частка ОСОБА_4. У власність ОСОБА_3 на його ідеальну частку 39/100 у праві власності на домоволодіння АДРЕСА_1 виділено в натурі у житловому будинку літ А-1 приміщення ІІ площею 3,6 кв.м., приміщення 2-1 площею 12 кв.м., приміщення 2-2 площею 5,2 кв.м., приміщення 2-3 площею 6,4 кв.м., приміщення 2-4 площею 4,8 кв.м., приміщення 2-5 площею 7,2 кв.м., приміщення 2-6 площею 14,6 кв.м.; надвірні будівлі сарай літ. Г, вбиральню літ."К", ворота № 4, льох літ."Е", частину огорожі №1, а всього будівель, приміщень та споруд на загальну суму 46 782 грн., що в ідеальній долі буде становити 35/100 частини домоволодіння.

У зв'язку з виділом у натурі часток із нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, перерозподілено частки у праві власності на домоволодіння АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_2 ідеальну частку 52/100 частин замість раніше належних їй 43/100, за ОСОБА_4 - 13/100 частин замість раніше належної їй 18/100, ОСОБА_3 - 35/100 частин замість раніше належних йому 39/100. З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнуто грошову компенсацію 3056 грн.. Зазначеним рішенням були встановлені частки співвласників після перерозподілу ідеальних часток.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області від 12 березня 2014 року набрало законної сили 12 березня 2014 року.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності позивач ОСОБА_2 зареєструвала нерухоме майно у вигляді 52/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі рішення апеляційного суду Харківської області від 12 березня 2014 року.

У квітні 2017 року позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила суд розділити у натурі у рівних частках між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спадкову частину домоволодіння, з якої виділити ОСОБА_3 приміщення 2-2,2-3,2-5, льох «Е» та сарай « Б», а ОСОБА_4 виділити приміщення 1-4,1-7,2-6 житлового будинку А-1, що буде відповідати у рівних частках спадкової частини домоволодіння., встановити ідеальну частку ОСОБА_3 у 31/100 та ідеальну частку ОСОБА_4 у 17/100, затвердити усний договір між нею та ОСОБА_4, не посвідчений нотаріально та встановити її права на 69/100 частин домоволодіння.

Відповідно до ст. ст. 10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність, у тому числі й у судовому порядку.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема можуть бути: припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Таким чином, з урахуванням зазначених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. При цьому судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а також порушені державні та суспільні інтереси.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Судами першої і другої інстанції було створено рівні умови для сторін щодо надання доказів своїх вимог і заперечень.

Суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Позивач будь яких доказів, які б спростовували висновки суду - не надав.

Ні позовна заява , ні апеляційна скарга не містять обгрунтування позовних вимог і суду не надано відповідних доказів. За змістом позивач висловлює своє бачення і незгоду з рішеннями судів, які набрали законної сили. Звернення до суду з даним позовом обгрунтовує новими обставинами, які були встановлені рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 березня 2014 року і фактичним невиконанням відповідачем ОСОБА_3 цього рішення суду щодо виплати компенсації.

При цьому, сама позивач оспорюючи це рішення зареєструвала за собою 52/100 частини будинку.

Правильним є висновок суду і щодо позовних вимог ОСОБА_2 про затвердження усного договору між нею та ОСОБА_4 . , оскільки такі вимоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Дійсно, заявляючи такі позовні вимоги, ОСОБА_2 фактично просить припинити право власності ОСОБА_4 на частину спірного домоволодіння, яка належить їй на праві власності. Позивач посилається на те, що між нею та останньою спору щодо переходу права власності немає, тому суд обгрунтовано зазначив про можливість позасудового врегулювання цього питання.

Апеляційним судом при перегляді рішення суду не встановлено порушення норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Харкова від 21 липня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий С.С. Кругова

Судді Р.М. Піддубний

Н.П. Пилипчук