Ухвала суду № 68555070, 29.08.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/265/17

Провадження № 22-ц/779/1379/2017

Категорія 53

Головуючий у 1 інстанції Потятинник Ю. Р.

Суддя-доповідач Пнівчук

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Максюти І.О., Мелінишин Г.П.

секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Коломийської центральної районної лікарні про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 30 червня 2017 року,-

в с т а н о в и л а :

20 січня 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Коломийської центральної районної лікарні про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги мотивувала тим, що працювала медичною сестрою зі стоматології по обслуговуванню сільського населення Коломийської стоматологічної поліклініки.

Наказом відповідача від 21.12.2016 року її звільнено з займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв»язку із скороченням штату працівників.

Позивачка зазначила, що наказ суперечить чинному законодавству, оскільки її звільнено з займаної посади у період перебування на лікарняному.

Вважає даний наказ незаконним і таким, що підлягає скасуванню.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 30 червня 2017 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ №137-К від 21 грудня 2016 року Коломийської ЦРЛ про звільнення з роботи згідно п.1 ст.40 КЗпП України з посади сестри медичної зі стоматології по обслуговуванню сільського населення Коломийської стоматологічної поліклініки.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді сестри медичної з стоматології Коломийської стоматологічної поліклініки з 21 грудня 2016 року.

Стягнуто з Коломийської ЦРЛ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.12.2016 року по 30.06.217 року в сумі 15083 грн 40 коп, з вирахування сум отриманої ОСОБА_1 за цей період державної допомоги по безробіттю.

Вирішено питання судових витрат.

На рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Апелянт вказала, що вимог про вирахування із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу отриманої нею допомоги по безробіттю за період з 21.12.2016 року по 30.06.2017 року не заявляла.

Пунктом 4 ст.35 Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду; незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу, незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю.

Отже, обов»язок відшкодувати суму отриманої працівником допомоги у зв»язку із безробіттям покладається саме на роботодавця, а не на працівника,а правом стягувати таку суму наділений Фонд, а не роботодавець.

Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_1 просила скасувати рішення суду в частині визначення судом необхідності вирахування сум отриманої нею державної допомоги по безробіттю в період з 21.12.2016 року по 30.06.2017 року.

У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_1- ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги з наведених в ній мотивів.

Представник відповідача Коломийської центральної районної лікарні у судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Постановляючи рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді сестри медичної з стоматології Коломийської стоматологічної поліклініки з 21 грудня 2016 року, суд першої інстанції виходив із того, звільнення в період непрацездатності не допускається, незалежно від підстав звільнення.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі сторонами не оскаржується, а тому не є предметом перегляду в апеляційній інстанції.

Позивач ОСОБА_1 не погоджується з рішенням суду в частині визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що суд необґрунтовано зазначив про вирахування із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу отриманої нею допомоги по безробіттю за період з 21.12.2016 року по 30.06.2017 року, оскільки таких вимог не заявляла.

Колегія суддів приходить до висновку, що доводи апелянта не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Так, під вимушеним прогулом розуміють час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати.

Перелік випадків, коли здійснюється виплата заробітку працівнику за вимушений прогул, передбачений статтею 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Відповідно до положень ч.1, 2 ст. 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Положення статті 235 КЗпП передбачають виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у визначених цією статтею випадках, перелік яких є вичерпним.

Відповідно до положень п. 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення на користь позивача суми втраченого заробітку за час вимушеного прогулу з 21.12.2016 року по день вирішення справи судом та відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 визначив середньоденну заробітну плату в сумі 109,30 грн. та ухвалив рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з вирахуванням суми, отриманої ОСОБА_1 за вказаний період державної допомоги по безробіттю.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованості висновків суду не спростовують, а тому підстав для його скасування не встановлено.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 30 червня 2017 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча О.В.Пнівчук

Судді: І.О. Максюта

Г.П. Мелінишин