Рішення № 68551869, 29.08.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№201/555/17

провадження 2/201/1000/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2017 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Пухловою О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим, стягнення незаконно отриманих коштів та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 11 січня 2017 року звернулася до суду з позовом до відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим, стягнення незаконно отриманих коштів та моральної шкоди. Позивач в своїх позовних вимогах, а його представник в ході судового засідання посилалися на те, що 24 липня 2006 року між третьою особою ОСОБА_2 і ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір, в забезпечення якого в цей же день ним (позивачем) з банком було укладено окремо договір поруки, банк кредитні кошти видав і ОСОБА_2 (третя особа) використав їх. Позивач вважає, строк дії кредитного договору закінчився, а отже закінчився і договір поруки, до позивача банком ніяких вимог не заявлено, а отже договір поруки припинено. На час укладання вказаних договорів позивач і третя особа перебували в зареєстрованому шлюбі, але сімейне життя не склалося і 29 вересня 2010 року їх шлюб було розірвано.. На думку позивача, згідно умов договору поруки, строк, на протязі якого банк може мати претензії по позивача як поручителя три роки, які також закінчилися. Строк повернення кредиту був 24 липня 2013 року, вимоги до позивача не заявлено з тих пір, отже дія договору поруки, на думку позивача і його представника, є порушенням закону і не справедливо стосовно нього, оскільки його порука повинна бути припиненою згідно цього ж договору, строк дії якого закінчився. Банк не відмовився від своїх претензій до третьої особи і позивача після закінчення кредитного договору, цього не зробив і потім. Банк звертався до суду з питанням звернення стягнення на предмет застави третьої особи і в 2010 році цей позов було задоволено. Але, як стверджує позивач, лише в серпні 2016 року позивач дізналася, що у третьої особи мається заборгованість перед банком по вказаному кредитному договору і банк почав вираховувати з картки позивача кошти на погашення вказаного боргу. На думку позивача, зобовязання поручителя таким чином збільшилося, що говорить про порушення закону і припинення поруки; крім того, в договорі поруки вказано, що вона діє до повного виконання зобовязання. З ним, як з поручителем, вказане питання не узгоджувалося, строк договору закінчився отже закінчилася і порука. Вважає, що банк порушив цей договір поруки, оскільки цей договір містить несправедливі і протиправні положення вимога про погашення боргу після вказаного строку і одностороннє списання коштів та інш., що говорить про прихованість намірів банку відповідно до правочину і не відповідність правочину національному законодавству. Позивачу завдано моральну шкоду. На його звернення до відповідача про зясування обставин укладання такого договору спірне питання вирішене не було, була відмова. Вважає вказане неправомірним, оскільки порушує права позивача, зобовязання повинно бути законним і справедливим. Просили визнати правовідносини позивача з банком і вказаний договір поруки припиненими, стягнути моральну шкоду і судові витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що дійсно на прохання третьої особи і позивача вони уклали з ними кредитний договір і на його забезпечення договір поруки, гроші банк надав, ОСОБА_2 ними користується. Останнім з дотриманням графіку проводилося погашення кредиту, сплачувалися необхідні по договору суми, мається заборгованість. Додаткова угода з позивачем та відповідачем чи третьою особою не укладалася, всі істотні умови було обумовлено і узгоджено сторонами при укладанні кредитного договору і договорів поруки, дія цих договорів продовжується і термін, на який вони укладалися, ще не пройшов, обсяг відповідальності позивача не збільшився, тому договір поруки не може бути припиненим. Посилання позивача на сплив певного терміну предявлення вимоги до поручителя не можуть бути прийняті судом, оскільки це стосується лише випадків, коли в договорі поруки не вказано термін його виконання, а в них це є. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобовязань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і будь-якої шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив. Вказаним, на думку суду, не заперечував проти розгляду справу без його участі. Суд вважає можливим розгляд справи без вказаної третьої особи згідно ст. 169 ЦПК України.

Вислухавши пояснення представників позивача і відповідача, зясувавши думку сторін і третіх осіб, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» і третьою особою ОСОБА_3 кредитного договору № ROHO0АК14000072 від 24 липня 2006 року кредитор надав боржнику кредит в сумі 89375.00 грн. під обумовлені відсотки річних, а боржник повинен виконати зобов'язання з повернення кредиту, наданого у вигляді невідновлювальної лінії в сумі 89375.00 грн. у строк до 24 липня 2013 року включно. В забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та позивачем ОСОБА_1 було укладено договір поруки від цього ж 24 липня 2006 року (початок дії договору), згідно умов якого позивач взяв на себе зобов'язання відповідати по кредитним зобов'язанням ОСОБА_2 (у вказаних в договорі межах) та разом з ним нести солідарну відповідальність перед відповідачем банком - у повному обсязі цих зобов'язань, включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки (штрафу, пені). Банк виконав умови кредитного договору та на підставі заяви третьої особи надав ОСОБА_2 вказані кредитні кошти, що підтверджується в засіданні і не заперечується сторонами.

Позивач, з його позову і пояснень представника, вважає, що строк дії кредитного договору закінчився, а отже закінчився і договір поруки, до позивача банком ніяких вимог не заявлено, а отже договір поруки припинено. На час укладання вказаних договорів позивач і третя особа дійсно перебували в зареєстрованому шлюбі, але сімейне життя не склалося і 29 вересня 2010 року їх шлюб було розірвано.. На думку позивача, згідно умов договору поруки, строк, на протязі якого банк може мати претензії по позивача як поручителя три роки, які також закінчилися. Навіть пройшло пять років з моменту рішення суду про звернення стягнення на предмет застави третьої особи в 2010 році в рахунок погашення боргу. Строк повернення кредиту був 24 липня 2013 року, вимоги до позивача не заявлено з тих пір, отже дія договору поруки, на думку позивача і його представника, є порушенням закону і не справедливо стосовно нього, оскільки його порука повинна бути припиненою згідно цього ж договору, строк дії якого закінчився. Банк не відмовився від своїх претензій до третьої особи і позивача після закінчення кредитного договору, цього не зробив і потім. Банк звертався до суду з питанням звернення стягнення на предмет застави третьої особи і в 2010 році цей позов було задоволено. Але, як стверджує позивач, лише в серпні 2016 року позивач дізналася, що у третьої особи мається заборгованість перед банком по вказаному кредитному договору і банк почав вираховувати з картки позивача кошти на погашення вказаного боргу. На думку позивача, зобовязання поручителя таким чином збільшилося, що говорить про порушення закону і припинення поруки; крім того, в договорі поруки вказано, що вона діє до повного виконання зобовязання. З ним, як з поручителем, вказане питання не узгоджувалося, строк договору закінчився отже закінчилася і порука. Вважає, що банк порушив договір поруки, оскільки цей договір містить несправедливі і протиправні положення вимога про погашення боргу після вказаного строку та інш., що говорить про прихованість намірів банку відповідно до правочину і не відповідність правочину національному законодавству. Вважає вказане неправомірним, оскільки порушує права позивача, зобовязання повинно бути законним і справедливим.

На вимогу позивача усунути вказане порушення закону відповідач фактично відповів відмовою, в добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порука, будучи за своєю правовою природою зобов'язанням, припиняється на загальних підставах, передбачених у главі 50 ЦК України. У ст. 559 ЦК України визначено також спеціальні (додаткові) підстави її припинення. Традиційною підставою, яка була передбачена ЦК УРСР і в такому ж формулюванні перенесена до ЦК України, є припинення поруки у зв'язку з припиненням забезпеченого нею основного зобов'язання. Наведене положення випливає з акцесорного характеру поруки.

Однією з підстав для припинення поруки є зміна основного зобов'язання, що спричиняє збільшення відповідальності поручителя, без його згоди. Як випливає із ч. 1 ст. 559 ЦК України поручитель не залишається зобов'язаним навіть на початкових умовах. До припинення поруки призводять не будь-які зміни умов основного зобов'язання, а лише такі, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання можуть виникнути через різні обставини: збільшення розміру плати за кредит, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності тощо.

Як вбачається з матеріалів справи збільшення відповідальності поручителя не відбулося, договір поруки не змінювався і обсяг відповідальності за ним також.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. За правилами ст. 554 ПК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Частиною 1 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобовязання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобовязання передбачені ст. 599-601, 604-609 ЦК України, зокрема ст. 599 України передбачено, що зобовязання припиняється виконанням, проведених належним чином. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобовязання, а також у разі зміни зобовязання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. При цьому обсяг зобовязань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобовязань боржника, забезпечення яких здійснює поручитель.

Таким чином, закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного зобов'язання забезпеченого порукою.

Судом встановлено, що дійсно відповідно до укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» і третьою особою ОСОБА_3 кредитного договору № ROHO0АК14000072 від 24 липня 2006 року кредитор надав боржнику кредит в сумі 89375.00 грн. під обумовлені відсотки річних, а боржник повинен виконати зобов'язання з повернення кредиту, наданого у вигляді невідновлювальної лінії в сумі 89375.00 грн. у строк до 24 липня 2013 року включно. В забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та позивачем ОСОБА_1 було укладено договір поруки від цього ж 24 липня 2006 року (початок дії договору), згідно умов якого позивач взяв на себе зобов'язання відповідати по кредитним зобов'язанням ОСОБА_2 (у вказаних в договорі межах) та разом з ним нести солідарну відповідальність перед відповідачем банком - у повному обсязі цих зобов'язань, включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки (штрафу, пені). Банк виконав умови кредитного договору та на підставі заяви третьої особи надав ОСОБА_2 вказані кредитні кошти, що підтверджується в засіданні і не заперечується сторонами.

При укладенні договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення вказаного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на отримання кредиту та його погашенні, згідно умов даного договору.

Третя особа не виконала укладеного ними кредитного договору з банком, відповідач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості і рішенням від 25 листопада 2010 року в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором було звернуто стягнення на предмет застави легковий автомобіль ОСОБА_3, це вступило в законну силу та знаходиться на примусовому виконанні. Але і предмет застави не погасив повністю заборгованість третьої особи перед банком, договори кредиту і поруки не розривалися і діяли. До позивача банк вимог на той час не заявляв і претензій не висував.

Статтею 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника. Частиною 2 ст. 553 ЦК України встановлено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язання боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Відповідно до договору поруки поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за невиконання позичальником усіх його зобов'язань в повному обсязі, що виникли з кредитного договору.

Посилання позивача на сплив терміну предявлення вимоги до поручителя не можуть бути прийняті судом, оскільки це стосується лише випадків, коли в договорі поруки не вказано термін його виконання, а в спірному договорі вказане є і чітко зафіксоване, проти чого не суперечив і сам позивач.

В договорі поруки вказано, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений. При цьому відповідно до умов договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним узгодженням в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Згідно договору поруки цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним узгодженням з визначенням дати, обсяг зобовязання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобовязання боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель, сторони погодили, поручитель на добровільних засадах зобовязався відповідати перед банком за виконання позичальником усіх його зобовязань в повному обсязі, що виникли з кредитного договору як існуючих на час укладення договору поруки так і тих, що можуть виникнути в майбутньому, а також підтвердив, що йому добре відомі усі умови кредитного договору. При цьому не відбулось зміни загальних умов договору про оплатність кредитного договору та необхідність проводити оплату за користування кредитними коштами й відповідно не змінились викладені у договорі умови, не відбулась і реалізація механізму збільшення плати за кредит на умовах, що погоджені сторонами кредитного договору і договору поруки й відповідно не було встановлено нових чи додаткових зобовязань позичальника і поручителя, й відповідно не вирішено питання про те, чи можуть умови кредитного договору, які передбачають підвищення процентної ставки за кредитом вважатися такими, що збільшують обсяг відповідальності поручителя; крім того, підписуючи договір поруки, поручитель погодився з умовами основних договорів та зобовязався перед банком відповідати за виконання позичальником усіх його зобовязань в повному обсязі, зокрема: як тих, що виникли з кредитного договору, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Отже, чинним законодавством передбачено припинення договору поруки у зв'язку з припинення основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не за зміною будь-яких умов основного зобов'язання, забезпеченого порукою.

Відповідно до вимог ст. ст. 610, 554 ЦК України, боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники. Положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Відповідно до п. 1 договору предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_2 (боржник) зобов'язань за кредитним договором від 24 липня 2006 року, згідно якого кредитор надав боржнику кредит в сумі 89375.00 грн., а боржник повинен виконати зобов'язання з повернення кредиту, наданого у вигляді невідновлювальної лінії, в сумі 89375.00 грн. у строк до 24 липня 2013 року включно.

Згідно із п. 8 договору поручитель доручає кредитору списувати грошові кошти з усіх своїх поточних рахунків у валюті кредиту або у валюті, відмінній від валюти кредиту, при наявності на них необхідної суми грошових коштів, не наданих в кредит, в межах сум, що підлягають сплаті кредитору за цим договором при настанні строків платежів згідно п. 6 цього договору (здійснюється договірне списання).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором (п. 11 договору).

У ст. 559 ЦК України встановлені спеціальні підстави припинення поруки.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Виходячи із ч. 4 ст. 559 ЦК України такий строк може бути передбачений в договорі або визначений в законі.

Договірний строк застосовується до всіх без винятку зобов'язань. Визначення строку дії поруки як припиняючого тягне певні юридичні наслідки, зокрема, його закінчення є підставою для припинення поруки.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

На підставі ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частина 1 ст. 530 ЦК України містить загальне правило, згідно з яким якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Водночас абзац 2 ч. 1 ст. 530 ЦК України містить норму, якою встановлено, що зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В договорі поруки встановлено, що порука за договором припиняється після закінчення 5 (п'яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором (п. 12 договору поруки).

Отже, договором поруки встановлено строк її припинення - після закінчення п'яти років, починаючи від останнього дня, передбаченого для виконання зобов'язань за договором кредиту.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-438цс15 та в постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року по справі № 6-18цс16, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, днем припинення поруки відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України буде 24 липня 2018 року.

Окрім того, позивачем не доведено порушення його прав та інтересів банком.

Відповідно до ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Отже позивачем обрано не той спосіб захисту порушених прав, тоді як у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Оскільки цивільні права та інтереси позивача в даному випадку не порушені відповідачем, позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є необгрунтованими.

Враховуючи викладене, відсутні підстави щодо припинення договору поруки до вказаного кредитного договору. На даний час зобов'язання позичальником та поручителем не виконані, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Крім того, відповідно до укладеного кредитного договору банк своєчасно заявив вимогу про виконання зобов'язання до третьої особи. Відповідно до ч. 1 ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Між тим, звертаючись до суду за захистом, позивач не посилався на невизнання банком його права, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України на припинення поруки, приховавши існування обставин, правова оцінка яких має істотне значення для вирішення питання про порушення прав позивача та наявності підстав для їх захисту.

Договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання - кредитного договору - характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною першою статті 554 ЦК України відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Припинення поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України можливе лише в тому випадку, якщо наслідком таких змін стало збільшення матеріальної відповідальності поручителя без його згоди. До припинення поруки призводять не будь-які зміни умов основного зобов'язання, а лише такі, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Оскільки обсяг відповідальності поручителя не збільшився, то автоматично згода поручителя на таку зміну не потрібна. А тому не має правових підстав на визнання договору поруки припиненим.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Оскільки кредитор і поручитель перебувають у самостійних договірних відносинах, останній несе самостійну відповідальність перед кредитором за порушення зобовязань боржником. Отже, кредитор має право вимагати виконання обовязку в повному обсязі як від боржника і поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо. Таким чином, оскільки підстав для припинення основного зобов'язання немає, то зберігається і зобов'язання за договором поруки.

На даний час не має законних підстав щодо припинення договору поруки. Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в зясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту субєктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен зясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Отже позивачем обрано не той спосіб захисту порушених прав, тоді як у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

В п. 22 постанови № 5 Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Положенням статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до договору поруки зазначено, що кредитний договір діє до 24 липня 2013 року, а строк звернення до суду з вимогою про захист порушеного права або законного інтересу 5 років. Таким чином підстав для припинення договору поруки немає. Отже, договором також чітко зазначено строк дії договору та строк позовної давності. Відповідні положення зазначені в постанові № 5 Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», а саме п. 24: «Відповідно до частини 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу». Отже, вказаний договір поруки відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, якими передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( ст. 627 ЦК України).

У випадку невиконання боржником зобовязання за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники відповідно до вимог ст. ст. 610, 554 ЦК України. Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 543 ЦК України, солідарні боржники залишаються зобовязаними доти, поки зобовязання не буде погашено повністю.

Відповідно до п. 3, 4 ст. 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів понять і термінів не дає змоги зясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину із змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, підпис поручителя підтверджує його вільне волевиявлення щодо прийняття умов договору поруки та вказує, що особа осмислила всі істотні та інші умови кредитного договору і в повній мірі усвідомлює усі правові наслідки невиконання позичальником грошового зобовязання .

Відповідно до ст. 1054 ЦК України банк зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. З цього слідує, що договір укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 є двостороннім правочином і відповідно до цього позивач не є стороною кредитного договору. При укладанні кредитного договору сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі. При укладенні кредитного договору між сторонами в належній формі було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди. На момент укладення договору між сторонами було досягнуто згоди, щодо усіх його істотних умов, правочин було вчинено у письмовій формі і він був спрямований на реальне настання правових наслідків. Тобто сторонами було виконано всі загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України. Відповідно до вимог цивільного законодавства право звернення до суду щодо визнання правочину недійсним має лише сторона правочину.

Відповідно до положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, яка означає, що обов'язок доказування у справах про визнання правочину недійсним покладається на позивача. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідач свої зобов'язання виконав у повному обсязі.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, розглядаючи аналогічну справу {Рішення від 20 липня 2011 року по справі № 6-10062св11) вказав на те, що порука не припиняється, якщо згідно з умовами кредитного договору кредитор має право змінити (збільшити або зменшити) проценту ставку за користування кредитом, а згідно договору поруки поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань і якщо з положень договору поруки вбачається, що поручитель ознайомлений з умовами договору кредиту, жодних заперечень, а також непорозумінь щодо його положень, не мав.

У відповідності з положеннями ч. З ст. 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну, при цьому, згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного календарного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Судом встановлено, що зміни в спірний договір поруки сторонами не вносилися, додаткової угоди не укладалося.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Зміна обставин та необізнаність про укладення спірного договору поруки, на які посилається позивач ніяким чином не пов'язана з умовами виконання договору. Банк свої зобов'язання по договорам виконав, позичальник, в свою чергу, отримав те, на що розраховував - грошові кошти для споживчих потреб. Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов'язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Кредитним договором обов'язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож, стає зрозумілим, що валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов'язання за кредитним договором та поручитель.

Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. А стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України. Посилання позивача в якості підстави для визнання договорів недійсними або припиненими є загальними, невизначеними та недоведеними. Кредитні договори складені у повній відповідності до норм статей 1054, 1055, 1056 ЦК України, які регулюють окремий вид цивільних відносин - кредитних, відносин позики. Дії ж позичальника з оскарження кредитного договору та договору поруки, за яким він певний час виконував зобов'язання, свідчать не тільки про посягання на моральні засади суспільства, які передбачають добросовісне здійснення прав та виконання взятих на себе обов'язків, а і про намагання перекласти відповідальність за свою неспроможність й далі виконувати умови кредитних договорів на банк, який вчасно та належним чином виконав свої обов'язки за вказаними договорами.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, таким чином ніяких порушень з боку банку немає та позивачеві було про це відомо. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним способом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановленому законом. Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Цивільним кодексом передбачено можливість визначення зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 632 ЦК України, договір укладений сторонами, має умови, які повинні виконуватися. Позивач, зі свого боку, погодився з такими умовами договору, підписавши договір особисто.

Договори про надання кредиту та поруки укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та вказаних правил.

Отже, зупинивши свій вибір на ПАТ КБ «ПриватБанк», позивач і третя особа погодилися на умови про надання кредиту та договору поруки як такі, що їх влаштовували. Банк не примушував, не нав'язував своїх послуг позивачеві та не вимагав укладення договору. Це була ініціатива особисто позивача та третьої особи.

Суд приймає до уваги також і ті обставини, що при укладенні договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення вказаного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на отримання кредиту та у його погашенні згідно умов даного договору. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства та правил.

Щодо вимоги позивача про стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» моральної шкоди на її користь: відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка їй завдала, за наявності її вини. У відповідності до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Ст. 1167 ЦПК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань.

Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного звязку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Позивачем не доведено факту завдання йому будь-яких збитків, не надано доказів, що підтверджують наявність реальних збитків, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у зв'язку з їх необгрунтованістю.

Також, задоволення такої вимоги можливе лише з урахуванням положень п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», що передбачає право споживачів на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією (товаром, роботою або послугою, що виробляється, виконується чи надається для суспільних потреб) у випадках, передбачених законодавством. Але згідно ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» депозитні операції є банківськими операціями, а не послугами чи виконаною роботою. Отже, депозитні операції, а тим більше, відносини, які виникають при розірванні таких договорів не врегульовані Законом України «Про захист прав споживачів» і не підпадають під визначення поняття робіт чи послуг встановлених вимогами цього закону.

Наведене підтверджується абз. 2 п. 2 постанови № 5 Пленуму ВСУ від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» зазначено, що оскільки Закону України «Про захист прав споживачів» не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що відносини, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають ... , із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультативних послуг).

Згідно п. 5 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок третіх осіб, а у випадках, передбачених законодавством,- і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Таким чином, лише правовідносини фінансово-кредитного характеру підпадають під дію норм Закону України «Про права споживачів», а не відносини, що виникають по виконанню депозитних договорів (вкладів). В даному випадку мають місце договірні правовідносини між сторонами і копіями договорів, наданими позивачем, не передбачена можливість відшкодування моральної шкоди. Отже, враховуючи договірний характер правовідносин, що існують між сторонами, та відсутність такого виду відповідальності в умовах договорів, правових підстав, передбачених законодавством для задоволення позову в частині вимог про відшкодування моральної шкоди не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобовязання стосовно позивача крім вказаних в кредитному договорі сторін та договорі поруки, а позивач цього не довів, відповіді позивачу на його звернення надавалися, позивач сам погодився на всі умови договорів і добровільно підписав договір, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобовязань є припущенням.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають обєктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню ні повністю, ні частково.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача та його представника стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим обєктивно не підтверджується.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим, стягнення незаконно отриманих коштів та моральної шкоди відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання договору поруки припиненим, стягнення незаконно отриманих коштів та моральної шкоди в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3, 5, 22, 60, 192, 203, 204, 212, 213, 253, 524, 526, 543, 553, 554, 559, 598, 607, 626, 627, 629, 632, 638, 651, 1051, 1054-1056 ЦК України, ст. 92, 95 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим, стягнення незаконно отриманих коштів та моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя