Ухвала суду № 68550846, 30.08.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2017 р. Справа № 815/2084/17

Категорія: 3.7.2 Головуючий в 1 інстанції: Кравченко М.М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -ОСОБА_1 судді - ОСОБА_2 судді - ОСОБА_3

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Турист» до Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області про визнання протиправними відмов від 18.02.2017 року та зобовязання вчинити певні дії, -

встановиЛА:

Позивач, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області про визнання протиправними відмов від 18.02.2017 року та зобовязання вчинити певні дії.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року позов задоволено. Визнано протиправною відмову Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області від 18.02.2017 року № 31/15/6141-520. Зобовязано Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області провести первинну реєстрацію транспортного засобу автомобілю NEOPLAN N 122, 2000 р. виг., кузов (шасі) № WAG301226YSP31455 за ТОВ «Турист». Визнано протиправною відмову Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області від 18.02.2017 року № 31/15/6141-521. Зобовязано Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області провести первинну реєстрацію транспортного засобу автомобілю NEOPLAN N 1122/ЗС, 2005 р. виг., кузов (шасі) № WAGPB1ZZ853000222 за ТОВ «Турист».

Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції від 29 травня 2017 року по справі № 815/2084/17 та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволені позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що 12.05.2016 року ТОВ «Турист» придбало у ТОВ «СТАРАУТО» за 574340,00 грн. автомобіль NEOPLAN N 122, 2000 р. виг., кузов (шасі) № WAG301226YSP31455, що підтверджується договором купівлі-продажу № AUTO 04/16/031.

ТОВ «СТАРАУТО» надало ТОВ «Турист» відомості та документи про проходження всіх обовязкових заходів на митниці та здійснення законного ввезення на територію України транспортного засобу, що підтверджується митною декларацією № 204050003/2016/005439 від 11.05.2016 року.

Крім того, ТОВ «СТАРАУТО» надало ТОВ «Турист» дозвільні документи на автомобіль NEOPLAN N 122, 2000 р. виг., кузов (шасі) № WAG301226YSP31455, до переліку яких входив Сертифікат відповідності Серії ВГ, зареєстрований в реєстрі за № UA 1.050.0026217-16, виданий Державною системою сертифікації УкрСЕПРО Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на автобус NEOPLAN ідентифікаційний номер WAG301226YSP31455, терміном дії з 05.05.2016 року по 04.06.2016 року.

24.05.2016 року ТОВ «Турист» придбало у ТОВ «СТАРАУТО» за 901930,00 грн. автомобіль NEOPLAN N 1122/ЗС, 2005 р. виг., кузов (шасі) № WAGPB1ZZ853000222, що підтверджується договором купівлі-продажу № AUTO 04/16/049.

ТОВ «СТАРАУТО» надало ТОВ «Турист» відомості та документи про проходження всіх обовязкових заходів на митниці та здійснення законного ввезення на територію України транспортного засобу, що підтверджується митною декларацією № 204050003/2016/006321 від 24.05.2016 року.

Крім того, ТОВ «СТАРАУТО» надало ТОВ «Турист» дозвільні документи на автомобіль NEOPLAN N 1122/ЗС, 2005 р. виг., кузов (шасі) № WAGPB1ZZ853000222, до переліку яких входив Сертифікат відповідності Серії ВГ, зареєстрований в реєстрі за № UA 1.050.0027784-16, виданий Державною системою сертифікації УкрСЕПРО Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на автобус NEOPLAN ідентифікаційний номер WAGPB1ZZ853000222, терміном дії з 23.05.2016 року по 22.06.2016 року.

16.05.2016 року директор ТОВ «Турист» видав наказ № 26, відповідно до якого було вирішено поставити автомобіль NEOPLAN N 122, 2000 р. виг., кузов (шасі) № WAG301226YSP31455 на баланс підприємства та провести відповідну реєстрацію в установах Міністерства внутрішніх справ України.

З метою дотримання вимог законодавства та проведення відповідної первинної реєстрації транспортного засобу ТОВ «Турист» через закінчення строку дії Сертифікату відповідності Серії ВГ, зареєстрованого в реєстрі за № UA 1.050.0026217-16, звернулось до ТОВ «СТАРАУТО» з прохання отримати ще один Сертифікат відповідності на транспортний засіб.

06.06.2016 року директор ТОВ «Турист» видав наказ № 32, відповідно до якого було вирішено поставити автомобіль NEOPLAN N 1122/ЗС, 2005 р. виг., кузов (шасі) № WAGPB1ZZ853000222 на баланс підприємства та провести відповідну реєстрацію в установах Міністерства внутрішніх справ України.

З метою дотримання вимог законодавства та проведення відповідної первинної реєстрації транспортного засобу ТОВ «Турист» через закінчення строку дії Сертифікату відповідності Серії ВГ, зареєстрованого в реєстрі за № UA 1.050.0027784-16, звернулось до ТОВ «СТАРАУТО» з прохання отримати ще один Сертифікат відповідності на транспортний засіб.

ТОВ «СТАРАУТО» 05.08.2016 року надало ТОВ «Турист» нові сертифікати відповідності Серії BГ, зареєстрований в реєстрі за № UA 1.050.0032911-16, виданий Державною системою сертифікації УкрСЕПРО Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на автобус NEOPLAN ідентифікаційний номер WAG301226YSP31455, терміном дії з 05.08.2016 року по 04.05.2017 року, а також Серії ВГ, зареєстрований в реєстрі за № UA 1.050.0032909-16, виданий Державною системою сертифікації УкрСЕПРО Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на автобус NEOPLAN ідентифікаційний номер WAGPB1ZZ853000222, терміном дії з 05.08.2016 року по 22.05.2017 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Турист» звернулося до Територіального сервісного центру № 5141 Регіонального сервісного центу в Одеській області Міністерства внутрішніх справ України із заявами № 91629412 та № 93368831 від 10.02.2017 року з проханням провести первинну реєстрацію транспортних засобів NEOPLAN N 122, 2000 р. виг., кузов (шасі) № WAG301226YSP31455 та NEOPLAN N 1122/ЗС, 2005 р. виг., кузов (шасі) № WAGPB1ZZ853000222, придбаних в торгівельній організації, які ввезено з-за кордону.

18.02.2017 року ТОВ «Турист» отримало відповіді Територіального сервісного центру № 5141 Регіонального сервісного центу в Одеській області МВС України за вих. № 31/15/6141-520 та № 31/15/6141-521 про відмову в проведенні первинної реєстрації придбаних транспортних засобів NEOPLAN N 122, 2000 р. виг., кузов (шасі) № WAG301226YSP31455 та NEOPLAN N 1122/ЗС, 2005 р. виг., кузов (шасі) № WAGPB1ZZ853000222 у звязку з тим, що ТОВ «Турист» має надати сертифікати на транспортні засоби відповідного зразка.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з тогою що відмови Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області в проведенні первинної реєстрації придбаних транспортних засобів від 18.02.2017 року № 31/15/6141-520 та № 31/15/6141-521 є протиправними, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1388 (далі Порядок), державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Згідно з п.10 Порядку, державна реєстрація транспортних засобів, що перебували в експлуатації та ввезені на митну територію України, проводиться за умови відповідності конструкції і технічного стану даної марки (моделі) транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, обов'язковим вимогам правил, нормативів і стандартів України, що підтверджується сертифікатом відповідності або свідоцтвом про визнання іноземного сертифіката, копію яких власники подають до сервісного центру МВС.

Відповідно до п.п.28, 29 Порядку, ввезені в Україну транспортні засоби підлягають державній реєстрації на підставі заяв власників і митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронних митних декларацій або виданих органами доходів і зборів посвідчень про їх реєстрацію в сервісних центрах МВС. У разі коли транспортні засоби перебували в експлуатації за межами України і були зареєстровані у відповідних органах іншої держави, обов'язковим є подання до сервісних центрів МВС реєстраційних або прирівняних до них документів такої держави.

Згідно з п.55 Порядку, щорічна перевірка відповідності конструкції та технічного стану транспортних засобів, що виконують міжнародні перевезення вантажів і пасажирів, вимогам резолюцій Європейської конференції міністрів транспорту, а також видача сертифікатів відповідності та Міжнародних сертифікатів технічного огляду транспортних засобів проводиться відповідно до законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» документ про відповідність - декларація (в тому числі декларація про відповідність), протокол (у тому числі протокол випробувань), звіт, висновок, свідоцтво, сертифікат (у тому числі сертифікат відповідності) або будь-який інший документ, що підтверджує виконання визначених вимог, які стосуються обєкта оцінки відповідності; сертифікація - підтвердження відповідності третьою стороною (особою, яка є незалежною від особи, що надає обєкт оцінки відповідності, та від особи, що заінтересована в такому обєкті як споживач чи користувач), яке стосується продукції, процесів, послуг, систем або персоналу.

Згідно з ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» сертифікація продукції в державній системі сертифікації поділяється на обовязкову та добровільну.

Законом України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» абз.2 ст.27 Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» було виключено з 01.01.2016 року, у вказаному пункті зазначалося, що нові і такі, що були у користуванні, транспортні засоби, а також вузли, агрегати та частини до них, що ввозяться на митну територію України суб'єктами підприємницької діяльності або фізичними особами, підлягають обов'язковій сертифікації відповідно до чинного законодавства. При цьому кузови та шасі транспортних засобів за кодами 87.06 та 87.07 згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності підлягають сертифікації як зібрані транспортні засоби.

Тобто, нові і такі, що були у користуванні, транспортні засоби, а також вузли, агрегати та частини до них, що ввозяться на митну територію України суб'єктами підприємницької діяльності або фізичними особами, з 01.01.2016 року не підлягають обов'язковій сертифікації відповідно до чинного законодавства.

Разом з цим, зазначені обставини не забороняють проводити відповідну сертифікацію в державній системі сертифікації на добровільних засадах.

Відповідно до пп.1 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання сертифікації транспортних засобів, їх частин та обладнання» від 09.06.2011 року № 738 (далі Постанова), пропуск колісного транспортного засобу, який підлягає державній реєстрації в Державній автомобільній інспекції (далі - транспортний засіб), предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені на транспортному засобі та/або використані для його оснащення (далі - обладнання), на митну територію України з метою вільного обігу, а також перша державна реєстрація транспортного засобу, введення в обіг обладнання здійснюється за наявності сертифіката відповідності, виданого згідно з порядком затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання.

Згідно з пп.2 п.1 Постанови, сертифікат типу транспортного засобу або обладнання, конструкція яких відповідає вимогам єдиних технічних приписів, видається визначеними Міністерством інфраструктури органами із сертифікації, акредитованими відповідно до законодавства і нотифікованими Організацією Об'єднаних Націй згідно з Угодою про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, 1958 року з поправками 1995 року (далі - уповноважені органи).

Відповідно до пп.3 п.1, сертифікат відповідності видається: виробником або його уповноваженим представником - резидентом України (далі - виробник) на кожний транспортний засіб або партію обладнання, тип яких відповідає вимогам єдиних технічних приписів, що підтверджується сертифікатом типу транспортного засобу або обладнання; уповноваженими органами або органами із сертифікації, акредитованими відповідно до законодавства, призначеними Міністерством інфраструктури, на кожний новий транспортний засіб або партію обладнання, які відповідає вимогам єдиних технічних приписів, але відповідність типу яких не підтверджена сертифікатом типу транспортного засобу або обладнання, а також на ті, що були у користуванні.

Отже, сертифікат УкрСЕПРО це документ, який підтверджує, що продукція відповідає законодавчо встановленим вимогам щодо її якості та безпеки і внесена до реєстру сертифікованої продукції на території України. Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими / призначеними на те органами з сертифікації з метою запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього середовища; сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції; створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі.

В адміністративному позові позивач зазначає, що на підставі сертифікатів відповідності вже було ввезено транспортні засоби на митну територію України, вчинено митні дії та отримано дозволи від контролюючого органу на подальше оформлення та користування транспортним засобом на території України, жодних інших сертифікатів під час митного оформлення або документів від ТОВ «СТАРАУТО» не вимагалось, що дозволило вчинити всі необхідні дії та дотриматись вимог законодавства.

Крім того, позивач стверджує, що через різне трактування «переліку документів» необхідних для ввезення та оформлення транспортних засобів контролюючими органами ТОВ «Турист» позбавлено права тривалий час зареєструвати автобуси та реалізувати своє право власності, оскільки Державна фіскальна служба України дозволяє ввезення транспортних засобів та вчиняє всі необхідні дії для підтвердження законності перебування на території України, а Регіональний сервісний центр в Одеській області вимагає ще документи, отримання яких вже є значно утрудненим.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобовязує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004). У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. Рішення Спорронг та Лонрот п. Швеції , рішення від 23 вересня 1982, серія A N 52, стор. 26, п. 69).

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онерїлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обовязок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «ОСОБА_3 проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Крім того, у найбільш загальному вигляді позитивні зобовязання (англ. «positive obligations», «duties») передбачають активні дії держави, спрямовані на забезпечення, захист та сприяння реалізації прав людини. Загальною юридичною підставою позитивних зобовязань у межах конвенційної системи правозахисту виступає ст.1 «Зобовязання поважати права людини» Конвенції, в якій прямо вказується, що держави гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, передбачені Конвенцією.

Зокрема, ОСОБА_4 (Starmer) виокремлює пять категорій обовязків, що покладаються на держави позитивними зобовязаннями за Конвенцією: обовязки запобігати порушенням прав, гарантованих Конвенцією (обовязок «превентивних дій» з боку держави, коли є розумні підстави очікувати його виконання) (напр. справи «Осман проти Сполученого Королівства», «Маркс проти Бельгії», «Платформа «Дrtze fьr das Leben» проти Австрії»); обовязок держави забезпечувати інформування та консультування осіб стосовно порушень прав і свобод, що гарантуються Конвенцією (напр., справа «Гуерра проти Італії»); обовязок реагувати на порушення прав людини, проводити ефективне розслідування «гідних довіря» (тобто обґрунтованих) скарг щодо серйозних порушень прав, гарантованих Конвенцією (напр., справи «Айдін проти Туреччини», «ОСОБА_4 проти Туреччини», «Пол і ОСОБА_5 проти Сполученого Королівства»); обовязки забезпечувати індивідів ресурсами, щоб запобігати порушенню їх прав, гарантованих Конвенцією (справа «Ейрі проти Ірландії»). При цьому, головний позитивний обовязок держави, як зазначає ОСОБА_4, полягає у створенні «національної правової рамки» (англ. «national legal framework»), передусім національного законодавства, яке забезпечує ефективний захист прав людини (див. докладне аргументування у справі «Х та Y проти Нідерландів»).

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить, що найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під «законом» Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути «доступним» (accessible) та «передбачуваним» (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. «Доступність закону» означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. «Передбачуваність» означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також, буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі «Маркс проти Бельгії», п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже - майно (рішення від 23.02.1995 року у справі «ОСОБА_6 унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів», п.53).

Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України», «ОСОБА_7 проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право («Бурдов проти Росії», «ОСОБА_8 проти України», «Агрокомплекс проти України»); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Брезовец проти Хорватії», «Рисовський проти України», «Кечко проти України», «Стреч проти Великобританії», «Москаль проти Польщі», «Сук проти України», «Федоренко проти України», «Україна-Тюмень проти України»).

Згідно п.50 Рішення ЄСПЛ у справі «ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Отже, за наявності у ТОВ «Турист» обґрунтованого легітимного сподівання на реалізацію законного права на мирне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області приймаючи оскаржувані відмови не дотримався принципу розумної пропорційності, що також вважається порушенням ст.1 Протоколу № 1, а тому вони є протиправними.

Згідно з ч.1 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача на розпорядження належним йому майном, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

В даному випадку саме таким способом поновлення прав позивача є зобовязання відповідача провести первинну реєстрацію транспортних засобів NEOPLAN N 122, 2000 р. виг., кузов (шасі) № WAG301226YSP31455 та NEOPLAN N 1122/ЗС, 2005 р. виг., кузов (шасі) № WAGPB1ZZ853000222.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Турист» про визнання протиправними відмов від 18.02.2017 року та зобовязання вчинити певні дії належним чином обґрунтовані, підтверджені наявними у справі матеріалами та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги майже один в один дублюють заперечення на адміністративний позов (а.с. 54) були предметом дослідження в суді першої інстанції та висновків останнього не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру МВС в Одеській області, - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2017 року по справі № 815/2084/17, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючийсуддя ОСОБА_1 суддя ОСОБА_2 суддя ОСОБА_3