Постанова № 68550060, 30.08.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2017 року м. Київ № 826/22241/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техприлад» доГоловного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.06.2015 №00000142209, №0000152209,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техприлад» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якій просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.06.2015 №00000142209, №0000152209.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, на яких ґрунтуються оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, прийнятих у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог митного та податкового законодавства з боку позивача.

Розгляд справи здійснено у письмовому провадженні, відповідно до приписів частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Головним управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техприлад» законодавства України з питань державної митної справи за період з 01.07.2012 по 28.02.2015.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техприлад» вимог:

- статті 58 Митного кодексу України, а саме: невключення до митної вартості імпортованих товарів повної суми транспортних витрат, понесених підприємством за рахунок недекларування в повному обсязі послуг за перевезення імпортованих товарів на умовах EXW та FCA;

- пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України в частині визначення бази оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України.

За наслідками перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 29.05.2015 №6/15/26-15-22-09/22887660 та прийняті податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 24.06.2015 №00000142209, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати ввізного мита на товари, що ввозяться суб'єктами господарювання в розмірі 194,39 грн., з яких 155,51 нараховано за основним платежем та 38,88 грн. - за штрафними санкціями;

- податкове повідомлення-рішення від 24.06.2015 №0000152209, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість із ввезених на територію України товарів в загальному розмірі 23866,69 грн., з яких 19093,35 грн. нараховано за основним платежем та 4773,34 грн. - за штрафними санкціями.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу III Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

Приписами пункту 214.3. статті 214 Податкового кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України, визначається відповідно до Митного кодексу України.

Відповідно до частини першої та другої статті 52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті декларація митної вартості подається у разі: 1) якщо до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати, зазначені у частині десятій статті 58 цього Кодексу, і якщо вони не включалися до ціни; 2) якщо з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, виділено витрати, зазначені у частині одинадцятій статті 58 цього Кодексу; 3) якщо покупець та продавець пов'язані між собою.

Згідно частини першої та другої статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

При цьому, відповідно до пункту 5 частини десятої статті 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті як, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Як вбачається з матеріалів справи, за період, що підлягав перевірці, позивач здійснював зовнішньоекономічну діяльність, а саме імпорт товарів, на підставі контрактів з контрагентами.

Протягом періоду, що підлягав перевірці, перевезення та експедиції вантажів товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техприлад» здійснювалось автомобільним та авіатранспортом відповідно до договорів про перевезення вантажів та надання транспортно-експедиційних послуг.

Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, розрахунки з перевізниками, які надавали транспортно-експедиторські послуги позивачу, проводились відповідно до заявок на перевезення, рахунків, довідок про транспортні витрати, довідок/калькуляції транспортних витрат, рахунків фактур, актів надання послуг, актів здачі прийняття-робіт.

У свою чергу, висновки контролюючого органу ґрунтуються (за змістом акту перевірки позивача) на тому, що при дослідженні рахунків та актів виконаних робіт, встановлено в ряді випадків, що зазначені документи не містять розподіл витрат на перевезення до кордону України та після ввезення товарів на митну територію України, в інших випадках розподілені витрати задекларовані не в повному обсязі.

При цьому, як вбачається з заперечень контролюючого органу, за умови неможливості виділення витрат на експедиційні послуги, надані за межами митної території України та на митній території України, зазначені витрати повинні включатись до митної вартості оцінюваних товарів у повному обсязі.

На противагу тверджень відповідача, товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техприлад» зазначає, що для визначення вартості перевезення імпортованого вантажу за кордоном позивач надавав при митному оформленні та до перевірки довідки про транспортні витрати до кордону України.

Однак, Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві вказує, що зазначені довідки не є документом первинного обліку, визначеного Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що також було підтверджене допитаним в судовому засіданні свідком - головним державним ревізором-інспектором відділу митного аудиту управління податкового та митного аудиту Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві ОСОБА_1.

Суд не визнає зазначений довід контролюючого органу достатнім для висновку про неповноту поданих відомостей про митну вартість товару, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини одинадцятої статті 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у вказаних вище статтях Митного кодексу України.

До митної вартості не включаються витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню, зокрема витрати на транспортування після ввезення на територію України.

Витрати на транспортування після ввезення не включаються позивачем до митної вартості за умови дотримання ним вимог виділення з ціни, документального підтвердження та можливості обчислення.

Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №599, що зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 червня 2012 року за №984/21296, затверджено Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення.

Згідно пункту 1.10 зазначених Правил, декларант або уповноважена ним особа самостійно заповнює всі графи ДМВ відповідно до порядку їх заповнення, за винятком граф, призначених для відміток митного органу.

У графі 20 Правил заповнення ДМВ зазначаються витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо ці витрати відповідно до умов поставки не були включені до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Разом з тим, оскільки на бухгалтерський та податковий облік, а також на розрахунки з виконавцями вартість перевезення до місця ввезення на митну територію України не впливає, для надання інформації митниці перевізниками позивача були складені спеціальні документи, а саме, довідки/калькуляції, що містять всю необхідну інформацію для митного оформлення товарів, а саме:

чітко прописаний зміст довідки (надання інформації про вартість перевезення до митного кордону України), описаний маршрут, приведені дані про транспортні засоби, на яких здійснювалося перевезення; дата складання довідки; підпис керівника.

Так, в кожному окремому випадку, з урахуванням довідок перевізників про вартість перевезення до митного кордону України позивачем задекларовано митну вартість товару, про що до них внесено відповідні відомості у відповідних графах декларацій.

Суд акцентує увагу, що митним законодавством не передбачено конкретний спосіб, в який вартість перевезення від місця за кордоном до митної границі України повинна бути виділена з ціни окремим рядком в акті надання транспортних послуг, а тільки вказує, що така вартість повинна бути документально підтверджена та піддаватися обчисленню. Крім того, в довідках та інших документах, які надавалися під час митного оформлення, ціна за надання транспортних послуг до митного кордону України, була виділена, відповідно наявність наданих документів під час митного оформлення та первинних документів (актів виконаних робіт, податкових накладних) дозволяє обчислити вартість перевезення від місця за кордоном до митної границі України.

При цьому, приписи статтей 53 та 58 Митного кодексу України вимагають документального підтвердження витрат на транспортування до і після ввезення на митну територію України, і не містять виразу "первинний документ". Митний кодекс України не встановлює особливих вимог до форми, типу та вигляду документів, які підтверджують вартість перевезення.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалі суду від 01.11.2016 №К/800/24114/15.

Враховуючи вищевикладене, якщо законом не визначено доказ (докази), виключно якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

За таких обставин, беручи до уваги вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.06.2015 №00000142209, №0000152209 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 24.06.2015 №00000142209.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 24.06.2015 №000152209.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.