Постанова № 68549008, 21.06.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2017 р. Справа № 804/8462/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Врони О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лівобережної обєднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Лівобережної обєднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (правонаступник - Лівобережна обєднана державна податкова інспекція м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області) з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної обєднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 27.10.2015 року форми «Ф» № 5525-15, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 14583,33 грн.;

В обґрунтування своїх вимог, позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення є протиправним оскільки порушує бюджетне законодавство, зокрема, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, що податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Позивач у судове засідання не зявився, заявивши клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.

Представник відповідача надав суду заперечення в яких просить відмовити у задоволенні позову оскільки позивач був платником транспортного податку та підпадає під дію ст. 267 Податкового кодексу України.

Враховуючи звернення позивача з клопотаннями про розгляд справи в порядку письмового провадження, з урахуванням відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, на підставі приписів ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд ухвалив про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, суд встановлено наступне.

Судом встановлено, що позивач був власником автомобіля AUDI А8 2011 року випуску, обєм циліндрів двигуна 4163 куб. см. Дата реєстрації транспортного засобу 19.07.2011 року.

27 жовтня 2015 року Лівобережною обєднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 5525-15, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 14583,33 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

01 січня 2015 року, набрав чинності Закон України N 71-VIII від 28 грудня 2014 року 'Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції ст. 267 ГЖ України, було введено новий податок - транспортний податок.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

За положеннями підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

При цьому згідно п. 267.4 ст. 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 ПК України закріплено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України податкове/податкові повідомлення- рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт.

Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів віком до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

При цьому вказана норма є чинною, Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року N 71-УІІІ неконституційним визнано не було.

Разом з тим відповідно до ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

Пунктом 4.3 ст. 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому згідно п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 Податкового кодексу України.

Згідно ст. 8 Податкового кодекс України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Приписи пп. 10.1.1 п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України відносять до місцевих податків податок на майно в частині транспортного податку.

Згідно п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 Податкового кодексу України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України.

Відповідно пп. 12.3.4 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Разом з цим п. 5 р. XIX "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування зобов'язані забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.

Так, з наведеного вище вбачається, що безпосереднє встановлення місцевих податків, а отже і транспортного податку, віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Таким чином, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Транспортний податок установлено рішенням Дніпропетровської міської ради із прийняттям рішення від 28.01.2015 р. № 7/60 «Про внесення змін до рішення міської ради від 27.12.2010 року № 5/6 «Про місцеві податки та збори на території міста», у зв'язку з чим застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України з урахуванням внесених Законом змін та рішення з метою оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, у суду при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд вказує про безпідставність нарахування позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік, оскільки таке нарахування повинно відбуватися не раніше 2016 року.

Слід зазначити, що аналогічну позицію висвітлено в постанові Вищого адміністративного суду України від 30.08.2016 у справі К/800/8077/16 та в судових рішеннях Київського апеляційного адміністративного суду від 09.08.2016 (ЄДРСР №59589471, від 28.07.2016 (ЄДРСР №59348132), від 29.06.2016 (ЄДРСР №58579349), від 18.02.2016 (ЄДРСР №55935485), від 27.01.2016 (ЄДРСР №55377458), від 29.06.2016 (ЄДРСР №58579353), від 15.06.2016 (ЄДРСР №58327358), від 08.06.2016 (ЄДРСР №58299370), від 03.02.2016 (ЄДРСР №55520371).

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог, та необхідність їх задоволення, а податкове повідомлення-рішення Лівобережної обєднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 27.10.2015 року форми «Ф» № 5525-15 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 128, 160-162,167, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Лівобережної обєднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лівобережної обєднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 27.10.2015 року форми «Ф» № 5525-15, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 14583,33 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Лівобережної обєднаної державної податкової інспекції м. Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області сплачений судовий збір у розмірі 551,20 грн. за подання адміністративного позову.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративноо судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративноо судочинства України.

Суддя ОСОБА_2