Ухвала суду № 68537177, 23.08.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2017 року м. Київ К/800/16714/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Маринчак Н.Є., Юрченко В.П.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника відповідача Бондаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Сінта-сервіс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Приватного підприємства «Сінта-сервіс» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Сінта-сервіс» (далі - позивач, Підприємство) звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.05.2013 року №0001482260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) за основним платежем на суму 158 059,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 79 029,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди, з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин, виходили з того, що позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій з придбання товару у контрагента ПНВП «Техніка» з огляду на те, що позивачем не надано належних доказів щодо їх фактичного здійснення.

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог Підприємства.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що Підприємством надано всі необхідні первинні документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ним та ПНВП «Техніка», натомість висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є безпідставними та ґрунтуються виключно на припущеннях.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Сінта-сервіс» з питань достовірності повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та нарахування податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ПНВП «Техніка» за липень 2012 року, за результатами якої складено акт від 15.05.2013 року №1522/22-621-33542869 та прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 158 059,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції з придбання товару у контрагента ПНВП «Техніка» не мали реального характеру, оскільки позивачем не надано належних первинних документів бухгалтерського та податкового обліку стосовно транспортування товарно-матеріальних цінностей, документів, які підтверджують здійснення розрахунків за придбані товари, рахунків - фактур, заявок на формування замовлення, довіреностей на отримання товару, крім того, контролюючий орган зазначає, що контрагент ПНВП «Техніка» відсутній за юридичною адресою. Таким чином. враховуючи вищезазначене контролюючий орган дійшов висновку, що вчинені позивачем господарські операції з придбання товару у ПНВП «Техніка» не спричинили реальних правових наслідків, що виключає право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ за такими господарськими операціями.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, під господарською операцією розуміється дія або подія яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань власному капіталі, відомості про яку містяться в первинному документі що підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина була визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивачем проведено господарські операції з придбання товарно - матеріальних цінностей (будівельні матеріали) у ПНВП «Техніка» в межах договору від 02.07.2012 року №21.

На підтвердження фактичного виконання вказаного договору позивачем до суду надано: накладні, податкові накладні, подорожні листи, договори підряду, довідки про вартість виконаних робіт, акти здачі - приймання виконаних будівельних робіт.

Розв'язуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення - рішення від 20.05.2013 року №0001482260, суди попередніх інстанцій, враховуючи встановлені контролюючим органом під час проведення перевірки обставини щодо документально непідтвердження фактичного проведення господарських операцій з контрагентом, а відповідно і неправомірність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за такими операціями, надали належну оцінку зібраних у справі доказів у їх сукупності з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та дійшли обґрунтованого висновку про недостовірність задекларованих позивачем даних податкового обліку, що, відповідно, виключає право позивача формувати податковий кредит з ПДВ за такими операціями, з огляду на наступне:

ненадання позивачем документів наявність яких передбачено договором від 02.07.2012 року №21, зокрема, заявок на товар, рахунків-фактур складених ПНВП «Техніка» і прийнятих позивачем до оплати;

ненадання також і первинних документів, які б підтверджували факт оплати придбаних будівельних матеріалів;

відсутність документів, які б підтверджували понесені позивачем витрати по транспортуванню придбаних товарно - матеріальних цінностей, оскільки, як вбачається з договору поставка товару здійснюється на умовах СPT шляхом доставки товару на склад покупця, а отже останній зобов'язаний оплатити витрати, пов'язані з перевезенням товару до вказаного пункту призначення;

надані копії подорожніх листів не підтверджують факт перевезення, оскільки вони суперечать визначеним договором умовам, а найменування і кількість вантажів у подорожніх листах не відповідає номенклатурі і кількості товару, зазначеного у накладних, та датам складення накладних на відпуск товарів. Інших доказів, що підтверджують факт перевезення товарів Підприємством суду не надано;

відсутні довіреності на отримання товару, крім того зазначення реквізитів довіреностей у накладних не є підтвердженням їх фактичного складання, оскільки журнал реєстрації таких довіреностей позивачем також не був наданий.

Суди попередніх інстанцій також цілком правомірно зазначили, що надані позивачем до суду договори підряду, складені на їх виконання акти здачі приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних робіт також не доводять факт придбання позивачем будівельних матеріалів для виконання вказаних договорів підряду саме у ПНВП «Техніка».

Таким чином, суд приходить до висновку, що на підтвердження фактичного виконання операцій за договором купівлі - продажу, враховуючи його умови, Приватне підприємство «Сінта-сервіс» повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, а наявність у позивача накладних та податкової накладних, за спірними операціями, як підстави формування податкового кредиту, у даному випадку не є достатніми та вичерпними, оскільки предметом спору є підтвердження інших обставин реальності відображення у податковому обліку господарських операцій, які фактично не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Отже, у ході розгляду справи платником податків з огляду на приписи процесуального закону (ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України) належними та допустимими доказами не підтверджено свої заперечення проти наданих податковим органом та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України доказів.

Відсутність відповідних доказів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог платника податків.

Із зазначеного вбачається, що судами попередніх інстанцій дотримано вимоги ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України та надано правильну правову оцінку встановленим у справі обставинам у їх сукупності з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок чого висновок про правомірність зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість є обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Сінта-сервіс» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 березня 2014 року у справі №826/16338/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: І.Я. Олендер

Н.Є. Маринчак

В.П. Юрченко

Повний текст виготовлено 28.08.2017 року.