Постанова № 68535131, 30.08.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

30 серпня 2017 року №826/22286/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «ІстаГрупп»

до

Державної податкової інспекції у Солом’янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про

визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІстаГрупп» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.04.2015 №0001332201.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві протиправно, на підставі хибних висновків акта перевірки від 25.03.2015 №1084/26-58-22-01-17/33541100, прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.04.2015 №0001332201.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акта перевірки від 25.03.2015 №1084/26-58-22-01-17/33541100 та відповідно, податкового повідомлення-рішення від 09.04.2015 №0001332201.

Адміністративну справу №826/22286/15 розглянуто в письмовому провадженні на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «ІстаГрупп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Кратос-грант» з податку на додану вартість за період з 01.09.2014 по 30.11.2014 при здійсненні операцій з купівлі та продажу товарів (робіт, послуг).

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «ІстаГрупп» пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 104 294,00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 25.03.2015 №1084/26-58-22-01-17/33541100 та винесено податкове повідомлення-рішення від 09.04.2015 №0001332201, яким позивачу визначено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 130 368,00 грн., у тому числі: 104 294,00 грн. – основний платіж, 26 074,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІстаГрупп» не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням, звернулось до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акта перевірки Державної податкової інспекції у Солом’янському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 25.03.2015 №1084/26-58-22-01-17/33541100 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «ІстаГрупп» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кратос-грант».

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «ІстаГрупп» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Кратос-грант» (виконавець) укладено договір про виконання роботи від 27.06.2014 №140627, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов’язується надати послуги з монтажу та пусконалагодження систем відео спостереження за технологічними процесами, систем контролю доступу, систем охоронної сигналізації, послуги з сервісного обслуговування систем відео спостереження за технологічними процесами, систем контролю доступу, систем охоронної сигналізації, встановлених замовником на об’єктах третіх сторін, гарантійні зобов’язання перед замовником.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору від 27.06.2014 №140627, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, виписок з банківських рахунків.

Суд ознайомившись із договором встановив, що його умовами передбачена наявність таких документів, як рахунки-фактури та технічне завдання, проте зазначених документів позивачем надано не було.

Окрім того, акти здачі-прийняття робіт свідчать, що монтаж та пусконалагоджувальні роботи системи відеонагляду здійснювалися в різних містах України, зокрема, в містах Миколаїв, Львів, Харків, Ужгород, Херсон, тощо, в той час як акти складалися та підписувалися в місті Києві.

Враховуючи зазначене позивачем не надано суду пояснень, яким чином здійснювався контроль за якістю виконаних робіт та яким чином був підписаний акт здачі-прийняття робіт в місті Києві, в той час як роботи були виконані в інших містах, зокрема, відсутні докази перебування у відрядженні осіб для прийняття виконаних робіт.

Також, суд наголошує, що договором передбачено монтаж відеоспостереження, проте матеріали справи не містять доказів закупки такого відеоспостереження, їхніх сертифікатів якості, тощо.

Крім того, позивачем не наведено суду ділової та економічної доцільності залучення товариства з обмеженою відповідальністю «Кратос-грант» до електромонтажних робіт з огляду на те, що ці роботи є основним видом діяльності саме позивача.

У свою чергу, Державною податковою інспекцією у Солом’янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, як на підставу спростування реальності господарських операцій, здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю «ІстаГрупп» та товариством з обмеженою відповідальністю «Кратос-грант» вказано на те, що у товариства відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості для виконання господарських операцій передбачених спірним договором.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що під час розгляду справи позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування податкових вигод за спірними операціями, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

Відповідно до наявних в матеріалах доказів, за спірними операціями лише оформлялися окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість реального здійснення операцій.

Суд акцентує увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Отже, якщо певна господарська операція не відбулася, визначення податкового кредиту є безпідставним і податок на додану вартість не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у позивача податкових накладних, а також доказів сплати контрагенту вартості товару з податком на додану вартість.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2014 р. №К/800/12613.

Отже, в межах даного спору судом не встановлено реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки суду не надано належних первинних та бухгалтерських документів, які б посвідчували фактичне здійснення придбання товару позивачем у контрагента.

Виходячи з наведеного у сукупності, суд приходить до висновку, що в даному випадку позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод, відповідно при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволені позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.