Постанова № 68534857, 30.08.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2017 р. № 820/3047/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Заічко О.В.,

при секретареві судового засідання - Мараєвій О.В.,

розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд: стягнути з відповідача на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 02.09.2016 р. по 29.11.2016 року у сумі 18900,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у судовому порядку було скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 01.09.2016 року №305 о/с по особовому складу в частині звільнення старшого слідчого Золочівського відділення поліції Дергачівського ВП Головного управління Національної поліції в Харківській області ОСОБА_1 зі служби в поліції через службову невідповідність за пп. 5 ч. 1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" та поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого Золочівського відділення поліції Дергачівського ВП Головного управління Національної поліції в Харківській області. Проте, позивач зазначала, що фактично її було поновлено на посаді наказом від 29.11.2016 р. А тому, на її думку, оскільки незаконне звільнення, яке стало предметом розгляду у справі № 820/5107/16, спричинило вимушений прогул, відповідне грошове забезпечення за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. При цьому, період початку вимушеного прогулу починається з дня її звільнення наказом від 01.09.2016 року №305 - з 02.09.2016 р., а закінчується днем винесення наказу про її поновлення на посаді - 29.11.2016 р.

У судове засідання позивач та представник відповідача не прибули, належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи.

Позивач надала клопотання про розгляд справи без її присутності.

Представником відповідача через канцелярію суду подано заперечення на позов, в яких останній просив у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки позивач в рамках розгляду справи 820/5107/16 з вимогами про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу до суду не зверталась, а також не зверталась з зазначеним до відповідача та не отримувала відмову з цього приводу. Отже, на думку відповідача, позовна вимога, що розглядається наразі в даній справі є передчасною. Також, у запереченнях представник позивача просив суд розглянути дану справу без його участі.

Суд, на підставі ч.4 ст. 122 КАС України, вважає можливим розглянути дану справу у порядку письмового провадження.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 41 КАС України.

Крім того, представником відповідача було подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, з огляду на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, оскільки, на думку відповідача, про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналась в день винесення наказу про її звільнення 01.09.2016 р., проте, в рамках розгляду справи 820/5107/16 з вимогами про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу до суду не зверталась, а звернулась з такими 21.07.2017 ( справа № 820/3047/17).

З цього приводу суд зазначає, що в зазначених спірних правовідносинах поряд зі спеціальними нормами повинні застосовуватись загальні приписи трудового законодавства, а тому, відповідний строк звернення до суду з даними позовними вимогами застосовується без обмежень.

При цьому, суд у даному аспекті застосовує правові висновки Європейського суду з прав людини у рішенні по справі «Мельник проти України» від 28.03.2006 року, де вказано, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі «Golder v.the United Kingdom» від 21.02.1975 p.), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати закону мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями ( рішення «Guerin v. France» від 29.07.1998 p.) Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розрахувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час, такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення «Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28.10.1998 року). Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Іліан проти Туреччини" вказав, що правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

У свою чергу, відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.11 2016 р. по справі №820/5107/16 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Атестаційної комісії № 15 Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя особа: Золочівське відділення поліції Дергачівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області про поновлення на посаді було задоволено частково.

Скасовано рішення Атестаційної комісії №15 Головного управління Національної поліції в Харківській області від 18.08.2016 року, яке полягає у тому, що старший слідчий Золочівського відділення поліції Дергачівського ВП Головного управління Національної поліції в Харківській області ОСОБА_1 займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби через службову невідповідність.

Скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 01.09.2016 року №305 о/с по особовому складу в частині звільнення старшого слідчого Золочівського відділення поліції Дергачівського ВП Головного управління Національної поліції в Харківській області ОСОБА_1 зі служби в поліції через службову невідповідність за пп. 5 ч. 1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію".

Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого Золочівського відділення поліції Дергачівського ВП Головного управління Національної поліції в Харківській області.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2017 р. апеляційну скаргу, на постанову суду першої інстанції від 21.11.2016 повернуто заявнику.

Згідно відомостей автоматизованої системи "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено, що дана постанова 16.01.2017 року набрала законної сили.

На виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 21.11 2016 р. по справі №820/5107/16 наказом відповідача від 29.11.2016 р. № 492 о/с позивача було поновлено на посаді старшого слідчого Золочівського відділення поліції Дергачівського ВП Головного управління Національної поліції в Харківській області з 02.09.2016 р. ( а.с. 32).

Підставою звернення позивача з даним позовом до суду став той факт, що за період з 02.09.2017 р. ( день з якого поновлено позивача у судовому порядку) по 29.11.2016 р. (день винесення наказу про фактичне поновлення позивача) їй не нараховувалось та не виплачувалось грошове забезпечення, оскільки зазначене не було передбачено судовим рішенням по справі №820/5107/16 , проте, позивач зазначала, що має право на стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, в силу приписів чинного законодавства, на підтвердження суми якого надала довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1, на підставі якої належна сума позовних вимог була обрахована.

По суті позовних вимог, суд зазначає наступне.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. ( стаття 43 Конституції України).

Приписами ч.1 та 2 ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію" унормовано, що Поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Відповідно до п. 10,12 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. № 114 та є чинний на даний час, визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням. Особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

За приписами п. 24 Положення, у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

При вирішенні заявленої позовної вимоги, суд акцентує увагу, що у даних спірних правовідносинах повинні застосовуватись не тільки норми спеціального законодавства, але й трудового.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 05.03.2012 у справі №21-42а12.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Крім того, листом Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 року № 753/11/13-10 "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби" зазначено, що під час вирішення спорів зазначеної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України "Про оплату праці", держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Відповідно до ч.2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, законодавцем встановлено межі періоду виплати середнього заробітку, а саме: весь час вимушеного прогулу.

Постановою кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100, затверджено порядок обчислення середньої заробітної плати, який, в силу пп."з" п.1 розділу 1 застосовується, зокрема у випадках вимушеного прогулу.

З відповідної довідки відповідача, оригінал якої міститься у справі, вбачається, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 210,00 грн. ( а.с.31).

При цьому, в подальшому, представником відповідача було надано іншу довідку, з якої встановлено що середньоденне грошове забезпечення позивача складає 203,33 грн.

Щодо таких розбіжностей, суд зазначає, що обидві довідки містяться в оригіналах за підписом однієї й тієї ж посадової особи та скріплені печатками, проте, у первинній довідці не було зроблено розрахунок середньоденного грошового забезпечення позивача.

Враховуючи, що п. 5 Постанови кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, а п.8 вказаної постанови унормовано, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. За вказаних обставин, суд вважає належним та допустимим доказом на підтвердження розміру середньоденного грошового забезпечення позивача саме ту довідку, яка надана відповідачем, яка містить в собі відповідний розрахунок, з якого вбачається, що середньоденне грошове забезпечення позивача складає саме 203,33 грн.

Поряд з цим, беручи до уваги той факт, що оскільки незаконне звільнення позивача, що було встановлено в рамках розгляду справи №820/5107/16, спричинило вимушений прогул, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу підлягає стягненню на користь позивача.

Щодо періоду вимушеного прогулу, суд зазначає, що його початком є дата 02.09.2016 р., коли позивача було звільнено з посади , а кінцем - 28.11.2016 р., дата, яка передує винесенню наказу про поновлення позивача на посаді на виконання судового рішення по справі №820/5107/16.

Отже, в даному аспекті суд не погоджується з позицією позивача, що період закінчення вимушеного прогулу рахується днем винесення наказу про її поновлення на посаді - 29.11.2016 р., оскільки з 29.11.2016 р. ОСОБА_1 вважається такою, що працює на посаді.

Враховуючи, що період вимушеного прогулу склав 88 днів ( 29 днів у вересні 2016 р., 31 день у жовтні 2016 р., 28 днів у листопаді 2016 р.) та помножуючи вказаний показник на розмір середньоденного грошового забезпечення позивача який складає 203,33 грн., суд зазначає, що належна сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 17884,24 грн.

Водночас, суд зазначає, що обрахування позивачем суми стягнення у розмірі 18900,28 грн. не обґрунтовано жодним чином та не знайшло свого підтвердження в ході розгляду справи.

Щодо доводів представника відповідача, викладених в запереченнях, відносно того, що позовні вимоги ОСОБА_1 є передчасними, оскільки вона не зверталась до ГУНП в Харківській області з проханням нарахування та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, такі спростовуються матеріалами справи, що містять в собі доказ такого звернення позивача, який було направлено відповідачеві засобами поштового зв'язку (а.с.33-35).

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Крім того, постанову суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць, слід звернути до негайного виконання відповідно до статті 256 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71,128, 160-163, 167, 186, 254, 256 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області ( код ЄДРПОУ 40108599, 61002, м.Харків, вул. Жон Мироносиць, 5) на користь ОСОБА_1 (ід.код НОМЕР_1, АДРЕСА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 02.09.2016 р. по 28.11.2016 р. у сумі 17884,24 грн. ( сімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят чотири гривні 24 копійки).

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Заічко О.В.