Рішення № 68525371, 30.08.2017, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

30.08.2017

Провадження № 2-о/389/48/17

ЄУН 389/558/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2017 року Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Берднікової Г.В.

при секретарі Чукановій О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що його син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, загинув при виконанні обов'язку військової служби ІНФОРМАЦІЯ_1 на території Донецької області, поблизу міста Дебальцеве, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Вказує, що у кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Росії війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів і з цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.

На військову агресію Російської Федерації проти України вказують постанова Верховної Ради України «Про заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VІІ, Закон України «Про санкції» від 14 серпня 2014 року №1644-VІІ, постанова Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» від 17 березня 2015 року № 254-VІІ, постанова Верховної Ради України «Про заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ЛНР» та «ДНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ, постанова Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VІІІ, якою затверджено звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій, при цьому посилається на Резолюцію ПАРЄ від 09 квітня 2014 року, Резолюцію Європарламенту (2014/2965 (RSP) від 15 січня 2015 року, Резолюцію ПАРЄ від 25 червня 2015 року.

Також на підтвердження тієї обставини, що відносно України відбувається збройна агресія Російської Федерації, заявник вказує на дані прес-центру СБУ, на повідомлення засобів масової інформації.

Вважає, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так і міжнародними інстанціями.

Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно ч.2ст.61 ЦПК України.

Зазначає, що 17 червня 2014 року Знам'янсько - Олександрійським ОМВК Кіровоградської області його сина - ОСОБА_2 було призвано на військову службу під час мобілізації до лав Збройних Сил України. Цього ж дня його було зараховано до списків особового складу військової частини - польова пошта В 4750 (42 батальйон територіальної оборони) та на всі види забезпечення, після чого він приступив до виконання службових обов'язків на посаді «далекомірник - номер» обслуги зенітно артилерійського відділення зенітно артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини - польова пошта В4750, ВОС-626067Д.

З 07 липня 2014 року по 13 липня 2014 року ОСОБА_2 пройшов підготовку в навчальному підрозділі військової частини В 0730 далекомірник. 01 серпня 2014 року прийняв військову присягу у військовій частині польова пошта В4750.

11 серпня 2014 року ОСОБА_2 у складі 42 батальйону територіальної оборони Збройних Сил України (в/ч В4750) прибув у службове відрядження до складу підрозділів, які залучаються та беруть участь у захисті незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей.

Відповідно інформації розміщеної ІНФОРМАЦІЯ_1 в Інтернет -порталі «Сегодня» у статті «Самые резонансне события дня в Донбасе», в Інтернет -порталі «Ipress.ua» у статті під Назвою «Супутникові знімки доводять, що російські війська воюють в Україні,-НАТО», у статті «Силовики бідя Дебальцевого потрапили у засідку: четверо загинули, 19-поранені» від 29 серпня 2014 року Інтернет-порталу "korrespondent. net» та іншої інформації, що міститься на сторінках інтернет-видань, підтверджується участь у бойових діях регулярних військ Російської Федерації в районі місті Дебальцеве Донецької області. Саме цим військам протистояли українські військовослужбовці, що відносились до складу військової частини В4750, в якій проходив військову службу ОСОБА_2 під час мобілізації.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2, прикриваючи відхід колони української військової техніки, потрапив у засідку і загинув від мінометним обстрілом проросійських бойовиків. УВ сповіщені про смерть ОСОБА_2 зазначено, що він загинув виконуючи бойове завдання поблизу міста Дебальцеве Донецької області ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 02 вересня 2014 року №384, виданим Артемівським відділенням Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи, та довідкою про причини смерті від 02 вересня 2014 року №384, отримане під час бойових дій вогнепальне оскольне поранення грудної клітки з ушкодженням легенів, гостра кровотеча, послужили причиною смерті ОСОБА_2

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини - польова пошта В 4750 від 08 вересня 2014 року №71 ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв'язку зі смертю.

Протоколом засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювання, поранень, контузій, травм, каліцтв від 08 грудня 2014 року №3785 встановлено, що вогнепальне осколове пораненнч грудної клітки з ушкодженням легенів, гостра кровотеча (ушкодження внаслідок військових дій,передбачених законом, та воєнних операцій) стали причиною смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1. Крім того, даний протокол встановлює, що таке поранення і вищевказана причина смерті пов'язані з виконанням обов'язків військової служби.

Згідно з Указом Президента України від 15 травня 2015 року №270/2015 ОСОБА_2 посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

05 січня 2015 року він отримав посвідчення члена сім'ї загиблого військовослужбовця серії НОМЕР_1, що дає йому право користуватися відповідними пільгами, встановленими законодавством України.

Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невід'ємне право на життя його сина, передбачене ст.27 Конституції України, ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Встановлення юридичного факту, що поранення та загибель його сина, яка сталася при виконанні обов'язку військової служби, внаслідок саме військової агресії Російської Федерації, буде породжувати юридичні наслідки - визначення статусу ОСОБА_2, як жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Після визначення даного статусу заявник отримає право звернутися за допомогою до міжнародних гуманітарних організацій, у тому числі до Міжнародної Федерації Червоного Хреста.

Заявник вважає, що встановлення факту того, що загибель його сина, ОСОБА_2, яка сталася внаслідок саме військової агресії Російської Федерації, можливе лише у судовому порядку, оскільки іншого порядку встановити такий факт чинним законодавством України не передбачено.

З огляду на зазначене, просить встановити юридичний факт загибелі його сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов'язку військової служби ІНФОРМАЦІЯ_1 на території Донецької області, поблизу міста Дебальцеве, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Представник заявника у судовому засіданні, посилаючись на обставини викладені в заяві, просив встановити факт загибелі ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов'язку військової служби ІНФОРМАЦІЯ_1 на території Донецької області, поблизу міста Дебальцеве, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Представник заінтересованої особи - Міністерства соціальної політики України, у судове засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності, своєї думки щодо заявлених вимог не висловив.

Представник заінтересованої особи - Російської Федерації, у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Частинами 1 - 3 ст.15 ЦПК України, яка регламентує компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ, визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: 1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; 3) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

При цьому суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї статті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Відповідно до ч.1, п.5 ч.2 ст.234 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Статтею 256 ЦПК України, яка регламентує справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визначено перелік фактів, які встановлюються судом.

При цьому частиною другою приведеної статті визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У пункті 1 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.

Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

У відповідності до свідоцтва про народження та свідоцтва про зміну імені заявник ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зі змісту заяви вбачається, що він просить встановити юридичний факт загибелі його сина - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов'язку військової служби ІНФОРМАЦІЯ_1 на території Донецької області, поблизу міста Дебальцеве, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

За результатами розгляду даної заяви судом встановлено, що 17 червня 2014 року Знам'янсько - Олександрійським ОМВК Кіровоградської області ОСОБА_2 було призвано на військову службу під час мобілізації до лав Збройних Сил України. Цього ж дня його було зараховано до списків особового складу військової частини - польова пошта В 4750 (42 батальйон територіальної оборони) та на всі види забезпечення, після чого він приступив до виконання службових обов'язків на посаді «далекомірник - номер» обслуги зенітно артилерійського відділення зенітно артилерійського взводу роти вогневої підтримки військової частини - польова пошта В4750, ВОС-626067Д.

З 07 липня 2014 року по 13 липня 2014 року ОСОБА_2 пройшов підготовку в навчальному підрозділі військової частини В 0730 далекомірник. 01 серпня 2014 року прийняв військову присягу у військовій частині польова пошта В4750.

11 серпня 2014 року ОСОБА_2 у складі 42 батальйону територіальної оборони Збройних Сил України (в/4 В4750) прибув у службове відрядження до складу підрозділів, які залучаються та беруть участь у захисті незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей.

Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 02 вересня 2014 року №384, виданим Артемівським відділенням Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи, та довідкою про причини смерті від 02 вересня 2014 року №384, отримане під час бойових дій вогнепальне оскольне поранення грудної клітки з ушкодженням легенів, гостра кровотеча, послужили причиною смерті ОСОБА_2

В отриманому родиною сповіщенні про смерть ОСОБА_2 зазначено, що останній загинув, виконуючи бойове завдання поблизу міста Дебальцеве Донецької області ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини - польова пошта В 4750 від 08 вересня 2014 року №71 ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв'язку зі смертю.

Протоколом засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювання, поранень, контузій, травм, каліцтв від 08 грудня 2014 року № 3785 встановлено, що поранення і причина смерті пов'язані з виконанням обов'язків військової служби.

Згідно з Указом Президента України від 15 травня 2015 року №270/2015 ОСОБА_2 посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

05 січня 2015 року заявник ОСОБА_1 отримав посвідчення члена сім'ї загиблого військовослужбовця серії НОМЕР_1, що дає йому право користуватися відповідними пільгами, встановленими законодавством України.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31 березня 1995 року, не можуть розглядатися судами в порядку окремого провадження заяви про встановлення фактів, зокрема проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород.

Отже, встановлення факту загибелі при виконанні військової служби, а відповідно і її обставин не встановлюється судом у порядку окремого провадження, що вбачається зі вказаного роз'яснення Пленуму ВСУ.

Водночас Конституцією України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України; забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом; держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.17).

Відповідно п. 9 ч.1 ст.85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України за своїм конституційно-правовим статусом забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України (п.1, 17, 18 ч.1 ст.106 Конституції України).

Згідно п.п.19, 20 ч.1 ст.106 Конституції України Президент України вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Наведені вище положення Конституції України знайшли своє відображення у нормах Закону України «Про оборону України» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

У ст.1 Закону України «Про оборону України» наведено визначення збройної агресії - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Згідно зі ст.4 Закону України «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що встановлення факту збройної агресії має безпосередній зв'язок та випливає із компетенції конституційних, політичних органів (суб'єктів) - Верховної Ради України, Президента України, які наділені дискреційними повноваженнями у відповідних сферах.

Підтвердженням такої позиції є прийняття Верховною Радою України та Президентом України низки актів, якими встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Зокрема, факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановлено у Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», прийнятого Верховною Радою України 15 квітня 2014 року. В цьому Законі у ст.2 визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

У подальшому, Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року затверджено Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, у якому зазначено наступне: Україна залишається об'єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою - агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями (абз. 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абз. 12 Звернення).

Також, Верховна Рада України постановою від 21 квітня 2015 року схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абз.1 п.1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві Парламенту також вказано, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України (абз.3 п.4 Заяви), та наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов'язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі, посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.

Крім того, Президент України своїм Указом від 24 вересня 2015 року увів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, у пунктах 3, 9, 11, 16, 17, 28-30, 36, 42, 49, 65 якої визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

За приписами ч.ч.2, 3 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень вирішення питань, які мають правовий (а не політичний) характер.

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Зважаючи на зазначені положення чинного законодавства України - право на життя, безпеку та захист такого права, а також обов'язок держави захищати права громадян є абсолютним як правом так і обов'язком та не може залежати від встановлення юридичного факту, підтвердження його наявності або відсутності.

Відтак, встановлення факту що має юридичне значення про який просить заявник, а саме, що його син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, загинув при виконанні обов'язку військової служби ІНФОРМАЦІЯ_1 на території Донецької області, поблизу міста Дебальцеве, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації, в судовому порядку є неможливим, оскільки законодавством України встановлення такого факту віднесено до компетенції інших органів.

Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник вказав, що має на меті визначити статус загиблого ОСОБА_2 як жертви міжнародного збройного конфлікту, тобто як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12 серпня 1949 року, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Після визначення даного статусу, заявник отримує право звернутися за допомогою до міжнародних гуманітарних організацій, у тому числі до Міжнародної Федерації Червоного Хреста.

У відповідності до ст. 2 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12.08.1949 р., крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни; Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової чи повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір; хоча одна з держав, що перебувають у конфлікті, може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є учасницями цієї Конвенції, залишаються зобов'язаними застосовувати її положення у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов'язані застосовувати положення Конвенції стосовно зазначеної вище держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.

Статтею 13 даної Конвенції визначено, що вона застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною таких збройних сил.

Аналізуючи положення вказаної Конвенції, суд вважає, що застосування її норм щодо конкретної особи не пов'язується із встановленням судом тих чи інших фактів, що мають юридичне значення, а має місце за замовчуванням у разі перебування особи під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Враховуючи викладене, зважаючи на положення чинного цивільного процесуального законодавства України, зокрема ст.256 ЦПК України, суд вважає, що факт, який має юридичне значення і який просить встановити заявник в порядку окремого провадження, відноситься до сфери публічного права, закріплений державними органами на законодавчому рівні, внаслідок чого є загальновідомим.

Разом з цим, заявником не зазначено про факт звернення та відповідно отримання ним відмови від міжнародних гуманітарних організацій у допомозі за відсутності рішення суду про встановлення факту, про який він просить, або з інших пов'язаних з цим причин, не обґрунтовано неможливість встановлення статусу ОСОБА_2 як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях в позасудовому порядку.

Отже, враховуючи те, що заявником не зазначено, які юридичні наслідки, що від них залежатиме виникнення, зміна або припинення його особистих чи майнових прав, настануть внаслідок такого факту, суд не вбачає підстав для задоволення даної заяви.

Керуючись ст.ст. 234, 235, 256, 259, 213-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення через даний суд до Апеляційного суду Кіровоградської області.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Г.В. Берднікова