Постанова № 68513398, 23.08.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" серпня 2017 р.Справа № 915/425/17Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Разюк Г.П.

секретар судового засідання: Васильєва Л.О.

за участю представників сторін:

від прокуратури: ОСОБА_1, посвідчення № 044623, дата видачі 20.10.2016;

від позивача-1: ОСОБА_2, довіреність № 220/220/д, дата видачі 10.05.2017;

від позивача-2: ОСОБА_3, довіреність № 40, дата видачі 06.01.2017;

від відповідача-1: ОСОБА_4, довіреність № 9/8, дата видачі 24.03.2017;

від відповідача-2: ОСОБА_5, довіреність № 20, дата видачі : 02.07.2017;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства «Маяк» ОСОБА_6

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.07.2017

по справі № 915/425/17

за позовом: Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України; Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаїв

до відповідачів:

1. Військової частини А0224

2. Фермерського господарства «МАЯК» ОСОБА_6

про: визнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток земельної ділянки № 67 від 01.09.2016

В С Т А Н О В И Л А:

10.05.2017 заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаїв звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Військової частини А0224 та Фермерського господарства «Маяк» ОСОБА_6 про визнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток земельної ділянки № 67 від 01.09.2016, укладеного між військовою частиною польова пошта В4174 та Фермерським господарством «Маяк» ОСОБА_6.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що військова частина А0224 не мала повноважень на укладення оспорюваного правочину, оскільки розпорядилася земельною ділянкою, яка належить КЕВ м. Миколаїв на праві постійного користування; крім того оспорюваний договір укладено без відповідного рішення ради та погодження Міністра оборони України.

Нормативно свої вимоги прокурор обґрунтовує посиланням на норми статей 19, 77, 93, 95, 96 Земельного кодексу України, статей 1, 4 Закону України «Про використання земель оборони», статей 15, 203, 215 Цивільного кодексу України та Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997.

15.06.2017 заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України подав до суду заяву № 7-2/3970вих-17 від 15.06.2017 про уточнення позовних вимог, в якій просив суд визнати недійсним (на майбутнє) договір про спільний обробіток земельної ділянки № 67 від 01.09.2016, укладений між військовою частиною А0224 (54025, м. Миколаїв, пр. Героїв України, 72; ідентифікаційний код 08489704) та Фермерським господарством «МАЯК» ОСОБА_6 (56101, Миколаївська область, м. Баштанка, вул. Ювілейна, 93; ідентифікаційний код 23040999). Зава мотивована зміною назви відповідача-1 з «військова частина польова пошта В4174» на «військова частина А0224».

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.07.2017 позов задоволено: визнано недійсним (на майбутнє) договір про спільний обробіток земельної ділянки № 67 від 01.09.2016, укладений між військовою частиною А0224 та Фермерським господарством «Маяк» ОСОБА_6; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано обґрунтованістю позовних вимог та їх доведеністю матеріалами справи.

Не погоджуючись з даним рішенням, Фермерське господарство «Маяк» ОСОБА_6 звернулось до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити.

Підставами для скасування рішення місцевого господарського суду апелянт згідно поданої апеляційної скарги та письмових пояснень до неї, зазначає неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також порушення норм матеріального права, посилаючись на:

необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо відсутності у військової частини А0224 права постійного користування спірною земельною ділянкою, адже виходячи зі змісту державного акту на право постійного користування землею серії Б № 030183 земельна ділянка надана у постійне користування Квартирно-експлуатаційній частині Миколаївського району та військовій частині 45301 (Терновський учбовий центр), правонаступником якої є військова частина А0224. Відповідні речові права військової частини А0224 на спірну земельну ділянку також підтверджується листами Держземагенства України № 2167/701-13 від 23.05.2013 та № 67-5/01-15 від 20.11.2014;

безпідставне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин Постанови Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 «Про затвердження порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном» через наявність у військової частини окремого правового статусу;

безпідставне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин Наказу Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 «Про затвердження Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних сил України та основні правила користування наданими землями», оскільки оспорюваний договір не передбачає передачу земельної ділянки відповідачу-2 і остання не вибувала з володіння землекористувача. При цьому, погодження спірного договору відбулось у відповідності до вимог ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони», що свідчить про правомірність дій військової частини;

відсутність доказів наявності правонаступництва між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаїв та Квартирно-експлуатаційною частиною Миколаївського району;

наявність обумовлених положеннями Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» правових підстав для здійснення військовою частиною відповідної господарської діяльності та укладання договорів;

недоведеність обставин спричинення укладенням спірного правочину шкоди інтересам держави чи порушення прав Міністерства оборони України, КЕВ м. Миколаїв. При цьому, вартість права користування земельної ділянки розрахована відповідно до вимог законодавства (за середньозваженим показником виходячи з 8 % від вартості нормативної грошової оцінки земельної ділянки певної категорії). Грошові кошти від ФГ спрямовуються на рахунок, відкритий в Державному Казначействі України, тобто до спеціального фонду Міністерства оборони України, що свідчить про наявність економічної вигоди;

не зазначення прокурором суспільного інтересу та мети, якої планується досягнути у даному спорі про визнання правочину недійсним;

В ході розгляду до Одеського апеляційного господарського суду від представника скаржника надійшли клопотання про прийняття письмових доказів щодо позиції Міністерства оборони України у відносинах використання земель оборони, наданих військовим частинам в постійне користування, доказів сплати земельного податку та про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Кабінету Міністрів України та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

Позивач-2 надав відзив на апеляційну скаргу, проти доводів апелянта заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне:

Рішенням виконавчого комітету районної ради народних депутатів Жовтневого району № 37 від 19.01.1984 затверджено матеріали з видачі державного акту на право користування землею, у тому числі земель, закріплених за землекористувачем площею 5733,5 га; вирішено скласти та видати Квартирно-експлуатаційній частині Миколаївського району державний акт на право користування землею.

На виконання вказаного Рішення Квартирно-експлуатаційній частині Миколаївського району Української Радянської Соціалістичної Республіки оформлено та видано державний акт на право користування землею № 030183, яким закріплене безстрокове та безоплатне користування земельною ділянкою площею 5733,5 га землі в межах згідно з планом землекористування. Як вбачається з фотокопії наявного в матеріалах справи державного акту поряд з найменування землекористувача Квартирного експлуатаційної частини Миколаївського району, також міститься рукописний напис (мовою оригіналу): «в/ч 45301 (Терновский учебный центр)».

Відповідно до Директиви Міністра оборони України від 30.06.2005 №Д-322/1/014 Миколаївську квартирно-експлуатаційну частину району (м. Миколаїв) переформовано у Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв.

01.09.2016 між військовою частиною А0224 (сторона 1) та Фермерським господарством «МАЯК» ОСОБА_6 (сторона 2) укладено договір № 67 про спільний обробіток земельної ділянки, за умовами якого сторони з метою відпрацювання моделі співпраці з підприємства та залучення додаткових джерел фінансування життєдіяльності військової частини А0224, дійшли згоди щодо обєднання своїх зусиль та майна спільно діяти для досягнення спільних господарських цілей без створення юридичної особи, як то:

вирощування, переробка та реалізація насіння всіх категорій (елітного та репродукційного);

вирощування та реалізація товарної сільськогосподарської продукції;

підвищення ефективності використання майна;

впровадження сучасних технологій вирощування;

зменшення сукупних та індивідуальних витрат матеріально-технічних та інших ресурсів для отримання максимального прибутку.

За умовами пункту 1.2 договору спільний обробіток земельної ділянки буде розподілятися наступним чином: сторона 2 бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції яка обумовлена договором. У свою чергу сторона 1 бере на себе зобов'язання: - надати для спільного обробітку земельну ділянку стороні 2 площею 1185 га (одна тисяча сто вісімдесят п'ять) га, з земель, що надані стороні 1 в безстрокове користування, згідно Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою під 1984 року за № 030183; - проводити обстеження сільгоспугідь, виділених для спільного обробітку, на предмет наявності і своєчасного знешкодження вибухонебезпечних предметів з метою безпечних умов праці; - попереджати сторону 2 про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самої земельної ділянки; - завчасно попереджати сторону 2 про початок проведення військових навчань та інших заходів бойової підготовки на території полігону; - по забезпеченню охорони земель та посівів які на ній розташовані, а також майна та техніки сторони 2 на час знаходження їх на території полігону від посягань з боку третіх осіб.

Згідно з пунктами 6.1, 6.2 договору внесок сторони 1 - вартість права користування земельною ділянкою загальною площею 1185 га, згідно акту обміру земельної ділянки, який є невідємною частиною договору, яка складає 2665,09грн., без урахування коефіцієнту індексації на 2016 рік 4,796 та 1,756, а внесок сторони 2- грошові кошти, паливно-мастильні матеріали, обробка ґрунтів, сівба, посадка, внесення добрив та засобів захисту рослин, всі необхідні дії щодо вирощування сільськогосподарських культур, а також професійні знання, навички та вміння, ділова репутація та ділові звязки, інше, що встановлюють сторони по закінченню сільськогосподарського року.

Прибуток, що отримується сторонами від спільного обробітку землі, підлягає розподілу пропорційно часткам, визначеним у ст. 6 Договору та понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції; фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування відповідної частки прибутку стороні -1 та утримання відповідної частки прибутку стороною-2 (пункти 8.2, 8.5 договору).

Пунктом 12.3 сторони погодили, що дія цього договору закінчується 01.11.2023.

Вказаний договір підписано сторонами та погоджено головою Коларівської сільської ради Жовтневого району м. Миколаїв та начальником Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаїв, про що свідчать відповідні відмітки на договорі.

Предметом спору у даній справи є вимога заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону, який звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаїв, про визнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток землі №67 від 01.09.2016.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з наявності правових підстав для визнання недійсним договору №67 від 01.09.2016.

Оцінюючи правильність застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального законодавства в контексті встановлених обставин, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог апеляційної скарги з огляду на таке:

Згідно з приписами статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка, яка залучена військовою частиною А0224 за договором з фермерським господарством «Маяк» ОСОБА_6 належить до категорії земель оборони, що випливає зі змісту наявного в матеріалах справи державного акту на право користування землею № 030183, а отже, порядок її використання є предметом регулювання Закону України «Про використання земель оборони».

Статями 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України; військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

На час укладення спірного договору, як і на даний час, Кабінетом Міністрів України не визначено порядок надання військовими частинами дозволу фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Отже, чинним на момент укладення спірного договору законодавством було передбачено, що військові частини мають, за наявності погодження відповідного органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією землею, право надавати дозвіл фізичним та юридичним особам на вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках, що належать до категорії земель оборони. Між тим відсутність порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, унеможливлювала реалізацію такого права.

ОСОБА_7 з цим, Наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 №483 затверджено Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями (далі Положення) та Керівництво з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

На необхідність застосування до спірних правовідносин вказаного Положення зверталась увага Вищим господарським судом України у справі № 915/239/15 (постанова від 10.11.2015), у справі № 915/241/15 (постанова від 21.10.2015).

Відповідно до п. 1 Положення землі (земельні ділянки) надаються військовим частинам, військово-навчальним закладам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України для їх розміщення та постійної діяльності.

Згідно із пунктами 17-19 Положення право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або користування землею, забороняється. Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються відповідними радами.

За приписами п. 32 Положення після отримання державного акта на право постійного користування землею і документів перенесення на місцевість меж відведеної земельної ділянки інженерне управління Військово-Морських Сил України, начальник квартирно-експлуатаційного управління військового округу, начальник квартирно-експлуатаційного відділу Північного оперативно-територіального командування дають вказівку військовим частинам, безпосереднім землекористувачам, приступити до фактичного використання виділеної в користування Міністерству оборони України земельної ділянки.

Військові частини, безпосередні землекористувачі, повинні використовувати земельні ділянки тільки за цільовим призначенням, яке визначене рішенням про надання в користування Збройним Силам України цих ділянок (п. 36 Положення).

Пунктом 38 Положення встановлено, що ділянки, території, що тимчасово не використовуються, полігонів, танкодромів, стрільбищ та інших об'єктів Збройних Сил України, придатних для сінокосіння, випасу скоту та посіву сільськогосподарських культур, дозволяється передавати у тимчасове використання (але не у збиток бойовій підготовці та при умові забезпечення збереження державної таємниці) військовим радгоспам, а також іншим сільськогосподарським підприємствам.

Пунктами 39-40 Положення визначено, що передача земель у тимчасове користування відбувається з погодження заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних сил України, начальників управлінь центрального апарату Міністерства оборони України щодо земель спеціальних обєктів центрального підпорядкування; командуючих військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування щодо земель обєктів окружного, Північного оперативно-територіального командування і підпорядкування. Передача земель в тимчасове користування оформлюється рішенням сільської, селищної чи міської рад.

Колегія суддів враховує, що за змістом статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» та статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони з 01.01.2013 можуть перебувати лише в державній власності.

Враховуючи наведені положення, а також норми статей 12, 122 Земельного кодексу України, повноваження, надані органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади, статус та місцезнаходження земельної ділянки, з огляду на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України порядку надання дозволів фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури на землях оборони, при укладенні договору про спільний обробіток земельної ділянки було порушено порядок надання дозволу на використання земель оборони, а, відтак, волевиявлення сторонами договору вчинено, а права та обов'язки за договором (зміст договору) визначено з порушенням чинного законодавства, зокрема, частини першої статті 4 Закону України «Про використання земель оборони»

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідність чи не відповідність правочину вимогам закону має оцінюватися судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (пункт 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11, пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9).

В силу частини першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, суд зауважує, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним, що відповідає приписам частини третьої статті 207 Господарського кодексу України.

Як вже зазначалося в процесі розгляду спору судом апеляційної інстанції були установлені обставини, з якими законодавство пов'язує визнання оспорюваного правочину недійсним, а тому висновки суду про наявність підстав для задоволення заявленого позову є правомірними, але з підстав зазначених в даній постанові.

Доводи скаржника щодо відсутності доказів в підтвердження порушення прав та інтересів держави спірним договором та щодо належного землекористувача земельної ділянки спростовуються приписами статті 77 Земельного кодексу України щодо встановленого порядку використання земель оборони (відповідна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 10.05.2016 у справі № 915/557/15).

Щодо тверджень скаржника про відсутність у Квартирно-експлуатаційної частини повноважень на здійснення землекористування колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Відповідно до приписів статей 3, 4 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», положень Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22.12.2011 №795, а також Положення про КЕВ м. Миколаїв, саме Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв здійснює облік земельної ділянки, переданої у постійне користування за Державним актом серії Б №030183, забезпечує військові частини фондами військового містечка, територією та здійснює надання земельних ділянок у порядку, визначеному Земельним кодексом України та Законом України «Про використання земель оборони».

За змістом частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою здійснюється шляхом реалізації таких правомочностей як право володіння та користування земельною ділянкою; права землекористувачів передбачено статтею 95 Земельного кодексу України. ОСОБА_7 з тим, право постійного користування виникає після одержання землекористувачем документа, що посвідчує таке право, та його державної реєстрації (стаття 125 Земельного кодексу України). В свою чергу правом оперативного управління (в тому числі землею, як активом, закріпленим за військовою частиною) за змістом статті 137 Господарського кодексу України визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується та розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, державний акт на право користування землею площею 5733,5 га оформлений Квартирно-експлуатаційній частині Миколаївського району на підставі рішення виконавчого комітету районної ради народних депутатів Жовтневого району № 37 від 19.01.1984.

Наразі, у матеріалах справи наявні докази, що підтверджують лише облік земельної ділянки площею 4007,10 га за військовою частиною А0224, проте єдиним правовстановлюючим документом є Державний акт на землю Б №030183.

Наявність у вказаному акті посилання на в/ч 45301 (Терновський учбовий центр) не нівелює статусу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаїв як землекористувача спірної земельної ділянки. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у світлі висловленої військовою частиною А0224, скаржником, позиції стосовно можливості оформлення правоустановчих документів на землю на декількох землекористувачів, відповідне землекористування повинно здійснюватись за взаємною згодою останніх. За таких обставин, наведені скаржником доводи в цій частині відхиляються судовою колегією як безпідставні.

Необґрунтованими є також посилання представника Фермерського господарства «Маяк» ОСОБА_6 на відсутність належних доказів наявності правонаступництва між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаїв та Квартирно-експлуатаційною частиною Миколаївського району, адже як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Директиви Міністра оборони України від 30.06.2005 №Д-322/1/014 Миколаївську квартирно-експлуатаційну частину району (м. Миколаїв) переформовано у Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв. При цьому, колегія суддів зауважує, що Міністр оборони України, в межах наданих повноважень, видає обовязкові до виконання накази та директиви, у тому числі, з питань реформування Збройних Сил України.

Решта доводів та заперечень сторін судовою колегією до уваги не береться, оскільки не спростовує наведених вище висновків.

Що стосується заявленого відповідачем-2 клопотання про залучення до участі у справі в якості: третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів Кабінету Міністрів України та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Коларівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

За приписами статті 27 Господарського процесуального кодексу України визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Процесуальний закон не обмежує можливості допущення особи до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на підставі її заяви про вступ у справу в процесі повторного розгляду останньої в апеляційному порядку, а також залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі за клопотанням сторони, прокурора або з ініціативи апеляційного господарського суду; відповідні дії можуть мати місце до прийняття апеляційною інстанцією судового рішення зі справи.

Водночас, п. 1.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розяснено, що у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

У світлі наведеного розяснення, а також приймаючи до уваги обставини, встановлені в ході повторного розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що наведене заявником обґрунтування за змістом ст.27 Господарського процесуального кодексу України не є належною підставою для набуття вказаними особами процесуального статусу третіх осіб, адже не доведено, що рішення у цій справі про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки, стороною або іншою зацікавленою особою відносно якого останні не є, може вплинути на їх права чи обовязки відносно сторін цієї справи, у звязку з чим заявлене клопотання відхиляється як необґрунтоване.

На підставі вищевикладеного, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга Фермерського господарства «Маяк» ОСОБА_6 задоволенню не підлягає, що згідно із ст. 49 ГПК України має наслідком віднесення на рахунок останнього витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 101-105 ГПК України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Маяк» ОСОБА_6 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.07.2017 по справі № 915/425/17 залишити без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.08.2017.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

судді Г.І. Діброва

ОСОБА_7