Рішення № 68513338, 28.08.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2017 р.Справа № 922/1301/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Бринцева О.В.

при секретарі судового засідання Гула Д.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Завод ім. Фрунзе" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 третя особа, яка яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про стягнення 399.863,47 грн. за участю представників:

позивача - Гармаш В.В., довіреність б/н від 21.08.2017 р.;

відповідача - ОСОБА_4, договір №16/08 від 16.08.2017р.;

третьої особи - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

20 квітня 2016 року Публічне акціонерне товариство "Завод ім. Фрунзе" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача завдані збитки в сумі у розмірі 387.063,47 грн. та штрафні санкції за порушення строків доставки вантажу в сумі у розмірі 12.800,00 грн., а всього 399.863,47 грн. В обґрунтування позову вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання транспортних послуг від 04.12.2013 р. №041213-1, а саме п.2.2.6. договору, яким установлено, що перевізник зобов'язаний забезпечити збереження вантажу з моменту його прийому на транспортний засіб до моменту видачі вантажу у пункті призначення уповноваженій на отримання вантажу особі, внаслідок чого позивачу завдано збитків у розмірі 387.063,47грн. Крім того, відповідачу, згідно п.4.1. договору, нарахований штраф за порушення строків доставки вантажу понад 7 днів у розмірі 100% вартості транспортних послуг, що становить суму у розмірі 12.800,00 грн. В якості правових підстав позову вказує на норми статей 193, 224, 225, 307, 314 Господарського кодексу України, статті 22, 526, 549, 610, 611, 924 Цивільного кодексу України.

Присутній у судовому засіданні 28 серпня 2017 року представник позивача позов підтримує та просить суд задовольнити його повністю з підстав, викладен.х у позовній заяві. На виконання вимог ухвали суду надав письмові пояснення (вх. 27428 від 28.08.2017 р.), які досліджені та долучені судом до матеріалів справи. Також надав клопотання (вх. №27477 від 28.08.2017 р.) в якому просить суд замінити сторону позивача з Публічного акціонерного товариства "Завод Фрунзе" на Приватне акціонерне товариство "Завод Фрунзе" у зв'язку зі зміною типу товариства.

Розглянувши клопотання представника позивача, суд вважає за можливе її задовольнити виходячи з наступного.

Як вбачається із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.05.2017 р. змінено найменування Публічного акціонерного товариства "Завод Фрунзе" на Приватне акціонерне товариство "Завод Фрунзе".

Відповідно до п. 1.4. Постанови Пленум Вищого господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року, за приписом статті 25 ГПК у разі, зокрема, реорганізації суб'єкта господарювання у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі його правонаступника. Господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про зміну найменування юридичної особи (позивача) з Публічного акціонерного товариства "Завод Фрунзе" на Приватне акціонерне товариство "Завод Фрунзе".

Крім того, представник позивача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки є необґрунтованим і таким, що не відповідає принципу добросовісності в користуванні процесуальними правами. Крім того, суд обмежений строками розгляду справи відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечує, вважає його необґрунтованим та просить суд відмовити в його задоволенні з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Третя особа свого представника в судове засідання не правила, про причини неявки суд не повідомила.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Між Публічним акціонерним товариством «Завод Фрунзе» (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Перевізник) було укладено Договір про надання транспортних послуг №041213-1 від 04 грудня 2013 року (надалі - Договір), відповідно до предмету якого Перевізник бере на себе зобов'язання доставити ввірений йому для перевезення вантаж (згідно з товарно-транспортної накладної) автомобільним транспортом за маршрутом, який вказаний у заявці та видати його вантажоотримувачу, а Замовник зобов'язується сплати перевезення вантажу відповідно до умов цього Договору (пункт 1.1. Договору).

Відповідно до пункту 1.2. Договору, транспортні послуги здійснюються на підставі заявок, які є невід'ємною частиною цього договору, які подаються Замовником та підписуються двома сторонами. У заявці обов'язково зазначається маршрут, час подачі транспортного засобу, вантажопідйомність, вартість транспортних послуг.

Підпунктами 2.2.3., 2.2.6. пункту 2.2. Договору визначено, що Перевізник зобов'язаний: нести відповідальність за псування, втрату, недостачу, пошкодження прийнятого для транспортування вантажу в розмірі завданих збитків; забезпечити схоронність вантажу з моменту його прийняття та транспортний засіб до моменту видачі вантажу в пункті призначення уповноваженому на отримання вантажу особі.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2014 року (пункт 5.1. Договору).

На підставі пункту 5.2. даний Договір було пролонговано на наступний календарний рік.

На виконання умов Договору 17-18 грудня 2015 року автомобіль НОМЕР_1, причіп/напівпричіп НОМЕР_3 був завантажений вантажем про свідчать товарно-транспортні накладні №281257 від 18 грудня 2015 року, №ЗиФ-773193 від 17 грудня 2015 року, №ЗиФ-773196 від 18 грудня 2015 року №ЗиФ-773178 від 17 грудня 2015 року (т. I, арк. с. 14-17). Пункт доставки - м. Одеса та м. Миколаїв. Перевезення вантажу здійснював водій - ОСОБА_2.

Однак, до місця призначення вантаж не прибув, через те, що 19 грудня 2015 року на 25-му км автодороги Харків-Красноград-Перещепіно (поблизу АЗС «Маршал» сталося ДТП за участю автомобіля фура МАН д. з. АХ4696СО з причепом PRONE д. з. НОМЕР_3 під керівництвом водія ОСОБА_2, яки не впорався з керуванням та допустив виїзд на узбіччя. В результаті ДТП вказаний автомобіль загорівся.

Вантаж було повернуто позивачу з чисельними пошкодженням, які виникли внаслідок ДТП. У зв'язку з цим, позивачем було складено Акт огляду ТМЦ від 21 грудня 2015 року в якому зазначена кількість, вага та загальна вартість вантажу, що придатний для використання, вантаж який втрачено та вантаж, що непридатний до використання

На підтвердження вартості пошкодженого вантажу позивачем надано Звіт про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власникові товарно-матеріальних цінностей (т. I, арк. с. 53-95), відповідно до якого матеріальний збиток в результаті пошкодження майна станом на 21 грудня 2015 року складає 387.060,00 грн.

У зв'язку з цим, Публічне акціонерне товариство «Завод Фрунзе» направило на адресу відповідача претензію №0152-25 від 26.01.2016 р. з вимогою оплатити збитки в розмірі 387.063,47 грн., яка залишена останнім без задоволення.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникають з перевезення вантажу, регулюються главою 64 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Зазначена норма передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов'язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов'язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Пошкодження вантажу - це зміна його фізичних властивостей (механічні поломки, дефекти, бій).

Стаття 924 Цивільного кодексу України зберігає принципи майнової відповідальності перевізника: він відповідає при наявності його вини (частина перша статті 924 ЦК) і в межах вартості перевезеного вантажу і багажу (частина друга статті 924 ЦК). Понад вартість вантажу і багажу перевізник повертає клієнту відповідну провізну плату.

Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення.

Крім того, він також зобов'язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками:

1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов'язку усунення зазначених обставин;

2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Звідси слід зробити висновок про те, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини першої статті 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23.03.2016 р. у справі № 6-2086цс15.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

Згідно з висновками Верховного Суду України викладеними у постанові від 23 березня 2016 року у справі № 6-2086цс15 (обов'язковість висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права визначена у ст. 111-28 ГПК України): перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Суд звертає увагу на те, що вина, у відповідності до ст. 614 Цивільного кодексу України, може виявлятися у формі умислу та необережності. Згідно з частиною 2 вказаної статті, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Оскільки за умовами договору та на підставі чинних законодавчих норм, обов'язок поставити вантаж та забезпечити його схоронність покладено саме на перевізника а тому і обов'язок доведення відсутності вини у пошкодженні вантажу та заподіянні таким чином збитків покладено саме на відповідача по справі.

Перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, спричинених непереборною силою. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, не зумовленого непереборною силою, відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України не звільняє перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Слід зазначити, що факт пошкодження вантажу зафіксовано позивачем у Акті огляду ТМЦ від 21 грудня 2015 року, однак відповідач відмовляється відшкодувати завдані збитки у зв'язку з відсутністю належних доказів на підтвердження обставин, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності відповідача, а саме Акту про пошкодження вантажу, складеного у відповідності до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року (далі - Правила перевезень №363).

Згідно з п.1 5.1 Правил перевезень №363 у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом.

Відповідно до п.15.4. цих правил жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку "Особливі відмітки" і засвідчити її підписом.

Таким чином, і перевізник і вантажовідправник разом несуть обов'язок скласти такий акт.

У п.15.5. Правил перевезень №363 зазначено, що при відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу акт складається за участю представника незацікавленої сторони.

Під час розгляду даної справи, судом встановлено, що 21 грудня 2015 року було складено Акт про пошкодження вантажу за участю представника позивача та представника незацікавленої сторони.

Відповідно до п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Наприклад, чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевезення вантажу, встановлено перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу.

З огляду на вищевказані норми та матеріали справи, суд приходить до висновку, що залучення третіх незацікавлених осіб до складання Акта про пошкодження вантажу від 21 грудня 2015 року є підтвердження відмови водія від його підписання. Також слід зазначити, що пошкодження вантажу під час перевезення не заперечується відповідачем.

Отже, судом встановлено, що факт пошкодження вантажу, який був прийнятий відповідачем до перевезення без заперечень, підтверджено належними та допустимими доказами.

Разом з тим, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які могли б свідчити про відсутність його вини та відповідальності за збереження вантажу під час перевезення, оскільки обов'язок доведення невинуватості перевізника покладається безпосередньо на нього вимогами законодавства, що регулює правовідносини, що виникли між сторонами.

Розглядаючи позовні вимоги в частині визначення розміру збитків, суд зазначає, що відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати, штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до пункту п. 136 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, автотранспортні підприємства або організації відшкодовують збитки, заподіяні при перевезенні вантажів, у таких розмірах: б) за пошкодження або псування вантажу - в розмірі тієї суми, на яку знизилася його вартість. Автотранспортні підприємства і організації поряд з відшкодуванням встановленого збитку, зв'язаного з втратою, недостачею, псуванням або пошкодженням вантажу, що перевозиться, повертають провізну плату, стягнену за перевезення втраченого, невистачаючого, зіпсованого або пошкодженого вантажу, якщо ця плата не входить в ціну вантажу.

У силу вимог частин 1-4 ст. 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу. Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитися і вимагати відшкодування за його втрату.

Пунктом 4.4. Договору сторони погодили, що за псування, втрату, недостачу, пошкодження прийнятого вантажу Перевізник відшкодовує Замовнику в розмірі завданих збитків.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», проведення оцінки майна є обов'язковим, зокрема, у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Згідно п. 2 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою КМУ від 22.01.1996 № 116, розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається шляхом проведення незалежної оцінки відповідно до національних стандартів оцінки.

В обґрунтування розміру завданих відповідачем збитків, позивачем надано Звіт про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власникові товарно-матеріальних цінностей (т. I, арк. с. 53-95), відповідно до якого матеріальний збиток в результаті пошкодження майна станом на 21 грудня 2015 року складає 387.060,00 грн., проте в прохальній частині просить суд стягнути 387.063,47 грн. збитків.

У зв'язку з розбіжностями в розмірі заподіяних збитків, а також запереченнями відповідача, ухвалою Господарського суду Харківської області від 09 червня 2016 року по справі №922/1301/16 призначено судову товарознавчу експертизу, проведення якої доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз імені Засл. проф. М.С. Бокаріуса. Висновком судово-товарознавчої експертизи №6922 від 12 липня 2017 року встановлено, що загальна шкода завдана пошкодженням вантажу (товару) під впливом негативних факторів (пожежі та її тушіння) склала 381.107,63 грн.

Отже, як вбачається з матеріалів справи відповідач, всупереч вимог статей 33-34 Господарського процесуального кодексу України не довів належним чином своїх заперечень, а тому, враховуючи наявність доказів завдання позивачу збитків внаслідок неправомірних дій відповідача, який не забезпечив схоронність вантажу та його перевезення в повному обсязі, в зв'язку з чим мала місце втрата частини вантажу, наявність причинного зв'язку між діями відповідача та завданими збитками, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення з Відповідача збитків в сумі 381.107,63 грн.

В силу ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Згідно приписів ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до пункту 4.1. Договору , за порушення строків доставки вантажу Перевізник сплачує Замовника штраф у розмірі: до 3 календарних днів - 10% вартості транспортних послуг, від 4 до 7 календарних днів - 50% вартості транспортних послуг, більше 7 днів - 100% вартості транспортних послуг.

Під час розгляду справи позивачем було надано Заявку на виконання транспортного обслуговування, проте суд не приймає дану Заявку в якості належного та допустимого доказу щодо вартості транспортних послуг, оскільки вона не підписана зі сторони відповідача , у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 12.800,00 грн. залишаються без задоволення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 5.716,60 грн., в іншій частині (281,34 грн.) залишаються за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, статтями 4-2, 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61168, АДРЕСА_1, індивідуальний податковий номер НОМЕР_2) на користь Приватного акціонерного товариства "Завод Фрунзе" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 57-А, код ЄДРПОУ 00236010) завдані збитки в сумі 381.107,63 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 5.716,60 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В частині стягнення завданих збитків у розмірі 5.955,84 грн., штрафу в сумі 12.800,00 грн. та 281,34 грн. судового збору відмовити.

Повне рішення складено 29.08.2017 р.

Суддя О.В. Бринцев

/Справа №922/1301/16/