Рішення № 68512872, 28.08.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2017 р.Справа № 922/2024/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Рученко К.Д.

розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства "ОСОБА_1 теплові мережі", м. Харків Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, м. Харків до Комунального підприємства "Харківводоканал", м. Харків про 34268417,07 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2 (довіреність № 40-2664/59 від 14.06.2017 р.);

відповідача ОСОБА_3 (довіреність № 6612 від 16.11.2016 р.)

ОСОБА_4 (довіреність № 01.01-14/1268-17 від 03.03.2017 р.);

ОСОБА_5 (довіреність № 01.01.-14/368-17 від 24.01.2017 р.)

третьої особи - не зявився;

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "ОСОБА_1 теплові мережі", м. Харків (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства "Харківводоканал", м. Харків (далі за текстом - відповідач) збитки в сумі 34268417,07 грн.

Позов обґрунтовано з посиланням на те, що між сторонами існували договірні відносини за договорами на відпуск та споживання стічних вод № 13024 від 22.11.2005 р. та на приймання стічних вод № ІV-370/02-АП-2 від 01.04.2008 р. в рамках яких відповідач надав позивачу певні послуги в період з серпня 2015 року по грудень 2016 р., про що сторонами складалися акти приймання передачі з зазначенням вартості послуг з урахуванням ПДВ. Однак, відповідач всупереч вимогам ст. ст. 187, 201 Податкового кодексу України не складав та не зареєстрував податкових накладних за зазначеними вище договорами щодо вказаного періоду надання послуг, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, та як наслідок у позивача збільшилася сума податку, яка підлягає сплаті в сумі 34268417,07 грн. Зазначену суму податку, що підлягає сплаті позивачем, останній вважає своїми збитками, завданими йому відповідачем внаслідок невиконання вимог податкового законодавства України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.06.2017 р. зазначену позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.07.2017 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.07.2017 р. залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 управління Офісу великих платників податків ДФС.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

В процесі розгляду справи відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 22149 від 07.07.2017 р.) в якому просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що позивач при зверненні до суду не надав будь-яких доказів понесення витрат у звязку з не реєстрацією відповідачем податкових накладних; що умовами укладених між сторонами договорів № 13024 та № IV-370 не встановлено обовязку відповідача здійснювати реєстрацію податкових накладних, тобто зазначені дії не є порушенням договірних зобовязань; що нормами податкового законодавства України не передбачено можливості звернення покупця товару/послуги до суду з позовом про зобовязання зареєструвати податкові накладні та про стягнення збитків в звязку з не вчиненням таких дій; що позивачем не доведено правильність формування сум податкового кредиту; що позивач в силу приписів п. 201.11. ст.. 201 ПК України мав можливість нараховувати суми податкового кредиту без податкової накладної, зокрема на підставі рахунку, який виставляється платнику за надані послуги; що в даному випадку відсутня вина відповідача в заподіянні збитків, оскільки орган, який здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів не було вчинено дій, передбачених п. 200-1.3. ст. 200-1 ПК України та п. 9 Постанови КМУ від 16.10.2014 р. № 569 та ін.

Відповідач надав суду пояснення у справі (вх. № 22787 від 13.07.2017 р.) в яких, зокрема зазначає, що позивач не здійснив на користь відповідача оплату послуг за укладеними між сторонами договорами № 13024 та № IV-370 за період з серпня 2015 р по грудень 2016 р., що виключає можливість формування позивачем податкового кредиту, та як наслідок, спростовує доводи останнього про понесення збитків.

Позивач надав суду письмові пояснення (вх. № 24022 від 27.07.2017 р.) в яких спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, та зокрема зазначає, що обраний ним спосіб захисту цивільних прав відповідає вимогам цивільного законодавства України; що позивачем до моменту звернення до суду з позовом по даній справі було вжито всіх передбачених законом заходів з метою захисту своїх прав; що ДКС України та ДФС України на виконання Постанови Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2016 р. по справі № 820/1237/16 та в порядку, визначеному п. 200-1.3. ст. 200-1 ПК України та п. 9 Постанови КМУ від 16.10.2014 р. № 569 здійснили зарахування на електронний рахунок з ПДВ відповідача 45616155,03 грн., проте, відповідач всупереч зазначеному не здійснив реєстрацію податкових накладних.

Відповідач надав суду заперечення по справі (вх. № 25374 від 07.08.2017 р.) в яких уточнює власну правову позицію у спорі по даній справі, та зокрема зазначає, що реагуючи на скарги позивача, ОСОБА_1 управління офісу великих платників податків ДФС здійснило перевірку відповідача з питань своєчасної не реєстрації податкових накладних та розрахунків коригувань з податку на додану вартість в Єдиному реєстрі податкових накладних з 01.08.2015 по 31.07.2016 р. 3а наслідками вказаної перевірки було винесено податкове повідомлення-рішення від 27.03.2017 № НОМЕР_1 щодо притягнення відповідача до фінансової відповідальності за відсутність реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкових накладних та розрахунків коригування з податку на додану вартість на загальну суму 39 183 478,88 грн. та у відповідності до положень п. 120-1.2 ст. 120-1 Податкового кодексу України, застосовано штрафні санкції у розмірі 50%, що складає 19 591 739,44 грн. Проте, за поданим відповідачем позовом, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2017 по справі № 820/2397/17 спірне податкове повідомлення-рішення скасовано в повному обсязі, та встановлено факт відсутності вини відповідача в не реєстрації податкових накладних. Крім того, відповідач також вказує, що він щомісячно надсилав на адресу позивача пакет документів до складу якого входять в т.ч. рахунки на оплату послуг, за допомогою яких позивач мав можливість врахувати нараховані суми податку у складі податкового кредиту в порядку, визначеному п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Позивач надав суд письмові пояснення (вх. № 25579 від 08.08.2017 р.) в яких зокрема зазначає, що рішенням господарського суду Харківської області від 20.07.2017 р. по справі № 922/1469/17 з позивача на користь відповідача було стягнуто заборгованість за договорами № 13024 від 22.11.2005 р. та № IV-370/02-АП-2 від 01.04.2008 р. за період з 01.07.2014 р. по 31.03.2017 р. включно.

Третя особа надала суду відзив на позовну заяву (вх. № 25670 від 09.08.2017 р.) в якому зокрема зазначає, що нею було проведено перевірку з питання своєчасності реєстрації відповідачем податкових накладних та розрахунків коригувань в Єдиному реєстрі податкових накладних за період з 01.08.2015 по 31.07.2016 р., за результатами якої було складено акт №8/28-10-50-12-07/03361715 від 09.03.2017р. «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Комунального підприємства «Харківводоканал» з питання своєчасності реєстрації податкових накладних та розрахунків коригувань в Єдиному реєстрі податкових накладних за період з 01.08.2015р. по 31.07.2016р.». Вказаним актом перевірки була встановлена не реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за період з 01.08.2015 р. по 31.07.2016р., а саме, КП «Харківводоканал» на порушення п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент складання податкових накладних) не зареєстровано податкові накладні з ПДВ , що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість на загальну суму 38 861 287,26 грн., та не зареєстровано розрахунків коригувань з ПДВ, що підлягають паданню покупцям - платникам податку на додану вартість на загальну суму 322 191,62 грн. За результатами проведеної перевірки ОСОБА_1 управлінням Офісу великих платників податків ДФС було винесено податкове повідомлення-рішення від 27.03.2017р. форми «Н» № НОМЕР_1 на суму ПДВ 19 591 739,44 грн. (в т.ч. основний платіж 0,0 грн., штрафна санкція 19 591 739,44 грн.). Не погоджуючись з висновками, що викладені в акті перевірки № 8/28-10-50-12- 07/03361715 від 09.03.2017, за результатами якого винесено податкове повідомлення-рішення від 27.03.2017р. форми «Н» № НОМЕР_1, КП «Харківводоканал» звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2017 р. по справі №820/2392/17 адміністративний позов КП «Харківводоканал» задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.03.2017 р. № НОМЕР_1 про накладення штрафних санкцій в розмірі 50% на загальну суму 19 591 739,44грн. Не погоджуючись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2017р. по справі №820/2392/17 ОСОБА_1 управлінням Офісу великих платників податків ДФС було подано апеляційну скаргу № 39101/28-10-50-05 від 18.07.2017 р. на Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2017р. Третя особа зазначає, що на даний час Ухвала про відкриття апеляційного провадження по справі № 820/2392/17 на її адресу не надійшла.

Відповідач надав суду письмові пояснення у справі (вх. № 27135 від 21.08.2017 р.) в яких наполягає на тому, що правовідносини щодо реєстрації податкових накладних, а також формування та використання податкового кредиту знаходяться поза межами регулювання ЦК України, а тому заявлений позивачем позов на підставі норм ЦК України, на думку відповідача, не підлягає задоволенню.

Позивач надав суду письмові пояснення (вх. № 27263 від 22.08.2017 р.) в яких зокрема зазначає, що надані відповідачем рахунки за послуги водопостачання не відповідають вимогам ст.. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та п. 201.11. ст. 201 ПК України, а тому з їх допомогою не можливе формування позивачем податкових зобовязань, як на цьому на полягає відповідач; що позивачем обрано правомірних спосіб захисту своїх порушених прав.

Відповідач надав суду письмові пояснення у справі (вх. № 27502 від 28.08.2017 р.), в яких, зокрема зазначає, що в процесі розгляду справи на адресу представника відповідача надійшов електронний лист позивача з проханням надати ровернутий варіант рахунків за надані послуги за договорами № 13024 та № IV-370 за період з серпня 2015 р по грудень 2016 р. На відповідне звернення відповідач надав позивачу відповідні рахунку, за допомогою яких, на думку відповідача, позивач має можливість використати своє право на отримання податкового кредиту в порядку, визначеному п. 201.11. ст.. 201 ПК України.

На судове засідання 28.08.2017 р. прибули представники позивача та відповідача.

Представник позивача наполягає на задоволенні позову в повному обсязі.

Представники відповідача проти позову заперечують, просять суд в його задоволенні відмовити.

Третя особа на судове засідання своїх представника не направила, про причини неприбуття представників не повідомила, хоча належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.

Враховуючи викладене, а також те, що неявка на судове засідання представника третьої особи не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за необхідне розглядати справу за її відсутності, за наявними в матеріалах справи документами, як це передбачено ст. 75 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, 01.04.2008 р. між Державним комунальним підприємством каналізаційного господарства "Харківкомуночиствод" (правонаступником якого є відповідач у даній справі - Комунальне підприємство "Харківводоканал", м. Харків) та Комунальним підприємством "ОСОБА_1 теплові мережі" був укладений договір №IV-370/02-АП-2 на приймання стічних вод.

Відповідно до п. п. 1.1., 1.2. цього договору відповідач зобов'язався приймати від позивача, транспортувати та очищати стічні води згідно з умовами договору, а відповідач зобов'язався сплачувати вартість послуг водовідведення позивачем за цим договором.

Крім того, 22.11.2005 р. між Комунальним підприємством "Виробничо-технологічне підприємство "Вода" (правонаступником якого є відповідач у даній справі - Комунальне підприємство "Харківводоканал", м. Харків) та Комунальним підприємством "ОСОБА_1 теплові мережі" був укладений договір №13024 на відпуск та споживання води.

Відповідно до п. 1.1. договору №13024 на відпуск та споживання води, предметом договору є відпуск позивачем води із системи централізованого питного водопостачання для централізованого гарячого водопостачання населення та інших споживачів, а також споживання води для потреб централізованого опалення, на технологічні, технічні та господарсько-побутові потреби відповідача.

Згідно з п. 2.1. договору №13024 на відпуск та споживання води відповідач зобов'язався відпускати, а позивач приймати об'єм відпущеної холодної води, зафіксованої приладами обліку, встановленими на границі балансової приналежності мереж відповідача і розраховуватись відповідно до цього договору за об'єм води спожитої на власні потреби, визначеними за показами приладів обліку або розрахунковим шляхом згідно з переліком об'єктів наведених в Додатку №1 до договору, в графі власні потреби відповідача.

Як свідчать матеріали справи, ва виконання вищезазначених договорів відповідачем за період серпень 2015 р. - грудень 2016 р. надавались позивачу послуги з водопостачання та водовідведення. На підтвердження надання послуг були складені щомісячні акти прийому-передачі за договором № 13024 від 22.11.2005 р. на загальну суму 197 558 390,82 грн., в тому числі ПДВ 32 926 398,47 грн. та за договором № IV-З70/02-АП-2 від 01.04.2008 р. на загальну суму 8 052 111,60 грн., в тому числі ПДВ 1 342 018,60 грн. Всі акти приймання-передачі складались останнім числом місяця надання послуг.

Відповідно до п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б)дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відтак, у відповідача в останнє число місяця надання послуг за договорами № 13024 від 22.11.2005 р. та № ІV-З70/02-АП-2 від 01.04.2008 р. за період серпень 2015 р. - грудень 2016 р. виникали податкові зобовязання з ПДВ, що нараховувались на суму наданих послуг, зазначених в актах.

Пунктом 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Проте, відповідач свого обовязку щодо складання та реєстрації податкових накладних не виконав ані на дату виникнення податкових зобовязань, ані станом на момент винесення даного рішення.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до абз. 15 п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обовязку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Відповідно до п. 200.1. ст. 201 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Позивач з посиланням на зазначені обставини та вимоги вищевказаних положень Податкового кодексу України зазначає, що внаслідок того, що відповідач не виконав свого обовязку щодо складання та реєстрації податкових накладних за договорами № 13024 від 22.11.2005 р. та № ІV-370/02- АП-2 від 01.04.2008 р. за період серпень 2015 р. - грудень 2016 р., позивач був позбавлений можливості віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, внаслідок чого у позивача збільшилась сума податку, яка підлягає сплаті на 34 268 417,07 грн.

Позивач вважає, що в результаті невиконання відповідачем своїх зобовязань щодо складання та реєстрації податкових накладних за договорами № 13024 від 22.11.2005 р. та № ІV-370/02- АП-2 від 01.04.2008 р. за період серпень 2015 р. - грудень 2016 р. він зазначав збитків на суму 34 268 417,07 грн., оскільки за таких обставин, у позивача виникло податкове зобовязання на зазначену вище суму.

Згідно з абз. 23 п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що у разі, зокрема, порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було використано право на подання заяв зі скаргами до контролюючого органу - Харківського управління Офісу великих платників податків ДФС .

Останнім було проведено перевірку з питання своєчасності реєстрації відповідачем податкових накладних та розрахунків коригувань в Єдиному реєстрі податкових накладних за період з 01.08.2015 по 31.07.2016 р., за результатами якої було складено акт №8/28-10-50-12-07/03361715 від 09.03.2017р. «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Комунального підприємства «Харківводоканал» з питання своєчасності реєстрації податкових накладних та розрахунків коригувань в Єдиному реєстрі податкових накладних за період з 01.08.2015р. по 31.07.2016р.». Вказаним актом перевірки була встановлена не реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за період з 01.08.2015 р. по 31.07.2016р., а саме, відповідачем на порушення п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент складання податкових накладних) не зареєстровано податкові накладні з ПДВ , що підлягають наданню покупцям - платникам податку на додану вартість на загальну суму 38 861 287,26 грн., та не зареєстровано розрахунків коригувань з ПДВ, що підлягають паданню покупцям - платникам податку на додану вартість на загальну суму 322 191,62 грн. За результатами проведеної перевірки ОСОБА_1 управлінням Офісу великих платників податків ДФС було винесено податкове повідомлення-рішення від 27.03.2017 р. форми «Н» № НОМЕР_1 на суму ПДВ 19 591 739,44 грн. (в т.ч. основний платіж 0,0 грн., штрафна санкція 19 591 739,44 грн.).

Не погоджуючись з висновками, що викладені в акті перевірки № 8/28-10-50-12-07/03361715 від 09.03.2017, за результатами якого винесено податкове повідомлення-рішення від 27.03.2017 р. форми «Н» № НОМЕР_1, відповідач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2017 р. по справі №820/2392/17 адміністративний позов КП «Харківводоканал» задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.03.2017 р. № НОМЕР_1 про накладення штрафних санкцій в розмірі 50% на загальну суму 19 591 739,44 грн.

Не погоджуючись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2017р. по справі № 820/2392/17 ОСОБА_1 управлінням Офісу великих платників податків ДФС було подано апеляційну скаргу № 39101/28-10-50-05 від 18.07.2017 р. на Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2017 р. Таким чином, станом на момент винесення даного рішення матеріали справи не містять доказів набрання Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2017 р. по справі №820/2392/17 законної сили.

Разом з тим, позивач наполягає на тому, що контролюючий орган - ОСОБА_1 управління Офісу великих платників податків ДФС позбавлений права підчас проведення перевірки продавця щодо достовірності та повноти нарахування ним зобовязань з ПДВ встановлювати наявність права покупця на податковий кредит або в інший спосіб відновити порушене право покупця.

За таких обставин, позивач наполягає на тому, що він позбавлений можливості шляхом вчинення певних дій особисто або з залученням органів державної влади відновити своє порушене право на отримання податкового кредиту, а тому при зверненні до суду з позовом по даній справі на підставі ст. 22, 1166 ЦК України просить суд стягнути з відповідача на свою користь збитки в сумі 34 268 417,07 грн., тобто в розмірі на який у позивача збільшилося податкове зобовязання внаслідок не виконання відповідачем свого обовязку щодо складання та реєстрації податкових накладних за договорами № 13024 від 22.11.2005 р. та № ІV-370/02- АП-2 від 01.04.2008 р. за період серпень 2015 р. - грудень 2016 р., оскільки позивач позбавлений можливості отримати податковий кредит на згадану суму.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, зокрема, зазначено, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Таким чином, в силу положень п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України, відповідач на дату виникнення податкового зобовязання щодо послуг наданих за договорами № 13024 від 22.11.2005 р. та № ІV-370/02- АП-2 від 01.04.2008 р. за період серпень 2015 р. - грудень 2016 р. був зобовязаний скласти податкові накладні в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати їх в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України: особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування Збитками зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Зобов'язанням із заподіяння шкоди є цивільно-правове зобов'язання, за якого потерпілий має право вимагати від особи, що заподіяла шкоду, відшкодування протиправно заподіяної шкоди.

Отже, за змістом статті 1166 Цивільного кодексу України для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.01.2013р. № 3-72гс12 у справі № 5011-71/2684-2012, прийнятої на підставі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за результатом перегляду судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювана збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Разом з тим, позивач наполягаючи на тому, що внаслідок відповідних дій відповідача щодо не складання та не реєстрації податкових накладних він зазнав збитків при цьому не надав суду доказів реальності їх понесення.

Зокрема, позивач зазначаючи, що грошові кошти в сумі 34 268 417,07 грн. він має сплатити фактично 2 рази в т.ч. відшкодовуючи на користь відповідача вартість наданих послуг з урахуванням ПДВ та безпосередньо внаслідок збільшення податкового навантаження на зазначену вище суму, при цьому не надав суду доказів погашення на користь відповідача заборгованості за послуги надані за договорами № 13024 від 22.11.2005 р. та № ІV-370/02- АП-2 від 01.04.2008 р. за період серпень 2015 р. - грудень 2016 р.

Навпаки, як свідчать матеріали справи, рішенням господарського суду Харківської області від 20.07.2017 р. по справі № 922/1469/17, яке набрало законної сили, встановлено факт неналежного виконання позивачем умов вищевказаних договорів щодо сплати на користь відповідача вартості спожитих послуг, та стягнуто з позивача у даній справі на користь відповідача у даній справі заборгованість, в т.ч. за договором № 13024 від 22.11.2005 р. в сумі 197 558 390,82 грн., в тому числі ПДВ 32 926 398,47 грн. та за договором № IV-З70/02-АП-2 від 01.04.2008 р. в сумі 8 052 111,60 грн., в тому числі ПДВ 1 342 018,60 грн.. за послуги надані за період серпень 2015 р. - грудень 2016 р.

Станом на момент винесення даного судового рішення, вищезазначений борг позивачем не сплачено.

Разом з тим, положення п. 14.1.181 ст. 14 та п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України визначають податковий кредит, як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити свої податкові зобовязання у результаті придбання (оплати) товарів та послуг. Тобто, фактично право на податковий кредит виникає лише у випадку фактичної сплати коштів за відповідні товари та/або послуги.

Проте, грошові кошти за спожиті послуги позивачем на користь відповідача не сплачені. Зазначене свідчить про безпідставність доводів позивача про понесення ним збитків щодо не складання та не реєстрації відповідачем податкових накладних за договорами № 13024 від 22.11.2005 р. та № ІV-370/02- АП-2 від 01.04.2008 р. за період серпень 2015 р. - грудень 2016 р.

Крім того, згідно з приписами п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної також є рахунок, який надається платнику податків за послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця.

Як свідчать матеріали справи, відповідач щомісячно надсилав на адресу позивача пакет документів до складу якого входять в т.ч. рахунки за надані послуги, які містять всі встановлені законодавством реквізити, повідомлення по вручення таких рахунків, акти здачі приймання наданих послуг та супроводжувальні листи з відміткою про вручення.

При цьому, суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що надіслані рахунки не відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та п. 201.11. ст. 201 ПК України, оскільки як свідчать матеріали справи, в процесі її розгляду відповідач на відповідне звернення позивача з приводу надання розгорнутих рахунків, листом № 01.01.-14/4792-17 від 28.08.2017 р. направив на адресу позивача рахунки за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення у розгорнутій редакції за договорами № 13024 від 22.11.2005 р. та № ІV-370/02- АП-2 від 01.04.2008 р. за період серпень 2015 р. - грудень 2016 р., які відповідають вимогам п. 201.11. ст.. 201 Податкового кодексу України.

Представник відповідача в судовому засідання факт отримання таких рахунків не заперечує.

Наведене свідчить про хибність доводів Позивача щодо неможливості скористатися приписами п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України щодо отримання податкового кредиту у звязку з відсутністю в нього відповідних рахунків, та вказує на те, що позивач має можливість врахувати нараховані суми податку у складі податкового кредиту, оскільки така можливість зберігається за ним протягом строків встановлених ст. 102 Податкового кодексу України, тобто протягом 1095 днів.

Зазначене також свідчить про безпідставність доводів позивача щодо неможливості отримання податкового кредиту та понесення в звязку з цим збитків в сумі 34 268 417,07 грн.

Враховуючи викладене, суд визнає заявлені позивачем позовні вимоги позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і вимогам чинного законодавства України, в звязку з ненаданням належних та допустимих доказів реальності понесення збитків, доказів вжиття всіх можливих заходів щодо їх уникнення, та вільним тлумаченням окремих положень закону. Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.

З урахуванням вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати у даній справі підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 80, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.08.2017 р.

Суддя ОСОБА_6