Рішення № 68487585, 21.08.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/1519/17 Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М.Провадження № 22-ц/780/3298/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 21.08.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

21 серпня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого Лівінського С.В.

суддів: Коцюрби О.П.

ОСОБА_2

за участю секретаря судового засідання Вергелес О.А.

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_3, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 квітня 2017 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2017 року позивач ОСОБА_5 акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі також ПАТ «ВіЕйБі Банк») звернувся до суду з наведеним позовом.

Послався на те, що 15 жовтня 2007 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк», правонаступником якого він є, та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 504/11, на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Згідно з п. 1.1. кредитного договору ОСОБА_3 отримав кредит на суму 16158,42 дол. США, на строк до 15 жовтня 2013 року.

Відповідно до умов п. 3.3.3 кредитного договору ОСОБА_3 зобовязався щомісячно повертати частинами кредитні кошти, згідно з умовами, визначеними п. 2.5.1. договору. Не пізніше визначеного п. 1.2 цього договору строку, повернути Банку всю суму наданих кредитних коштів, сплачувати проценти за користування кредитними коштами, сплачувати кошти передбачені п. 1.3.1. ( якщо умовами кредитування передбачена щомісячна комісія) п. 2.3 цього договору також на вимогу Банку сплачувати неустойку.

Пояснив, що з метою забезпечення належного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором уклав з ОСОБА_4 договір поруки від 15 жовтня 2007 року, відповідно до умов якого поручитель зобовязався солідарно відповідати перед ним за виконання позичальником своїх зобовязань.

Зазначав також, що виконав договірні зобовязання за кредитним договором, однак ОСОБА_3 порушив свої зобовязання щодо повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом, а також плати за управління кредитом.

Згідно з рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2010 року по справі № 2-4051/2010 з відповідачів на його користь стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 107937,61 грн.

Разом з тим, через те, що рішення відповідачами не виконане, станом на 04 січня 2017 року загальна сума заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором становить 574363,65 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом 11268,38 дол. США; відсотків за користування кредитом 9572,11 дол. США, а всього 20840,49 дол. США, що офіційним курсом НБУ на той день, становило 566670 грн та штрафу за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 7692,85 грн.

Сума різниці нестягнутої заборгованості та штрафу за несвоєчасне погашення кредиту становить 240189,65 грн, яку банк і просив стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на його користь.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 квітня 2017 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість по кредитному договору № 504/11 від 15 жовтня 2007 року, яка складається із заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 8550,55 дол. США, що еквівалентно 232496,80 грн та штраф за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 7692,85 грн, а всього 240189,65 грн. Розподілено судові витрати.

ОСОБА_3 з рішенням суду не погодися та подав апеляційну скаргу. Просив, через порушення судом норм матеріального та процесуального права, рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Сторони в судове засідання не зявилися, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до ч. 2ст. 305 ЦПК Українине перешкоджає розглядові справи.

Відповідно до ч. 2ст. 197 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши доповідь головуючого, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню за такого.

Відповідно до статті 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно закону.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість відповідачів перед банком являється доведеною, а вимоги банка - обґрунтованими.

Проте із таким висновком суду погодитись не можна.

Судом першої інстанції встановлено, що 15 жовтня 2007 року між ОСОБА_3 і ВАТ «Всеукраїнський ОСОБА_6», повним правонаступником якого є ПАТ «ВіЕйБі Банк», був укладений кредитний договір № 504/11( далі також договір).

Відповідно до умов п. п. 1.1.-1.3. договору банк надав позичальнику ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 16158,42 дол. США в порядку і на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, що можуть бути укладені в майбутньому і, що складатимуть невідємну частину цього договору. Кредит наданий позичальнику на споживчі потреби для придбання автотранспортного засобу марки Chevrolet Aveo. Кредитні кошти надані строком по 15 жовтня 2013 року. За користування кредитними коштами встановлена плата в розмірі 13 % річних.

Згідно з п. п. 3.2.4. договору банк мав право вимоги дострокового повернення кредиту та сплати процентів за користування ним у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником/поручителем своїх зобовязань за цим договором та/або договорами застави, поруки.

Відповідно до п. 3.3.3 договору позичальник зобовязався щомісячно повертати частини кредитних коштів, згідно з умовами, визначеними п. 2.5.1 цього договору. Не пізніше визначеного п. 1.2. цього договору строку, повернути банку всю суму наданих кредитних коштів, сплатити проценти за користування кредитними коштами, сплатити кошти передбачені пп. 1.3.1 (якщо умовами кредитування передбачена щомісячна комісія), 2.3. цього договору, а також на вимогу банку сплатити неустойку.

Також з метою забезпечення виконання зобовязань, взятих ОСОБА_3 перед банком за договором, між банком та ОСОБА_4 був укладений договір поруки 15 жовтня 2007 року, відповідно до п. 2.1. якого, ОСОБА_4 взяла на себе зобовязання відповідати за виконання позичальником його зобовязань за договором в повному обсязі, а саме відповідати за погашення основної суми кредиту, за погашення суми процентів відповідно умовам договору, за інші виплати, належні банку та які випливають з договору (в тому числі пені, штрафи, комісії, збитки, витрати по зверненню стягнення на предмет застави та інші платежі, згідно з кредитним договором).

ОСОБА_3 свої зобовязання щодо щомісячного повернення кредитних коштів частинами, сплати процентів за користування кредитом, а також плати за обслуговування кредиту, які передбачені п. 3.3.3. Кредитного договору порушив.

У звязку з цим, у серпні 2010 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів на його користь заборгованості за кредитом, що склалася станом на 27 серпня 2010 року, в розмірі 107937,61 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 грудня 2010 року позов задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 107937,61 грн. Розподілено судові витрати.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не виконали взятих на себе зобовязань за кредитним договором та договором поруки, відповідно, і доказів на підтвердження протилежного суду не надали.

Разом з тим повністю погодитись з вказаним висновком суду не можна.

Відповідно до ч. 1ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1ст. 626 цього Кодексудоговором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справа та обов'язків.

Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першоюстатті 526 ЦК Українипередбачено, що зобов'язаннямають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу.

Згідно з ч. 1ст. 610 цього Кодексупорушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов,визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно ч. 1ст. 629 ЦК Українидоговір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до розяснень п.17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зобовязання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК), які зазначені у статтях 599601, 604609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобовязання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 1048 ЦК України (поширюється на кредитні правовідносини) у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За наведеного, оскільки ОСОБА_3 доказів на спростування заборгованості по кредиту та її розміру суду не надав, наведена заборгованість цього відповідача перед позивачем за договором, не зважаючи на твердження першого, знайшла своє підтвердження.

Разом з тим, не визнаючи позову, ОСОБА_3 послався, що банком порушено строк позовної давності звернення до суду з позовом.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки(стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобовязань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 6 листопада 2013 року (№ 6-116цс13), 19 березня 2014 року (№ 6-20цс14), 18 червня 2014 року (№ 6-61цс14), від 036 червня 2015 року (№ 6-31цс15) та від 29 червня 2016 року (№ 6-1188цс16).

Відповідно до вимог ч. 1ст. 360-7 ЦПК України,наведені вище висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, мали бути враховані районним судом при застосуванні вказаних норм права. Суд мав право відступити від правових позицій, викладених у висновках Верховного Суду України, однак з одночасним наведенням відповідних мотивів, що судом першої інстанції зроблено не було.

Не було місцевим судом, крім того, враховано, що відповідно до висновків Європейського суду з прав людини позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22 жовтня 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

З врахуванням наведених вище порушень норм права, колегія суддів знайшла за можливе, на підставі положень ст. 303 ч. 3 ЦПК України, вийти за межі доводів апеляційної скарги та прийшла до таких висновків.

Оскільки, останній платіж з погашення кредиту, відповідачем здійснено 14 грудня 2009 року і позивач скористався своїм правом про стягнення всієї заборгованості за вказаним кредитним договором звернувшись до суду 31 серпня 2010 року. Вказаний позов рішенням суду від 24 грудня року був задоволений, вказане звернення банку до суду перервало цей строк і з 01 вересня 2010 року його слід обраховувати заново. Крім того, сплатою відповідачем 18 жовтня 2012 року заборгованості за договором на суму 250 грн, що свідчить про визнання ним свого боргу, перебіг позовної давності знов було перервано і з 19 жовтня 2012 року його перебіг почався заново.

Оскільки позивач позов до суду подав лише 10 лютого 2017 року, тобто із пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності, клопотання про поновлення строку не заявив і доказів поважності причин пропуску не надав, а також враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, рішення суду першої інстанції, на підставі п. 4) ч. 1 ст. 309 ЦПК України, слід скасувати і ухвалити по справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо посилання позивача на правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України у вказаних ним справах, то вони являються безпідставними, оскільки встановлені в цих справах обставини являються відмінними.

Стаття 88 ЦПК України передбачає, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Тому, з Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 3323,11грн.

Керуючись ч. 3 ст. 209, ст. 218, ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4) ч. 1 ст. 309 ст. ст. 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 квітня 2017 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення.

У задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» на користь держави судовий збір у розмірі 3323,11грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий С.В. Лівінський

судді: О.П. Коцюрба

ОСОБА_2