Рішення № 68479305, 21.08.2017, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2017 р. Справа № 918/154/17

Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Політики Н.А., при секретарі судового засідання Фаєвській Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"

до Вараської міської ради Рівненської області,

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Кузнецовського міського комунального підприємства,

2. Комунального підприємства "Житлокомунсервіс",

про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування

за участі представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № 29 від 13.01.2017 р.;

від відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 12 від 04.05.2017 р.;

від третьої особи-1 - не з'явився;

від третьої особи-2 - не з'явився.

У судовому засіданні 21 серпня 2017 року, відповідно до статті 85 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

1 березня 2017 року Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі Підприємство), від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі Станція) звернулося до Господарського суду Рівненської області з вказаним позовом, посилаючись на те, що 27 січня 2017 року Кузнецовською міською радою Рівненської області (далі Рада) було прийнято рішення № 513 "Про передачу комунального майна", а саме: житлових будинків згідно з додатком до вказаного рішення. Оскільки вказане рішення, на думку позивача, було прийнято відповідачем з порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження" (далі Закон) та всупереч заборони на відчуження чи передачу вищезазначеного майна, встановленої постановою Відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Рівненській області (далі Відділ) від 16 березня 2016 року, позивач, посилаючись на статті 386, 391, 393 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), статті 11, 52 Закону та статтю 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", просив суд визнати незаконним та скасувати вищенаведене рішення відповідача.

Ухвалою суду від 1 березня 2017 року позовну заяву від 28.02.2017 р. № 001-06/1741 прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 918/154/17, розгляд якої призначено на 13 березня 2017 року (суддя Андрійчук О.В.). Одночасно вказаною ухвалою в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Кузнецовське міське комунальне підприємство та Комунальне підприємство "Житлокомунсервіс".

13 березня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Ради на позовну заяву (а.с. 31-34), в якому відповідач заперечив проти задоволення позову Підприємства з огляду на те, що у Кузнецовського міського комунального підприємства відсутнє належним чином оформлене право власності на майно, наведене у оскаржуваному рішенні від 27.01.2017 року № 513 "Про передачу комунального майна" та у додатку до нього, а Кузнецовська міська рада приймаючи спірне рішення не порушила права та охоронювані законом інтереси позивача як стягувача у виконавчому провадженні. Також відповідач зазначив про відсутність порушення прав позивача прийняттям Радою оскаржуваного рішення.

27 березня 2017 року від відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (а. с. 51-52).

Ухвалою суду від 10.04.2017 року (суддя Андрійчук О.В.) провадження у справі № 918/154/17 було зупинено до набрання законної сили рішенням у справі № 817/14/17 за позовом заступника прокурора Рівненської області до Кузнецовської міської ради про скасування пункту рішення.

12.07.2017 року на адресу суду від Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" надійшла заява про поновлення провадження у справі (а.с. 127), в якому останній вказує, що 06.04.2017 року Рівненський окружний адміністративний суд прийняв постанову у справі № 817/14/17, якою поданий заступником прокурора Рівненської області позов було задоволено. Зазначає, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень 07.06.2017 року зазначена постанова набрала законної сили. Таким чином, на даний час усунуто обставини, які зумовили зупинення провадження у даній справі.

Розпорядженням в.о. керівника від 12.07.2017 року № 01-04/188/2017 у зв'язку із закінченням повноважень судді Андрійчук О.В. (закінчення п'ятирічного строку призначення вперше) та відповідно до пунктів 2.3.49-2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматичний розподіл справи № 918/154/17.

За результатами автоматичного розподілу справу № 918/154/17 передано на розгляд судді Політики Н.А.

Ухвалою суду від 13 липня 2017 року справу № 918/154/17 прийнято до провадження судді Політики Н.А., провадження у справі поновлено та справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 31 липня 2017 року.

Ухвалою суду від 31 липня 2017 року змінено найменування відповідача з Кузнецовської міської ради на Вараську міську раду.

Ухвалою суду від 31 липня 2017 року розгляд справи відкладався на 21 серпня 2017 року.

21 серпня 2017 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання про приєднання рішення господарського суду до матеріалів справи (а.с. 162-166).

Треті особи про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с. 160, 161), проте явку своїх повноважних представників у призначене судове засідання не забезпечили.

У судовому засіданні 21 серпня 2017 року представник відповідача проти задоволення позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник позивача у даному судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Постановою в.о. начальника Відділу ОСОБА_3 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 16 березня 2016 року ВП № 48876623 (а.с. 17-20) на підставі наказу Господарського суду Рівненської області від 14 вересня 2015 року № 918/915/15 про стягнення з Кузнецовського міського комунального підприємства на користь Підприємства в особі Станції заборгованості за березень в сумі 2 509 711 грн. 42 коп., 202 156 грн. 94 коп. пені, 20 215 грн. 68 коп. трьох процентів річних, 42 645 грн. 02 коп. інфляційних втрат, а всього на суму 2 774 729 грн. 06 коп., було накладено арешт на майно Кузнецовського міського комунального підприємства, зокрема, на житлові будинки, визначені додатком до рішення Ради від 27 січня 2017 року № 513. Даною постановою також було накладено заборону здійснювати відчуження, передачу, або пошкодження цього майна.

У той же час рішенням Ради від 27 січня 2017 року № 513 "Про передачу комунального майна" було вирішено передати комунальне майно, а саме: житлові будинки згідно з додатком, на баланс Комунальному підприємству "Житлокомунсервіс" Кузнецовської міської ради (а.с. 11-16).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що вказане рішення було прийнято відповідачем з порушенням вимог Закону та всупереч заборони на відчуження чи передачу вищезазначеного майна, встановленої постановою Відділу від 16 березня 2016 року, що порушує його права як стягувача у зведеному ВП № 44201994.

Проте при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення цього позову з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 5 статті 16 цього Закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Положеннями статті 60 вказаного Закону передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до пункту 2.4 статуту Кузнецовського міського комунального підприємства, останнє користується правом господарського відання щодо закріпленого за ним майна.

З матеріалів справи вбачається, що комунальне майно територіальної громади міста Кузнецовська закріплене за Кузнецовським міським комунальним підприємством на праві господарського відання. У той же час суд зазначає, що при закріпленні майна, зокрема, житлових будинків згідно з додатком до спірного рішення, на праві господарського відання, Кузнецовське міське комунальне підприємство у встановленому законом порядку не набуло права власності на зазначене нерухоме майно, а лише отримало можливість здійснення своєї статутної діяльності для забезпечення потреб територіальної громади міста щодо надання послуг з обслуговування та ремонту житла, тощо.

Так, відповідно до статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Отже з вищевикладених підстав вбачається, що житловий фонд є комунальною власністю, питання відчуження якого вирішується виключно на пленарних засіданнях ради. Тобто, передача житлового фонду на баланс комунального підприємства не змінює форми власності та не позбавляє власника можливості реалізувати усі правомочності власності щодо такого майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 382 ЦК України передбачено, що квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно положень статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" спільне майно багатоквартирного будинку приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Статтею 5 вищезгаданого Закону передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно Рішення Конституційного суду України у справі № 1-2/2004 за конституційним зверненням ОСОБА_4 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

Відтак, приміщення загального користування є спільною сумісною власністю власників житлових квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків, право власності на квартири в житлових будинках належать особам, що оформили право власності на відповідні житлові квартири.

У той же час у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про наявність у Кузнецовського міського комунального підприємства належним чином оформленого права власності на житлові будинки згідно з додатком до спірного рішення.

Статтею 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно пункту 5, пункту 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

До виключної компетенції міської ради належить прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення (пункт 31 статті 26 вищевказаного Закону).

Відтак, вищенаведені повноваження, прямо передбачені чинним законодавством, і були реалізовані Радою шляхом прийняття оскаржуваного рішення від 27 січня 2017 року № 513 "Про передачу комунального майна", яким було вирішено передати житлові будинки згідно з додатком до нього на баланс Комунального підприємства "Житлокомунсервіс".

У той же час суд зазначає, що Кузнецовське міське комунальне підприємство (що є боржником у вищезазначеному виконавчому провадженні), на майно якого накладено арешт постановою в.о. начальника Відділу 16 березня 2016 року, не є власником житлових будинків згідно з додатком до спірного рішення, а відтак приймаючи спірне рішення від 27 січня 2017 року № 513 Рада не порушила права та охоронювані законом інтереси позивача як стягувача у виконавчому провадженні.

Відповідно до статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт або правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У разі прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання, останній відповідно до статті 20 цього Кодексу має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним (частина 2 статті 249 ГК України).

Відповідно до статті 20 ГК України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів.

Відповідно до пунктів 2, 10 частини 2 статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За частиною 2 статті 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Оскільки підставою визнання незаконним та скасування нормативно-правовий акт або правовий акт індивідуальної дії органу місцевого самоврядування є обов'язкове порушення прав чи законних інтересів суб'єкта господарювання, та враховуючи ті обставини, що позивачем у встановленому законом порядку не доведено належними та допустимими доказами порушення прав чи законних інтересів Підприємства, від імені якого діє Станція, прийняттям оспорюваного рішення, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача.

Інші твердження Підприємства, викладені у його позовній заяві, також не беруться судом до уваги, оскільки позивачем у встановленому законом порядку не було доведено наявності тих обставин, з якими закон безпосередньо повязує можливість визнання недійсним та скасування оспорюваного рішення відповідача як органу місцевого самоврядування.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (стаття 43 ГПК України).

Зважаючи на те, що Підприємством не було доведено суду належними і допустимим доказами тих обставин, на які воно посилався як на підставу своїх вимог до Ради, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову, у звязку з чим у позові Підприємства, від імені якого діє Станція, слід відмовити.

Судові витрати згідно статті 49 ГПК України залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 1, 12, 32-34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 28 серпня 2017 року.

Суддя Політика Н.А.