Постанова № 68479131, 22.08.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" серпня 2017 р. Справа № 917/2001/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "F & С REALTY" (вх.№ 578П/1-7), на рішення господарського суду Полтавської області від 02.02.2017р. у справі

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Банк "ОСОБА_3 та Кредит", м. Київ,

до Приватного акціонерного товариства "F & С REALTY", м. Київ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство "Ініціатор+", м. Київ,

про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 02.02.2017р. (суддя Пушко І.І.) позов задоволено повністю. В рахунок часткового погашення заборгованості Приватного акціонерного товариства "Ініціатор+" перед Публічним акціонерним товариством "Банк "ОСОБА_3 та Кредит" за Договором про мультивалютну кредитну лінію №1093м-01-06 від 05.07.2006р., укладеним між AT "Банк "ОСОБА_3 та Кредит" та Приватним акціонерним товариством "Ініціатор +", яка станом на 01.11.2016р. складає 124604234 грн. 74 коп., з яких:

- сума простроченої заборгованості за кредитом - 67786988 (шістдесят сім мільйонів сімсот вісімдесят шість тисяч дев'ятсот вісімдесят вісім) гривень 40 копійок;

- сума простроченої заборгованості за відсотками - 45647743 (сорок п'ять мільйонів шістсот сорок сім тисяч сімсот сорок три) гривні 99 копійок;

- пеня за прострочення - 11169 502 (одинадцять мільйонів сто шістдесят дев'ять тисяч п'ятсот дві) гривні 35 копійок (з них пеня за прострочку основного боргу по кредиту 6812036,70 грн.; пеня за прострочку сплати відсотків 4 357 465,65 грн.)

звернуто стягнення на нежитлові приміщення (банк), в буд. А-5, що розташовані за адресою: місто Полтава, вулиця Жовтнева, будинок № 77 (сімдесят сім), загальною площею 794,6 кв.м., реєстраційний номер 26591067, які є предметом іпотеки згідно Іпотечного договору № 2759И/0609 від 30.06.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 466 та Договору про внесення змін від 03.12.2010 року до Іпотечного договору №2759И/0609 від 30.06.2009 року, за реєстровим № 466, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, за реєстровим № 1148, укладеного між Закритим акціонерним товариством "F & С REALTY", правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є Приватне акціонерне товариство "F & С REALTY" (код ЄДРПОУ 23496142, адреса: 01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 18-А) та Публічним акціонерним товариством "Банк "ОСОБА_3 та Кредит", шляхом передачі у власність зазначеного майна Публічному акціонерному товариству "Банк "ОСОБА_3 та Кредит" (04050, м. Київ, вул. Січових Стрільців (Артема), 60; код ЄДРПОУ 09807856) за ціною не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "F&C REALTY" на користь Публічного акціонерного товариства Банк ОСОБА_3 та Кредит 147000 грн. 00 коп. судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції від 02.02.2017р. не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.05.2017р., зокрема, задоволено клопотання відповідача про призначення судової оціночно-будівельної експертизи; призначено у справі №917/2001/16 судову оціночно-будівельну експертизу, на вирішення якої поставлено наступне питання: 1) Яка ліквідаційна вартість об'єкта нерухомого майна нежитлові приміщення (банк), що розташовані за адресою: місто Полтава, вулиця Жовтнева, будинок №77, реєстраційний номер 26591067 в буд. А-5, загальною площею 794,6 кв.м?; проведення експертизи доручено Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз імені заслуженого професора ОСОБА_6 (61177, м. Харків, вул. Золочівська, 8а); матеріали справи №917/2001/16 надіслано до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені заслуженого професора ОСОБА_6; сплату витрат, пов'язаних зі здійсненням судової експертизи, покладено на відповідача; провадження у справі №917/2001/16 зупинено до закінчення проведення призначеної судової експертизи.

13.06.2017р. до Харківського апеляційного господарського суду від Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. ОСОБА_6 надійшло клопотання (вх.№6296) про надання додаткових матеріалів (вихідних даних), забезпечення безперешкодного обстеження об'єкту та проведення оплати за виконання експертизи №8674, зокрема, судовий експерт для проведення даної експертизи просить надати:

1. Технічний паспорт на нежитлові приміщення (банк), що розташовані за адресою: місто Полтава, вулиця Жовтнева, будинок №77, реєстраційний номер 26591067 в буд. літ. "А-5", загальною площею 794,6 кв.м.

2. Офіційні довідки про аналоги продажу на об'єкти нежитлової (офісної) нерухомості по району розташування нежитлових приміщень по вулиці Жовтневій,№77 в м. Полтаві, чи аналогічному району розташування нерухомості у м. Полтаві станом на теперішній час. Ці дані можуть міститись у періодичних виданнях з купівлі продажу нерухомості, в агентствах нерухомості та органах приватизації.

3. Офіційні довідки про орендні ставки (ринкові) на об'єкти нежитлової (офісної) нерухомості по даному чи аналогічному району розташування нерухомості у м. Полтаві станом на теперішній час. Ці дані можуть міститись у податкових органах та органах приватизації.

4. Провести оплату за виконання судової експертизи.

5. У разі надання додаткових матеріалів та проведення оплати за виконання експертизи, забезпечити прибуття експерта, належні умови праці, а також безперешкодне обстеження об'єкту за адресою: місто Полтава, вулиця Жовтнева, будинок №77 на 16 серпня 2017.

Судовий експерт зазначив, що усі документи мають бути пронумеровані, прошнуровані та прошиті у хронологічному порядку; ксерокопії документів повинні бути добре читаючими та завіреними у встановленому законом порядку; якщо які-небудь документи, вказані вище відсутні, експерт просить повідомити про це письмово до інституту.

Також, судовий експерт повідомив суд, що призначена експертиза може бути виконана у строк понад 90 днів; просить суд розглянути питання про узгодження проведення експертизи у вказані строки; у разі неодержання відповіді запропоновані строки проведення експертизи будуть вважатися погодженими.

Крім того, судовий експерт зазначив, що у разі незадоволення клопотання у термін сорок п'ять днів відповідно до статті 31 Господарського процесуального кодексу України та п.п.1.13, 2.2., 4.11. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, буде складено повідомлення про неможливість надання висновку.

Відповідачем надано суду копії технічного паспорту на нежитлові приміщення в житловому будинку літ. А-5 по вул. Жовтневій, буд. №77 в м. Полтаві та докази оплати проведення судової експертизи. Щодо надання інших документів, відповідачем зазначено що ним здійснено відповідні запити до Міністерства регіонального розвитку, Фонду державного майна, Головного управління статистики, та отримані відповіді про те, що ці органи не володіють запитуваною інформацією. За викладеного, відповідач вважає можливим проведення експертизи за наявними документами.

З приводу викладеного, колегія суддів зазначає наступне.

Так, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19.06.2017р. поновлено провадження у справі, зобов'язано відповідача у найкоротший термін надати до Харківського апеляційного господарського суду витребувані експертом документи.

Клопотання експерта датовано 02.06.2017 року, тобто термін виконання вимоги експерта про надання додаткових матеріалів - до 17.07.2017 року. Станом на вказану дату, так само як і на дату судового засідання - 22.08.2017 року, ухвала Харківського апеляційного господарського суду 19.06.2017 року відповідачем не виконана.

Відповідачем не надані офіційні довідки про аналоги продажу на об'єкти нежитлової (офісної) нерухомості по району розташування нежитлових приміщень по вулиці Жовтневій, 77 в м. Полтаві, чи аналогічному району розташування нерухомості у м. Полтаві станом на теперішній час. В своєму клопотанні експерт зазначив, що ці дані можуть міститись у періодичних виданнях з купівлі продажу нерухомості, в агентствах нерухомості та органах приватизації.

Будь-яких пояснень стосовно того, які обставини перешкодили відповідачу звернутись до агентств нерухомості або до періодичних видань з купівлі-продажу нерухомості та надати відповідні документі - в матеріалах справи відсутні.

При цьому, додаткові документи не були вчасно надані експерту, і 16.08.2017 року обстеження відповідних приміщень останнім не здійснювалось.

На адресу суду надійшло клопотання відповідача, в якому останній зазначає, що вважає надані ним документи є достатніми для проведення експертизи, а тому - просить зупинити провадження у справі та маправити матеріали справи до експертної установи для поведення експертизи.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обовязків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, субєктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

За викладеного, враховуючи те, що клопотання експерта щодо надання додаткових документів необхідних для проведення призначеної у справі судової експертизи у встановлені строки відповідачем не виконано, колегія суддів не вбачає підстав для направлення справи до експертної установи, оскільки, як було повідомлено експертом - невиконання клопотання у повному обсязі та у встановлений строк матиме лише один результат - складання повідомлення про неможливість надання висновку. За таких обставин, на думку колегії суддів, направлення матеріалів господарської справи до експертної установи лише для отримання повідомлення про неможливість надання висновку суперечитиме принципу розумності строку розгляду справи.

За викладеного, клопотання відповідача про направлення матеріалів справи до експертної установи та зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

05 липня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є Публічне акціонерне товариство «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» та Приватним акціонерним товариством «Ініціатор+» (третя особа) було укладено Договір про невідновлювальну кредитну лінію № 1093-01-06 (том 1, а.с. 31-38), назву якого було змінено згідно Додаткової угоди від 15.11.2006 року на «Договір про мультивалютну кредитну лінію №1093м-01-06 від 05.07.2006р.» (том 1, а.с. 50) (далі - «Кредитний договір»), відповідно до якого Позичальнику (третій особі) було надано на умовах поворотності, строковості, платності кредитні кошти в межах кредитної лінії у розмірі згідно п.1.1. Кредитного договору 500 000 грн., з кінцевим строком повернення до 05.07.2011 року (п.2.4. Кредитного договору) з оплатою за користування кредитними коштами процентів в розмірі 16% річних (а за користування кредитними коштами з моменту, вказаному в підпункті «б» п.3.1. цього договору, сплатити проценти в підвищеному розмірі).

Для обліку коштів, які видаються в рахунок кредитної лінії ОСОБА_3 відкриває позичальнику позичковий рахунок в Національній валюті України (гривні) № 20633010663980, МФО 300131 (п. 1.1. Кредитного договору в редакції Додаткової угоди від 15.11.2006 року, том 1, а.с. 50).

Відповідно до п. З.4. Кредитного договору та Додаткових угод до нього, нарахування та погашення процентів за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно. Позичальник оплачує проценти в строк з 26 числа попереднього місяця до 25 числа поточного місяця включно. Відповідно до п. 4.1. Кредитного договору, Позичальник зобов'язується використовувати кредитні кошти, отримані за цим договором, на поповнення обігових коштів, в тому числі придбання цінних паперів українських підприємств.

Згідно п. 7.1. Кредитного договору за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати відсотків, комісій Позичальник сплачує Позивачу пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення.

Надалі, умови Кредитного договору було змінено шляхом підписання додаткових угод до Договору про невідновлювальну кредитну лінію № 1093-01-06 від 05.07.2006 року, які є невід'ємною його частиною (том 1, а.с. 39-125).

09.02.2009 року було укладено Додаткову угоду до Кредитного договору (том 1, а.с. 72), за умовами якої внесені зміни в п.1.1., а саме передбачено, що ОСОБА_3 відкриває Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 67 787 000 грн.

На виконання умов Кредитного договору позивач видав третій особі ПАТ «Ініціатор+» на позичковий рахунок № 20633010663980 кредитні кошти на загальну суму 71 601 988,40 грн., що підтверджується заявкою ПАТ «Ініціатор+» на видачу кредитних коштів від 04.07.2006 р. (том 1, а.с. 23-30) та меморіальними ордерами №404 від 24.07.2006 року, на суму 500 000,00 грн., №694 від 18.08.2006 року на суму 1 000 000,00 грн.; №4107 від 08.09.2006 року на суму 420 000,00 грн.; № 432 від 11.09.2006 року на суму 1 000 000,00 грн.; №950 від 17.10.2006 року на суму 200 000,00 грн.; №363 від 03.11.2006 року на суму 195 000,00 грн.; №504 від 09.11.2006 року на суму 500 000,00 грн.; №668 від 26.10.2007 року на суму 42 100,00 грн.; №186 від 19.08.2008 року на суму 2 320 000,00 грн.; №194 від 15.09.2008 року на суму 1 593 240,00 грн.; №441 від 23.09.2008 року на суму 150 000,00 грн.; №433 від 04.11.2008 року на суму 28 814 647,00 грн.; №1019 від 19.03.2009 року на суму 34 867 001,40 грн., в яких підставою перерахування коштів зазначено реквізити Кредитного договору (том 2, а.с. 30-42).

Отримані позичальником кредитні кошти в доларах США були повернуті в повному обсязі, тому предметом позову є вимоги про стягнення боргу в національній валюті України.

Згідно п.2.5. Додаткової угоди від 09.02.2009 року позичальник зобовязався повернути всі отримані кредитні кошти Банку в валюті заборгованості по кожному траншу до 05.07.2011 року включно шляхом перерахування грошових коштів на відповідні позичкові рахунки згідно графіку погашення кредитної лінії (додаток 3 до цієї угоди, том 1 а.с. 73).

За Додатковою угодою від 05.07.2013 року до Договору про мультивалютну кредитну лінію № 1093м-01-06 від 05.07.2006 року продовжено строк дії Кредитного договору до 05 липня 2016 року (том 1, а.с. 117).

Відповідно до п.2.5 Договору (в редакції Додаткової угоди від 05.07.2013 року), позичальник зобовязався повернути всі отримані кредитні кошти Банку в валюті заборгованості по кожному траншу до 05.07.2016 року включно шляхом перерахування грошових коштів на відповідні позичкові рахунки згідно графіку погашення кредитної лінії (додаток 6 до цієї угоди, том 1 а.с. 118).

Залишок кредиту в сумі 67 786 988, 40 грн. сплачено позичальником не було. Зазначене підтверджується випискою банку по особовому рахунку позичальника (том 2, а.с.59-65).

Згідно умов Кредитного договору, за користування кредитними коштами Позичальник сплачує проценти на умовах передбачених розділом 3 Договору про невідновлювальну кредитну лінію №1093-01-06 від 05.07.2006р.

Так, п.3.1 Договору передбачає, що Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитними коштами, виходячи із наступних процентних ставок:

а) 16% (шістнадцять цілих) процентів річних - (в розмірі, вказаному в п.1.1. даного Договору) за період з дня видачі до строку повернення кредиту, вказаного в п.2.4 Договору;

б) 32% (тридцять два) проценти річних за період з 06 липня 2011 року до дня фактичного погашення цієї поточної (основної) заборгованості.

Надалі, умови Кредитного договору було змінено шляхом підписання додаткових угод до Договору про невідновлювальну кредитну лінію № 1093-01-06 від 05.07.2006 року, які є невід'ємною його частиною.

Зокрема, Додатковою угодою від 30.07.2010р. (том 1, а.с.85-86), було викладено п. 3.1 Договору наступній редакції:

3.1.Банк нараховує, а позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитними коштами окремо по кожному траншу, виходячи з наступних процентних ставок:

а) по кредиту в Національній валюті України гривні:

16% річних за користування траншем в період з дня видачі до 31.10.2009 року включно;

14% річних за користування траншем в період з 01.11.2009 року по 31.12.2009 року включно;

7% річних за користування траншем в період з 01.01.2010 року по 31.07.2010 року включно.

За період з 01.08.2010 року до дати повернення кредиту, вказаної в п. 2.5. Договору відсоткова ставка встановлюється в розмірі рівному сумі діючої облікової ставки Національного банку України і маржи Банка 1%.

б) у випадку порушення встановленого в п. 2.5. Договору Графіку погашення кредитної лінії Позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом в валюті кредиту виходячи з наступних відсоткових ставок:

- по кредиту в Національній валюті України гривні: відсоткова ставка встановлюється в розмірі рівному сумі діючої облікової ставки Національного банку України і маржі Банку 20% річних від суми своєчасного зобовязання по кредиту згідно вищевказаному графіку за період часу з моменту непогашення суми кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цієї позичкової (основної) заборгованості.

Сторони визначили, що у випадку встановлення розміру відсотком ставки по Договору виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України (з урахуванням маржи Банка), відсоткова ставка автоматично змінюється виходячи з повідомлень Національного банку України про зміну облікової ставки, в день зміни облікової ставки, а виплата відсотків позичальником здійснюється з урахуванням даних змін без укладення додаткових угод до даного Договору.

Додатковою угодою від 01.02.2011р. (том 2, а.с. 65 а - 65 б) п.3.1 було викладено в наступній редакції:

« 3.1. Банк нараховує, а Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитними коштами окремо по кожному траншу, виходячи з наступних процентних ставок:

а) - по кредиту в Національній валюті України (гривні):

- 16%) (шістнадцять цілих) процентів річних за користування траншем в період з дня видачі по 31 жовтня 2009 року включно;

- 14 % (чотирнадцять) процентів річних за період з 01 листопада 2009 року по 31 грудня 2009 року включно;

- 7 % (сім) процентів річних за період з 01 січня 2010 року по 31 липня 2010 року і включно;

За період з 01 серпня 2010 року по 31 січня 2011 року включно, процентна ставка встановлюється в розмірі рівному сумі діючої облікової ставки Національного банку України і маржі Банку 1% (один) процент річних;

- 8,35 % (вісім цілих тридцять п'ять сотих) процентів річних за період з 01 лютого 2011 року до строку повернення кредиту, визначеного п. 2.5 цього Договору;

б) у випадку порушення встановленого в п. 2.5. цього Договору Графіку погашення кредитної лінії Позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом в валюті кредиту, виходячи з наступних процентних ставок:

- по кредиту в Національній валюті України (гривні) - 16,7% (шістнадцять цілих сім десятих) процентів річних від суми невиконаного своєчасного зобов'язання по кредиту згідно вищевказаного Графіку, за період з моменту непогашення суми кредиту (частини кредиту) до дня фактичного погашення цієї поточної (основної) заборгованості;

в) по кредиту в Національній валюті України (гривні) - 16,7%) (шістнадцять цілих сім десятих) процентів річних за період з дати, вказаної в п. 2.5. даного Договору до дня фактичного погашення поточної заборгованості.

П.п. «В» п.3.4 Договору (в редакції Додаткової угоди від 05.07.2013 року) передбачено, що невиплачена позичальником частина нарахованих процентів підлягає оплаті позичальником одноразово в строк не пізніше дати повернення кредиту, визначеної в п.2.5 Договору, тобто до 05.07.2016 року.

Позичальник свої зобовязання по сплаті процентів не виконав належним чином, що підтверджується випискою банку по особовому рахунку позичальника.

Відповідно до п. 3.3. Кредитного договору, розрахунок відсотків здійснюється за період користування кожним траншем окремо, з моменту списання кредитних коштів з позичкового рахунку, відкритого Позичальнику, до моменту повернення коштів на вказаний позичковий рахунок. Розрахунок відсотків за день видачі здійснюється як за повний день, а за день повернення не здійснюється. Розрахунок відсотків по заборгованості в гривні здійснюється по методу «факт/365» («факт/366» у високосному році), по заборгованості в інших валютах цього Договору - за методом «факт 360 днів».

Відповідно до п. З.4. Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди від 12.05.2015 року) нарахування і сплата відсотків за користування кредитними коштами здійснюється щомісячно.

Відповідно до Додаткової угоди від 12.05.2015 року до Договору (том 1, а.с.125), п.3.4 Договору було викладено в новій редакції, якою передбачено, що залишок нарахованих та неоплачених процентів на рахунках за користування кредитними коштами, отриманими за даним Договором в гривні обліковується на рахунку № 2068 801 0663 980. Позичальник зобов'язується сплатити проценти, нараховані за користування кредитними коштами, згідно наступного графіку: до 30.12.2015 року, але не пізніше строку повернення кредиту вказаного в п. 2.5. Договору (щодо процентів, нарахованих по 25.12.2015 року включно); одноразово, але не пізніше строку повернення кредиту, вказаного в п. 2.5. Договору (щодо відсотків, нарахованих з 26.12.2015 року по 04.07.2016 року включно, але не пізніше строку повернення кредиту, вказаного в п. 2.5. Договору), тобто до 06.07.2016р.

На підставі вказаних положень Договору, за період користування кредитом станом на 01.11.2016р. позивачем було нараховано позичальнику 47 009 727,26 грн. відсотків на строкову суму заборгованості, 3 680 685,31 грн. відсотків на прострочену суму заборгованості, з урахуванням здійсненої позичальником оплати відсотків на загальну суму 5 042 668,58 грн., загальний розмір його заборгованості по сплаті відсотків станом на 01.11.2016р. становить 45 647 743,99 грн. згідно з наданим позивачем розрахунком (том 1, а.с. 138-142).

Згідно ст. 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі, що була передана йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобовязань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

П. 7.1. Кредитного договору передбачена відповідальність Боржника за порушення умов даного Договору, а саме: за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів та/або комісійної винагороди Позичальник сплачує Банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного Банку України від простроченої суми за кожен день прострочення. Вказана пеня сплачується у разі порушення Позичальником термінів платежів, передбачених п.п. 2.2, 2.5., 2.6, 3.4., 3.6., 4.5., 6.1., 8.3. цього Договору, а також будь-яких інших термінів платежів, що передбачені цим Договором. Сплата пені на звільняє Позичальника від зобов'язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитними коштами.

Позичальник (третя особа) не сплатив позивачу заборгованість за кредитом та процентами в строк, визначений п.3.4 Договору (в редакції Додаткової угоди від 12.05.2015 року до Договору), тобто до 06.07.2015р., докази сплати боргу, витребувані судом у третьої особи ухвалою від 19.12.2016р., надані суду не були.

За період з 06.07.2016р. по 01.11.2016р. позивачем нараховано 6 812 036,70 грн. пені за прострочення погашень основної заборгованості по кредиту та 4 357 465,65 грн. пені за період з 06.07.2016р. по 01.11.2016р. за прострочення сплати відсотків. Всього нараховано пені на суму 11 169 502,35 грн. (том 1, а.с. 142).

Таким чином, загальна сума заборгованості за Кредитним договором станом на 01.11.2016 року складає 124 604 234,74 грн., з яких:

сума простроченої заборгованості за кредитом - 67 786 988, 40 грн.;

сума простроченої заборгованості за відсотками - 45 647 743, 99 грн.;

пеня за прострочення платежів -11 169 502,35 грн.

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком (позивачем) та Закритим акціонерним товариством «F & С REALTY», правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є Приватне акціонерне товариство «F & С REALTY» (далі - ПАТ «F & С REALTY», «Іпотекодавець») було укладено Іпотечний договір № 2759И/0609 від 30.06.2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 466 та Договір про внесення змін від 03.12.2010 року до Іпотечного договору №2759И/0609 від 30.06.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, за реєстровим № 1148 (далі - Іпотечний договір, том 1, а.с. 126-133).

Відповідно до п. 1 Іпотечного договору, предметом іпотеки за вищевказаним договором є нежитлові приміщення (банк), в буд. А-5, що розташовані за адресою: місто Полтава, вулиця Жовтнева, будинок № 77 (сімдесят сім), загальною площею 794,6 кв.м., реєстраційний номер 26591067 (далі - Предмет іпотеки).

Як зазначено в п.4 Іпотечного договору, Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Український правовий союз» від 14.11.2008 року по справі №2/344, та Ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 24.11.2008 року, справа №6-325/08, Виконавчого листа Октябрського районного суду м. Полтави від 24.11.2008 року, справа № 6-325/08, зареєстрованого Приватним підприємством Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» 02 березня 2009 року, реєстраційний номер 26591067, номер запису 1930 в книзі 10, ОСОБА_2 про реєстрацію права власності № 22025871, ОСОБА_2 з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданий приватним підприємством Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» 25 червня 2009 року за № 23124009.

Зазначене підтверджується також наданою позивачем інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру іпотек (том 2, а.с.13-14).

Пунктом 3 Іпотечного договору визначено, що звернення стягнення на Предмет іпотеки здійснюється за ліквідною вартістю Предмета іпотеки, а узгоджена між Банком та Іпотекодавцем ліквідаційна вартість Предмету іпотеки становить 9 800 000 (дев'ять мільйонів вісімсот тисяч) гривень 00 копійок.

Згідно п. 2 Іпотечного договору, Предмет іпотеки передається в іпотеку, як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих за Договором про мультивалютну кредитну лінію № 1093м-01-06 від 05.07.2006 року (далі - Основне зобов'язання), на суму 67 787 000 грн., а також процентів за користування кредитними ресурсами, виходячи з процентних ставок вказаних в п.3.1. Основного зобов'язання, а також комісійної винагороди за Кредитним договором, неустойки за цим Договором або за Основним зобов'язанням, враховуючи відшкодування збитків, завданих простроченням платежів за Основним зобов'язанням, відшкодування витрат по зверненню стягнення на Предмет іпотеки в повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення вимог.

Пунктом 8.4.3. Іпотечного договору встановлено право Іпотекодержателя звернути стягнення на Предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання Позичальника зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані чи будуть виконані неналежним чином.

Відповідно до п. 10 Іпотечного договору, звернення стягнення на Предмет іпотеки здійснюється на розсуд Іпотекодержателя або за рішенням суду, або виконавчим написом нотаріуса, або Іпотекодержателем самостійно на умовах цього договору.

Згідно п.11.3 Іпотечного договору, за вибором Іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя: за рішенням суду (п.11.1) або у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса (п.11.2).

Відповідно до п.11.3 Іпотечного договору, згідно з застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в п.п.11.3.1, задоволення вимог здійснюється шляхом передачі права власності Іпотекодержателю на предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобовязання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Реєстрація іпотеки в Державному реєстрі іпотек проведена 30.06.2009р., що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (том 2, а.с.12-16).

Інших обтяжувачів Предмета іпотеки не зареєстровано.

Позивач направив відповідачу (іпотекодавцю) та позичальнику (третій особі) в порядку ст. 33-35 Закону України «Про іпотеку» вимогу від 11.11.2016р. № 3-242100/11972 про погашення заборгованості за Кредитним договором у повному розмірі, а в разі непогашення зазначеної заборгованості - про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відправка та отримання вимоги підтверджується фіскальним чеком від 14.11.2016р. та повідомленнями про вручення поштового відправлення 15.11.2016 року (том 1, а.с.136 -137).

Відповідач та третя особа не надали суду доказів погашення простроченої заборгованості за Договором.

Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Частиною першою ст. 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 590, ч. 2 ст. 592 ЦК України, ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено право заставодержателя (іпотекодержателя) на звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) у разі неналежного виконання основного зобов'язання, а також право заставодержателя (іпотекодержателя) вимагати дострокового виконання основного зобов'язання у разі порушення заставодавцем (іпотекодавцем) обов'язків, встановлених іпотечним договором (договором застави), а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет застави (іпотеки).

Вказане вище право іпотекодержателя передбачено також положеннями п. 5.1 Договору іпотеки, відповідно до якого іпотекодержатель набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо в момент настання строку виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором вони не будуть виконані повністю.

Таким чином, у позивача, як іпотекодержателя, виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч.1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

В п. 10 Договору іпотеки сторони дійшли згоди, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд Іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або Іпотекодержателем самостійно на умовах цього договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки (у тому числі при самостійному продажу іпотекодержателем та при передачі предмету іпотеки іпотекодерждателю у власність та ін.) здійснюється за ліквідаційною вартістю предмету іпотеки.

Як встановлено судом, п.11.3.1. Іпотечного договору передбачено право на задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Відповідач не надав доказів наявності згоди на передачу предмета іпотеки у власність позивачу в позасудовому порядку, вимога позивача щодо погашення заборгованості за кредитним договором, направлена позивачем відповідно до ст.ст.33-35 Закону України «Про іпотеку», задоволена не була, позивачем також не було отримано виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, що свідчить про наявність спору між сторонами по справі з приводу виконання зобовязань, що витікають з Іпотечного договору.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Виходячи з положень частини 2 статті 16 ЦК України, статей 33, 36, частини 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку», не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобовязань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Відповідна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 р. № 3-43гс14.

Також Верховний Суд України постановами від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16, від 12 жовтня 2016 року № 6-504цс16 залишив в силі судові рішення про задоволення позовних вимог іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, зазначивши у вказаних постановах, що ураховуючи сутність іпотеки та зміст правових механізмів забезпечення прав усіх сторін спірних правовідносин, ефективним способом відновлення прав кредитора є застосування передбаченої сторонами в договорі процедури звернення стягнення на іпотечне майно як однієї з умов надання (отримання) кредиту.

За правовою позицію, викладеною Верховним Судом України у зазначених постановах, установивши факт невиконання позичальником грошових зобовязань за кредитним договором, суд вірно вирішив спір по суті, захистивши порушені права кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобовязань, забезпечених іпотекою, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем (позичальником).

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Разом з тим, судом приймається до уваги, що вищевказана ст. 39 Закону України «Про іпотеку» має назву «Реалізація предмета іпотеки за рішенням суду», і з її змісту також вбачається, що визначення початкової ціни предмета іпотеки в рішенні суду здійснюється у випадку, коли судом виноситься рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки саме шляхом його реалізації (на прилюдних торгах або із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону).

В той же час, ч.3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» прямо передбачає, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Відповідно до правової позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 р. № 6-1205цс15, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен указати, що початкова ціна предмета іпотеки встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього є примусовим способом реалізації встановленого угодою сторін за Іпотечним договором права іпотекодержателя набути право власності на предмет іпотеки шляхом його передачі іпотекодавцем у власність іпотекодержателя, за наявності умов, передбачених у відповідному застереженні, і таке рішення не потребує вчинення виконавчих дій органами примусового виконання судових рішень.

Разом з тим, відповідно до вимог ч.4 ст.334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Як передбачено ст.ст.4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

За викладеного, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що заявлені позивачем позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі його у власність позивача за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності, є такими, що відповідають діючому законодавству та забезпечують як ефективний захист порушеного права позивача, так і законні інтереси усіх сторін спірних правовідносин.

Відповідно до розділу VII Листа Верховного Суду України від 01.02.2015 «Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна», суди повинні виходиш з того, що ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі - відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону №898-ІV вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і Іпотекодержагелем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб'єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. Якщо під час розгляду справи сторони з такою оцінкою погоджуються, то суд не має підстав її не брати до уваги, оскільки вона є умовою договору. Початкова ціна предмета іпотеки не береться до уваги судом у разі заявлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього, оскільки згідно із ч. 3 ст. 37 Закону N 898-ІV іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Аналогічні висновки викладені у постанові Вищого господарського суду України у справі № 924/1509/15 від 15.11.2016р.

Зважаючи на ви ще викладене, встановлений судом першої інстанції спосіб щодо звернення стягнення на Предмет іпотеки шляхом передачі його у власність АТ «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» за ціною не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності - відповідають умовам Іпотечного договору, вимогам матеріального права і судовій практиці.

За викладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність зазначення в рішенні суду першої інстанції вартість предмета іпотеки на який звертається стягнення.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на встановлення судом факту наявності заборгованості за Договором про мультивалютну кредитну лінію № 1093м-01-06 від 05.07.2006 року у сумі 124 604 234,74 грн., а також факту наявності в Іпотечному договорі застереження, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів не погоджується із твердженням відповідача про порушення правил підсудності розгляду справи.

Відповідно до статей 13, 15 Господарського процесуального кодексу (далі ГПК) України, підсудність справ визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ (стаття 16 ГПК України).

Статтею 16 ГПК України встановлено виключну підсудність справ господарському суду у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном; такі справи розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна. Також правилами статті 16 ГПК України визначається підсудність справ у спорах про звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, шляхом визнання права власності на це майно (абзац перший пункту 20.7. постанови пленуму ВГСУ від 24 жовтня 2011 року N 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»).

Враховуючи викладене, оскільки нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, та щодо якого позивачем висуваються вимоги про визнання права власності, знаходиться в м. Полтаві, що підтверджується наданою позивачем інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру іпотек (том 2, а.с.13-14), справа підлягає розгляду господарським судом Полтавської області.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність права Банку на нарахування відсотків та штрафних санкцій по Кредитному договору після відкликання банківської ліцензії та пропуск строків позовної давності, колегія суддів вважає їх є безпідставними зважаючи на наступне.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків;

банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність;

банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до приписів ст. 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність», забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.

На момент укладення Кредитного договору між Позивачем та ПрАТ «Ініціатор», "Банк "ОСОБА_3 та Кредит" здійснював свою діяльність на підставі Банківської ліцензії № 28 від 20.01.2003р.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Процедура ліквідації банківської установи регулюється нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 17.12.2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК «ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі -Фонд) прийнято рішення від 18.12.2015 року № 230 «Про початок процедури ліквідації АТ «БАНК «ФІНАНСИ та КРЕДИТ» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Банку, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора.

Відтак, з введенням тимчасової адміністрації, а в подальшому ліквідації, в АТ «Бапк «ОСОБА_3 та Кредит» було запроваджено особливий режим діяльності банківської установи.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками. Національним банком України, визначаються повноваження га функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»:

виведення неплатоспроможного банку з ринку - заходи, які здійснює Фонд стосовно банку, віднесеного згідно з ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виведення неплатоспроможного банку з ринку - заходи, які здійснює Фонд стосовно банку, віднесеного категорії неплатоспроможних, щодо виведення його з ринку одним із способів, визначених статтею 39 цього Закону;

ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства:

Статтею 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено наслідки початку процедури ліквідації банку з дня початку процедури ліквідації банку.

Ні статтею 46 вказаного Закону, ні будь якою іншою нормою чинного законодавства України не передбачено припинення кредитних зобов'язань боржників перед банками у випадку прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора

Зобов'язання Відповідача випливають з правочину (Кредитного договору), який на момент розгляду справи є дійсним. В даному випадку, відкликання ліцензії АТ «ОСОБА_3 та Кредит» не впливає на дійсність Кредитного договору, укладеного між сторонами.

Посилання Відповідача на відсутність права у Позивача щодо нарахування відсотків і а штрафних санкцій після відкликання банківської ліцензії не заслуговують на увагу суду на тій підставі, що на момент укладення Кредитного договору Позивач здійснював свою діяльність на підставі Банківської ліцензії НБУ № 28, а з відкликанням банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Банк «ОСОБА_3 та Кредит» лише запроваджено особливий режим діяльності банківської установи із наслідками передбаченими Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 02.02.2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 28.08.2017 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Россолов В.В.