Постанова № 68478843, 21.08.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2017 р. Справа№ 911/1352/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Жук Г.А.

Смірнової Л.Г.

За участю представників сторін:

від позивача: Буш А.В.- представник за довіреністю № 92 від 12.07.2017р;

від відповідача: Спис О.І. - представник за довіреністю б/н від 21.09.2016р.,

від третьої особи: Кирпичова Т.Б. - представник за довіреністю № 7 від 10.01.2017р.,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч"

на рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2017 р.

у справі № 911/1352/16 (Головуючий суддя - Чонгова С.І., судді: Бацуца В.М., Горбасенко П.В.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільсортнасіннєовоч"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.07.2017 р. у справі №911/1352/16 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що спірний договір є недійсним, оскільки укладений представником від імені особи фактично відносно себе та з перевищенням своїх повноважень, однак позивачем пропущено строк позовної давності щодо заявлених вимог.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2017 р. повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що павільйон-магазин є об'єктом нерухомого майна, а тому підлягає обов'язковій державній реєстрації відповідно до вимог п.1.5 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, що затверджений Наказом Міністерства Юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5, відповідно до п.1.2 цього положення - Положення є обов'язковим для виконання.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін судова колегія встановила.

11.04.2003 між позивачем (ВАТ "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч"- продавець) та відповідачем (ТОВ "Бориспільсортнасіннєовоч" - покупець) підписаний договір купівлі-продажу, відповідно до п.1 якого продавець продав, а покупець купив належний продавцеві на праві власності павільйон-магазин "Мрія", загальною площею 45,2 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, Київська обл., вул. Привокзальна, 4А.

Згідно п.3 вказаного договору продаж за домовленістю сторін вчинено за 19 3550,00грн, який сплачено покупцем продавцю під час оформлення цього договору, крім того, покупець повинен сплатити додатково ПДВ в сумі 3870,00грн. Загальна сума продажу складає 23 220,00грн.

Вказаний договір підписано зі сторони продавця Головою правління ВАТ "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч" ОСОБА_5 зі сторони покупця директором ТОВ "Бориспільсортнасіннєовоч" ОСОБА_6

Відповідно до п.п. 1, 2 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. Визнано такими, що втратили чинність з 1 січня 2004 року: Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року, із змінами, внесеними до нього.

Згідно п.4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки предметом спору є застосування правових наслідків недійсного (як стверджує позивач нікчемного) договору купівлі-продажу, який був укладений сторонами 11.04.2003 року, тобто до набрання чинності Цивільним кодексом України, то для встановлення існування обставин (підстав), які свідчать про недійсність вчиненого правочину, та застосування відповідних наслідків слід застосовувати чинне на момент укладання спірного договору законодавство, а саме Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 року із відповідними змінами та доповненнями.

Згідно ч. 1 ст. 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Статтею 48 ЦК УРСР унормовано, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до п. 3.4 статуту позивача, товариство є юридичною особою від дня його державної реєстрації.

Майно товариства складається з основних засобів та оборотних коштів, а також інших цінностей, вартість яких відображена в балансі товариства (п. 3.3 статуту позивача).

Згідно п. 4.1 статуту позивача, статутний фонд товариства становить 4064 151грн., який відповідно до п. 4.2 поділений на 16256 604 простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25грн кожна.

Товариство має право продавати, передавати безоплатно, обмінювати, передавати в оренду юридичним та фізичним особам засоби виробництва та інші матеріальні цінності, використовувати та відчужувати їх іншим способом, якщо це не суперечить чинному законодавству України та цьому статуту (п. 3.7 статуту).

У відповідності до п. 8.1 вказаного статуту, вищим органом управлення товариством є загальні збори акціонерів.

При цьому у відповідності до п. 10.7 вказаного статуту, Голова правління, зокрема, укладає договори, на суму, що не перевищує 10% статутного фонду, інші угоди, підписує юридичні акти, що стосуються діяльності товариства, видає доручення, відкриває рахунки в банках України та за кордоном.

Відповідно до ч.2 п.11.2 статуту, у разі, якщо член Правлення чи Спостережної ради має фінансову зацікавленість в угоді, де однією зі сторін є або планує бути товариство, а також, у разі іншого протиріччя інтересів вказаної особи та товариства стосовно передбаченої угоди: він зобов'язаний повідомити про свою зацікавленість Правлення товариства до моменту укладення угоди; угода має бути ухвалена більшістю голосів, які не мають зацікавленості.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, інвентаризаційного опису (т.2 а.с.170) складеного станом на 01.01.2003 у складі ВАТ "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч" значиться: павільйон "Мрія", с. Вороньків інвентаризаційний номер 512 вартістю 10 033,10грн; магазин "Мрія", вокзал, інвентаризаційний номер 524 вартістю 409 283,10грн; павільйон "Мрія-Насіння" центр, інвентаризаційний номер 520 вартістю 19 049,40грн.

Магазин-павільйон (район залізничного вокзалу) був спроектований для Бориспільського орендного підприємства "Сортнасіннєовощ" у 1997 вартість якого за кошторисом склала 21150,00грн та зданий в експлуатацію 25.12.1997 відповідно до акту №25 Державної технічної комісії про готовність закінченого будівництва до експлуатації. Здача в експлуатацію зазначеного об'єкту оформлена, як здача в експлуатацію об'єкта нерухомості.

Згідно висновку будівельно-технічної експертизи, призначеній в даній справі, спірний магазин-павільйон "Мрія" здавався в експлуатацію і мав ознаки об'єкту нерухомості та на день проведення експертизи є об'єктом нерухомості з ринковою вартістю 25 256,00 грн.

Як вбачається з п. 6 протоколу загальних зборів акціонерів позивача від 14.04.2000 (т.1а.с.56-58) надано право Правлінню ВАТ спільно з Спостережною радою вирішувати питання про відчуження майна в розмірі 10% статутного капіталу товариства.

Згідно з рішенням засідання Спостережної ради від 28.01.2003, за участю представника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області Вижок В.О. відповідно до протоколу №8 від 28.10.2002 засідання Правлення ВАТ "Сортнасіннеовощ", вирішено надати згоду на відчуження, зокрема, магазину "Мрія" членам колективу, бажаючим його придбати.

Позивачем до матеріалів справи надано копію листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, яким фонд не заперечує проти відчуження магазину-павільйону "Мрія", розташованого за адресою м.Бориспіль вул. Головатого, (експертна оцінка 519 330,00грн).

Сторонами в матеріали справи надано копію експертного висновку №1/БФ/2 (т.1 а.с.55) з оцінкою 19330,00грн без врахування ПДВ, а також №1/БФ/2 з оцінкою 519 330,00грн. без ПДВ.

Відповідачем надано описову частину експертного висновку з оцінкою ринкової вартості 19 330,00грн. до вказаних матеріалів додано документи, які використовувались експертом для здійснення оцінки, а саме акт про оцінку вартості основних засобів, які підлягають відчуженню станом на 01.01.2003, де зазначено магазин "Мрія" з інвентаризаційним номером 524 з первісною балансовою вартістю 37 313,44грн та залишковою балансовою вартістю 30190,68грн. Зазначений акт підписаний одноособово головним бухгалтером ОСОБА_8 та затверджений ОСОБА_5 Також додано техніко-економічне обґрунтування, яке підписане членами комісії головним агрономом ОСОБА_6, головним бухгалтером ОСОБА_8, економістом ОСОБА_9 та затверджено Головою правління ОСОБА_5

Судом обґрунтовано зазначено про те, що не може вважати об'єктивним висновок експертизи щодо вартості майна виходячи з наступного.

Покупцями спірного майна фактично є засновники ТОВ "Бориспільсортнасіннєовоч" (відповідача у даній справі) ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, які одночасно були посадовими особами продавця (позивача у даній справі), а саме ОСОБА_5 - Головою правління, ОСОБА_8 - головний бухгалтер, ОСОБА_6 - головний агроном, член ревізійної комісії.

Спірний договір підписано зі сторони продавця Головою правління ОСОБА_5 та від імені покупця директором ТОВ "Бориспільсортнасіннєовоч" ОСОБА_6

Отже вказані особи є фінансово зацікавленими та відповідно до п. 11.2 статуту угода мала бути ухвалена більшістю голосів Правління, які не мають зацікавленості.

Під час розгляду даної справи не надано документів такого погодження, тобто, вказаними особами не були додержані вимоги статуту.

Крім того, як зазначалось вище, Спостережною радою за участю представника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області надано згоду на продаж майна робітникам підприємства, тобто фізичним особам, договір з якими відповідно до ст. 227 ЦК УРСР на купівлю-продаж нерухомого майна мав укладатись в нотаріальній формі.

Проте, з перевищенням повноважень Головою правління позивача ОСОБА_5 спірний договір був укладений з юридичною особою, де останній сам був учасником.

Відносини сторін у даній справі склались 11.04.2003, тобто вказані відносини мають регулюватись законодавством чинним на момент їх виникнення, зокрема, Цивільним кодексом Української РСР, який введено в дію 1 січня 1964 року та який втратив чинність з 1 січня 2004 року.

У відповідності до ст. 23 вищевказаного кодексу, юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді.

Юридична особа діє на підставі статуту (положення). Установи та інші державні організації, що перебувають на державному бюджеті, а у випадках, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, також і інші організації можуть діяти на підставі загального положення про організації даного виду (стаття 25 вказаного кодексу).

Згідно ст. 29 ЦК УРСР, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням).

Порядок призначення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням).

У відповідності до норм Закону Укпаїни "Про господарські товариства" (в редакції на момент укладення спірного договору) господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Згідно ст. 48 вказаного Закону, голова правління акціонерного товариства вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно із статутом.

Голова правління товариства організує ведення протоколів засідань правління. Книга протоколів повинна бути в будь-який час надана акціонерам. На їх вимогу видаються засвідчені витяги з книги протоколів.

Головою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах.

Як вказувалось вище, відповідно до п. 10.7 статуту позивача, Голова правління без доручення правління від імені товариства, зокрема, укладає договори, на суму, що не перевищує 10% статутного фонду, інші угоди, підписує юридичні акти, що стосуються діяльності товариства, видає доручення, відкриває рахунки в банках України та за кордоном. Проте, як вбачається зі статуту представництво Голови правлення в разі фінансової зацікавленості в угоді має бути узгоджено з Правлінням. Однак, документів щодо такого дозволу суду не надано.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 62 ЦК УРСР, угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що грунтується на довіреності, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки особи, яку представляють.

Представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є.

Виходячи з викладеного, правочин укладений відносно себе є недійсним в силу закону, як такий, що не відповідає вимогам закону. Отже, спірний договір є недійсним, оскільки укладений представником від імені особи фактично відносно себе та з перевищенням своїх повноважень

Згідно ст. 48 вказаного кодексу, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Проте, відповідно до ст. 71 ЦК УРСР, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно ст. 75 згаданого кодексу, позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Як визначено ст. 76 вказаного кодексу, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

У відповідності до норм Цивільного кодексу України, зокрема, ст.256 визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем у даній справі заявлено про застосування до вимог позивача наслідків спливу строків позовної давності.

Як визначено п. 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Позивач, заперечуючи щодо пропущення ним строків позовної давності посилається на те, що про наявність спірного договору він дізнався у 2014 році під час кримінального провадження щодо зайняття приміщення спірного магазину сторонніми особами та під час розгляду справи господарського суду Київської області №911/3963/15.

Крім того, позивач вказує на те, що до 2009 він користувався вказаним приміщенням, а саме здавав його в оренду, що підтверджується судовими рішеннями про стягнення заборгованості з орендної плати, а також на те, що ним 08.09.2009 зареєстровано право власності на спірний об'єкт та отримано свідоцтво про право власності, тобто позивач є титульним власником спірного майна (т.1 а.с.78), при цьому підставою оформлення права власності зазначено свідоцтво про право власності від 27.03.2003.

Наявність свідоцтва про право власності у позивача на спірний об'єкт свідчить про не оформлення відповідачем його права, проте не спростовує наявність договору і не свідчить про те, що про наявність вказаного договору не було відомо.

Відповідач посилається на те, що він використовував вказаний магазин, що підтверджується фіскальними чеками на продаж товару, рахунками оплати за спожиту електроенергію. Також відповідачем надано нотаріально оформлену заяву від 26.06.2017 ОСОБА_10 та копію її трудової книжки на підтвердження того, що вказана особа в період з 31.03.2001 по 16.03.2008 працювала на посадах бухгалтера та заступника бухгалтера підприємства позивача (т.4 а.с.102-103, 109).

В зазначеній заяві ОСОБА_10 пояснює, що нею для виконання своїх службових обов'язків у квітні 2003 року було знято з обліку підприємства позивача магазин-павільйон "Мрія" у зв'язку з його продажем за оспорюваним правочином, а також підтверджено здійснення розрахунку за вказаний об'єкт.

За поясненнями відповідача, особами, які є засновниками ТОВ "Бориспільсортнасіннєовоч" були перераховані грошові кошти в сумі 23320,00грн через касу АБ "Укргазбанк" (т.4 а.с.74), що підтверджено квитанціями №№13, 14, 15 від 15.04.2003 з призначенням платежу "плата за магазин "Мрія", тобто в сумі продажу вказаного об'єкту.

У відповідності до приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції на момент перерахування вказаних коштів), бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Згідно ст. 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до ст. 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність в Україні", банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.

Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.

При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.

Таким чином, судом обгрунтовано зазначено про те, що позивач мав знати і не був позбавлений можливості встановити, на якій підставі надійшли кошти на його рахунок 15.04.2003, а отже позивачем пропущено строк позовної давності щодо заявлених вимог.

Як визначено ст. 80 ЦК УРСР, закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Аналогічні норми викладені в ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Доводи позивача про невідповідність договору вимогам закону в розумінні ЦК УРСР, що діяв у період підписання договору, а саме невідповідність ціни продажу реальній вартості об'єкта, порушення статуту в частині перевищення повноважень Головою правління (продаж майна, вартість якого перевищує 10% статутного капіталу, без згоди Правління, Спостережної ради та без згоди регіонального відділення Фонду державного майна, який володіє 25% акцій), не спростовують висновків суду, а тому не можуть бути покладені в основу рішення.

Враховуючи викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2017р. не підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Бориспільське підприємство "Сортнасіннєовоч" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.07.2017 р. у справі №911/1352/16 залишити без змін .

3. Справу №911/1352/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя С.А. Пашкіна

Судді Г.А. Жук

Л.Г. Смірнова