Рішення № 68478447, 22.08.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2017№910/9662/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ-Л»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАКС ЮА»

про стягнення 293 820,32 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Брунь В.П. за довіреністю № 59 від 23.05.2017;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ-Л» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАКС ЮА» (далі - відповідач) про стягнення 293 820,32 грн., з яких 253 086,04 грн. основного боргу, 4 043,03 грн. 3% річних, 20 492,41 грн. інфляційних втрат, 16 198,84 грн. пені.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.06.2017 порушено провадження у справі № 910/9662/17, її розгляд призначено на 10.07.2017 року.

07.07.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.07.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 24.07.2017 року.

24.07.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Столичний ЦУМ».

В судовому засіданні 24.07.2017 року судом відкладено розгляд поданого відповідачем клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Столичний ЦУМ» до встановлення фактичних обставин справи та на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 14.08.2017 року.

14.08.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує з посиланням на ст. ст. 538, 594 Цивільного кодексу України, оскільки в теперішній час між позивачем та Замовником ведуться переговори щодо недоліків, які були виявлені в процесі експлуатації встановленого обладнання, і наразі відповідачу невідомо, чи пов'язані виявлені недоліки з виконанням позивачем робіт чи це є дефекти заводу-виробника. Таким чином, на думку відповідача, між сторонами виникли зустрічні зобов'язання: з боку відповідача - оплатити прийняті від позивача роботи, а з боку позивача - виконати гарантійні зобов'язання за Договором шляхом усунення недоліків (вібрації ліфтів).

Крім того, 14.08.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи.

В судовому засіданні 14.08.2017 року судом було розглянуто клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Столичний ЦУМ», та відмовлено в його задоволенні, оскільки відповідачем належним чином не обґрунтовано яким саме чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний ЦУМ».

При цьому, розгляд поданого відповідачем клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи було відкладено до встановлення фактичних обставин справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.08.2017 року в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України продовжено строк розгляду спору у справі №910/9662/17 на 15 днів, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено перерву до 21.08.2017 року.

В судовому засіданні 21.08.2017 року судом розглянуто клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи та вирішено відмовити в його задоволенні, враховуючи наступне.

Частиною 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу»).

Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Як на тому наголошено у п. п. 2, 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Дослідивши клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи суд не вбачає дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів (підписаних представниками обох сторін без зауважень та заперечень Актів приймання-передачі виконаних робіт).

Крім того, суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§ 51 рішення Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року у справі "Красношапка проти України").

В судовому засіданні 21.08.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 22.08.2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні 22.08.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі, подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання 22.08.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання 21.08.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 22.08.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.12.2015 року між позивачем (Підрядник) та ТОВ «Інфробуд» (Замовник) було укладено Договір № ML006490 на монтаж ліфтів та пусконалагоджувальні роботи (далі - Договір), відповідно до п. 2.1. якого Підрядник за завданням Замовника зобов'язується в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором, власними силами із використанням власних засобів або із залученням третіх осіб, виконати на об'єкті монтажні роботи, пусконалагоджувальні роботи та роботи з введенням в експлуатацію 10 ліфтів виробництва компанії ThyssenKrupp Aufzugswerke Gmbh (Німеччина), а саме вісім ліфтів типу Evolution Blue (ЛТ1-ЛТ3, ЛП-1-ЛП-5), два ліфта типу ВО51 (ЛТПП1, ЛТПП2), а Замовник зобов'язується прийняти результат завершених робіт та оплатити їх на умовах, встановлених цим Договором.

За умовами п. 3.1. Договору сторони домовились, що загальна договірна ціна виконуваних підрядником робіт за цим Договором, складає без ПДВ 726 732, 50 грн., ПДВ 20% у розмірі 145 274, 50 грн., разом з ПДВ 871 647, 00 грн. Ціна Договору складається із окремих складових, а саме:

3.1.1. вартості монтажних робіт, яка складає 710 616, 42 грн., у тому числі ПДВ.

3.1.2. вартості пусконалагоджувальних робіт, яка складає 122 036, 08 грн., у тому числі ПДВ.

3.1.3. вартості робіт з введення обладнання в експлуатацію, яка становить 38 994, 50 грн., у тому числі ПДВ. Вартість робіт з введення обладнання в експлуатацію не включає офіційні платежі, що мають бути сплачені власником обладнання та/або Замовником у зв'язку з введенням обладнання в експлуатацію. Такі платежі сплачуються Замовником та/або власником Обладнання окремо, згідно вимог чинного законодавства.

Відповідно до п. 3.2. Договору вартість монтажних та пусконалагоджувальних робіт та робіт з введення обладнання в експлуатацію щодо кожної одиниці обладнання визначена у Додатку № 1 до цього Договору.

Згідно з п. 6.1. Договору приймання-передача виконаних підрядником монтажних та пусконалагоджувальних робіт відбувається шляхом підписання сторонами Акту приймання-передачі виконаних робіт. Після завершення виконання Підрядником пусконалагоджувальних робіт в повному обсязі Підрядник складає та передає Замовнику (направляє поштовим відправленням, кур'єрською службою, або вручає під підпис уповноваженій особі Замовника) за адресою Замовника, вказаною в Розділі 14 цього Договору Акт приймання-передачі виконаних робіт в двох примірниках.

Приймання-передача виконаних Підрядником робіт з введення обладнання в експлуатацію відбувається шляхом підписання обома сторонами Акту приймання-передачі виконаних робіт. Після завершення виконання Підрядником робіт з введення обладнання в експлуатацію в повному обсязі та підписання Акту приймання ліфта в експлуатацію щодо всіх одиниць обладнання, Підрядник складає та передає Замовнику (направляє поштовим відправленням з повідомленням про вручення, кур'єрською службою або вручає під підпис уповноваженій особі Замовника) за адресою Замовника, вказаною в Розділі 14 цього Договору Акт приймання-передачі виконаних робіт з введення обладнання в експлуатацію в двох примірниках (п. 6.2. Договору).

Відповідно до п. 6.3. Договору Замовник зобов'язується розглянути та підписати відповідний Акт приймання-передачі виконаних робіт щодо монтажних та пусконалагоджувальних робіт та Акт приймання-передачі виконаних робіт щодо введення робіт з введення обладнання в експлуатацію та надати один примірник Підряднику впродовж 7 робочих днів з моменту отримання відповідного акту приймання-передачі виконаних робіт, або в цей самий строк надати Підряднику мотивовану письмову відмову від підписання Акту приймання-передачі виконаних робіт.

Пунктом 6.4. Договору передбачено, що підписаний Замовником відповідний Акт приймання-передачі виконаних робіт або мотивована письмова відмова від його підписання вважаються наданими Підряднику належним чином, якщо вони вручені під підпис уповноваженій особі Підрядника або направлені поштовим відправленням з повідомленням про вручення чи кур'єрською службою за адресою Підрядника, вказаною в розділі 14 цього Договору.

Згідно з п. 6.5. Договору у випадку мотивованої письмової відмови Замовника від підписання Акту приймання-передачі виконаних робіт, Сторонами складається акт з переліком виявлених недоліків (дефектів) і термінів їх усунення. Роботи з усунення недоліків (дефектів), необхідність виконання яких виникла з вини Підрядника, виконуються ним за власний рахунок.

У випадку неотримання Підрядником підписаного Замовником Акту приймання-передачі виконаних робіт чи мотивованої письмової відмови від підписання відповідного акту у строк, визначений п. 6.3. цього Договору, монтажні та пусконалагоджувальні роботи та/або роботи з введення обладнання в експлуатацію вважаються виконаними Підрядником належним чином у відповідності з умовами Договору та прийнятими Замовником без зауважень (п. 6.6. Договору).

При цьому, пунктом 6.7. Договору сторони погодили, що у разі виникнення спору сторін щодо недоліків (дефектів) у виконаних монтажних чи пусконалагоджувальних роботах під час приймання-передачі відповідних робіт, сторонами призначається незалежна зовнішня експертиза, яка проводиться уповноваженою компетентною організацією. Висновок експертизи є остаточним та обов'язковим для сторін. Витрати на проведення зовнішньої експертизи несе Замовник. У разі, якщо зовнішньою експертизою буде встановлена наявність недоліків (дефектів) у виконаних монтажних або пусконалагоджувальних роботах з вини Підрядника, Підрядник відшкодовує Замовнику витрати на проведення зовнішньої експертизи на підставі відповідного рахунку впродовж 10 календарних днів з моменту його отримання від Замовника.

Пунктом 3.5. Договору передбачено, що на підставі рахунків, які виставляються Підрядником, Замовник протягом 3 банківських днів з моменту виставлення відповідного рахунку перераховує на розрахунковий рахунок Підрядника ціну Договору, зазначену в п. 3.1. Договору, в наступному порядку:

3.5.1. Попередня оплата в розмірі 55% від ціни Договору, вказаної в п. 3.1. Договору, здійснюється Замовником не пізніше ніж за 2 тижні до планової дати виконання монтажних робіт згідно Додатку № 2 до цього Договору.

3.5.2. Оплата в розмірі 25% від ціни Договору, вказаної в п. 3.1. Договору, здійснюється Замовником після завершення підрядником монтажних робіт (підписання Протоколу про закінчення монтажних робіт) щодо будь-якої одиниці обладнання.

3.5.3. Оплата в розмірі 20% від ціни Договору, вказаної в п. 3.1. Договору, здійснюється Замовником після завершення Підрядником пусконалагоджувальних робіт (підписання Протоколу про закінчення Пусконалагоджувальних робіт) щодо будь-якої однієї одиниці обладнання.

01.09.2016 року сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до змісту якої керуючись п.2.3. Договору сторони домовились, що Виконавець зобов'язується виконувати додаткові роботи, а Замовник зобов'язується приймати та оплатити їх на умовах, визначених цією додатковою угодою та доданих до неї специфікаціях.

Роботи оплачуються Замовником в розмірі та строки, визначені в Специфікаціях (п. 2 Додаткової угоди).

Пунктом 3 Додаткової угоди передбачено, що прийом виконаних додаткових робіт відбувається шляхом підписання сторонами Акту прийому-передачі виконаних робіт. Після завершення виконання Додаткових робіт Замовник зобов'язується підписати такий Акт протягом 3-х робочих днів з моменту його отримання від Виконавця, або письмово обґрунтувати відмову в його підписанні. У випадку необґрунтованої відмови або ігнорування Замовником вимог щодо підписання Акту в зазначений строк, виконані Додаткові роботи вважаються прийнятими Замовником без зауважень, та підлягають оплаті на умовах, визначених у Специфікаціях.

Специфікацією № 1 до Договору визначені умови оплати: попередня оплата 100% вартості Додаткових робіт протягом 15 днів з моменту підписання цієї Специфікації.

Відповідно до наявних в матеріалах справи Актів ф. КБ-2в позивачем виконані підрядні роботи у червні 2016 року на суму 634 254,42 грн., у вересні 2016 року на суму 76 362,00 грн., у грудні 2016 року на суму 122 036,08 грн.

Крім того, позивачем були виконані роботи по введенню обладнання в експлуатацію та демонтажу/монтажу дверей шахти ліфту, про що свідчать Акти здачі-приймання робіт № 962 від 27.12.2016 на суму 38 993,50 грн., № 961 від 27.12.2016 на суму 38 500,00 грн.

Означені акти підписані представниками Замовника та Підрядника без зауважень і заперечень. Жодних письмових заперечень Замовника щодо обсягу та якості виконаних позивачем робіт матеріали справи не містять.

Проте, в порушення умов Договору Підрядник виконані позивачем роботи в повному обсязі не оплатив.

03.01.2017 року між ТОВ «Інфробуд» (Первісний замовник), ТОВ «АВАКС ЮА» (Новий замовник, відповідач) та ТОВ «ЮНІТ-Л» (Підрядник) уклали Угоду про заміну сторони у зобов'язанні в Договорі підряду № ML006490 від 04.12.2015, відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цією Угодою, сторони домовились про те, що Первісний замовник у зобов'язанні, яке виникло на підставі Договору підряду № ML006490 від 04.12.2015, укладеного між Підрядником та Первісним замовником, замінюється Новим замовником, який приймає на себе всі права та обов'язки за названим у цьому пункті Основним договором.

Факт підписання цієї Угоди сторонами свідчить про згоду Підрядника на заміну сторони у зобов'язанні за Основним договором Первісного замовника на Нового замовника (п. 1.2. Угоди).

Згідно з п. 2.1. Угоди до Нового замовника з моменту підписання цієї Угоди переходять всі права та обов'язки Первісного замовника за Основним договором.

Пунктом 2.4. Угоди сторони стверджують, що Підрядником виконано всі роботи, як передбачено Основним договором, а з врахуванням вже здійснених Первісним замовником відповідних платежів щодо оплати таких робіт, сума зобов'язання Нового замовника за Основним договором після набрання чинності цією Угодою складатиме 253 086,04 грн., що в свою чергу підтверджується актом звірки від 31.12.2016 року.

Оскільки заборгованість за виконані позивачем роботи відповідачем так і не була оплачена, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договір згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами та згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань.

Укладений між сторонами договір є договором підряду, а тому права та обов'язки сторін визначаються в тому числі положеннями глави 61 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Судом встановлено, що Акти приймання-передачі виконаних позивачем робіт підписані з боку Замовника без зауважень та заперечень. При цьому, будь-яких письмових зауважень щодо якості та обсягу виконаних позивачем робіт Замовником у встановленому Розділом 6 Договору порядку не направлялось, акти з переліком виявлених недоліків і термінів їх усунення не складались.

Крім того, у п. 2.4. Угоди сторони підтвердили, що Підрядником (позивачем) виконано всі роботи, як передбачено Основним договором.

За таких обставин, доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, суд вважає безпідставними та до уваги не приймає.

Частинами 1, 2 ст. 854 Цивільного кодексу України унормовано, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Стаття 520 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до статті 521 Цивільного кодексу України форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником (стаття 522 Цивільного кодексу України).

Оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив позивачеві вартості виконаних робіт, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді в розмірі 253 086, 04 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення 16 198, 84 грн. пені, суд зазначає наступне.

Так, згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Пунктом 8.2. Договору передбачено, що у випадку порушення Замовником строків оплати, встановлених цим Договором, Замовник сплачує Підряднику пеню в розмірі облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 16 198, 84 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення 4 043, 03 грн. 3% річних та 20 492, 41 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал,період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

З урахуванням викладеного, перевіривши розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, заявлених позивачем до стягнення, та встановивши його правильність, суд дійшов висновку про наявність правових підстав про стягнення з відповідача на користь позивача 4 043, 03 грн. 3% річних та 20 492, 41 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Згідно з п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАКС ЮА» (03146, місто Київ, вулиця Качалова, будинок 5-В; код ЄДРПОУ 40031610) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ-Л» (04071, місто Київ, вулиця Костянтинівська, будинок 2-А; код ЄДРПОУ 32423953) 253 086 (двісті п'ятдесят три тисячі вісімдесят шість) грн. 04 коп. основного боргу, 4 043 (чотири тисячі сорок три) грн. 03 коп. 3% річних, 20 492 (двадцять тисяч чотириста дев'яносто дві) грн. 41 коп. інфляційних втрат, 16 198 (шістнадцять тисяч сто дев'яносто вісім) грн. 84 коп. пені та 4 407 (чотири тисячі чотириста сім) грн. 30 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.08.2017.

Суддя М.Є. Літвінова