Постанова № 68477975, 23.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2017 року Справа № 914/3118/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Карабаня В.Я., Нєсвєтової Н.М.за участі представників: позивача: відповідача: не з'явився не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2017 рокуу справі№ 914/3118/16за позовомпублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"добудинкоуправління № 1 Яворівської квартирно-експлуатаційної частини районупростягнення 40 699,83 грнВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулась до суд з позовом про стягнення з відповідача 40 699,83 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 09.02.2017 (суддя - Березяк Н.Є.) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішення місцевого господарського суду, ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, заявивши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 (головуючий - Плотніцький Б.Д., судді - Давид Л.Л., Малех І.Б.) апеляційну скаргу повернуто позивачу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2017, а справу передати на розгляд до апеляційного господарського суду.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постанову - без змін.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Повертаючи апеляційну скаргу позивачу без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем до цієї апеляційної скарги додано платіжне доручення № 5001757 від 03.03.2017 про сплату 1 760, 00 грн, яке було додано ним і при подачі скарги у справі № 914/3120/16, в графі призначення платежу якого було вказано, що судовий збір сплачується за розгляд Львівським апеляційним господарським судом апеляційної скарги ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у справі № 914/3118/16" (ухвала Львівського апеляційного господарського суду від 20.03.2017 у справі № 914/3120/16). При цьому вказав, що інформація про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України у даному випадку відсутня.

Проте, погодитись з такими висновками апеляційного суду неможливо, виходячи з такого.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за судом.

В деяких справах, особливо в тих, де обмеження, про які йдеться, стосувалися умов прийнятності апеляції, або в тих, де інтереси правосуддя вимагали, щоб заявник у зв'язку зі своєю апеляцією надавав гарантію сплати судових витрат, понесених іншою стороною, на "доступ особи до суду" можуть бути накладені різноманітні обмеження, включно з фінансовими.

Сплата судового збору за подання скарг до суду є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.

За ч. 2 ст. 44 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про судовий збір" (в редакції чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Відповідно до п. 2.21. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.23.2013 платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору додаються до скарги і мають містити відомості про те, яка саме скарга оплачується судовим збором. Водночас відсутність таких відомостей не є підставою для повернення скарги, оскільки суд самостійно перевіряє сплату скаржником належної суми судового збору.

Отже, у разі виникнення сумнівів щодо зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, суду перед відкриттям провадження у справі повинен перевірити стан зарахування коштів, про що складається відповідна довідка.

Як вбачається із платіжного доручення (а.с. 103, 135, т. 1), позивачем на виконання вказаних приписів було правильно зазначено платіжні реквізити суду апеляційної інстанції; в графі "призначення платежу" вказано, що судовий збір у сумі 1 760, 00 грн сплачено саме за розгляд апеляційної скарги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у справі № 914/3118/16.

Щодо сумніву у зарахуванні судового збору, що був сплачений позивачем за платіжним документом до спеціального фонду Державного бюджету України у цій справі, то слід зазначити, що апеляційний суд міг і повинен був перед прийняттям апеляційної скарги перевірити стан зарахування таких коштів (судового збору) та підтвердити відсутність чи наявність такого зарахування відповідною довідкою, однак цього не здійснив, безпідставно пославшись на те, що інформація про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України відсутня.

Разом з тим, апеляційний суд не був позбавлений можливості отримати інформацію про зарахування чи відсутність зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України від територіальних органів казначейства, яким судовий збір переховується від особи, що подала, зокрема, апеляційну скаргу, що узгоджується з п. 2.4.1. вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.23.2013.

Щодо розміру судового збору, то слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції чинній на момент звернення з апеляційною скаргою) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання апеляційної скарги на рішення суду ставки судового збору встановлюються у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (п.п. 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

Ставка судового збору, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви майнового характеру після 01 вересня 2015 року становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378,00 грн - МЗП станом на 1 січня 2016 року) та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати (206 700,00 грн).

Оскільки у цій справі за подачу позову підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1 378, 00 грн, то за подання апеляційної скарги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у цій справі мало сплатити судовий збір у сумі 1 515,80 грн (110 % від 1 378,00 грн (40 699,83 грн x 1,5%: 100% = 610,50, що менше МЗП)).

У той же час позивач сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1 760,00 грн, про що свідчить платіжне доручення № 5001757 від 03.03.2017 (а.с. 103, 135, т. 1).

Сплата судового збору в більшому розмірі, ніж визначено Законом України "Про судовий збір", не є підставою для повернення без розгляду апеляційної скарги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", а є підставою для повернення переплаченої суми судового збору відповідно до п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 910/19717/15).

Таким чином, додане позивачем до апеляційної скарги платіжне доручення № 5001757 від 03.03.2017 про сплату 1 760, 00 грн є належним і достатнім доказом, що підтверджує сплату позивачем судового збору у встановленому законом порядку і розміру за подачу цієї апеляційної скарги.

Отже, суд апеляційної інстанції всупереч ст. 94 ГПК України повернув вказану апеляційну скаргу позивачу без розгляду та позбавив його у здійсненні прав, передбачених п. 8 ст. 129 Конституції України і фактично ухилився від здійснення визначених законом повноважень, а тому ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 не можна визнати законною і обґрунтованою і вона підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2017 року у справі за № 914/3118/16 скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження

Головуючий Л. Стратієнко

Судді В. Карабань

Н. Нєсвєтова