Постанова № 68477965, 16.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2017 року Справа № 910/30304/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Дроботової Т.Б., Мачульського Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргудержавного підприємства "Вугілля України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.05.2017у справі Господарського суду№ 910/30304/15 м. Києваза позовомдержавного підприємства "Вугілля України"допублічного акціонерного товариства "Центренерго" простягнення 282 511,80 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача:Шох С.М., дов. б/н від 18.05.2017;відповідача:Савєльєв С.І. дов. № 403/22 від 06.12.2016,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року державне підприємство "Вугілля України" (далі - Підприємство) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути на його користь з публічного акціонерного товариства "Центренерго" (далі - Товариство) 214 281,60 грн. основного боргу, 63 897,60 грн. інфляційних втрат та 4 332,60 грн. 3 % річних за невиконання зобов'язань з оплати послуг перевезення вугілля в січні 2015 року.

Позовні вимоги Підприємство, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), обґрунтовувало тим, що Товариство порушило взяті на себе зобов'язання за правочином, укладеним у спрощений спосіб - листом № 06-06/6233 від 31.12.2014, щодо зобов'язання здійснити оплату послуг перевезення вугілля в січні 2015 року, що є підставою для стягнення 214 281,60 грн. основного боргу, а також 63 897,60 грн. інфляційних втрат та 4 332,60 грн. 3 % на підставі статті 625 ЦК України.

Спір розглядався судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 30.01.2017 (суддя Марченко О.В.) позов Підприємства задоволено частково.

Вирішено стягнути з Товариства на користь Підприємства 214 281,60 грн. компенсації витрат з оплати транспортування вугілля (залізничного тарифу), 4 332,60 грн. 3 % річних та 61 111,94 грн. втрат від інфляції. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване обґрунтованістю вимог Підприємства, викладених у позовній заяві.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 (колегія суддів: Дикунська С.Я., Жук Г.А., Мальченко А.О.) рішення Господарського суду м. Києва від 30.01.2017 скасовано. Постановлено нове рішення про відмову в позові.

Постанова мотивована посиланнями на відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заявлених позивачем сум боргу, інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки між сторонами спору договір про відшкодування витрат підприємства на сплату залізничного тарифу за перевезення не укладався, а лист товариства № 06-06/6233 від 31.12.2014 не є правочином, укладеним у спрощений спосіб так як не містить всіх необхідних умов для даного виду договору.

Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 та залишити в силі рішення Господарського суду м. Києва від 30.01.2017. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємство обґрунтовує посиланням на обставини справи та приписи ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 530, 638, 640, 642 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення", постанову Кабінету міністрів України № 1548 від 25.12.1996 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів), наказ Міністерства транспорту та зв'язку України № 317 від 26.03.2009, яким затверджено "Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги".

Товариство скористалось правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Підприємства, у якому просить відмовити в її задоволенні. Викладені у відзиві вимоги Товариство обґрунтовує тим, що оскаржувану постанову прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та у відповідності до вимог діючого законодавства України.

В судовому засіданні представником Товариства було заявлено клопотання про повернення касаційної скарги з підстав її підписання не уповноваженою особою, оскільки скаргу було підписано 13.06.2017 представником Підприємства ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності № 04-01/1-Д від 04.01.2017, виданої т.в.о. Генерального директора ОСОБА_4, в той час як 17.05.2017 Господарським судом м. Києва було винесено постанову у справі № 910/12918/15 про визнання державного підприємства "Вугілля України" банкрутом та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Козловську Д.В., яка відповідно до вимог ч. 2 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" виконувала повноваження керівника Підприємства станом на дату подачі касаційної скарги та не уповноважувала вказаного представника підприємства на подачу касаційної скарги у даній справі.

Колегія суддів розглянувши вказане клопотання дійшла висновку про його відхилення, оскільки по-перше, на час видачі довіреності № 04-01/1-Д від 04.01.2017 на представника Підприємства ОСОБА_3 ще не було судового рішення про визнання державного підприємства "Вугілля України" банкрутом та про призначення ліквідатора Підприємства, тобто уповноваженої особи; по-друге, довіреність не була відізвана ліквідатором; по-третє, названі представником Товариства обставини для повернення касаційної скарги не відповідають приписам ст. 248 ЦК України, якою встановлено виключний перелік підстав припинення представництва за довіреністю.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємства підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- 31.12.2014 Товариством було надіслано Підприємству лист № 06-06/6233 з проханням оплатити перевезення вугілля ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" в січні 2015 в кількості 100 000 тонн від станції Пелагеєвська Донецької залізниці, код станції - 503906, код відправника - 6608, адреса: 86606, м. Торез, пгт. Пелагеєвка, ЦОФ "Красная звезда" на Зміївську ТЕС ПАТ "Центренерго" за реквізитами: 63460, Харківська область, Зміївський район, смт. Комсомольське, код вантажоодержувача: 3128, станція призначення: Лиман Південної залізниці, код 444002;

- зазначеним листом Товариство гарантувало оплату витрат Підприємства у повному обсязі;

- протягом січня місяця 2015 позивач оплатив перевезення 3 721,3 тонн вугілля від залізничної станції Пелагеєвська Донецької залізниці до залізничної станції Лиман Південної залізниці на загальну суму 214 281,60 грн. з ПДВ, що підтверджується залізничними накладними №№: 48843148, 48843155, 48843163, 48857866, 48857858, 48848329, 48848105, 48845986, 48843205, 48843189, 48843171, 48863195, 48863211, 48863906, 48863914, 48863922, 48863930, 48863948;

- списання ДП "Український транспортно-логістичний центр" з позивача 214 281,60 грн. плати за перевезення згідно вищевказаних залізничних накладних підтверджується витягами з переліку перевізних документів по перевезенням замовника ДП "Вугілля України" за 05.01.2015 та 09.01.2015;

- 04.03.2015 позивач листом № 0382/07 просив відповідача компенсувати його витрати на оплату здійснених перевезень 3 721,3 тонн вугілля зі станції Пелагіївська Донецької залізниці до станції Лиман Південної залізниці на загальну суму 214 281,60 грн. До зазначеного листа позивачем були долучені підписані з його сторони реєстр провізної плати, рахунок-фактуру № ВУ-СФ-0000095 від 27.02.2015 та акт № ВУ-ОУ-0000013 на відшкодування транспортних послуг;

- 15.05.2015 відповідач листом № 22-06/3-1395 відмовив позивачу у відшкодуванні витрат на перевезення вугілля з огляду на те, що компенсація витрат на оплату залізничного тарифу постачальникам вугільної продукції, які не підпадають під умови договору поставки вугілля № 111/1-07 від 17.07.2014, не передбачена.

Загальний порядок укладення господарських договорів визначений статтею 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно частини першої якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналогічні положення закріплені в частині першій статті 207 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Статтею 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення" встановлено, що державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Постановою Кабінету міністрів України № 1548 від 25.12.1996 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" Кабінет міністрів України затвердив повноваження Міністерства транспорту та зв'язку України встановлювати тарифи не перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України.

26.03.2009 Міністерство транспорту та зв'язку України наказом № 317 затвердило "Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги".

При новому розгляді справи, суд першої інстанції врахувавши зазначені вище норми матеріального права та надавши належну правову оцінку встановленим обставинам справи дійшов правильних висновків про те, що між сторонами у справі було укладено договір у спрощений спосіб шляхом обміну листами, що не суперечить вимогам статті 181 ГК України та статті 207 ЦК України, в якому визначено предмет договору та строк дії договору, а ціна договору встановлена наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 317 від 26.03.2009, що відповідає вимогам частини третьої та частини п'ятої статті 180 ГК України.

При цьому, місцевий суд правильно виходив з того, що про укладення договору свідчить пропозиція Товариства (лист № 06-06/6233 від 31.12.2014 з проханням оплатити перевезення вугілля ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" в січні 2015 в кількості 100 000 тонн (оферта)) і прийняття пропозиції та її виконання підприємством (списання ДП "Український транспортно-логістичний центр" з позивача 214 281,60 грн. плати за перевезення згідно залізничних накладних №№: 48843148, 48843155, 48843163, 48857866, 48857858, 48848329, 48848105, 48845986, 48843205, 48843189, 48843171, 48863195, 48863211, 48863906, 48863914, 48863922, 48863930, 48863948, що підтверджується витягами з переліку перевізних документів по перевезенням замовника ДП "Вугілля України" за 05.01.2015 та 09.01.2015, акцепт), що узгоджується з приписами статті 638 ЦК України.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Місцевим судом встановлено, що лист позивача № 0382/07 від 04.03.2015 з проханням компенсувати витрати на перевезення 3 721,3 тонн вугілля в сумі 214 281,60 грн. відповідачем було отримано в той же день - 04.03.2015, тому останнім днем виконання товариством зобов'язань з оплати перевезення є 11.03.2015.

Встановивши, що відповідачем не здійснено оплату за надані позивачем послуги з перевезення вугілля в сумі 214 281,60 грн. в строк до 11.03.2015, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про стягнення вартості послуг з відповідача за рішенням суду.

Приписами частини другої ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Порушення відповідачем договірного зобов'язання в частині вчасної оплати наданих позивачем послуг, стало обґрунтованою підставою для задоволення місцевим господарським судом вимог про стягнення з відповідача 4 332,60 грн. 3 % річних та 61 111,94 грн. інфляційних втрат з врахуванням арифметично правильного розрахунку останніх, проведеного місцевим судом.

Натомість суд апеляційної інстанції зазначених вище обставин та норм права не врахував та помилково виходив з того, що між сторонами спору не виникло зобов'язальних правовідносин на підставі листа відповідача № 06-06/6233 від 31.12.2014 та як наслідок, у останнього не виникло зобов'язання компенсувати позивачу вартість перевезення вказаного в даному листі вугілля.

Крім того, помилковим є посилання суду апеляційної інстанції на те, що Підприємство у відповідності до вимог ч. 3 ст. 181 ГК України в двадцятиденний строк не надало відповіді на лист Товариства № 06-06/6233 від 31.12.2014, оскільки позивачем відповідачу були надані вказані в листі послуги, що було встановлено місцевим господарським судом та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями залізничних накладних №№: 48843148, 48843155, 48843163, 48857866, 48857858, 48848329, 48848105, 48845986, 48843205, 48843189, 48843171, 48863195, 48863211, 48863906, 48863914, 48863922, 48863930, 48863948, що свідчить про прийняття позивачем пропозиції відповідача до виконання.

Крім того, те, що відправником вугілля буде саме ПАТ "ГЗФ "Червона зірка", а не ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" було зазначено в листі відповідача № 06-06/6233 від 31.12.2014 про що свідчить пункт другий листа, де вказано код відправника - 6608, що відповідає коду відправника, вказаному в зазначених вище залізничних накладних, що не було враховано апеляційним господарським судом.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції як така, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права підлягає скасуванню, а законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Вугілля України" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 у справі № 910/30304/15 Господарського суду м. Києва в частині відмови в задоволенні позову Державного підприємства "Вугілля України" до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення 282 511,80 грн. та в частині стягнення з Державного підприємства "Вугілля України" на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" 4 661,45 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги скасувати.

Рішення Господарського суду м. Києва від 30.01.2017 у справі № 910/30304/15 в цій частині вимог залишити в силі.

В решті постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017 у справі № 910/30304/15 Господарського суду м. Києва залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (03022, м. Київ, вул. Козацька, буд. 120/4, літера "Є", ідентифікаційний код 22927045) на користь Державного підприємства "Вугілля України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 4, ідентифікаційний код 32709929) 5 085,21 грн. (п'ять тисяч вісімдесят п'ять гривень двадцять одну копійку) судового збору за подачу касаційної скарги.

Доручити Господарському суду м. Києва видати відповідні накази.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя Т.Б. Дроботова

Суддя Г.М. Мачульський