Постанова № 68477499, 29.06.2017, Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/118/17

Провадження № 2-а/675/27/2017

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" червня 2017 р. Ізяславськийрайонний суд

Хмельницької області

в складі: головуючого судді -Демчука П.В., при секретарі Григор'євій О.С.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача - адвоката Дацишиної М.В.,

представника відповідача - Камінського А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ізяславського районного суду в режимі відео-конференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» про визнання рішень щодо надання телефонних дзвінків та телефонних розмов незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

Засуджений ОСОБА_1. звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної установи «Замкова виправна колонія (№ 58)» (далі - ЗВК № 58), в якому зазначив, що, відбуваючи покарання у виправній установі, він був позбавлений права телефонувати своїм рідним, а лише після того як на його особовий рахунок були перераховані грошові кошти, така можливість для нього була надана. Із серпня місяця по 29 листопада 2017 року засуджений не мав можливості спілкуватися по телефону, а після 29 листопада 2017 року не забезпечене його право на щоденне телефонне спілкування із рідними. Позивач вважає, що адміністрація установи неправомірно встановлює тарифи за користування мобільним зв'язком та знімає плату із засуджених за здійснені телефонні дзвінки, а тому Положення про здійснення засудженими ЗВК № 58 телефонних розмов у мережах рухомого (мобільного) зв'язку в частині обов'язковості зняття із засуджених плати за телефонні розмови слід визнати незаконним та зобов'язати адміністрацію ЗВК № 58 надавати телефонні розмови на протязі для із врахуванням побажань засудженого щодо часу здійснення розмови та визнати недоречним будь-який контроль із сторони адміністрації під час телефонних розмов.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1, його представник адвокат Дацишина М.В. позовні вимоги підтримали. Позивач, крім того, у доповненні до позову зазначив, що плата за телефонні розмови знімається неправомірно оскільки такої платної послуги не передбачено відповідною постановою Кабінету Міністрів України.

Представник Замкової виправної колонії № 58 Камінський А.П. проти поданої позовної заяви заперечив. У своїх поясненнях зазначив, що всі засуджені, що відбувають покарання у ЗВК № 58 мають право на телефонні розмови відповідно до закону та правил внутрішнього розпорядку установи. Так, в установі розроблене Положення про здійснення засудженими ЗВК № 58 телефонних розмов у мережах рухомого (мобільного) зв'язку згідно ч. 5 ст. 110 КВК України, яке визначає регламентує порядок надання телефонних розмов для засуджених, зберігання мобільних телефонів, ведення службової документації. Станом на день розгляду справи у виправній колонії для надання засудженим телефонних розмов перебуває 32 мобільних телефони, 9 таксофонів ПАТ «Укртелеком», та 2 ІР-телефони. Зазначені засоби зв'язку перебувають у справному стані. Телефонні розмови оплачуються із особистих коштів засуджених, бухгалтерією установи складена калькуляція вартості плати за надані телефонні розмови і саме в такому розмірі із засуджених знімаються кошти за надані телефонні розмови.

Заслухавши пояснення засудженого ОСОБА_1, адвоката Дацишиної М.В., представника установи виконання покарань, дослідивши письмові матеріали, суд приходить до висновку, що позовна заява не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відбуває є покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі "Замкова виправна колонія (№58)".

Відповідно до ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Згідно ст. 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. (ч. 1, 2, 4 ст. 7 КВК України).

На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу (ч. 2 ст. 151 КВК України).

Згідно ч. 1 ст. 107 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, користуватися глобальною мережею Інтернет.

Частиною 5 ст. 110 КВК України визначено, що засудженим надається, в тому числі й під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров'я, право на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а також користуватися глобальною мережею Інтернет. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Телефонні розмови та користування у глобальній мережі Інтернет оплачуються з особистих коштів засуджених.

Телефонні розмови проводяться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну, а за необхідності та за погодженням з адміністрацією - у будь-який час.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 року № 2186/5 (далі - Правила).

Ці Правила обов'язкові для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи (п. 1 Правил).

Адміністрація установи виконання покарань забезпечує надання засудженим телефонних розмов без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час. З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не повинна перевищувати 15 хвилин.

Для проведення телефонних розмов у визначеному адміністрацією установи виконання покарань місці встановлюються таксофони та забезпечується наявність засобів рухомого (мобільного) зв'язку, які знаходяться на обліку установи.

Факт телефонної розмови засудженого реєструється у журналі обліку телефонних розмов засуджених (п. 2 розділу XIV Правил).

Отже, права засуджених до позбавлення волі захищені Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання виконання покарань. При цьому, умови виконання покарання, зокрема у виді довічного позбавлення волі визначені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, які є обов'язковими до виконання як адміністрацією установ виконання покарань, так і усіма засудженими.

Як вбачається із пояснень учасників судового розгляду, журналу обліку телефонних розмов засуджених до довічного позбавлення волі ЗВК № 58, в період часу із серпня 2017 року по 29 листопада 2017 року засудженому ОСОБА_1 не надавалися телефонні розмови через відсутність коштів на його особовому рахунку. Після зарахування на особовий рахунок грошових коштів він забезпечений можливістю телефонувати.

Відповідно до довідки, наданої представником відповідача, в установі для надання телефонних розмов перебуває 32 мобільних телефони, 9 таксофонів ПАТ «Укртелеком», та 2 ІР-телефони. Зазначені засоби зв'язку перебувають у справному стані.

Оплата засудженими вартості телефонних розмов, здійснення телефонних розмов під контролем представників адміністрації установи виконання покарань прямо визначено нормами Кримінально-виконавчого кодексу України. Таким чином, відповідачем дотримано порядок надання засудженим телефонних розмов згідно Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та Положення про здійснення засудженими ЗВК № 58 телефонних розмов у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, затвердженого начальником установи 17 червня 2016 року.

Щодо посилань позивача на протиправність дій відповідача при винесенні начальником установи наказу про затвердження Розпорядку дня та Положення про здійснення засудженими ЗВК № 58 телефонних розмов у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, то суд вважає їх безпідставними, оскільки локальні нормативні акти начальника установи виконання покарань відповідають Правилам внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 29.12.2014 за № 2186/5.

Згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Згідно ст. 94 КАС України судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Ізяславський районний суд Хмельницької області у 10-денний строк з дня отримання її копії.

Суддя П.В. Демчук