Постанова № 68472615, 28.08.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

28 серпня 2017 року №826/21984/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

приватного підприємства «Ремсервіс»

до

Державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Ремсервіс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якій просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.08.2015 №44726552209, №44826552209, №44926552209.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2015 об’єднано для спільного розгляду адміністративні справи №826/21984/15, №826/21985/15 та №826/21986/15 з присвоєнням їм спільного номеру №826/21984/15.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві протиправно, на підставі хибних висновків акта перевірки від 06.05.2015 №326/26-55-22-07/24250055, прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.08.2015 №44726552209, №44826552209, №44926552209.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акта перевірки від 06.05.2015 №326/26-55-22-07/24250055 та відповідно, податкових повідомлень-рішень від 31.08.2015 №44726552209, №44826552209, №44926552209.

Адміністративну справу №826/21984/15 розглянуто в письмовому провадженні на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено планову виїзну перевірку приватного підприємства «Ремсервіс» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014.

Перевіркою встановлено порушення приватним підприємством «Ремсервіс»

- підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.2 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 663 355,00 грн. та зменшення від’ємного значення податку на прибуток на суму 3 561 520,00 грн.;

- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 1 339 765,00 грн. та зменшення від’ємного значення по податку на додану вартість на суму 633 672,00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві складено акт від 06.05.2015 №326/26-55-22-07/24250055 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 28.05.2015 №8026552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 1 674 706,00 грн., у тому числі: 1 339 765,00 грн. - основний платіж, 334 941,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 28.05.2015 №7826552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 829 194,00 грн., у тому числі: 663 355,00 грн. - основний платіж, 165 839,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 28.05.2015 №7926552209, яким позивачу зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 3 561 520,00 грн.;

від 28.05.2015 №8126552209, яким позивачу зменшено суму від’ємного значення податку на додану вартість у розмірі 633672,00 грн.

Приватне підприємство «Ремсервіс» не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями оскаржило їх до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві рішенням від 13.08.2015 №12516/10/2615-10-05-35 скаргу приватного підприємства «Ремсервіс» задовольнило частково та скасувало податкові повідомлення-рішення від 28.05.2015 №8026552209 в частині податку на додану вартість у розмірі 1159015,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 289753,50 грн., від 28.05.2015 №7826552209 в частині податку на прибуток у розмірі 591479,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 147870,00 грн., від 28.05.2015 №7926552209 в частині зменшення суми від’ємного значення податку на прибуток у розмірі 3036063,00 грн., від 28.05.2015 №8126552209 в повному обсязі.

В подальшому Державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі акта від 06.05.2015 №326/26-55-22-07/24250055 та рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві рішенням від 13.08.2015 №12516/10/2615-10-05-35 винесено податкові повідомлення-рішення:

від 31.08.2015 №44726552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 89 845,00 грн., у тому числі: 71876,00 грн. – основний платіж, 17969,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції;

від 31.08.2015 №44826552209, яким позивачу зменшено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 525 457,00 грн.;

від 31.08.2015 №44926552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 225 938,00 грн., у тому числі: 180 750,00 грн. – основний платіж, 45188,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Приватне підприємство «Ремсервіс» не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, звернулось до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акта перевірки Державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 06.05.2015 №326/26-55-22-07/24250055 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між приватним підприємством «Ремсервіс» та його контрагентами:

- товариством з обмеженою відповідальністю «Ремстройснаб» за договором підряду від 04.11.2013 №ИЗУ-04/11-13-1;

- товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Стромат» за усними договорами поставок бетону;

- товариством з обмеженою відповідальністю «Регіон 3» за договорами поставок від 22.06.2012 №ПОК 107, від 22.06.2012 №ПОК 106, від 22.06.2012 №ПОК 105, від 22.11.2012 №ПОК 193, від 22.06.2012 №ПОК 108, від 23.05.2012 №Д-1-23/05;

- товариством з обмеженою відповідальністю «Стоун технолоджі Україна» за договором постачання від 11.07.2013 №ПОК 330;

- товариством з обмеженою відповідальністю «Корона Лева» за договорами постачання від 07.05.2013 №ПОК-268, від 04.06.2013 №ПОК-290, від 04.06.2013 №ПОК-291, від 29.08.2013 №ПОК-402, від 29.08.2013 №ПОК-401.

З матеріалів справи вбачається, що між приватним підприємством «Ремсервіс» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ремстройснаб» (підрядник) укладено договір підряду від 04.11.2013 №ИЗУ-04/11-13-1, відповідно до якого замовник доручає, а підрядник зобов’язується на власний ризик, використовуючи власні технічні матеріали, засоби і устаткування, згідно робочою документацією та в межах договірної ціни, визначеної в пункті 3.1 цього договору, керуючись будівельними нормами та іншими вимогами, зазначеними у договорі, виконувати оздоблювальні роботи на 2-3 поверхах будинку по вулиці Механізаторів, 2 Солом’янському районі міста Києва (секція 1.3) (ЖК «Ізумрудний»).

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору від 04.11.2013 №ИЗУ-04/11-13-1, договірних цін, плану фінансування та виконання робіт, додаткових угод, додатків до договору та додаткових угод, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, актів виконання підрядних робіт, реєстру накладних.

Також, між приватним підприємством «Ремсервіс» та товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Стромат» здійснювалися фінансово-господарські відносини на підставі усних договорів поставок бетону.

На підтвердження виконання умов усних договорів поставок, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії видаткових накладних, актів надання послуг.

Також, між приватним підприємством «Ремсервіс» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Регіон 3» (постачальник) укладено типові договори поставок від 22.06.2012 №ПОК 107, від 22.06.2012 №ПОК 106, від 22.06.2012 №ПОК 105, від 22.11.2012 №ПОК 193, від 22.06.2012 №ПОК 108, від 23.05.2012 №Д-1-23/05, відповідно до яких постачальник зобов’язується в порядку та на умовах, визначених договором поставити покупцю двері в місця загального користування, двері комунікаційних шаф та ніш, магнезітові декоративні панелі та матеріали для оздоблення стін місць загального користування, вхідні двері в квартири у кількості передбаченій умовами відповідних договорів.

На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договорів від 22.06.2012 №ПОК 107, від 22.06.2012 №ПОК 106, від 22.06.2012 №ПОК 105, від 22.11.2012 №ПОК 193, від 22.06.2012 №ПОК 108, від 23.05.2012 №Д-1-23/05, договірних цін, додаткових угод, видаткових накладних, сертифікатів відповідності.

Також, між приватним підприємством «Ремсервіс» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Стоун технолоджі Україна» (постачальник) укладено договір поставки від 11.07.2013 №ПОК 330, відповідно до якого постачальник зобов’язується у порядку та на умовах, визначених договором виготовити та поставити товар, а покупець зобов’язується на умовах та в порядку, визначених цим договором, прийняти вказаний товар та оплатити його.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договору від 11.07.2013 №ПОК 330, специфікацій, планових графіків поставки рваної гранітної шашки та бортового каменю для виконання робіт благоустрою території ЖК «Покровський посад», додаткових угод, реєстру накладних, видаткових накладних, паспорту радіаційної якості сировини і будівельного матеріалу, радіаційного сертифікату.

Також, між приватним підприємством «Ремсервіс» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Корона Лева» (постачальник) укладено типові договори поставок від 07.05.2013 №ПОК-268, від 04.06.2013 №ПОК-290, від 04.06.2013 №ПОК-291, від 29.08.2013 №ПОК-402, від 29.08.2013 №ПОК-401, відповідно до яких постачальник зобов’язується в порядку та на умовах, визначених договором поставити покупцю двері в місця загального користування, двері комунікаційних шаф та ніш, вхідні двері в квартири, магнезітові декоративні панелі та матеріали для оздоблення стін місць загального користування, у кількості передбаченій умовами відповідних договорів.

На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії договорів від 07.05.2013 №ПОК-268, від 04.06.2013 №ПОК-290, від 04.06.2013 №ПОК-291, від 29.08.2013 №ПОК-402, від 29.08.2013 №ПОК-401, договірних цін, додаткових угод, специфікацій товару, реєстру накладних, видаткових накладних, додаток до договорів, сертифікатів відповідності.

У свою чергу, Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, як на підставу спростування реальності господарських операцій, здійснених між приватним підприємством «Ремсервіс» та його контрагентами: товариством з обмеженою відповідальністю «Ремстройснаб», товариством з обмеженою відповідальністю «БК «Стромат», товариством з обмеженою відповідальністю «Регіон 3», товариством з обмеженою відповідальністю «Стоун технолоджі Україна» вказано на те, що в останніх не підтверджено реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинах з їхніми контрагентами та відсутність достатньої кількості основних фондів та трудових ресурсів.

Аналіз наданих відповідачем пояснень дає підстави дійти висновку, що контролюючим органом не здійснювався аналіз господарських операцій саме між позивачем та його контрагентами, а висновок про їх нереальність зроблений лише з аналізу операцій по ланцюгу контрагентів постачальників та підрядника позивача.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що ані в акті перевірки, ані в письмових запереченнях відповідача не наведено доказів залучення контрагентів позивача до схеми мінімалізації податкового навантаження та отримання неправомірної податкової вигоди, зокрема, відсутні докази порушення фіскальних інтересів за результатами таких взаємовідносин, ухилення відповідних осіб від сплати податків.

При цьому, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13.

У той же час, контролюючим органом при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками такої операції, на підстав якої сформовані дані податкового обліку. Аналогічна правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 №К/9991/37637/12, від 17.02.2014 №К/800/50945/13, від 19.02.2014 №К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 №К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень від 31.08.2015 №44726552209, №44826552209, №44926552209 протиправними, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 31.08.2015 №44726552209, №44826552209, №44926552209.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.