Рішення № 68470282, 23.08.2017, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"23" серпня 2017 р.

Справа № 642/5107/15ц

2/642/36/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2017 р. м. Харків

Ленінський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Ольховського Є.Б.

при секретарі Алімурадовій Т.Я.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод імені Малишева» про стягнення недоплаченої надбавки за роботу в умовах режимно-секретних обмежень та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку -

в с т а н о в и в:

15.06.2015 р. Позивач звернувся до суду з позовом до ДП "Завод імені В.О. Малишева" про стягнення недонарахованої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку за період з 16.04.2014р. по 15.05.2014р., компенсації за порушення строків виплати заробітної плати та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку за період з 09.06.2015р.

Під час розгляду справи Позивач неодноразово уточнював свої позовні вимоги. В остаточній редакції у своєму клопотанні від 04.07.2017р., просив суд залишити без розгляду позовні вимоги щодо недонарахованих посадового окладу, вихідної допомоги і компенсації за порушення строків виплати заробітної плати та задовольнити позовні вимоги про стягнення заробітної плати (надбавки за роботу в умовах режимно-секретних обмежень) та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 04.07.2017р. позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення недонарахованих посадового окладу, вихідної допомоги і компенсації за порушення строків виплати заробітної плати залишено без розгляду.

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на те, що у період з 08.06.2012р. по 15.04.2014р. він працював на ДП "Завод імені В.О. Малишева". Відповідно до Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 414 від 15.06.1994р., йому було встановлено надбавку за роботу в умовах режимно-секретних обмежень у розмірі 10% від посадового окладу, але за січень 2014 року і квітень 2014 року Відповідачем не було виплачено йому зазначену надбавку, внаслідок чого Відповідачем порушено положення ст.ст. 18, 97, 115, 116 КЗпП України, ст. 9 Закону України "Про колективні договори та угоди", постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р., що є підставою для стягнення середнього заробітку за передбачений законом період у відповідності до ст. 117 КЗпП України.

Представник Позивача у судовому засідання позовні вимоги в редакції від 04.07.2017р. підтримав в повному обсязі, посилаючись на підстави зазначені в письмовому клопотанні, і просив вимоги задовольнити.

Представник Відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала зазначаючи, що у Відповідача відсутні зобов'язання перед Позивачем щодо виплати йому надбавки за роботу в умовах режимно-секретних обмежень за січень 2014 року і квітень 2014 року, оскільки відповідно до п.п. 5, 6 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 414 від 15.06.1994р., надбавка до посадових окладів виплачується лише за наявності дозволу, персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки визначаються керівником підприємства. Наявність допуску до державної таємниці без використання документів та інших носіїв державної таємниці не дає права на встановлення працівнику надбавки. У січні і квітні 2014 року Позивач не працював в умовах режимно-секретних обмежень, не використовував документи та інші матеріальні носії державної таємниці, отже, враховуючи положення чинного законодавства, Позивачу у зазначений період розпорядженням генерального директора не були встановлені надбавки до посадового окладу за роботу в умовах режимних обмежень. Крім того, представником Відповідача у запереченнях на позов від 05.08.2015р. і у заяві від 13.06.2017р. заявлено про застосування строку позовної давності, оскільки остаточний розрахунок з Позивачем проведено 15.05.2014р., а згідно положень ч. 1 ст. 233 КЗпП України встановлено тримісячний строк для звернення із заявою про вирішення трудового спору до суду.

Суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріали справи свідчать, що Позивач у період з 08.06.2012р. по 15.04.2014р. працював на ДП "Завод імені В.О. Малишева".

Згідно довідки ДП "Завод імені В.О. Малишева" № 174/17 від 05.02.2015р. остаточний розрахунок з Позивачем після його звільнення 15.04.2014р. було проведено 15.05.2014р.

15.06.2015р. Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення недонарахованої заробітної плати (надбавки за роботу в умовах режимно-секретних обмежень) та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку за період з 16.04.2014р. по 15.05.2014р.

Згідно ст. 30 Закону України "Про державну таємницю" № 3855-XII від 21.01.1994р. у разі коли за умовами своєї професійної діяльності громадянин постійно працює з відомостями, що становлять державну таємницю, йому повинна надаватися відповідна компенсація за роботу в умовах режимних обмежень, види, розміри та порядок надання якої встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Види, розміри і порядок надання компенсації працівникам підприємств, які за умовами своєї професійної діяльності постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, визначено Положенням про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 414 від 15.06.1994р.

Згідно п.п. 5, 6 зазначеного Положення такими, що постійно працюють з відомостями, що становлять державну таємницю, вважаються особи, які за своїми функціональними обов'язками або на час виконання робіт згідно з укладеними договорами займаються розробленням, виготовленням, обліком, зберіганням, використанням документів, виробів та інших матеріальних носіїв державної таємниці, приймають рішення з цих питань або здійснюють постійний контроль за станом захисту державної таємниці. Персональний склад осіб, які працюють в умовах режимних обмежень, та розмір надбавки визначаються керівником відповідного органу законодавчої, виконавчої та судової влади, органу прокуратури, інших органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, де працюють ці особи.

Надбавка до посадових окладів (тарифних ставок) виплачується лише за наявності дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, наданого відповідно до законодавства про державну таємницю.

З системного аналізу вказаних норм права вбачається, що наявність допуску до державної таємниці без використання документів та інших носіїв державної таємниці не дає права на встановлення працівнику надбавки. Зазначена надбавка встановлюється наказом керівника підприємства у разі, якщо такі працівники мають відповідний допуск до зазначених відомостей та наявності доказів їх роботи з відомостями, що становлять державну таємницю під час виконання ними трудових обов'язків.

Згідно Розпорядження № 12 від 03.02.2014р. та Розпорядження № 100 від 29.04.2014р. Позивачу за січень 2014 року і квітень 2014 року не було встановлено надбавку до посадового окладу за роботу в умовах режимно-секретного обмеження, раніше встановлена доплата цими Розпорядженнями скасована.

Згідно ч. 1, 2 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що у січні 2014 року і квітні 2014 року він працював з документами, що мають режимно-секретні обмеження.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч. 1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для нарахування і виплати Позивачу надбавки до посадового окладу за роботу в умовах режимно-секретного обмеження і задоволення позовних вимог.

Суду не надано Позивачем розрахунок суми середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку.

Оскільки вимога Позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку є похідною від вимоги про стягнення недонарахованої заробітної плати, то з урахуванням вищевикладених висновків підстави для їх задоволення відсутні.

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані суду докази та надаючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджені доказами і досліджені в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Представником Позивача у судовому засіданні заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи копії особового рахунку ОСОБА_1 за 01.06.2012 - 31.05.2014р.р., з якого вбачається, що у січні 2014р. і квітні 2014р. Позивачу не виплачувалась надбавка до посадового окладу за роботу в умовах режимно-секретних обмежень.

Представник Відповідача у судовому засіданні не заперечувала, що у зазначений період Позивачу не здійснювалось нарахування, а отже і виплата, вищезазначена надбавка.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Згідно положень ст.ст. 257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина перша статті 233 КЗпП України передбачає, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, у разі неналежного виконання Відповідачем зобов'язань щодо нарахування і виплати Позивачу надбавки до посадового окладу за роботу в умовах режимно-секретних обмежень позовна давність за вимогою Позивача про виплату зазначених коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку їх виплати та проведення остаточного розрахунку із Позивачем, який проведено 15.05.2014р.

Судом встановлено, що у Позивача відсутнє право на виплату йому надбавки до посадового окладу за роботу в умовах режимно-секретних обмежень у січні 2014р. і квітні 2014р., оскільки така виплата не передбачена розпорядженнями генерального директора № 12 від 03.02.2014р. і № 100 від 29.04.2014р., отже і його право на таку надбавку не порушувалось.

Доказів того, що Позивачу про невиплату йому надбавки у січні і квітні 2014р. стало відомо у межах тримісячного строку до звернення до суду із позовом, Позивачем не надано. Не надано також і доказів того, що цей строк призупинявся.

Оскільки Позивач звернувся до суду з цим позовом лише 15.06.2015р., то має місце пропуск строку позовної давності до вимог про стягнення недонарахованої заробітної плати (надбавки за роботу в умовах режимно-секретних обмежень за січень 2014р. і квітень 2014р.) та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог за заявою про застосування строків позовної давності, заявленої представником Відповідача у справі, при цьому доказів про поважність причин пропуску позовної давності Позивач суду не надав.

Для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (постанова судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 29.10.2014р. по справі № 6-152цс14).

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено представником Відповідача, є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

На підставі викладеного, позовні вимоги про стягнення недоплаченої надбавки за роботу в умовах режимно-секретних обмежень та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку задоволенню не підлягають у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 15, 16, 57 - 61, 209, 212 - 215 ЦПК України, ст. 233 КЗпПУ, ст.ст. 253, 256, 257, 261 ЦК України суд

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод імені Малишева» про стягнення недоплаченої надбавки за роботу в умовах режимно-секретних обмежень та середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Є.Б. Ольховський