Ухвала суду № 68468834, 22.08.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 341/1658/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1388/2017

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Гаполяк Т. В.

Суддя-доповідач Василишин

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Василишин Л.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Мельник О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання недійсними договорів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду від 30 серпня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 04 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № IFU0G100000357, згідно умов якого банк надавав позичальнику кредитні кошти у розмірі 21 600,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами встановлених кредитним договором строком до 04 червня 2027 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки.

Посилаючись на те, що станом на 31 липня 2015 року заборгованість за кредитним договором становила 21 610,68 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом - 19 025 доларів США, заборгованості по процентах - 1 421,60 доларів США, заборгованості по комісії - 86,62 доларів США, пені - 37,36 доларів США, штрафу (фіксована частина) - 11,57 доларів США та штрафу (процентна складова) - 1 208,53 доларів США, яку відповідачі в добровільному порядку відмовляються погасити, банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 21 610,28 доларів США, що еквівалентно 467 006,75 грн. згідно курсу НБУ 21,61 грн. за 1 долар США.

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання недійсними договорів.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що при укладенні договору банк не надав позивачу в письмовій формі повної інформації про умови кредитування та про орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору; до спірного договору банк включив положення, що є несправедливими, оскільки вони містять умови про зміни у витратах; ураховуючи додаткові нарахування, процент за користування кредитом збільшився, існує дисбаланс зарахування процентів і тіла кредиту; графік погашення кредиту позичальнику не видавався, що є підставою для визнання спірного кредитного договору, забезпеченого договором іпотеки та договором поруки недійсними.

В процесі розгляду справи, уточнивши позовні вимоги та посилаючись на вищевказане просив визнати недійсними кредитний договір IFU0G100000357 від 04 червня 2007 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ним, кредитний договір IFU0G200000357 від 04 червня 2007 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ним, договір поруки IFU0GК100000357 від 04 червня 2007 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, іпотечний договір №Д0404 від 05 червня 2007 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ним.

Рішення Галицького районного суду від 30 серпня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором IFU0G100000357 від 04 червня 2007 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 в розмірі 20 133,22 долари США, що за курсом НБУ 21,26 грн./1 долар США становить 435 078,88 грн., з яких: 19 025 доларів США - заборгованості по сумі виданого кредиту; 1 108,22 доларів США - заборгованості по відсотках за користування кредитом та 22 906,80 грн. неустойки, з яких: 794,27 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань, 245,98 грн. - штраф (фіксована частина), 21 866,54грн. - штраф (процентна складова).

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» по 3 502,55 грн. сплаченого судового збору.

З таким рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 подавши апеляційну скаргу.

Апелянт зокрема вказав, що суд першої інстанції не дослідив обставини, що мають значення для справи, а саме те, що за змістом Рішення Конституційного суду від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 дія ЗУ « Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником споживачем що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору.

Крім того, банком недостовірно вказано відсоткову ставку та розмір пені які, насправді якщо провести підрахунки, є більшими ніж вказано в договорі.

За змістом даного закону позивач перед укладенням договору повинен був повідомити його в письмовій формі про графік погашення кредитної заборгованості , розрахунок сукупної вартості кредиту та письмового попередження проте, що він був повідомлений під час укладення договору про валютні ризики, які можуть бути під час виконання договору.

Тому умови кредитного договору є несправедливими, так як містять умови про зміни у витратах , зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення і це є підставою для визнання його недійсним.

Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову та відмову в позові банку.

В судовому засіданні представник відповідача, позивача за зустрічним позовом вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задоволити.

Представник позивача явку в судове засідання не забезпечив.

Вислухавши доповідача, пояснення сторони, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303, ч.ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов та стягуючи заборгованість за кредитним договором солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із положень ст.ст. 549, 553, 611 ЦК України, щодо виконання зобов'язань та відповідальності за порушення його виконання, відповідальності поручителя перед кредитором за порушення зобов'язання боржником, а також умов кредитного договору та договору поруки.

В частині вирішення зустрічного позову суд прийшов до висновку про його безпідставність з огляду на вимоги ст.ст. 626-628 ЦКУ щодо свободи договору та порядку укладення договору.

Переглядаючи спір в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції з огляду на наступне.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ним Кредитного договору № IFU0G100000357 від 04 червня 2007 року отримав кредит в розмірі 21 600 доларів США на купівлю квартири та 4 860 Доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1% щомісячно зі строком повернення до 04 червня 2027 року.

Крім того, 04 червня 2007 року між сторонами було укладено ще один кредитний договір № IFU0G200000357, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5 400,00 доларів США на купівлю квартири, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 1% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом, зі строком повернення до 04 червня 2027 року.

Згідно Договору поруки IFU0GК100000357 від 04 червня 2007 року, укладеним між ПАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, остання виступає поручителем по зобов'язаннях ОСОБА_1, що випливають із кредитного договору IFU0G100000357 від 04 червня 2007 року.

05 червня 2007 року між сторонами було укладено також іпотечний договір за умовами якого ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № IFU0G100000357 від 04 червня 2007 року надав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 30,9 кв.м., житловою площею 17,2 кв.м. та яка належить ОСОБА_1 на праві власності.

Відповідно до п. 7.1. Кредитного договору IFU0G100000357 від 04 червня 2007 року, щомісячно з 10 по 15 число відповідач зобов'язаний вносити платіж в розмірі 283,55 Доларів США на погашення кредиту, відсотків та винагороди.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У зв'язку з допущенням позичальником прострочення щодо повернення чергової частини позики, позивач направив відповідачам вимогу щодо оплати з умовою достроково сплатити усю суму заборгованості у випадку несплати простроченої частини.

Така вимога не була виконана відповідачем, тому банк звернувся з позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором станом на 31 липня 2015 року в сумі 21 610, 68 доларів США, що складає:

19 025 Доларів США - заборгованість за кредитом;

1 421,60 Доларів США - заборгованість по відсотках за користування кредитом;

86,62 Доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом;

37,36 Доларів США - пені за несвоєчасність виконання грошового зобов'язання;

11,57 Доларів США - штраф (фіксована частина);

1 028, 53 Доларів США - штраф (процентна складова).

З огляду на наведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо задоволення позову банку та стягнення спірної суми з відповідачів солідарно.

В частині вирішення зустрічного позову колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається зі змісту позову, підставами недійсності наведених договорів сторона вважає неповідомлення ОСОБА_1 в письмовій формі про графік погашення кредитної заборгованості, розрахунок сукупної вартості кредиту, про валютні ризики, які можуть бути під час виконання договору, недостовірне відображення в договорі розміру відсоткової ставки за кредитом та пені.

За відсутності таких, як вважає позивач, умови кредитного договору є несправедливими, містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення і це є підставою для визнання їх недійсними.

Як встановлено судом першої інстанції, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено:

- кредитний договір IFU0G100000357 від 04 червня 2007 року,

- кредитний договір IFU0G200000357 від 04 червня 2007 року.

На виконання даних договорів укладено договір поруки IFU0GК100000357 від 04 червня 2007 року між ПАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 та окремо - іпотечний договір № Д0404 від 05 червня 2007 року між ПАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_1

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За положеннями ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

В спірному випадку встановлено, що договори IFU0G100000357 та IFU0G200000357 від 04 червня 2007 року були підписані сторонами та частково виконані.

Строк, розмір та порядок оплати платежів за кредитом були обумовлені окремим пунктом договору та виконувалися певний час позивачем, що достовірно встановлено судом першої інстанції.

Зауваження щодо визначення відсоткової ставки та порядку нарахування пені в даних договорах в силу наведених норм та фактичних обставин щодо підписання договорів не можуть вважатися підставами для визнання їх недійсними в порядку визначеному ЗУ «Про захист прав споживачів».

Так і інші обставини, як то відсутність вказівки в договорі на сукупну вартість кредиту, неповідомлення про валютні ризики, які можуть мати місце під час виконання договору, в даному випадку, не можуть розцінюватися як самостійні підстави для визнання договорів недійсними.

Доказів щодо включення в спірні договори несправедливих умов в розумінні ст. 18 ЗУ « Про захист прав споживачів» сторона не представила.

В частині визнання недійсним договору поруки доводи не заслуговують на увагу, оскільки позивач ОСОБА_1 не був стороною даного договору.

З огляду на те, що вимога про визнання недійсним іпотечного договору є похідною до вимог про визнання недійсними кредитних договорів, доводи ОСОБА_1 в цій частині також не заслуговують на увагу.

Інші доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають та їх не спростовують.

Рішення суду відповідає вимогам закону, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Галицького районного суду від 30 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Головуюча Л.В. Василишин

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин