Ухвала суду № 68468031, 22.08.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3740/17 Справа № 207/3222/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - Юрченко І. М. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 31

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 березня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з уточненим позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, мотивуючи тим, що 18 серпня 2016 року в м.Кам'янське на перехресті рівнозначних доріг вул.Гагаріна та вул.Архівна водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем «Деу», реєстраційний номер НОМЕР_1, при виїзді на перехрестя не надав перевагу в русі автомобілю «Шевроле Каптіва», реєстраційний номер НОМЕР_2, під його керуванням, в результаті чого ОСОБА_2 скоїв зіткнення, чим порушив пункт 16.12. Правил дорожнього руху.

Зазначав, що ОСОБА_2 був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та на нього було накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Вказував, що внаслідок зіткнення його автомобіль отримав значні механічні пошкодження та фактичні затрати по відновленню автомобіля склали 38.515 грн.

Посилаючись на те, що Дніпропетровське обласне управління ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», з якими у ОСОБА_2 був укладений договір (поліс №АЕ/7107528) про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, на його рахунок перерахувало страхове відшкодування у розмірі 11.737 грн.35 коп., просив суд постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на його користь в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 24.677 грн.57 коп. та у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 20.000 грн..

Рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 24.677 грн.57 коп. та в рахунок моральної шкоди 2.000 грн. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що рішення постановлене з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 18 серпня 2016 року об 11 годині 10 хвилин на перехресті рівнозначних доріг вул.Гагаріна та вул.Архівна у м.Кам'янське водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем «Деу», реєстраційний номер НОМЕР_1, при виїзді на перехрестя не дав перевагу в русі автомобілю «Шевроле Каптіва», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, що наближався до нього праворуч, в результаті чого відповідач скоїв зіткнення, чим порушив пункт 16.12. Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 з наступними змінами та доповненнями.

Постановою Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 02 вересня 2016 року, яка чинна на даний час, ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України та підданий адміністративному стягненню у виді штрафу на користь держави у розмірі 340 грн. (а.с.11)

Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв'язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (ст.38 КУпАП), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

Автомобіль «Деу», реєстраційний номер НОМЕР_1, яким при ДТП керував відповідач та який належить йому на праві власності, був застрахований приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» згідно поліса №АЕ/7107528 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с.10).

Внаслідок зіткнення, автомобіль позивача «Шевроле Каптіва», реєстраційний номер НОМЕР_2, отримав механічні пошкодження.

Відповідно до копії висновку №4036 експертного дослідження автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 20 вересня 2016 року, вартість матеріального збитку, пошкодженого автомобіля у наслідок ДТП, становить 15.637 грн.42 коп. (а.с.12-19).

Відповідно до рахунку №201685 від 04 жовтня 2016 року автомайстерні «Мотор-Спорт» ПП ОСОБА_4, касового ордеру №201685 від 05 жовтня 2016 року, акту виконаних робіт №201650 від 19 жовтня 2016 року фактичні затрати ОСОБА_3 по відновленню автомобіля становлять 38.515 грн. (а.с.32,33,34)

Послуги автотоварознавця ОСОБА_5 по підготовці висновку склали 1.300 грн. (а.с.31)

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та стягуючи з відповідача збитки, завдані внаслідок вчинення ДТП, суд першої інстанції виходив з того, що дії ОСОБА_2 є протиправними та такими, що фактично спричинили ДТП і пошкодження транспортних засобів, тобто знаходяться у причинному зв'язку із наслідками ДТП, а тому він повинен відшкодувати завдану позивачу матеріальну шкоду саме у розмірі фактично понесених ним витрат.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Статтею 1166 ЦК України передбачено загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, а саме: ч.1 - майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; ч.2 - особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини; ч.3 - шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом; ч.4 - шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Так, за загальним правилом ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

У ч.2 ст.1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких - і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (з наступними змінами) від 27 березня 1992 року №6 шкода заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

В п.4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року №4 роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст.1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Таким чином, в даних правовідносинах відшкодування шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки під час ДТП, цивільна відповідальність покладається на заподіювача шкоди незалежно від вини, тобто діє презумпція вини особи, яка завдала шкоду.

Обставини дорожньо-транспортної пригоди, зокрема щодо винуватості відповідача ОСОБА_2, не потребують доказування, оскільки вони встановлені постановою Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська від 02 вересня 2016 року.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.22 та ст.1166 ЦК України під майновою шкодою, завданою фізичній особі, яка підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її завдала , маються на увазі втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням майна, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Згідно з пунктом 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до пункту 8.3. Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Податок на додану вартість (ПДВ) - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець.

Згідно роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», при стягненні на користь потерпілого вартості пошкодженого майна враховується зношеність пошкодженого майна. Розрахунок зношеності проводиться відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженою наказом Міністерства юстиції України та Фондом державного майна України від 24 листопада 2003 року.

У п.14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року №4 роз'яснено, при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.

Як передбачено ст.1194 ЦК України, в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

В п.16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року №4 роз'яснено, що при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Матеріалами справи підтверджується, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія» згідно поліса №АЕ/7107528 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у зв'язку з чим підприємством було здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 11.737 грн.35 коп. 25 жовтня 2016 року (а.с.35) та 3.400 грн.08 коп. 25 листопада 2016 року (а.с.57).

Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої майну особи в результаті ДТП, та визначаючи розмір такої шкоди, судам слід звертати увагу що відповідно до ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування шкоди, завданої нею іншій особі, зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.10 ЦПК України.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Положення ст.11 ЦК України визначають, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Нормами ст.58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.27,46 ЦПК України).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Як убачається з матеріалів справи позивачем на підтвердження своїх позовних вимог було надано копію висновку № 4036 експертного дослідження автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 20 вересня 2016 року, вартість матеріального збитку пошкодженого у наслідок ДТП, становить 15.637 грн.42 коп. (а.с.12-19), рахунок №201685 від 04 жовтня 2016 року автомайстерні «Мотор-Спорт» ПП ОСОБА_4, касовий ордер №201685 від 05 жовтня 2016 року про сплату 38.515 грн., акт виконаних робіт №201650 від 19 жовтня 2016 року на загальну суму 38.515 грн. (а.с.32,33,34).

Послуги автотоварознавця ОСОБА_5 по підготовці висновку склали 1.300 грн. (а.с.31).

З наданих позивачем належних та допустимих доказів чітко вбачається, що фактичні затрати по відновленню автомобіля склали 38.515 грн.

Колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення про відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції з огляду на підстави та зміст позовних вимог застосував до спірних правовідносин положення Методики та врахував принцип повного відшкодування шкоди потерпілому з'ясувавши фактичний розмір заподіяних позивачу збитків.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що позивач зобов'язаний був звернутися до страховика, у зв'язку з чим йому потрібно відмовити у задоволенні позову, не можуть бути прийняті до уваги виходячи з наступного.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Разом із тим, зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов'язково припиняє деліктне зобов'язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов'язаною. При цьому, потерпілий стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не є, але наділяється правами за договором на його, третьої особи, користь страховик зобов'язаний виконати обов'язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (ч.1 ст.12 ЦК України). Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч.2 ст.14 ЦК України).

Відповідно до ст.511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно з ч.ч.1,4 ст.636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на вищенаведене, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоду, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні.

Таким чином потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених ст.1194 ЦК України підстав.

До такого правого висновку прийшов Верховний Суд України у своїй постанові від 20 січня 2016 року №6-2808-цс15 та постанові від 29 червня 2016 року №6-192цс16.

Відповідно до ст.360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Оскільки викладена правова позиція прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах то вона підлягає застосування у вищевикладеній ситуації.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками районного суду, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст.ст.213,214 ЦПК України і його в слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Максюта Ж.І.