Ухвала суду № 68465990, 16.08.2017, Апеляційний суд Чернігівської області

Дата ухвалення
16.08.2017
Номер справи
750/8695/15-ц
Номер документу
68465990
Форма судочинства
Цивільне
Державний герб України

Справа № 750/8695/15-ц Провадження № 22-ц/795/1147/2017 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Карапута Л. В. Доповідач - Скрипка А. А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2017 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСкрипки А.А.суддів:Лакізи Г.П., Харечко Л.К. при секретарі:Халимон Т.Ю. за участю:представника позивача - Ковтунець Ю.С., представника відповідача - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 28 квітня 2017 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності,

в с т а н о в и в:

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 28.04.2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства ''Всеукраїнський Акціонерний Банк" до ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності. Також судом стягнуто з публічного акціонерного товариства ''Всеукраїнський Акціонерний Банк" на користь ОСОБА_8 6 606 грн. в рахунок відшкодування понесених витрат по оплаті проведення судової експертизи.

В апеляційній скарзі публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" просить скасувати рішення суду першої інстанції від 28.04.2017 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк". Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, його судом першої інстанції ухвалено з порушенням норм права, які регулюють спірні правовідносини, при цьому судом неповно з'ясовано фактичні обставини справи. ПАТ "ВіЕйБі Банк" у доводах апеляційної скарги вказує, що між сторонами даного спору 18.04.2008 року було укладено кредитний договір, з терміном повернення кредиту - 18.05.2018 року, при цьому банк належним чином виконав свої зобов'язання за укладеним договором. Доводи апеляційної скарги зазначають, що відповідач належним чином не виконував графік погашення заборгованості за кредитним договором, внаслідок чого станом на 20.04.2015 року утворилась заборгованість за кредитним договором. Вказана заборгованість становить за тілом та відсотками за кредитом 23 914,64 дол. США, еквівалент за курсом НБУ станом на 16.03.2015 року становить 520 630, 82 грн., з яких: тіло - 22 716 дол. США, відсотки - 1 198, 53 дол. США, штраф (пеня) за несвоєчасне погашення кредиту - 26 644, 04 грн. Доводи апеляційної скарги вказують, що розмір загальної заборгованості за кредитним договором від 18.04.2008 року становить 549 042,36 грн. З посиланням на статті: 509, 525, 526, 527, 530, 549-552, 612, 623, 625, 1048, 1054 ЦК України та умови укладеного між сторонами спору кредитного договору банк вказує, що вимоги заявленого позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору по суті необґрунтовано прийняв до уваги висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №2507/16-24 від 25.01.2017 року. Доводи апеляційної скарги зазначають, що відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів банку.

В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_8, належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду даної справи (а.с.141, том 2), не з'явився. Відповідно до приписів ч.2 статті 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд на підставі приписів статті 308 ЦПК України приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до п.6 ч.1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що між відкритим акціонерним товариством ''Всеукраїнський Акціонерний Банк'' та ОСОБА_8 18.04.2008 року було укладено кредитний договір №129/08 (а.с.14-21,том 1), за умовами якого банк надав відповідачу кредит у сумі 100 000 доларів США, що складає еквівалент 505 000 грн. за курсом НБУ на момент укладення даного договору, зі сплатою 14% річних. За обслуговування кредиту було встановлено щомісячну плату у розмірі 353,50 грн., що становить 0,07% процентів річних від суми кредиту. Кредитні кошти було надано позивачу строком по 18.04.2018 року, згідно п.1.3. укладеного між сторонами кредитного договору. Відповідно до п.1.2. укладеного між сторонами спору, цільове використання кредиту: споживчі потреби.

Додатком №1 до зазначеного кредитного договору було встановлено графік погашення заборгованості по кредиту і відсотків (а.с.22-23, том 1).

21.11.2008 року між банком та відповідачем було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору №129/08 від 18.04.2008 року, за умовами якої за користування кредитними коштами було встановлено плату у розмірі 17% річних (а.с.29, том1).

27.07.2010 року між банком та відповідачем було укладено додатковий договір №5 до кредитного договору №129/08 від 18.04.2008 року, за умовами якого розмір номінальної процентної ставки за користування кредитними коштами, обумовлений п.1.4. основного договору, було змінено до розміру 15,5% річних (а.с.34,том1).

18.05.2010 року було змінено назву відкритого акціонерного товариства ''Всеукраїнський Акціонерний Банк'' на публічне акціонерне товариство ''Всеукраїнський Акціонерний Банк'', яке являється його правонаступником.

В ході судового розгляду даної справи також встановлено, що позивач виконав умови кредитного договору та надав відповідачу кредит, при цьому відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити відсотки та комісію у строки та у розмірі, які передбачені умовами укладеного між сторонами спору кредитного договору та додатковими угодами до укладеного кредитного договору.

Факт видачі кредиту підтверджується заявою на видачу готівки №15578 від 18.04.2008 року та меморіальним валютним ордером №15626 від 18.04.2008 року(а.с.48,49, том 1).

Пунктом 3.3.3. укладеного між сторонами спору кредитного договору встановлено, що відповідач зобов'язався щомісячно повертати частини кредитних коштів, згідно з умовами визначеними п.2.5.1. кредитного договору, а також не пізніше визначеного п.1.3. вказаного договору терміну повернути банку всю суму наданих кредитних коштів, сплачувати відсотки за користування кредитними коштами, сплачувати кошти, передбачені п.п. 1.4.1, 2.3. кредитного договору, а також на вимогу банку сплачувати можливу неустойку.

Необхідно зазначити, що пунктом 3.2.4. укладеного між сторонами кредитного договору передбачено, що банк має право вимагати достроково повернення кредиту, сплати відсотків за користування ним та інших платежів за цим договором, у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником та/або поручителем та/або майновим поручителем своїх зобов'язань за цим договором та/або договором іпотеки.

Відповідно до п.4.5. кредитного договору, за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів, за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів, за несвоєчасну повну чи часткову сплату плати за обслуговування кредиту, передбачених даним договором, позичальник сплачує банку штраф у розмірі 20 відсотків від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів, плати за обслуговування кредиту, строк виконання яких настав.

Відповідно до п.3.2.12. кредитного договору, банк має право стягувати з позичальника неустойку за невиконання чи неналежне виконання умов кредитного договору.

Пунктом 4.6. укладеного між сторонами кредитного договору передбачено, що неустойки підлягають сплаті за письмовою вимогою банку в національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого НБУ на день сплати позичальником сум цих неустойок.

Згідно з п.5.2. кредитного договору, сторони домовились, що невиконання або неналежне виконання позичальником зобов'язання по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів, а так само невиконання або неналежного виконання зобов'язань, передбачених п.п.3.3., 5.1. цього договору, є умовами, при настанні яких припиняється кредитування банком позичальника, а позичальник здійснює дострокове повернення отриманих кредитних коштів банку, сплачує банку відсотки за користування кредитними коштами та інші платежі відповідно до умов цього договору. Для цього, банк надає під розпис уповноваженій особі, або надсилає рекомендованим листом позичальнику письмову вимогу про дострокове повернення позичальником кредитних коштів, сплату ним відсотків за користування кредитними коштами з нарахуванням можливих штрафних санкцій. У випадку непогашення зазначеної у вимозі суми, банк по закінченню 20-ти денного строку з дня отримання позичальником/ поручителем такої вимоги, звертає стягнення на заставлене майно чи інше забезпечення у розмірі наданих кредитних коштів, заборгованості по сплаті відсотків, неустойки та інших витрат банку, у порядку, визначеному цим договором, договором іпотеки та чинним законодавством України.

По справі також встановлено, що у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №129/08 та за додатковими угодами, між банком та відповідачем 18.04.2008 року було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Коваленком В.В. за реєстровим №3307 (а.с.37-45, том1). Предметом іпотеки є нежиле підвальне приміщення з літ.''1-1'' по літ.''1-7'' загальною площею 85,6 кв.м, приміщення літ.І загальною площею 7,7 кв.м, всього загальною площею 93,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 Як зазначено у п.2.1.1. вказаного іпотечного договору, нерухоме майно передано в іпотеку разом з усіма його приналежностями.

Предмет іпотеки є власністю відповідача згідно договору купівлі-продажу, укладеного 15.04.2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю ''ТАСКО'' та ОСОБА_8, посвідченим 15.04.2008 року Коваленком В.В., приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу за реєстровим №3120, витяг про реєстрацію правочину від 15.04.2008 року № 2837247. Право власності на нерухоме майно зареєстровано в КП ''Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації'' Чернігівської обласної ради 17.04.2008 року, реєстраційний номер 13560812 (номер витягу: 18553133), номер запису 635 в книзі 14.

Згідно п.2.3.2. іпотечного договору, узгоджена сторонами оціночна вартість предмета іпотеки становить 776 518,80 грн., що за офіційним курсом НБУ на дату укладання договору становило 153 766,10 доларів США.

У зв'язку із посвідченням іпотечного договору, 18.04.2008 року накладено заборону відчуження зазначеного у договорі нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_8, до припинення іпотечного договору та зареєстровано у реєстрі для реєстрації заборон відчуження нерухомого майна за №3308.

25.11.2008 року між банком та відповідачем укладено договір про внесення змін до іпотечного договору (а.с.46-47, том 1) , за умовами якого було змінено умови зобов'язання, а саме зазначено зобов'язання позичальника сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 17 % річних. Також іпотечний договір було доповнено пп. 4.4.13.1., відповідно до якого сторони погодили, що протягом дії даного договору у випадку змін розміру зобов'язань та термінів їх виконання, відповідні зміни будуть вноситися лише у кредитний договір та не потребують внесення у іпотечний договір.

Згідно з п.4.1.5. укладеного між сторонами іпотечного договору, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо при настанні строку виконання зобов'язання (або тієї чи іншої його частини), воно не буде виконане.

Пунктом 7.2. вищезазначеного іпотечного договору встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотекодержателя на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання по кредитному договору в порядку, встановленому статтею 37 Закону України ''Про іпотеку'' та умовами цього договору; продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України ''Про іпотеку'' та умовами цього договору.

Відповідно до п.7.4., п.п.7.4.1. іпотечного договору, сторони договору домовились про те, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно, згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, на підставі цього договору, шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до наведених нижче умов.

У випадку набуття іпотекодержателем права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодавець підписанням іпотечного договору підтверджує свою згоду на передачу у власність іпотекодержателю предмета іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, якого обирає іпотекодержатель для здійснення такої оцінки. Витрати щодо здійснення такої оцінки несе іпотекодавець.

Матеріали цивільної справи містять звіт про незалежну оцінку майна, складений оцінювачем ЗАТ ''Консалтингюрсервіс'' Грицаєнко М.Ю. 22.05.2015 року (а.с.58-80,том1), відповідно до якого ринкова вартість нежилого приміщення загальною площею 93,3 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_8, становить 545 339 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, у зв'язку з невиконанням відповідачем графіку погашення заборгованості за укладеним кредитним договором №129/08, позивач 20.03.2015 року направив ОСОБА_8 претензію з вимогою дострокового повернення заборгованості за кредитним договором №129/08 від 18.04.2008 року та додатковими угодами до кредитного договору, а також вимогу із попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с.50,51-52, том 1), які були отримані відповідачем 27.03.2015 року (а.с.53, том1).

Станом на 20.04.2015 року позивачем була визначена заборгованість відповідача за укладеним між сторонами спору кредитним договором у гривневому еквіваленті 549 042 грн. 36 коп., з яких: - заборгованість за кредитом - 22 716 доларів США 11 центів, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 16.03.2015 року - 21,770381 грн. за 1 долар США становить 494 538 грн. 37 коп.; - відсотки за користування кредитом - 1 198 доларів США 53 центи, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 16.03.2015 року становить 26 092 грн. 45 коп.; - комісія за РО - 1 767 грн. 50 коп.; - штраф - 26 644 грн. 04 коп.

Як вбачається із матеріалів справи (а.с.207-208, том 1), ухвалою Деснянського районного суду м.Чернігова від 12.10.2016 року по даній цивільній справі було призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Чернігівському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Згідно висновку судового експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №2507/16-24 від 25.01.2017 року (а.с.9-38, том 2), встановлено, що в Додатку №1 до кредитного договору не відображено суми комісій за надання та щорічної плати за обслуговування кредиту, передбачених умовами кредитного договору. В Додатку №2 до кредитного договору №129/08 від 18.04.2008 року відображена тільки комісія за надання кредиту, при цьому відсутня інформація щодо щорічної плати за обслуговування кредиту, встановлюється щорічна плата в розмірі 353 грн. 50 коп., що становить 0,07% річних від суми кредиту, передбачених умовами кредитного договору.

Згідно висновків судового експерта (а.с.9-38, том 2), в межах матеріалів справи, наданої на дослідження, підтвердити або спростувати відповідність наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості ОСОБА_8 (по сплаті процентів за кредит та погашення основної суми боргу) перед банком умовам укладеного між вказаними сторонами кредитного договору №129/08 від 18.04.2008 року та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту за цим кредитним договором (і без врахування однорідних вимог, і з урахуванням однорідних вимог), не видається за можливе. При цьому судовий експерт зазначив, що причини викладені у дослідницькій частині висновку.

Також у вказаному висновку судового експерта зазначено, що за результатами дослідження, в межах наданих документів, враховуючи правову позицію, яка висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016 року у справі №6-1746цс16, не підтверджується заборгованість ОСОБА_8 перед банком по платі за обслуговування кредиту у розмірі 1 767 грн. 50 коп.

Пункт 7 укладеного між сторонами спору 18.04.2008 року іпотечного договору регламентує застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. Як вбачається з п.7.2. укладеного між сторонами спору 18.04.2008 року іпотечного договору (а.с.37-45, том1), звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: - рішення суду; - виконавчого напису нотаріуса; - переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України ''Про іпотеку'' та умовами цього договору; - продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України ''Про іпотеку'' та умовами цього договору. Пункт 7.3. вказаного іпотечного договору визначає, що іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п.7.2. цього договору. Відповідно до положень п.7.4. даного іпотечного договору, сторони договору домовились про те, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно, згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку, на підставі цього договору, шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до наведених нижче умов. У випадку набуття іпотекодержателем права звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодавець підписанням цього іпотечного договору підтверджує свою згоду на передачу у власність іпотекодержателю предмета іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності, якого обирає іпотекодержатель для здійснення такої оцінки. Витрати щодо здійснення такої оцінки предмета іпотеки несе іпотекодавець. Підписанням цього договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя (придбання предмету іпотеки у власність) у випадку виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору, кредитного договору та вимог чинного законодавства України. Іпотекодавець підписанням цього договору також засвідчує, що наявності будь-яких інших документів, крім цього договору та письмового рішення іпотекодержателя про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки не вимагається. Цей договір та письмове рішення іпотекодержателя про придбання предмета іпотеки у власність мають силу правовстановлюючих документів та надають право іпотекодержателю подати заяву про реєстрацію права власності на предмет іпотеки. Право власності на предмет іпотеки переходить до іпотекодержателя у порядку, що передбачений чинним законодавством України.

Відповідно до умов п.6.2. укладеного між сторонами спору іпотечного договору, у випадку невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язання в цілому або в частині, а також у інших випадках, передбачених цим договором, кредитним договором або чинним законодавством, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством.

Приймаючи до уваги фактичні обставини справи, а також виходячи із правового аналізу приписів статей: 16, 335, 376, 392 ЦК України, статей: 33,36,37,38,39 Закону України ''Про іпотеку'' та враховуючи роз'яснення п.38, п.39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 ''Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин'' (із наступними змінами), суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність відмови у задоволенні вимог заявленого позову.

Зокрема, відповідно до роз'яснень п.38, п.39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 ''Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин'' (із наступними змінами), у випадку, якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (стаття 37 Закону України ''Про іпотеку''), він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статті 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

З урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України ''Про іпотеку'', іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

У зв'язку з наведеним, суд має виходити з того, що з урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

Відмовляючи у задоволенні вимог заявленого позову, суд першої інстанції зазначив у оскаржуваному рішенні, що в ході судового розгляду даної справи встановлено, що позивач не реалізував передбаченого законом способу позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачав би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання.

Також судом першої інстанції прийнято до уваги висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №2507/16-24 від 25.01.2017 року (а.с.9-38,том 2), відповідно до якого не видається за можливе з причин, викладених у дослідницькій частині вказаного висновку судового експерта, підтвердити або спростувати відповідність наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості ОСОБА_8 (по сплаті процентів за кредит та погашення основної суми боргу) перед банком умовам укладеного між сторонами спору кредитного договору №129/08 від 18.04.2008 року та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту за цим кредитним договором (з врахуванням, або без врахування однорідних вимог). Також у вказаному висновку судового експерта зазначено, що за результатами дослідження, в межах наданих документів, враховуючи правову позицію, яка висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016 року у справі №6-1746цс16, не підтверджується заборгованість ОСОБА_8 перед банком по платі за обслуговування кредиту станом на 20.04.2014 року у розмірі 1767 грн. 50 коп.

Відмовляючи у задоволенні вимог заявленого позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором шляхом визнання права власності, суд першої інстанції зазначив у оскаржуваному рішенні, що приймаючи до уваги висновки судово-економічної експертизи №2507/16-24 від 25.01.2017 року (а.с.9-38,том 2), матеріалами справи не підтверджено дійсний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором №129/08 від 18.04.2008 року.

Відповідно до приписів ч.1, ч.4 статті 60 ЦПК України, яка регламентує обв'язки доказування і подання доказів, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції зазначено у оскаржуваному рішенні, що правові підстави для задоволення вимог заявленого позову відсутні, разом з тим, позивач не позбавлений права звернення до суду з відповідним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до приписів статті 39 Закону України ''Про іпотеку''.

Відповідно до приписів статті 88 ЦПК України, яка регламентує розподіл судових витрат між сторонами, оскаржуваним рішенням суду від 28.04.2017 року стягнуто з відповідача на користь позивача документально підтверджені понесені судові витрати по справі (а.с.62,том 2).

Доводи апеляційної скарги відносно того, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору не взято до уваги фактичні обставини справи та норми статей: 509, 525, 526, 527, 530, 612, 623, 625, 1048, 1054 ЦК України, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Як вбачається із оскаржуваного рішення суду від 28.04.2017 року, вказане рішення суду ухвалено на підставі приписів норм права, які регламентують спірні правовідносини та на підставі з'ясованих по справі обставин, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги стверджують, що при розгляді даного спору по суті суд першої інстанції не прийняв до уваги тієї обставини, що позивачем було здійснено розрахунок заборгованості позивача за кредитним договором, відповідно до якого заборгованість по тілу кредиту становить 22 716,11 дол. США, заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом становить 1 198,53 дол. США, заборгованість за несвоєчасне погашення кредиту становить (штраф/пеня) становить 26 644 грн.04 коп. Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 28.04.2017 року, з наступних підстав. Як вбачається із позовної заяви ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності (а.с.1-6, том1), банк зазначав, що заборгованість відповідача за укладеним між сторонами спору кредитним договором у гривневому еквіваленті становить 549 042 грн. 36 коп., з яких: - заборгованість за кредитом - 22 716 доларів США 11 центів, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 16.03.2015 року - 21,770381 грн. за 1 долар США становить 494 538 грн. 37 коп.; - відсотки за користування кредитом - 1 198 доларів США 53 центи, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 16.03.2015 року становить 26 092 грн. 45 коп.; - комісія за РО - 1 767 грн. 50 коп.; - штраф - 26 644 грн. 04 коп. Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення вимог заявленого позову, в ході судового розгляду даної справи стверджував, що у ОСОБА_8 відсутня заборгованість за кредитним договором №129/08, який було укладено відповідачем з банком 18.04.2008 року. Для правильного визначення розміру заборгованості відповідача перед позивачем за укладеним кредитним договором, у разі наявності вказаної заборгованості, ухвалою суду першої інстанції від 12.10.2016 року (а.с.207-208, том1), по даній цивільній справі було призначено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено Чернігівському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Згідно висновків судового експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №2507/16-24 від 25.01.2017 року (а.с.9-38, том 2), в межах матеріалів справи, наданої на дослідження, підтвердити або спростувати відповідність наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості ОСОБА_8 (по сплаті процентів за кредит та погашення основної суми боргу) перед банком умовам укладеного між вказаними сторонами кредитного договору №129/08 від 18.04.2008 року та розрахунковим документам щодо видачі та погашення кредиту за цим кредитним договором і без врахування однорідних вимог, і з урахуванням однорідних вимог, не видається за можливе. При цьому судовий експерт зазначив, що причини викладені у дослідницькій частині висновку. Також у вказаному висновку судового експерта зазначено, що за результатами дослідження, в межах наданих документів, враховуючи правову позицію, яка висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.11.2016 року у справі №6-1746цс16, не підтверджується заборгованість ОСОБА_8 перед банком по платі за обслуговування кредиту у розмірі 1 767 грн. 50 коп.

Доводи апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні вимог заявленого позову, пославшись при цьому на висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №2507/16-24 від 25.01.2017 року. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Відповідно до приписів статті 66 ЦПК України, висновок експерта є одним із видів доказів, при цьому згідно п.2, п.3, п.4 статті 212 ЦПК України, жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, відобразивши результати їх оцінки у рішенні, з наведенням відповідних мотивів. Зокрема, як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції, відмовляючи у задоволенні вимог заявленого позову, суд першої інстанції виходив із фактичних обставин справи, підтверджених її матеріалами, а також із приписів статей: 16, 335, 376, 392 ЦК України, статей: 33, 36, 37, 38,39 Закону України ''Про іпотеку'' та роз'яснень п.38, п.39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 ''Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин'' (із наступними змінами).

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі приписів норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись статтями: 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 28 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді:

Попередній документ : 68465977
Наступний документ : 68466005