Рішення № 68465889, 19.08.2017, Ріпкинський районний суд Чернігівської області

Справа № 743/484/17

Провадження № 2/743/197/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2017 року Ріпкинський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді СТАШКІВА В.Б..,

при секретарі НЕРУС Н.І.,

позивачки ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Ріпки в залі суду справу

за позовом ОСОБА_1

до Українського державного підприємства по

обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "УКРІНТЕРАВТОСЕРВІС"

про - стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку

при звільненні,

- стягнення компенсації за невикористанні дні відпустки, -

- стягнення компенсації втрати частини заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів "УКРІНТЕРАВТОСЕРВІС" (далі по тексту - УДП "УКРІНТЕРАВТОСЕРВІС"), в якому просила стягнути з відповідача на її користь:

- заборгованість по заробітній платі за січень 2013 року;

- середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 1 жовтня 2015 року по день проведення фактичного розрахунку, та компенсацію втрати частини заробітної плати у звязку із затримкою її виплати та зростанням індексу споживчих цін.

В подальшому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, з урахуванням ухвали суду про залишення без розгляду позовних вимог, ОСОБА_1 остаточно просила стягнути з УДП "УКРІНТЕРАВТОСЕРВІС" на її користь:

- компенсацію за невикористанні 5 календарних днів відпустки за період 13 липня 2015 р. по 30 вересня 2015 року у розмірі 300 грн. 59 коп.;

- середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 13 липня 2015 року, тобто за період з 14 липня 2017 р. до 15 березня 2017 року, у розмірі 18 618 грн. 64 коп.;

- компенсацію втрати частини заробітної плати у звязку із затримкою її виплати та зростанням індексу споживчих цін, через затримку розрахунку при звільненні 13 липня 2015 року розмірі 768 грн. 39 коп.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що вона, у період з 17.10.2005 року по 13.07.2015 року, працювала за безстроковим трудовим договором на посаді кухаря ПАС № 34, та з 14.07.2015 року по 30.09.2015 року займала посаду кухаря ПАС № 34 за строковими трудовими договорами. В порушення вимог КЗпП України, відповідач не в повному обсязі нарахував і виплатив всі належні їй виплати, в добровільному порядку відмовляється здійснити ці виплати. Оскільки вона працювала у УДП "УКРІНТЕРАВТОСЕРВІС" фактично до 30 вересня 2015 року, тому у період з 15.07.2015 року по 30.09.2015 рік в неї було 5 днів невикористаної відпустки. Розмір компенсації за невикористані 5 днів відпустки становить 300 грн. 59 коп. Крім того, компенсація за невикористану відпустку тривалістю 73 календарних дні їй була виплачена не в день звільнення, а лише 15.03.2017 року. Оскільки з нею не був проведений повний розрахунок при звільненні, тому розмір компенсації за час затримки розрахунку при звільненні становить 18618 грн. 64 коп., оскільки кількість робочих днів в період з 14.07.2015 року по 15.03.2017 року складає 422 дні, а середньоденний заробіток становить 44 грн. 12 коп. Крім того, відповідно до Закону України «Про оплату праці», відповідач зобовязаний сплатити на її користь компенсацію втрати частини заробітної плати, у звязку з затримкою її виплати та зростанням індексу споживчих цін.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги, з урахуванням їх уточнення, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, в заяві про уточнення позовних вимог та в розрахунку розміру позовних вимог.

Представники УДП "УКРІНТЕРАВТОСЕРВІС" в судові засідання не зявлялися, надали суду заперечення на позовну заяву та додаткові пояснення, в яких просили відмовити позивачу у задоволені позову в повному обсязі.

Суть заперечень проти позову зводиться до такого:

- виходячи з роз'яснень, викладених у листах Мінсоцполітики № 64/06/187-12 від 20.04.2012 року та № 151/06/186-11 від 16.05.2011 року, між сторонами у період з 14.07.2015 року по 30.09.2015 року, існували цивільно-правові, а не трудові відносини, предметом якого було виконання позивачем певних видів робіт, зокрема: приготування їжі, обслуговування відвідувачів кафе ПАС-34 Нові Яриловичі, за, що остання отримувала грошову винагороду, а не заробітну плату, про що складався акт виконаної роботи, який сторонами був підписаний, отже, ці відносини врегульовано нормами ЦК України;

- позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 13.07.2015 року, тобто за період з 14.07.2015 року до 15.03.2017 року суперечать ч.1 ст.117 КЗпП України, оскільки перед виплатою компенсації за невикористані дні відпустки по 13.07.2015 року, вони повідомляли позивачку про розмір заборгованості, шляхом видачі розрахункового листка, однак розмір належних позивачеві виплат при звільненні був спірним, про що зазначено в листі філії «Чернігівський державний обласний навчально-курсовий комбінат» УДП від 13.07.2015 року № 133. При цьому, КУПРІЄНКО була належним чином повідомлена про розмір не оспорюваної суми належних їй виплат при звільненні, про строк проведення розрахунку та причини затримки його проведення. До її відома було доведено про виникнення спору щодо суми компенсації за невикористані дні відпустки через відсутність у бухгалтерії філії «Чернігівський державний обласний навчально-курсовий комбінат» необхідних документів, а також що для вирішення цього питання у філії буде проведено службове розслідування. По закінченні службового розслідування 15.03.2017 року було визначено кількість днів невикористаної позивачем відпустки і розмір компенсації, а також невідкладно, а саме 15.03.2017 року, позивачеві виплачено компенсацію в розмірі 2592 грн. 71 коп.;

- оскільки затримки виплати заробітної плати не було допущено з боку відповідача, так як заборгованість по заробітній платі в сумі 2248 грн. 80 коп. перед ОСОБА_1 повністю погашена 04.08.2015 року, то правові підстави для задоволення вимог про виплату компенсації втрати частини заробітку, у звязку із порушенням строків її виплати відсутні.

Заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представники ОСОБА_2, показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого висновку.

З трудової книжки на ім'я ОСОБА_1 (ОСОБА_2 БН-ІІ №2466756) встановлено, що остання:

- 17.10.2005 року була прийнята на роботу кухарем ПАС-34 ОСОБА_5 комплексу Нові Яриловичі філії Укрінтеравтосервіс;

- 01.02.2014 року була переведена на посаду кухаря ПАС № 34 Нові Яриловичі управління транспортних перевезень;

- 08.07.2014 року переведена на посаду кухаря ПАС № 34 Нові Яриловичі управління стратегічного розвитку підприємства;

- 01.12.2014 року переведена на посаду кухаря ПАС № 34 Нові Яриловичі філії Чернігівський державний обласний навчально-курсовий комбінат УДП Укрінтеравтосервіс;

- 13.07.2015 року була звільнена з роботи на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, за угодою сторін.

Відповідно до довідки від 13.07.2015 року № 133 станом на день звільнення ОСОБА_1 не виплачена заробітна плата в розмірі 2248 грн. 80 коп., вказана сума була не оспорювана, проте була виплачена лише 04.08.2015 року (28.07.2015 року виплачено 1000 грн., 04.08.2015 року 1248 грн. 80 коп., що вбачається з довідки від 13.05.2017 року).

З розрахункового листка за березень 2017 р. вбачається, що 15 березня 2017 р. ОСОБА_1 виплачена компенсація за невикористану відпустку за 73 дні в сумі 2592 грн. 71 коп. (73 дні х 44 грн. 12 коп. = 3 220 грн. 76 коп. утримання в сумі 628 грн. 05 коп. = 2 592 грн. 71 коп.).

Вказаним спростовується версія представників відповідача про існування між сторонами, станом на 13.07.2015 року, спору про належні суми до виплати ОСОБА_1.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 показала, що вона, починаючи з 2005 року працювала кухарем у кафе на автотерміналі, розташованому в с.Скиток Ріпкинського району, фактично за місцем знаходження пункту пропуску через державний кордон Нові Яриловичі. Вказане кафе належало фактично одному власнику - Укрінтеравтосервіс, однак підпорядковувалось різним філіям відповідача. З дня працевлаштування і до липня 2015 року свідок працювала за безстроковим трудовим договором, а в липні 2015 року всі працівники кафе вимушені були звільнитись і укласти окремі трудові угоди з попереднім роботодавцем. Вона також підписувала трудову угоду з відповідачем, однак керівництво не розяснювало змісту і правових наслідків підписання сторонами цих угод. Їй достовірно відомо, що ОСОБА_1 виконувала свої трудові обовязки в серпні 2015 року, упродовж повного місяця. За новими умовами роботи відпустки персоналу кафе не надавались, а компенсація за невикористані раніше відпустки не виплачувалась, у звязку з чим вона. звільнилась з роботи у грудні 2016 року. Після того, як в лютому 2017 року свідок звернулася за правовою допомогою, відповідач виплатив їй компенсацію за раніше невикористану відпустку. При цьому, представники відповідача телефонували їй і пропонували не звертатися до суду із заявою про стягнення інших сум.

Будучи допитаною в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 показала, що з 2003 року вона працювала буфетницею, а починаючи з 2006 року стала керуючою кафе ПАС № 34. Вказаний заклад харчування у 2015 році був включений в структуру Чернігівського учбово-курсового комбінату, а безстрокові трудові договори з працівниками, в тому числі і з ОСОБА_1, були розірвані 14.07.2015 року. На місці роботи в кафе ОСОБА_3, за дорученням керівництва, виконувала певні організаційно-розпорядчі функції і їй достовірно відомо, що ОСОБА_1 у липні 2015 року та січні 2016 року, виконувала свої трудові обов'язки повний місяць. Звільненим з постійної роботи працівникам, у тому числі ОСОБА_1 компенсації за невикористані відпустки виплачені не були. З 15.07.2015 року вона, за дорученням керівництва, надавала звільненим працівниками для підписання строкові трудові угоди, в яких зазначалося, що особи, які виконуватимуть роботу на користь позивача, не мають право на відпустки. Особам, котрі підписали такі угоди, було доведено, що вони не матимуть гарантій, передбачених КЗпП України, в тому числі на відпутки, компенсації та інші соціальні виплати. Разом з цим, режим та умови роботи працівників кафе не зазнали жодних змін. За час її роботи в кафе ПАС-34, заробітна плата працівникам виплачувалася спочатку в готівковій формі по відомостям, а потім через різні банківські установи на карткові рахунки, відкриті зокрема у ПАТ КБ ПриватБанк, Банк Фінанси та Кредит та Укрексімбанк.

Статтею 2 Закону України Про відпустки передбачено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності. Право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України Про відпустки, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

У відповідності до ч.1 ст.83 КЗпП України, при звільненні працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані дні щорічної відпустки.

За приписами ст. 47, 116 КЗпП України власник чи уповноважений ним орган зобовязаний у день звільнення провести з працівником розрахунок в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органом належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз зазначених норм свідчить про те,що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо),належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника.Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обовязок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обовязку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставістатті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, за таких умов:

- наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення;

- виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, як належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у звязку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем;

- прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Разом з тим за змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 13 березня 2017 р. у справі за№ 6-259цс17.

Частиною 2 ст.233 КЗпП України передбачено, що у випадку порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Оцінивши вказані докази в сукупності, суд робить висновок, що звільнення ОСОБА_1 з роботи за безстроковим трудовим договором відбулося 13.07.2015 року, а повний розрахунок (компенсація за невикористану відпустку) з нею проведено лише 15.03.2017 року, тобто відповідач порушив вимоги ст. 116 КЗпП України, а тому слід на нього покласти відповідальність, встановлену ст. 117 КЗпП України.

При цьому, наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення не є підставою для звільнення від відповідальності, встановленої ст. 117 КЗпП України, а є правом суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Середній заробіток працівника визначається, відповідно до ст.27 Закону України "Про оплату праці", за правилами, передбаченими Порядком обчислення заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року.

Згідно довідки про середньоденний та середньомісячний розмір заробітної плати від 13.05.2017 року, середньоденний розмір заробітної плати становить 44 грн. 12 коп., середньомісячний розмір заробітної плати становить 1253 грн. 78 коп.

Враховуючи наведене в сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а з УДП "УКРІНТЕРАВТОСЕРВІС" на користь ОСОБА_1 слід стягнутисередній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 14 липня 2015 року по 15 березня 2017 року включно у розмірі 18 574 грн. 52 коп. (44 грн. 12 коп. х 422 днів = 18 618 грн. 64 коп.), без урахування податків та зборів.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з УДП "УКРІНТЕРАВТОСЕРВІС" компенсації втрати частини заробітної плати у звязку із затримкою її виплати та зростанням індексу споживчих цін, через затримку розрахунку при звільненні 13 липня 2015 року розмірі 768 грн. 39 коп., то суд враховує таке.

Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством

У відповідності до п.2 Положення про порядок компенсації працівникам втрат частини заробітної плати через порушення строків її виплати, затвердженого Постановою КМУ № 1427 від 20.12.1997 року, така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівнику за період роботи, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифи на послуги зріс більше ніж на 1 %.

Судом встановлено, що від дня звільнення позивача з роботи за безстроковим трудовим договором (13.07.2015 року), і до дня проведення з нею фактичного розрахунку (15.03.2017 року) пройшов тривалий проміжок часу за який суттєво зріс індекс споживчих цін.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, з УДП "УКРІНТЕРАВТОСЕРВІС" на користь ОСОБА_1 слід стягнути компенсацію втрати частини заробітної плати у звязку із затримкою її виплати та зростанням індексу споживчих цін, через затримку розрахунку при звільненні 13 липня 2015 року розмірі 564 грн. 43 коп. (2 592 грн. 71 коп. х 0,2177).

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з УДП "УКРІНТЕРАВТОСЕРВІС" компенсації за невикористані 5 календарних днів відпустки за період з 13.07.2015 року до 30.09.2015 року, то суд враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законні про працю України трудовий договір - це угода між працівником і власником, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуватися внутрішнього трудового розпорядку, а власник зобов'язується виплачувати заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Тобто трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції.

На відміну від трудового договору, цивільно-правовий договір є угодою двох або більше осіб стосовно встановлення, зміни або припинення цивільних прав і обов'язків.

Під час укладання трудового договору працівник зобовязаний предявити трудову книжку і паспорт або інший документ, що посвідчують особу. Особи, які вперше шукають роботу і не мають трудової книжки, повинні надати паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку. Неповнолітні, яким ще не виповнилося шістнадцяти років, замість паспорта подають свідоцтво про народження. Військово службовці, звільнені зі Збройних сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, подають військовий квиток. Звільнені з місць відбування кримінального покарання зобов'язані подати довідку про звільнення

Для укладання цивільно-правової угоди достатньо пред'явити паспорт, який посвідчує особу.

Трудовий і цивільно-правовий договір мають різні предмети регулювання Так, за трудовим договором працівник зобовязаний виконувати не якусь індивідуально визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посад відповідної кваліфікації. Причому після закінчення виконання якого-небудь визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Працівник зобов'язаний виконувати будь-яке завдання роботодавця, що належить до його трудової функції за професією, спеціальністю, посадою і кваліфікацією, обумовленою у трудовому договорі.

Предметом цивільно-правових відносин є сам результат праці. Тому цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання разової конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення цієї мети договір вважається виконаним і дія його припиняється.

Під час укладання трудового договору працівник зобов'язується виконувати обов'язки, що входять до його трудової функції, особисто своєю працею.

Натомість, укладаючи, договір підряду, підрядник відповідає за кінцевий результат праці і може залучати інших осіб до виконання роботи за договором.

За цивільно-правовими договорами підрядник зобов'язується виконати на свій страх і ризик визначену роботу за завданням замовника і його або власних матеріалів.

За трудовим договором роботу працівникові має організовувати роботодавець, створюючи працівникові необхідні умови для виконання роботи, забезпечуючи його сировиною, матеріалами та необхідними інструментами. Працівник має право на охорону праці.

За трудовим договором працівник зобов'язаний виконати певну роботу у визначений термін. Приміром, працівник - відрядник повинен виконати денну норму виробітку, працівник погодинник має щодня відробити встановлену норму робочого часу.

За цивільно-правовими договорами встановлюється тільки кінцевий термін виконання завдання.

У трудових договорах праця оплачується в різних формах саме за виконання працівником трудової функції у виробничому колективі залежно від фактично витраченої її кількості та якості.

Цивільно-правові договори передбачають інший порядок оплати праці. Так, за договором підряду оплачується кінцевий результат праці підрядника, за договором доручення - виконання індивідуального конкретного завдання, за авторським договором виконання у встановлений термін замовлення на створення будь-якого визначеного твору.

Трудове законодавство забезпечує особі, яка працевлаштовується на роботу за трудовим договором, певні гарантії. Так, роботодавцю забороняється необґрунтовано відмовляти особі у прийомі на роботу; не допускається будь-яке пряме або непряме обмеження прав або встановлення переваг під час прийому на роботу з обставин, не пов'язаних із діловими якостями працівника (недопущення дискримінації); працівник має право на щорічну відпустку та інші трудові й соціально-побутові пільги та переваги.

В даному випадку, згідно п.п. 1.1, 1.2, 1.3, 3.1, 3.2 угод укладених між сторонами, замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобовязання по виконанню робіт з приготування їжі та обслуговування відвідувачів кафе ПАС-34 «ОСОБА_5. Замовник зобовязався оплатити виконану роботу згідно з актом виконаних робіт, в якому зазначається результат виконаної роботи. Умовами договорів передбачалось, що підрядник виконує роботи на свій ризик, у вільний час і під час їх виконання не має права на одержання допомоги із соціального страхування; не претендує на оплату днів тимчасової непрацездатності, а також компенсацію за втрату працездатності в результаті нещасного випадку при виконанні цих робіт; не сплачує страхові внески на загальнообовязкове соціальне страхування у звязку із тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням. За виконану роботу замовник виплачує виконавцеві суму за надані послуги. Оплата відбувається протягом 20 днів з моменту підписання акту прийому-передачі роботи.

Судом встановлено, що згідно трудової угоди від 14.07.2015 року, ОСОБА_1 зобовязалась на свій ризик виконати роботу за завданням УДП "УКРІНТЕРАВТОСЕРВІС", а останнє зобовязалося прийняти та оплатити виконану роботу, отже, між сторонами було укладено договори підряду, тобто існували цивільно-правові, а не трудові правовідносини, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 до УДП "УКРІНТЕРАВТОСЕРВІС" про стягнення на її користь компенсації за невикористанні 5 календарних днів відпустки за період 13 липня 2015 р. по 30 вересня 2015 року у розмірі 300 грн. 59 коп. слід відмовити.

На підставі ст. 88 ЦПК України, з УДП "УКРІНТЕРАВТОСЕРВІС" в дохід держави судовий збір у розмірі 1 244 грн. 29 коп., пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 47, 115, 116, 117 КЗпП України, ст. 34 Закону України «Про оплату праці», ст. 24 Закону України "Про відпустки", Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427, ст.ст. 10, 11, 57-61, 88, 208, 209, 215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів"УКРІНТЕРАВТОСЕРВІС" задовольнити частково.

Стягнути з Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів"УКРІНТЕРАВТОСЕРВІС" (код ЄДРПОУ 21536845) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1):

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 14 липня 2015 року по 15 березня 2017 року включно у розмірі 18 618 грн. 64 коп., без урахування податків та зборів;

- компенсацію втрати частини заробітної плати, у звязку із затримкою її виплати та зростанням індексу споживчих цін, через затримку розрахунку при звільненні з 14 липня 2015 року по 15 березня 2017 року включно у розмірі 564 грн. 43 коп.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути зУкраїнського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів"УКРІНТЕРАВТОСЕРВІС" (код ЄДРПОУ 21536845) в дохід держави судовий збір у розмірі 1 247 грн. 10 коп..

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернігівської області через Ріпкинський районний суд Чернігівської області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги - особами, які брали участь, і були присутніми в судовому засіданні під час проголошення рішення, або протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення - особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення.

Головуючий В.Б.Сташків