Рішення № 68462754, 21.08.2017, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/14915/17

Провадження № 2/127/4567/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

21.08.2017 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Антонюка В.В.,

при секретарі Гончаруку І.О.,

за участі: позивача ОСОБА_1,

та представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, звернулась до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно. Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2, помер дядько позивача - ОСОБА_5 За життя, а саме 22 серпня 2013 року, ОСОБА_5, склав заповіт, яким заповів все своє майно де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалося і взагалі все, що йому належало на день смерті і на що він на день смерті мав право позивачу ОСОБА_1

Відповідно до свідоцтва про право власності від 07.05.1999 року, ОСОБА_5, його батько - ОСОБА_6 та мати - ОСОБА_7 були власниками кожен по 1/3 частки, квартири АДРЕСА_1.

Мати ОСОБА_5 - ОСОБА_7, померла ІНФОРМАЦІЯ_3 і ОСОБА_5 прийняв спадщину після її смерті. Спадщина складалась із 1/3 частки квартири АДРЕСА_1.

Батько ОСОБА_5 - ОСОБА_6, відповідно до рішення апеляційного суду Вінницької області від 18.10.2016 року, був визнаний безвісти відсутнім із 01.01.2008 року, тому спадщини після смерті своєї дружини ОСОБА_7, не прийняв. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 20.10.2011 року ОСОБА_6 було оголошено померлим. В зв'язку із цим, 08.06.2012 року та 05.09.2014 року, державним нотаріусом третьої Вінницької державної нотаріальної контори, видані свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до яких ОСОБА_5 разом із ОСОБА_4 набули право на спадщину після смерті батька ОСОБА_6 по ? частці належного йому майна кожен. Відповідно до вказаних свідоцтв про право на спадщину, спадкове майно складалося з ? частини квартири АДРЕСА_1, з якої 2/3 частки належали спадкодавцеві на підставі свідоцтва про право власності на житло від 07.05.1999 року, а 1/3 частка квартири вказаної вище ? частки квартири, належала ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 і спадкоємцем якої був її чоловік ОСОБА_6, який не оформив своїх спадкових прав.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 03.08.2015 року, скасовано рішення Ленінського районного суду м. Вінниці про оголошення померлим ОСОБА_6 та постановлено нове рішення, яким ОСОБА_6 оголошено померлим.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.03.2016 року, вищевказані рішення скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16.06.2016 року, заяву ОСОБА_5 про оголошення померлим його батька ОСОБА_6 залишено без розгляду, оскільки суд вбачав спір про право та роз'яснено заінтересованим особам, що вони мають право звернутись до суду із позовом на загальних підставах.

Позивач зазначає, що на той час, спір про право було вже вирішено, оскільки рішенням апеляційного суду Вінницької області від 21.05.2015 року (справа № 127/26626/14-ц), свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_4 та ОСОБА_5, були скасовані і цим же рішенням були встановлені обставини, що ОСОБА_1, як спадкоємиця за заповітом після смерті ОСОБА_5, набула право на 5/6 частки у спадковому майні, ОСОБА_4, як спадкоємиця за законом після оголошення померлим свого батька ОСОБА_6, набула права на ? частку належної йому на праві власності 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, тобто на 1/6 частки спадкового майна; - після смерті ОСОБА_7, її чоловік ОСОБА_6 спадщину не прийняв, оскільки на момент її смерті разом зі спадкодавицею не проживав, заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини не надавав; - ОСОБА_5 та ОСОБА_4, після оголошення померлим їхнього батька ОСОБА_6 набули права на ? частку кожен у належній останньому на праві власності 1/3 частині квартири АДРЕСА_1; - в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1, за зустрічним позовом про визнання права власності на усе спадкове майно їй було відмовлено із тих підстав, що вона обрала невірний спосіб вирішення такої справи.

В зв'язку із вказаним рішенням, позивач зверталась до нотаріуса із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, право власності на яке було в установленому законом порядку зареєстроване за ОСОБА_5, а саме на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1.

02.03.2017 року, державний нотаріус Третьої Вінницької державної нотаріальної контори, видав позивачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане виконкомом Вінницької міської ради 07.05.1999 року, зареєстрованого КП «Вінницьке міське БТІ 01.06.2012 року в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 36802990, номер запису 653/40482 в книзі: 446.

Разом з тим, на іншу частину спадкового майна, що становить 3/6 часток квартири АДРЕСА_1, отримати свідоцтво про право на спадщину позивач не має можливості, оскільки ОСОБА_5, не встиг в установленому законом порядку зареєструвати право власності на спадщину після смерті матері та батька і тому відсутні правовстановлюючі документи на це спадкове майно, що змусило позивача звернутись до суду із даним позовом та просити суд визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на 3/6 частки квартири АДРЕСА_1, загальною площею 49,1 кв.м., житловою площею 27,5 кв.м., які належали ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом, після смерті матері ОСОБА_7 та Батька ОСОБА_6

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2, заявлені вимоги підтримали в повному обсязі за обставин, викладених в позовній заяві та просили їх задоволити.

Відповідач ОСОБА_4, в судове засідання не з'явилась, хоча належним чином була повідомлена про час, день та місце розгляду справи, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про отримання поштового відправлення. Заяв та заперечень до суду не надала.

Відповідно до ст.ст. 224-226 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача та ухвалити заочне рішення.

Вислухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France суд зазначив, що"стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 (а.с.5).

Відповідно до заповіту від 22.08.2013 року, ОСОБА_5, заповів усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все, що йому належало на день смерті і на що він за законом мав право ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6).

Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 36611246 від 13.02.2014 року, підстверджується реєстрація спадкової справи № 55729068 після смерті спадкодавця ОСОБА_5 (а.с.7).

Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 30280853 від 24.04.2012 року, підстверджується реєстрація спадкової справи № 52724631 після смерті спадкодавця ОСОБА_6 (а.с.8).

Згідно до Свідоцтва на право власності на житло від 07.05.1999 року, виконком Вінницької міської ради посвідчує, що квартира АДРЕСА_1, дійсно належить ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 по 1/3 частці (а.с.9).

Право власності ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 по 1/3 частці на квартиру АДРЕСА_1 підтверджується також і витягом про державну реєстрацію прав, виданим КП «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації 01.06.2012 року та копією технічного паспорта на вказану квартиру (а.с.10 - 11).

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02.03.2017 року, ОСОБА_1 є спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_5, 1991 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається із 1/3 частки квартири під АДРЕСА_1 (а.с.12).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Відповідно до ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визнанні у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначенні у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Як роз'яснено в листі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Ст. 1268, 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживає разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 21.05.2015 року (справа № 127/26626/14-ц), свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_4 та ОСОБА_5, були скасовані і цим же рішенням встановлені обставини, що ОСОБА_6, не вчинив дій, передбачених ст..ст. 1268, 1269 ЦК України, не прийняв спадщину після смерті дружини - ОСОБА_7, а фактично спадщину після її смерті, яка складається із 1/3 частки квартири, прийняв лише її син - ОСОБА_5, який вже був власником 1/3 частки квартири. Тобто, після смерті ОСОБА_7, ОСОБА_6 залишився власником 1/3 частки квартири, а ОСОБА_5 прийнявши спадок, всього успадкував 2/3 частки квартири. Після набрання законної сили рішення суду про визнання ОСОБА_6 померлим, відкрилась спадщина, на яку претендувала його дочка - ОСОБА_4 та його син ОСОБА_5 в рівних частках. Таким чином, ОСОБА_4 мала право на спадкування ? частки від 1/3 частки квартири, що складає 1/6 частки квартири, а ОСОБА_5, успадкувавши частку після смерті батька, всього успадкував 5/6 частки квартири. Отже, враховуючи зміст заповіту, ОСОБА_1 має право на спадщину, яка складається з 5/6 частки квартири. Вказане рішення набрало законної сили (а.с.13-16).

Частиною третьою ст. 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 р. у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1, як спадкоємиця за заповітом після смерті ОСОБА_5, має право на спадщину, яка складається з 5/6 частки квартири під АДРЕСА_1.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

За змістом ч.ч. 1, 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно ст. 50 Закону України «Про нотаріат» спір про право, оснований на вчиненій нотаріальній дії, розглядається судом у порядку позовного провадження.

Статтею 68 Закону України "Про нотаріат», пункту 4.15. глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві.

П. 4.18. глави 10 розділу II цього ж Порядку встановлено, що за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про практику розгляду судами України справ про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Із пояснень позивача та її представника судом встановлено, що позивач зверталась в усній формі до нотаріуса щодо оформлення спадкових прав, однак їй було повідомлено, що в разі її звернення із відповідною заявою, їй буде відмовлено через відсутність правовстановлюючих документів, що в подальшому і потягло за собою звернення позивача до суду із відповідним позовом.

Ст. 8 Конституції України визначено, що норми Конституції України є нормами прямої дії; звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Згідно з ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 321 ЦК України визначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права, а тому у даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом визнання права власності у порядку спадкування за законом, оскільки іншим шляхом захистити цивільне право позивача неможливо.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позов підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 41 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 16, 182, 321, 328, 392, 1216, 1217, 1218, 1223, 1258, 1266, 1268, 1269, 1297 ЦК України, ст.ст. 50, 68 Закону України «Про нотаріат», ч.ч. 1, 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про практику розгляду судами України справ про спадкування», ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", ст.ст. 10, 11, 57-60, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

Позов задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом на 3/6 частки квартири АДРЕСА_1, загальна площа 48,1 кв.м., житлова площа 27,5 кв.м., які належали ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_7 та батька ОСОБА_6.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: