Рішення № 68460780, 03.08.2017, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/1704/16-ц

Провадження № 2/752/517/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

03 серпня 2017 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді Мирошниченко О.В.

з участю секретаря Мархотка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ткаченко Людмила Іванівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «СБ ЛТД», про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на майно та визнання права на одну другу частину майна, -

в с т а н о в и в:

У січні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ОСОБА_2, в якому просила:

-встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з липня 2002 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, день смерті останнього;

-визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 майнові права на квартиру АДРЕСА_1, та на квартиру АДРЕСА_2;

-визнати за ОСОБА_1 право власності на одну другу частину майнових прав на квартиру АДРЕСА_1, та право власності на одну другу частину майнових прав на квартиру АДРЕСА_2.

Мотивуючи позовні вимоги, зазначила про те, що, починаючи з липня 2002 року позивач та померлий ОСОБА_4 проживали однією сім'єю, перебували у фактичних шлюбних відносинах, однак шлюб офіційно зареєстрований не був. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після його смерті спадкоємицею першої черги є донька померлого - відповідач ОСОБА_2 За життя позивачем та померлим ОСОБА_4 про інвестовано два об'єкти інвестування - квартиру АДРЕСА_1, та квартиру АДРЕСА_2. Договори купівлі-продажу майнових прав на вказані вище об'єкти інвестування оформлено на ім'я ОСОБА_4, однак за життя останнього права власності на вказане вище майно позивач та померлий оформлені не були, у зв'язку із чим позивач визнати право власності на одну другу частину майнових прав на вказані вище об'єкти інвестування.

У судовому засіданні позивач, її представник підтримали позовні вимоги, у повному обсязі, з наведених у позові підстав, просили позов задовольнити.

Відповідач та її представник у судовому засіданні категорично заперечували проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначили про те, що жодних сімейних стосунків між її померлим батьком та позивачем не снувало. Не заперечуючи факт знайомства та спілкування її батька з ОСОБА_1, відповідач вказує, що померлий не підтримував з останньою сімейно-шлюбних стосунків, не проживав разом однією сім'єю, вони не мали взаємних прав та обов'язків подружжя. Спірні об'єкти інвестування були придбані на особисті кошти батька, отримані від продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_3 у листопаді 2013 року, а тому відсутні правові підстави для визнання зазначених об'єктів інвестування спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_4

Вислухавши пояснення та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних сімейних, трудових відносин.

У відповідності з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 57 ЦПК України).

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, про що тієї ж дати складено актовий запис № 587, що стверджується даними свідоцтва про смерть НОМЕР_1, виданого повторно 22.05.2015 року Відділом реєстрації смерті у м. Києві (т. 1 а.с. 153).

Згідно довідки, наданої Адресно-довідковим підрозділом ГУ ДМС УДМС України в м. Києві на запит нотаріуса, ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, 07.11.2013 року знятий з реєстрації за вказаною адресою для реєстрації за адресою: АДРЕСА_5, приватний будинок (т. 1 а.с. 163). Наведене підтверджується і довідкою ТОВ «Ковальська-Житлосервіс» № 23 від 14.07.2015 року (т. 1 а.с. 164).

Відповідач у справі - ОСОБА_2 є донькою померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 Факт родинного зв'язку стверджується даними свідоцтва про народження ОСОБА_6, НОМЕР_2, виданого потворно 28.03.2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві (т. 1 а.с. 157).

25.05.2015 року відповідач ОСОБА_2 звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті батька до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ткаченко Л.І., на підставі якої приватним нотаріусом відкрито спадкову справу щодо майна померлого ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 151-226).

З матеріалів спадкової справи вбачається, що 03.07.2015 року до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини звернулась і позивач ОСОБА_1 (т. 1 а.с.165).

За життя ОСОБА_4 заповіту на складав, спадкоємців, окрім доньки - ОСОБА_2 - немає.

Судом також встановлено, що позивач у справі ОСОБА_1 до 11.09.2003 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6, 11.09.2003 року знята з реєстрації за вказаною адресою та місце реєстрації позивача з вказаного часу не зареєстровано за жодною адресою, що стверджується копією паспорта позивача (т. 1 а.с. 167 зворот).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 256 ЦПК України, в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Статтею 12 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право на шлюб.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Виходячи з наведених норм кожна людина має право на сімейне життя при цьому, укладання шлюбу між чоловіком та жінкою не є обов'язковою умовою для створення їхньої сім'ї. Сім'я може бути створена на будь-яких підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

І хоча проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя, але між особами, які проживають однією сім'єю без шлюбу виникають певні сімейні права та сімейні обов'язки, які в деяких випадках прирівнюються до прав та обов'язків подружжя. Зокрема, згідно ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності Сімейним та Цивільним кодексами України з 1 січня 2004р., станом на 1994р. діяв Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР, який не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.

Згідно п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» встановлення судом факту перебування у фактичних шлюбних відносинах на підставі ст. 273 ЦПК України може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 р. і тривали до смерті (пропажі без вісті на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не може бути зареєстровано в органах реєстрації актів громадянського стану. В інших випадках заяви про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги щодо встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу за період з липня 2002 року по 01 січня 2004 р. підпадають під застосування Кодексу про шлюб та сім'ю України (в редакції 1969 р.), нормами якого чітко визначено реєстрація шлюбу у державних органах реєстрації актів громадянського стану, при цьому, зазначений Кодекс не передбачав право встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Внаслідок чого, заявлена позивачем вимога в частині встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу за період з липня 2002 року по 01 січня 2004 року не ґрунтується на вимогах закону.

При вирішенні позовної вимоги щодо встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за період з 01.01.2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, суд виходить з наступного.

Статтею 12 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право на шлюб.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Виходячи з наведених норм кожна людина має право на сімейне життя при цьому, укладання шлюбу між чоловіком та жінкою не є обов'язковою умовою для створення їхньої сім'ї. Сім'я може бути створена на будь-яких підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

І хоча проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя, але між особами, які проживають однією сім'єю без шлюбу виникають певні сімейні права та сімейні обов'язки, які в деяких випадках прирівнюються до прав та обов'язків подружжя. Зокрема, згідно ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Належними та допустимим доказами в розмінні ст.ст. 58,59 ЦПК України на підтвердження обставин проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, у своїй сукупності можуть бути, зокрема: довідки з місця проживання; покази свідків; листи особистого та ділового характеру тощо; докази про спільне придбання майна, як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності, товарно-транспортні накладні на доставку товару за певною адресою); заяви, анкети, квитанції, діло чи особиста переписка, господарські договори, укладені особою щодо надання певних послуг за відповідною адресою; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання за певною адресою та ведення господарства.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що з померлим познайомились у 1983 році в період спільного навчання. У 2001 році на ринку Троєщина побачились знову. Свідок знайома і з померлим і з позивачем у справі. Станом на час зустрічі у 2001 році померлий з дружиною не проживав, почав спільно проживати з ОСОБА_1 У червні та серпні 2014 року померлим та позивачем було придбано дві квартири, на придбання яких позивач отримувала в борг грошові кошти.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснила, що є сусідкою ОСОБА_1 по АДРЕСА_7, та проживає у квартирі № 81. Свідок бачила, як померлий та ОСОБА_1 почали спільно проживати, проживали як чоловік та дружина, були сім'єю і все них було спільне. Свідку відомо про придбання померлим та позивачем двох кварти, а також факт отримання позивачем у борг грошових коштів на їх придбання.

Разом з тим, на уточнююче запитання суду, свідок пояснила, що сусідами з позивачем по вул. Михайла Донця, були у період часу з 1993 року по 2003 рік,в подальшому позивач переїхала проживати у квартиру по вул. Героїв Севастополя, та в подальшому спілкування свідка з позивачем відбувалось у більшій частині по телефону.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що є рідним сином позивача ОСОБА_1, померлий проживав разом з позивачем та свідком більше 15 років, брав участь у житті свідка. Позивач у свідка отримувала в борг кошти для придбання двох спірних квартир.

Свідок ОСОБА_10 суду пояснила, що є колишньою дружиною померлого та матір'ю відповідача, з померлим познайомились під час навчання, потім одружились, у шлюбі народилась дитина - відповідач. В подальшому померлий почав випивати, внаслідок чого свідок подала на розлучення. Після розірвання шлюбу, померлий почав проживати окремо, приходив відвідувати та спілкуватись з донькою. На випускному вечері доньки померлий розповідав свідку, що знімає кімнати у однієї жінки, з якою працював на ринку Троєщина. У 2013 році померлому, його братам та батьку дали квартиру по вул. Левітана в м. Києві, яку вони продали, а кошти розподілили між собою, та в подальшому померлий з братом придбали на ці кошти квартири по АДРЕСА_1.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що померлий був її зятем, з її сестрою померлий розлучився у 2002 року у зв'язку із тим, що зловживав алкогольними напоями. Після розлучення ОСОБА_4 проживав спочатку у знайомих, потім повідомив, що буде знімати кімнату у жінки з роботи. У 2013 році померлий повідомив свідку про те, що їх родина отримала від держави трикімнатну квартиру, яку вони продали, а грошові кошти передали у банк для зберігання та розраховували жити за вказані кошти.

Свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що є чоловіком відповідача - ОСОБА_2, на весіллі познайомився з померлим. Спілкувались рідко, бачив померлого декілька разів, останній розповідав, що знімає кімнату у жінки на Відрадному масиві в м. Києві. Не розповідав, що в нього є сім'я, чи він з кимось проживає.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що померлий є його рідним братом, за життя останнього спілкувались з ним часто, отримали родиною від держави квартиру, яку в продали, а грошові кошти розподілили. Після чого з померлим придбали дві квартири по вул. Ракетній.

В ході розгляду справи судом встановлено, що померлий ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, а 07.11.2013 року знятий з реєстрації за вказаною адресою для реєстрації за адресою: АДРЕСА_5, приватний будинок.

Позивач ОСОБА_1 до 11.09.2003 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6, 11.09.2003 року знята з реєстрації за вказаною адресою та місце реєстрації позивача з вказаного часу не зареєстровано за жодною адресою.

Належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, які б підтверджували факт спільного проживання позивача ОСОБА_1 та померлого ОСОБА_4 за будь-якою із адрес, матеріали цивільної справи не містять.

Також, не підтверджено матеріалами цивільної справи і факту наявності між померлим та ОСОБА_1 саме сталих відносин, які притаманні подружжю, як то ведення спільного побуту ОСОБА_1 та померлим, придбання спільно речей домашнього вжитку, іншого майна, постійного спілкування з родичами та друзями померлого, формування спільного бюджету.

Суд критично ставиться до показів свідків, оскільки у більшій частині останні є близькими родичами сторін у справі, у зв'язку із чим можуть бути зацікавлені у результатах вирішення спору, а також вказані покази є абсолютно взаємовиключними. Крім того, рішення суду не може ґрунтуватись лише на показах свідків.

За змістом положень ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Відповідно до положень ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи належність, допустимість та достовірність окремо кожного доказу, дослідженого під час розгляду справи судом, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд надходить до висновку, про те, що докази, наявні у матеріалах цивільної справи та досліджені судом під час розгляду справи у свої сукупності не доводять та не є достатніми для висновку про те, що у період з 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 між ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_4 склалися та існували усталені відносини, що притаманні подружжю. При цьому, суд зазначає, що при встановленні обставин наявності чи відсутності між позивачем та померлим усталених відносин, притаманних подружжю, опиратись виключно на покази свідків, які є родичами чи друзями позивача, не є можливим.

Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2,3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Судом встановлено, що 04.06.2014 року між ТОВ «СБ ЛТД» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу майнових прав № ОМ/1С-К45, за яким померлим проінвестовано квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 13-19). На виконання умов вказаного договору ОСОБА_4 сплачено 145 600 грн. згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 44 від 04.06.2014 року (т. 1 а.с. 20).

22.08.2014 року між ТОВ «СБ ЛТД» та ОСОБА_4, який є братом померлого ОСОБА_4, укладено договір купівлі-продажу майнових прав № ОМ/1С-К25, згідно умов якого ОСОБА_4 проінвестовано квартиру АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 117-120).

В подальшому між ТОВ «СБ ЛТД», померлим ОСОБА_4, та його братом ОСОБА_4 укладено договір про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу майнових прав № ОМ/1С-К25 від 22.08.2014 року, за умовами якого померлий набув прав та обов'язків за зазначеним вище договором, також за вказаним договором змінено об'єкт інвестування на квартиру АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 121-122).

09.09.2014 року між ТОВ «СБ ЛТД» та померлим укладено попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 21-22).

Також, судом встановлено, що 08.11.2013 року між померлим ОСОБА_4, його братами - ОСОБА_13 та ОСОБА_14 з однієї сторони, та ОСОБА_15 з іншої сторони укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, за ціною 784 180 грн. (а.с. 115). Вказана квартира належала померлому ОСОБА_4, його братами - ОСОБА_13 та ОСОБА_14 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_3, виданого відділом приватизації житлового фонду Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації 21.02.2013 року, згідно із розпорядженням від 21.02.2013 року № 37329, що вбачається з пункту 2 вказаного вище договору.

Факт зарахування вказаних грошових коштів на депозитні рахунки, відкриті як померлим ОСОБА_4, так і його братом ОСОБА_4 у ПАТ «Перший український міжнародний банк», стверджується випискою, наданою вказаною банківською установою на запит суду (т. 2 а.с. 113-145).

В ході судового розгляду доведену ту обставину, що майнові права на об'єкт інвестування - квартиру АДРЕСА_1 померлим придбано за рахунок грошових коштів, отриманих у своїй частці від продажу 08.11.2013 року квартир АДРЕСА_3, у зв'язку із чим, враховуючи положення п. 4 ч.1 ст. 57 Сімейного кодексу України, на вказаний об'єкт інвестування не може розповсюджуватись режим спільної сумісної власності.

З урахуванням того, що в ході судового розгляду позивачем не доведено факту спільного проживання з померлим ОСОБА_4, то і вимоги щодо визнання за нею права власності на ? частину майнових прав на квартиру АДРЕСА_2, не ґрунтуються на вимогах закону.

Враховуючи у сукупності вказані вище обставини, суд надходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не є доведеними належним та допустимим доказами в розумінні ст.ст. 58,59 ЦПК України, не ґрунтуються на вимогах закону, а тому у суду відсутні підстави для їх задоволення, у зв'язку із чим у позові слід відмовити у повному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 223 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя