Ухвала суду № 68451226, 15.08.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2017 р.м.ОдесаСправа № 821/639/17

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Кисильова О.Й.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів - Зуєвої Л.Є., Танасогло Т.М.,

при секретарі - Андронової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 травня 2017 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про проходження публічної служби,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому заявлено вимоги Головному територіальному управлінню юстиції у Херсонській області, а саме: визнання протиправним та скасування наказу від 14 лютого 2017 року № 143/1 про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого державного виконавця Іванівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області; зобов'язання поновити позивача на займаній посаді; стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 26 травня 2017 року задоволено позовні вимоги.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не відповідає встановленим обставинам справи, так як позивача правомірно звільнено із займаної посади, внаслідок укладення останнім контракту на проходження військової служби у Збройних Силах України, відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

При цьому, апелянтом зазначено, що між позивачем та Збройними Силами України укладено строковий контракт, який відрізняється від контракту, що укладається у разі виникнення кризової ситуації до закінчення дії особливого періоду, який надає особі право на збереження за нею займаної посади, відповідно до ст. 119 КЗпП України.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а судове рішення без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 28 вересня 2010 року ОСОБА_1 працював у Іванівському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області.

Відповідно до наказу ГУЮ у Херсонській області від 02 лютого 2015 року № 130/1 (зі змінами від 01 лютого 2016 року № 112/1) старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Іванівського районного управління юстиції Херсонської області ОСОБА_1 направлено для проходження військової служби зі збереженням місця роботи, посади, середнього заробітку до дня фактичної демобілізації, починаючи з 02 лютого 2015 року.

Згідно з наказу командира ВЧ польової пошти В1740 від 08 квітня 2016 року № 71 ОСОБА_1 звільнено з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, у запас за підпунктом "є" (у звязку з вислугою встановлених строків військової служби).

Наказом ГТУЮ у Херсонській області від 11 квітня 2016 року № 571/1 позивача допущено до виконання посадових обов'язків.

При цьому, 16 листопада 2016 року між Міністерством оборони України та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, строком на 18 місяців.

Внаслідок чого, наказом командира ВЧ польова пошта В1611 від 16 листопада 2016 року № 286 солдата ОСОБА_1 прийнято на посаду механіка-радіотелефоніста відділення командно-штабних машин взводу звязку.

В свою чергу, наказом начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області № 143/1 від 14 лютого 2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади старшого державного виконавця Іванівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Не погоджуючись зі своїм звільнення позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

За наслідком встановлених обставин, судом першої інстанції зроблено висновок про задоволення позовних вимог, скасовано оскаржуваний наказ про звільнення та поновлено позивача на раніше займаній посаді, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у звязку з виконанням ними конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоровя і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, повязаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно ч. 2 ст. 39 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є, зокрема, призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно ч. 4 ст. 119 КЗпП України (у редакції, що діяла станом на момент укладення позивачем контракту на проходження військової служби), за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Судовою колегією встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності звільнення позивача, внаслідок укладення останнім контракту на проходження військової служби у Збройних Силах України, відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

В даному випадку, трудовим законодавством передбачено можливість припинення трудового договору із особою, внаслідок її вступу на військову службу.

При цьому, положеннями ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» та Кодексом законів про працю України передбачено, що за працівниками, прийнятими на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток.

Тому, колегія суддів вважає, що для належного вирішення спірних правовідносин необхідно встановити наявність в Україні особливого періоду та/або кризової ситуації, що загрожує національній безпеці станом на момент укладення позивачем контракту на проходження військової служби у Збройних Силах України.

Так, поняття особливого періоду наведене у ст. 1 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якої особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В свою чергу, як вірно встановлено судом першої інстанції, закінчення періоду мобілізації у спосіб оголошення демобілізації, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду, оскільки законодавцем не повязано закінчення особливого періоду із фактом демобілізації та не визначено порядку припинення особливого періоду.

При цьому, згідно з приміткою ст. 4 ЗУ «Про Раду національної безпеки і оборони України», кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

В даному випадку, відповідно до ст. 1 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 набрав чинності 14 квітня 2014 року.

В свою чергу, Президент України не видавав указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Внаслідок чого, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності в Україні кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, у зв'язку з чим на території України проводиться антитерористична операція.

Крім того, з листа Ради національної безпеки і оборони України № 2280/11-2-16 від 14 грудня 2016 року вбачається, що кризову ситуацію в Україні спричинили агресивні дії Російської Федерації та розгортання Російською Федерацією гібридної війни проти України.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність скасування оскаржуваного наказу про звільнення позивача, поновлення його на посаді, а також виплатити йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В свою чергу, є безпідставними посилання апелянта на факт укладення позивачем строкового контракту, а не контракту на особливий період, так як передбачені трудовим законодавством гарантії щодо збереження місця роботи не залежать від виду укладеного особою контракту та надаються у разі дії особливого періоду та/або у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Крім того, посилання апелянта на відсутність у резолютивній частині судового рішення висновку щодо необхідності відрахування обовязкових платежів під час стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, на думку колегії не є порушенням норм процесуально права, так як такий висновок наявний у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 травня 2017 року без змін.

Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Головне територіальне управління юстиції у Херсонській області.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після складання рішення у повному обсязі, згідно ст. 160 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 21 серпня 2017 року.

Головуючий:О.В. Яковлєв

Судді:Л.Є. Зуєва

ОСОБА_2