Постанова № 68450851, 22.08.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/15340/16 Головуючий у 1-й інстанції:Аблов Є. В.

Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 серпня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Файдюка В. В.

суддів: Мєзєнцева Є. І.

Чаку Є. В.

При секретарі: Марчук О. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідний завод зварювального устаткування Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідний завод зварювального устаткування Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та акта перевірки в частині, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Дослідний завод зварювального устаткування Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.05.2016 р. № 0005801404 та акт перевірки від 22.04.2016 р. № 87/1-26-50/37723728 в частині виявлених порушень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2017 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування ППР та ухвалити нову в цій частині, якою позов задовольнити.

У відповідності до ст. 195 КАС України справа переглядається в межах доводів апеляційної скарги.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 22.04.2016 р. № 87/1-26-50/37723728.

Згідно висновків акту перевірки позивач, в порушення вимог п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, занизив податок на прибуток підприємства за 2014 рік на суму 174852, 00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005801404 (форми «Р»), яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств (код платежу 11021000) на суму 262278, 00 грн., в тому числі, 174852, 00 грн. - за основним платежем, 87426, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Позивач вважає такі дії неправомірними, оскільки суми страхових платежів належним чином підтверджується первинними документами та є економічно обґрунтованими.

У зв'язку з наведеним позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що хоча факт виплати страхових платежів не пов'язаний з настанням страхового випадку, однак, суд встановив відсутність жодних документальних доказів здійснення позивачем на користь страхувальників страхових платежів у розмірах обумовлених в договорах, оскільки банківські виписки та розрахункові документи по спірних господарських операціях до перевірки не надавалися.

В частині позовних вимог про скасування акту перевірки суд першої інстанції окремо наголосив, що такий акт не викликає виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору.

Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 989 ЦК України страхувальник зобов'язаний своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором.

В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) «витрати» - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 -138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Зокрема, пп. «в» пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 ПК України встановлено, що до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів дотримується позиції, що необхідною умовою для віднесення сплачених цін за товари (послуги) до валових витрат є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності, а також відображення первинними документами реального понесення таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем, як страхувальником, та ПрАТ «Страхова компанія «Автоексімстрах», як страховиком, укладено договір № ФР-0305 добровільного страхування фінансових ризиків від 01.07.2013 р., предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, і пов'язані з фінансовими ризиками при здійснені підприємницької (господарської) діяльності, зокрема з ризиком втрати ним доходів або прибутку в результаті невиконання або неналежного виконання контрагентами страхувальника умов укладеного між ними договору (контракту, угоди) (а. с. 23 - 25).

Згідно п. 5 вказаного договору страховий тариф, страховий платіж та строк сплати страхового платежу вказується в додатках.

При несплаті чи частковій оплаті страхового платежу страховик несе відповідальність згідно умов даного договору пропорційно сплаченому страховому платежу в період дії договору.

Додатками № 1 від 01.08.2013 р., № 2 від 01.10.2013 р., № 3 від 09.01.2014 р. визначено страхові платежі у розмірі 127000, 00 грн. (строк сплати страхового платежу - до 20.08.2013 р.), 130000, 00 грн. (строк сплати страхового платежу - до 20.11.2013 р.), 95000, 00 грн. (строк сплати страхового платежу - до 25.02.2014 р.) відповідно (а. с. 26 - 28).

Аналогічно, між позивачем, як страхувальником, та ПрАТ «Страхова компанія «Надійна», як страховиком, укладено договори добровільного страхування фінансових ризиків № ФР-0065-0078 від 30.04.2014 р., № ФР-0065-0223 від 01.07.2014 р., № ФР-0065-0483 від 01.10.2014 р. (а. с. 30 - 33, 38 - 41, 45 - 48).

Згідно пунктів 4.3 кожного договору страховий платіж становить 140000, 00 грн. (строк сплати до 25.06.2014 р.), 192000, 00 грн. (строк сплати: 64000, 00 грн. - до 06.08.2014 р., 64000, 00 грн. - до 20.08.2014 р., 64000, 00 грн. - до 30.09.2014 р.), 287400, 00 грн. (строк сплати: 143700, 00 грн. - до 31.10.2014 р., 143700, 00 грн. - до 30.11.2014 р.) відповідно.

В той же час, додатковою угодою до договору № ФР-0065-0078 змінено строк сплати страхового платежу - до 02.07.2014 р. (а. с. 34).

Додатковою угодою до договору № ФР-0065-0483 змінено строк сплати страхового платежу - до 19.12.2014 р. (а. с. 50).

В матеріалах справи також наявний акт про надання послуг від 30.09.2013 р., підписаний сторонами договору, в якому зазначено, що страхувальник послуги оплатив шляхом перерахування страхового платежу в сумі 127000, 00 грн. (а. с. 29).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність документального підтвердження оплати страхових платежів, що є обов'язковою умовою для віднесення сплачених сум до складу витрат та формування податку на прибуток.

Натомість, до апеляційної скарги апелянтом надано копії завірених банківських виписок, при дослідженні яких колегією суддів встановлено наступне.

01.07.2014 р. позивачем з рахунку 2600.9.00.01.92463 на користь ПрАТ «СК «Надійна» перераховано 140000, 00 грн., 27.08.2014 р. - 64000, 00 грн., 29.09.2014 р. - 64000, 00 грн., 30.09.2014 р. - 64000, 00 грн., 27.10.2014 р. - 70000, 00 грн., 29.10.2014 р. - 73700, 00 грн., 16.12.2014 р. - 43700, 00 грн., 18.12.2014 р. - 50000, 00 грн., 18.12.2014 р. - 50000, 00 грн.

Таким чином, факт перерахування коштів по взаємовідносинам з ПрАТ «СК «Надійна» підтверджується щодо загальної суми 619400, 00 грн.

Банківські виписки, що підтверджують факт сплати страхових платежів у сумі 352000, 00 грн. позивачем на користь ПрАТ «СК «Автоексімстрах», відсутні.

В той же час, у акті перевірки зазначено, що до перевірки надано картку рахунку 631 по взаємовідносинам з вказаним контрагентом, згідно якої станом на 01.01.2014 р. обліковується дебіторська заборгованість 257000, 00 грн. Відповідно до платіжного доручення від 25.02.2014 р. здійснено перерахування коштів у сумі 95000, 00 грн. Станом на 31.12.2014 р. дебіторська заборгованість відсутня.

Відтак, при проведенні перевірки відповідач, фактично, перевірив здійснення оплати страхових платежів позивачем на користь ПрАТ «СК «Автоексімстрах» та порушень щодо оплати таких платежів не встановив.

Крім того, матеріалами справи не підтверджується, а відповідачем в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено, що договір № ФР - 0065 - 0078 від 30.04.2014 р. було достроково припинено у зв'язку з несплатою позивачем страхових платежів у встановлені договором строки, що прямо передбачено п. 3 ч. 1 ст. 28 Закону № 85 та п. 11.2.3 зазначеного договору.

Зважаючи на те, що оборотно-сальдова відомість відображає факт оплати позивачем спірної суми, колегія суддів приходить до висновку про наявність доказів на підтвердження понесених позивачем витрат.

Окремо колегія суддів звертає увагу на розрахунок відповідачем штрафних санкцій у розмірі 50 % податкового зобов'язання.

Так у відповідності до п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

В той же час, з матеріалів справи не вбачається, що відповідачем визначено суму податку на прибуток позивачу повторно, що свідчить про неправомірність визначення позивачу штрафу у розмірі 50 % податкового зобов'язання.

Щодо доводів відповідача в частині необґрунтованості сум страхових платежів колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ст. 10 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР (далі - Закон № 85) страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Вказана норма кореспондується з приписами ст. 982 ЦК України, якою розмір страхового платежу віднесено до істотних умов договору.

Відтак, розмір страхового платежу залежить виключно від волевиявлення сторін договору та не перебуває у «логічному взаємозв'язку» з іншими складовими вартості страхування, всупереч твердженню відповідача.

Крім того, відповідачем не враховано припис ст. 41 Закону № 85, відповідно до якої не допускається, за винятком обов'язкових видів страхування, страхування життя, майна фізичних осіб, перестрахування, страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави, страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою та діяльності страхових посередників, будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов'язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика і страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що спірне ППР є протиправним та підлягає скасуванню.

В той же час, у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

У відповідності до ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З огляду на це, колегія суддів вважає за необхідне здійснити вихід за межі позовних вимог та визнати протиправним рішення, про скасування якого просить позивач.

Щодо заявлених позовних вимог про скасування акту в частині колегія суддів зазначає, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні ст. 17 КАС України, не викликає виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору.

Крім того, апелянт в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції в цій частині не заперечує, а колегія суддів не вбачає підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги, оскільки під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи, в цій частині не встановлено.

Таким чином, необґрунтованим є висновок суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні адміністративного позову про скасування податкового повідомлення - рішення, проте, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволення позову в частині скасування акту перевірки є вірним, не є предметом оскарження апелянтом та підлягає залишенню без змін.

Отже, при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції частково було допущено порушення норм матеріального права, що призвело до невірного по суті вирішення справи.

Згідно до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно ч. 1 статті 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Відповідно до ч.1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так позивачем одночасно заявлено вимогу майнового характеру на суму 262278, 00 грн. та вимогу немайнового характеру.

Станом на дату подання позову (03.10.2016 р.) ставки судового збору згідно Закону України «Про судовий збір» становили: майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати. За подання апеляційної скарги ставка судового збору становила 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 р. становив 1378, 00 грн.

Таким чином, за подання адміністративного позову майнового характеру підлягало сплаті 262278, 00 грн. *1, 5 % = 3934, 17 грн.

За подання апеляційної скарги - 3934, 17 грн. * 110 % = 4327, 59 грн.

Відтак, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає - 4327, 59 грн. + 3934, 17 грн. = 8261, 76 грн.

Керуючись ст. ст. 94, 196, 198, 202, 206, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідний завод зварювального устаткування Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкового - повідомлення рішення - скасувати.

В цій частині прийняти нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідний завод зварювального устаткування Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 11 травня 2016 року № 00058801404.

В іншій частині постанову від 26 червня 2017 року - залишити без змін.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідний завод зварювального устаткування Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона» (ЄДРПОУ 37723728) витрати зі сплати судового збору у розмірі 8261, 76 гривень (вісім тисяч двісті шістдесят одну гривню 76 копійок), що сплачений відповідно до платіжних доручень від 28 вересня 2016 року № 390 та від 11 липня 2017 року № 1574 за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві (ЄДРПОУ 38745056).

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя В. В. ФайдюкСуддя Є. І. МєзєнцевСуддя Є. В. Чаку

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Мєзєнцев Є.І.