Ухвала суду № 68450299, 21.08.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"21" серпня 2017 р.Справа № 808/937/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юрко І.В., суддів: Олефіренко Н.А., Шальєвої В.А.,

секретар судового засідання: Спірічев Я.В.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 травня 2017 року у справі №808/937/17 за позовом Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради до Головного управління Державної служби України з питань праці у Запорізькій області (третя особа: ОСОБА_2) про скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 08.04.2017 року (згідно поштового штампу на конверті) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з питань праці у Запорізькій області, в якому просив скасувати постанову відповідача №115 від 22.02.2017 року про накладення штрафу.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12 травня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача та третя особа в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник відповідача надіслав до апеляційного суду заперечення на апеляційну скаргу, яким просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до частини четвертої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, та явка яких у відповідності до статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України не визнавалась судом обовязковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - Комунальний заклад «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради є юридичною особою (ЄДРПОУ 24911290).

Відповідач - Головне управління Державної служби України з питань праці у Запорізькій області є субєктом владних повноважень, який у своїй діяльності керується, зокрема, Положенням про Державну службу України з питань праці, Кодексом Законів про працю України, Законом України «Про оплату праці».

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в період з 27.02.2017 року по 28.02.2017 року відповідачем проведено позапланову перевірку КЗ «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» ЗОР додержання законодавства про працю та загальнообовязкове державне соціальне страхування (а саме, питання виплати середньої місячної заробітної плати за період проходження служби в зоні АТО), за результатами якої 28.02.2017 року складено акт №08130010/0227 (а.с.9-16).

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення КЗ «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник Садиба Попова» ЗОР вимог ч.3 ст.119 КЗпП України, а саме: з жовтня 2016 по лютий 2017 року ОСОБА_3, який перебуває на військовій службі за контрактом на особливий період, не виплачується середній заробіток.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 22.03.2017 року відповідачем прийнято постанову №115 про накладення на КЗ «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник Садиба Попова» ЗОР штрафу у розмірі 32000,00 грн. (а.с. 26).

Не погодившись з прийнятою постановою, позивач оскаржив її до суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96, Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у звязку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообовязкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

У відповідності до п.п.6 пункту 4 Положення Управління Держпраці здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Згідно п.7 вказаного Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. Держпраці може покладати виконання завдань на утворені територіальні органи за міжрегіональним принципом.

Управління Держпраці у Запорізькій області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Підстави призначення та проведення позапланової перевірки позивачем не оскаржується.

Предметом спору в даній справі є викладені в акті перевірки порушення позивачем вимог ч.3 ст.119 КЗпП України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 з 24.11.2015 року працює в КЗ «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» ЗОР на посаді сторожа, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 63).

Вказаний запис у трудовій книжці є асаме запис від 24.11.2015 року про прийняття ОСОБА_3 на роботу в КЗ «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» ЗОР на посаду сторожа, наказ №33 від 23.03.2015 року.

Наказом директора КЗ «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» ЗОР №133-осн. від 01.07.2016 року із шатного розпису виведено з 01.07.2016 року посаду «Сторож» (чотири штатні одиниці) та введено посаду «Охоронник» (чотири штатні одиниці) (а.с. 25).

06.07.2016 року особи, зокрема, і ОСОБА_3 ознайомлений з вказаним наказом №137-осн. про зміни в штатному розписі (а.с. 25).

13.07.2016 року ОСОБА_3 укладено контракт з Міністерством оборони України в особі командира військової частини пп В0105 про проходження військової служби у Збройних силах України, відповідно до якого ОСОБА_3 добровільно взяв на себе зобовязання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку контракту, а в разі настання особливого періоду - понад установлений контрактом строк. Контракт було укладено строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію (а.с.58-59).

Наказом командира військової частини пп В0105 від 13.07.2016 року №185 ОСОБА_3 зарахований з 13.07.2016 року до списків особового складу частини, на всі види забезпечення і вважається таким, що з 13 липня 2016 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обовязків за посадою водія 5 гарматної артилерійської батареї 2 гарматного артилерійського дивізіону (а.с. 60).

Наказом КЗ «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» ЗОР № 157-осн від 19.07.2016 року у відповідності до ст.119 КЗпП України, ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ОСОБА_3 увільнено від роботи з 13 липня 2016 року у звязку із прийняттям його на військову службу за контрактом зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на строк до закінчення особливого періоду або до дня практичної демобілізації (а.с. 61).

З акту перевірки вбачається, що відповідно до пояснень гол.бухгалтера ОСОБА_4 середній заробіток ОСОБА_3 виплачувався з липня 2016 року по 06 вересня 2016 року, з 07.09.2016 року середній заробіток не нараховувався та не виплачувався в звязку з відсутністю додаткового фінансування комунального закладу Департаментом культури, туризму, національностей та релігій Запорізької ОДА.

Відповідно до розрахункової відомості на перерахунок коштів ОСОБА_3 28.09.2016 року були перераховані кошти в сумі 288,68 грн..

Посилання представника позивача на ту обставину, що середній заробіток нараховувся підприємством ОСОБА_3 у липні-вересні 2016 року помилково, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки позивачем наказ №157-осн від 19.07.2016 року не скасовувався, доказів по відображенню в бухгалтерській та податковій документації «помилково» проведених виплат та по усуненню такої «помилки» позивачем суду апеляційної інстанції не надано.

Таким чином, під час перевірки відповідачем встановлено, що з жовтня 2016 року по лютий 2017 року ОСОБА_3, який перебуває на військовій службі за контрактом на особливий період середній заробіток не виплачувався.

Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України (в редакції з 12.06.2016 року), за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» .

З 07.01.2017 року частину 3 статті 119 КЗпП України викладено в іншій редакції, відповідно до якої: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Тобто, норма частини 3 ст.119 КЗпП України, як в редакції від 12.06.2016 року так і в редакції від 07.01.2017 року визначає гарантії та пільги у вигляді збереження місця роботи, посади і середнього заробітку, в тому числі і для працівників, прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації. При цьому законодавцем у конструкції вказаної норми вжито сполучник «або», тобто відповідна гарантія передбачена як для осіб, призваних на військову службу так і для осіб, прийнятих на військову службу за контрактом.

Відповідно до абз.11 статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до абз.5 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В свою чергу, абз.4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно із ч.8 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Отже, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що з моменту оголошення мобілізації настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджений Законом України від 17.03.2014 року №1126-VІІ, постановлено: оголосити та провести часткову мобілізацію; Голові Служби безпеки України, начальнику Управління державної охорони України, Голові Служби зовнішньої розвідки України, вищому командуванню Національної гвардії України, керівникам центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту, перевести підпорядковані військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на організацію та штати воєнного часу.

Указами Президента України від 06.05.2014 року №454/2014, від 21.07.2014 року №607/2014, від 14.01.2015 року №15/2015, які були затверджені Законами України від 06.05.2014 року №1240-VІІ, від 22.07.2014 року №1595-VІІ, від 15.01.2015 року №113-VІІІ відповідно, також оголошувались та проводились часткові мобілізації.

Крім того, згідно з пунктом 5 Указу Президента України від 14.01.2015 року №15/2015 зобовязано Кабінет Міністрів України, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь повна готовність.

Таким чином, з моменту прийняття Президентом України Указу від 17.03.2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні настав особливий період, зокрема, Збройні Сили України переведені на функціонування в умовах особливого періоду, а в подальшому Указом Президента України від 15.01.2015 року №113-VІІІ переведено національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що особливий період закінчується з моменту закінчення строку проведення мобілізації, який встановлюється у кожному окремому Указі Президента України, з огляду на таке.

Як встановлено вище, особливий період настає з моменту оголошення мобілізації та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Під мобілізацією слід розуміти комплекс заходів, здійснюваних серед іншого з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

Відповідно до абз.3 ч.4 статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зміст мобілізації становить: переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.

Отже, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.

Водночас згідно абз.6 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що закінчення періоду мобілізації не припиняє існування особливого періоду. Закінчення дії особливого періоду в країні повязане виключно з прийняттям Президентом України Указу про демобілізацію.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 30.06.2015 року по справі №21-112а15 та постанові Вищого адміністративного суду України від 16.02.2015 року по справі № 800/582/14.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що постановою Василівського районного суду Запорізької області від 19.04.2017 року по справі про адміністративне правопорушення №311/779/17, визнано винним директора КЗ «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» ЗОР ОСОБА_5 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.7 ст.41 КУпАП, а саме: порушення встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обовязків, передбачених законами України «Про військовий обовязок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу, «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Зазначене порушення полягало у невиплаті ОСОБА_3 середнього заробітку з жовтня 2016 по лютий 2017 року. Постанова набрала законної сили 03.05.2017 року (а.с.72-73).

Відповідно до ч.4 ст. 72 КАС України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обовязковими для адміністративного сулу, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Зазначеною вище постановою Василівського районного суду Запорізької області від 19.04.2017 року встановлено факт вчинення ОСОБА_5 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.7 ст.41 КУпАП.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем доведено правомірність прийняття постанови №115 від 22.02.2017 року про накладення штрафу на КЗ «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Комунального закладу «Василівський історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попова» Запорізької обласної ради на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 травня 2017 року у справі №808/937/17 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12 травня 2017 року у справі №808/937/17 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

В повному обсязі ухвалу складено 21 серпня 2017 року.

Головуючий суддя:І.В. Юрко

Суддя:Н.А. Олефіренко

Суддя:В.А. Шальєва