Рішення № 68449371, 21.08.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2017р. Справа № 914/1327/17

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатгаз Збут» (м. Ужгород)

до відповідача: Державного вищого навчального закладу «Національний лісотехнічний університет України» (м. Львів)

про: стягнення боргу в розмірі 386 683,44 грн.

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Вашкевич Н.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 дов. № Др-50-1216 від 27.12.2016 року.

від відповідача: не зявився.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатгаз Збут» (м. Ужгород) до Державного вищого навчального закладу «Національний лісотехнічний університет України» (м. Львів) про стягнення боргу в розмірі 386 683,44 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.07.2017 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 08.08.2017 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.08.2017 року розгляд справи відкладено на 15.08.2017 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.08.2017 року розгляд справи відкладено на 21.08.2017 року, в звязку з відсутністю представника відповідача.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 03.07.2017 року, про відкладення розгляду справи від 08.08.2017 року, від 15.08.2017 року виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

08.08.2017 року за вх. № 27106/17 представник позивача подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

08.08.2017 року за вх. № 3377/17 представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог.

15.08.2017 року за вх. № 3474/17 представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 191921,51 грн., 3% річних в розмірі 2888,59 грн., пеню в розмірі 25459,20 грн., інфляційні втрати в розмірі 13782,14 грн., у звязку із оплатою відповідачем 10.08.2017 року частини основного боргу в розмірі 112004,00 грн.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 03.07.2017 року, про відкладення розгляду справи від 08.08.2017 року, від 15.08.2017 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, а явка відповідача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обовязковою.

Згідно п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 р. № 18 (із змінами та доповненнями) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Доказом надсилання відповідачу ухвали суду від 15.08.2017 р. про відкладення розгляду справи на 21.08.2017 р. є наявна в матеріалах справи копія Списку № 726 згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів за 16.08.2017 р.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 22.08.2017 р. за № НОМЕР_1 Державний вищий навчальний заклад «Національний лісотехнічний університет України» знаходиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження: 79057, Львівська обл., м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 103.

Відтак, суд виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи. До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Інші адреси відповідача, крім вказаної у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ні позивачу, ні суду невідомо.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, у відсутності представника відповідача.

Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну і резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 21.08.2017 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Як зазначено у позовній заяві, 27 лютого 2017 року між ТОВ «Закарпатгаз Збут» (надалі позивач, Постачальник) та Закарпатським лісотехнічним коледжем Державного вищого навчального закладу «Національний лісотехнічний університет України» (надалі відповідач, Споживач,) укладено Договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41ЕВ2К2294-17 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, позивач взяв на себе обов'язок передати у власність відповідачу у 2017 році природний газ, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором.

У відповідності до п. 11.1 Договору, Договір діє в частині постачання газу з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення.

На виконання умов Договору, протягом січня-лютого 2017 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ: у січні 2017 року - 20,5 тис. куб. м. на суму 180 921,44 грн., у лютому 2017 року 16,095 тис. куб. м. на суму 163 632,07 грн.

Зазначені обсяги та вартість поставленого позивачем та спожитого відповідачем природного газу підтверджуються підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу, відповідно, від 28.02.2017 р. № 33К00001401 та від 28.02.2017 р. № 33К00007452.

У п. 4.2 Договору передбачено, що оплата газу здійснюється Споживачем шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки в наступному порядку: внести оплату 50% від вартості запланованих місячних обсягів до 15 числа місяця та здійснити наступну оплату в розмірі 50% за спожитий природний газ в поточному місяці до 30 (31) числа місяця поставки газу (п. 4.2.1. Договору).

У відповідності до п. 4.2.3 Договору, остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу здійснюється до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Всупереч взятих на себе зобов'язань за Договором, відповідачем не проведено оплату вартості спожитого у січні-лютому 2017 року природного газу.

Позивач зазначає, що заборгованість відповідача перед ТОВ «Закарпатгаз Збут» станом на 19.06.2017 р. за спожитий природний газ складає 344553,51 грн. (триста сорок чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят три) гривні 51 копійки.

Позивач звертає увагу на те, що 31.03.2017 р. він звернувся до відповідача із вимогою № ZKzг5.0-СЛ-2398-0317 про сплату заборгованості у 7-денний термін з моменту отримання такої вимоги. Однак, вказана вимога відповідачем проігнорована.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до 6.2.1. Договору, у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, Споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Позивач зазначає, що згідно доданого розрахунку, сума фінансових санкцій за невиконання зобов'язання відповідачем в період з 10.03.2017 р. по 09.06.2017 р., складає - 42 129,93 грн., а саме:

Сума 3% річних від суми основного боргу в розмірі - 2888,59 грн.;

Сума інфляційних нарахувань в розмірі - 13782,14 грн.;

Сума пені в розмірі - 25459,20 грн.

Таким чином, за твердженням позивача, станом на 09.06.2017 р. загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача (основний борг + інфляційні витрати + 3 % річних + сума пені) становить 386 683,44 грн.

Згідно з даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Закарпатський лісотехнічний коледж Державного вищого навчального закладу «Національний лісотехнічний університет України» є відокремленим структурним підрозділом Державного вищого навчального закладу «Національний лісотехнічний університет України» без права юридичної особи.

Таким чином, позаяк Закарпатський лісотехнічний коледж Державного вищого навчального закладу «Національний лісотехнічний університет України» є відокремленим підрозділом без права юридичної особи, тобто не може виступати самостійною стороною в господарському процесі, тому даний позов пред'явлено до Державного вищого навчального закладу «Національний лісотехнічний університет України».

15.08.2017 року за вх. № 3474/17 представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 191921,51 грн., 3% річних в розмірі 2888,59 грн., пеню в розмірі 25459,20 грн., інфляційні втрати в розмірі 13782,14 грн., у звязку із оплатою відповідачем 10.08.2017 року частини основного боргу в розмірі 112004,00 грн.

На час розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не подав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. В силу статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції, зокрема, у вигляді пені, за порушення грошових зобовязань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Згідно ч. 2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Згідно ч.ч. 1, 6 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як встановлено в ході судового розгляду справи, 27 лютого 2017 року між ТОВ «Закарпатгаз Збут» (надалі позивач, Постачальник) та Закарпатським лісотехнічним коледжем Державного вищого навчального закладу «Національний лісотехнічний університет України» (надалі відповідач, Споживач) укладено Договір на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів № 41ЕВ2К2294-17 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, позивач взяв на себе обов'язок передати у власність відповідачу у 2017 році природний газ, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором.

У відповідності до п. 11.1 Договору, Договір діє в частині постачання газу з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення.

На виконання умов Договору, протягом січня-лютого 2017 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ: у січні 2017 року - 20,5 тис. куб. м. на суму 180 921,44 грн., у лютому 2017 року 16,095 тис. куб. м. на суму 163 632,07 грн.

Зазначені обсяги та вартість поставленого позивачем та спожитого відповідачем природного газу підтверджуються підписаними сторонами актами приймання-передачі природного газу, відповідно, від 28.02.2017 р. № 33К00001401 та від 28.02.2017 р. № 33К00007452.

У п. 4.2 Договору передбачено, що оплата газу здійснюється Споживачем шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки в наступному порядку: внести оплату 50% від вартості запланованих місячних обсягів до 15 числа місяця та здійснити наступну оплату в розмірі 50% за спожитий природний газ в поточному місяці до 30 (31) числа місяця поставки газу (п. 4.2.1. Договору).

У відповідності до п.4.2.3 Договору, остаточний розрахунок по оплаті місячної вартості газу здійснюється до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Всупереч взятих на себе зобов'язань за Договором, відповідачем не проведено оплату вартості спожитого у січні-лютому 2017 року природного газу.

Позивач зазначає, що заборгованість відповідача перед ТОВ «Закарпатгаз Збут» станом на 19.06.2017 р. за спожитий природний газ складає 344553,51 грн. (триста сорок чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят три) гривні 51 копійки.

31.03.2017 р. позивач звернувся до відповідача із вимогою № ZKzг5.0-СЛ-2398-0317 про сплату заборгованості у 7-денний термін з моменту отримання такої вимоги. Однак, вказана вимога відповідачем проігнорована.

Відповідно до 6.2.1. Договору, у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених розділом IV Договору, Споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно доданого розрахунку, сума фінансових санкцій за невиконання зобов'язання відповідачем в період з 10.03.2017 р. по 09.06.2017 р., складає - 42 129,93 грн., а саме:

Сума 3% річних від суми основного боргу в розмірі - 2888,59 грн.;

Сума інфляційних нарахувань в розмірі - 13782,14 грн.;

Сума пені в розмірі - 25459,20 грн.

Однак, 15.08.2017 року за вх. № 3474/17 представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 191921,51 грн., 3% річних в розмірі 2888,59 грн., пеню в розмірі 25459,20 грн., інфляційні втрати в розмірі 13782,14 грн., у звязку із оплатою відповідачем 10.08.2017 року частини основного боргу в розмірі 112004,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо:

1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;

1-1) відсутній предмет спору;

2) є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом;

5) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;

6) підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано;

7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Враховуючи обставини, що викладені у заяві позивача від 15.08.2017 року за вх. № 3474/17, суд припиняє провадження у справі в частині стягнення 112004,00 грн. основного боргу на підставі п.п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Враховуючи те, що оплату заборгованості було вчинено відповідачем 10.08.2017 року, тобто після звернення позивача до суду з позовом, під час його розгляду по суті, господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Таким чином, з відповідача на користь позивач підлягає до стягнення сума основного боргу в розмірі 191921,51 грн., 3% річних в розмірі 2888,59 грн., інфляційні втрати в розмірі 13782,14 грн., пеня в розмірі 25459,20 грн.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не заперечив та не спростував, суд прийшов до висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатгаз Збут» до Державного вищого навчального закладу «Національний лісотехнічний університет України» про стягнення основного боргу в розмірі 191921,51 грн., 3% річних в розмірі 2888,59 грн., інфляційних втрат в розмірі 13782,14 грн., пені в розмірі 25459,20 грн. є обґрунтованим та підлягає до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 1378,00 грн., та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 2688 від 20.06.2017 року на суму 5800,25 грн. про сплату судового збору.

Господарські витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Уточнені (зменшені) позовні вимоги задоволити.

2. Стягнути з Державного вищого навчального закладу «Національний лісотехнічний університет України» (79057, Львівська обл., м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 103 код ЄДРПОУ 02070996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатгаз Збут» (88015, м. Ужгород, вул. Погорєлова, 2 код ЄДРПОУ 39582749) основний борг в розмірі 191921 (сто девяносто одну тисячу девятсот двадцять одну) грн. 51 коп., 3% річних в розмірі 2888 (дві тисячі вісімсот вісімдесят вісім) грн. 59 коп., інфляційні втрати в розмірі 13782 (тринадцять тисяч сімсот вісімдесят дві) грн. 14 коп., пеню в розмірі 25459 (двадцять пять тисяч чотириста пятдесят девять) грн. 20 коп. та 5800 (пять тисяч вісімсот) грн. 25 коп. судового збору.

3. В решті частині провадження припинити.

4. Наказ видати, в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Суддя Пазичев В.М.

Повний текст рішення виготовлено 23.08.2017 року.