Постанова № 68448383, 23.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2017 року Справа № 923/1312/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Гольцової Л.А.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

позивача - Мохонька М.А.,

відповідача - Мамєдової Т.В., Васильєвої М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Амалтея"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2017

у справі № 923/1312/14 господарського суду Херсонської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амалтея"

про стягнення 8 644 349,19 доларів США

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 21.10.2014 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5 407 000,00 дол. США заборгованості по кредиту, 837 468,56 дол. США відсотків за користування кредитом, 30 000,00 дол. США штрафних санкцій та 55 365,41 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 рішення господарського суду від 21.10.2014 змінено, надано ТОВ "Амалтея" відстрочку виконання рішення господарського суду Херсонської області від 21.10.2014 строком на 1 рік до 29.01.2016. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.04.2015 скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 та рішення господарського суду Херсонської області від 21.10.2014 в частині стягнення з відповідача 20 771,36 доларів США пені та передано справу в цій частині на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 15.10.2015, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2015, позов про стягнення пені згідно з договором кредитної лінії № ВКЛ-2006474/1 від 13.07.2011 задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 222 519,16 грн. пені та 51,15 грн. витрат зі сплати судового збору.

25.01.2016 до господарського суду Херсонської області від ТОВ "Амалтея" подана заява про перегляд рішення господарського суду Херсонської області від 21.10.2014 за нововиявленими обставинами.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 19.02.2016 заяву ТОВ "Амалтея" про перегляд рішення господарського суду Херсонської області від 21.10.2014 за нововиявленими обставинами задоволено частково: скасовано рішення господарського суду Херсонської області від 21.10.2014; відмовлено в задоволенні позову; визнано недійсним договір кредитної лінії № ВКЛ-2006474/1 від 13.07.2011; стягнуто з ТОВ "Амалтея" на користь ПАТ "Дельта Банк" 43 101 359,80 грн. заборгованості за кредитом; стягнуто з ПАТ "Дельта Банк" на користь ТОВ "Амалтея" 80 388,00 грн. витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору за заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.06.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2016, рішення господарського суду Херсонської області від 19.02.2016 скасовано: у задоволенні заяви ТОВ "Амалтея" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Херсонської області від 21.10.2014 відмовлено. Рішення господарського суду Херсонської області від 21.10.2014 у справі № 923/1312/14 залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

На виконання судових рішень господарським судом Херсонської області було видано відповідні накази.

20.07.2016 відповідач (боржник) звернувся до господарського суду Херсонської області з заявою, у якій просив на підставі ст. 121 ГПК України відстрочити виконання рішення на 5 років щодо стягнення 5 407 000,00 доларів США боргу по кредиту, 837 468,56 доларів США боргу по процентах та 30 000,00 доларів США в якості штрафних санкцій, посилаючись на неможливість своєчасного виконання рішення суду щодо сплати стягнутої суми заборгованості через наявність інфляційних процесів в економіці та скрутне фінансове становище боржника. Крім того, боржник вказав, що господарська діяльність боржника в 2016 році додатково була ускладнена початком процедури ліквідації ПАТ "КБ "Преміум", у зв'язку з чим з 11.02.2016 заблоковано доступ до грошових коштів, які обліковуються на відкритих у цьому банку поточних рахунках ТОВ "Амалтея". Водночас боржник наголошував на тому, що підприємство надає робочі місця понад 300 особам та в подальшому має намір здійснити погашення існуючої заборгованості, у зв'язку з чим просив відстрочити виконання вказаного рішення до 08.12.2021.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 08.12.2016 (суддя Задорожна Н.О.) заява ТОВ "Амалтея" задоволена частково. Рішення від 21.10.2014 відстрочено до 08.12.2018.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2017 (колегія суддів у складі: суддя Морщагіна Н.С. - головуючий, судді Гладишева Т.Я., Діброва Г.І.) ухвалу господарського суду Херсонської області від 08.12.2016 скасовано. У задоволенні заяви ТОВ "Амалтея" про надання відстрочки виконання рішення господарського суду Херсонської області від 21.10.2014 відмовлено. Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції з посиланням на практику Європейського суду з прав людини зазначив про те, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, а тому сама можливість надання відстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер. Господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наведені боржником обставини, якими він обґрунтовує наявність підстав для відстрочки виконання рішення суду, не є виключними, з огляду на що надання такого відстрочення не узгоджується з встановленими п. 6 ст. 3 ЦК України принципами справедливості, добросовісності та розумності.

У касаційній скарзі ТОВ "Амалтея" просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2016, а ухвалу господарського суду Херсонської області від 08.12.2016 залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги касатор стверджує, що судом апеляційної інстанції порушено вимоги ст. 121 ГПК України. Так, на думку касатора, відстрочка виконання рішення на два роки надасть ТОВ "Амалтея" фактичну можливість виправити фінансову ситуацію на підприємстві, здійснити заходи по стабілізації господарського та фінансового становища, накопичити гривневу масу, покращити економічні показники господарської діяльності та, як наслідок, виконати всі кредитні зобов'язання перед ПАТ "Дельта Банк". Також, касатор зазначив про те, що відстрочка виконання рішення суду дасть можливість уникнути банкрутства підприємства, призведе до збереження виробництва та робочих місць, що дозволить ТОВ "Амалтея" дотриматись встановленого п. 6 ст. 3 ЦК України принципу справедливості та розумності договірних правовідносин, а саме виконати зобов'язання перед банком та погасити борг за всіма кредитними договорами.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Так, на думку стягувача, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Крім того, банк звертає увагу на те, що відносно стягувача розпочато процедуру ліквідації, тому апеляційний суд обґрунтовано відмовив боржнику у відстрочці виконання рішення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого:

У рішенні Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04), яке набуло статусу остаточного, зазначено, що право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції (п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Войтенко проти України" від 29 червня 2004 року № 18966/02).

Згідно з ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

У пункті 7.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 № 9 роз'яснено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 121 ГПК України ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому положення чинного господарського процесуального законодавства України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому, суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 ГПК України.

При оцінці виняткових обставин суд має враховувати дотримання балансу інтересів як боржника так і кредитора при одночасному врахуванні вимог закону про обов'язковість виконання судового рішення (ст. 115 ГПК України).

Вищий господарський суд України вважає за необхідне зауважити на тому, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення.

При цьому, враховуючи, що відстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, господарський суд перш за все повинен враховувати ті негативні наслідки, які можуть настати для стягувача, у зв'язку із затримкою виконання такого рішення та не допускати їх настання.

Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, доводи боржника щодо відстрочення виконання рішення ґрунтуються на ствердженні про скрутне матеріальне становище боржника, складну економічну ситуацію. Водночас боржник стверджує про майбутні прибутки.

Апеляційний господарський суд, цілком правомірно виходив з того, що скрутне фінансове становище, яким боржник обґрунтовує винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочки виконання судового рішення.

Господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не надав доказів, в розумінні ст. 34 ГПК України, зокрема, не навів і не підтвердив наявність виключних обставин, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим; що за відповідний проміжок часу на який буде відстрочено виконання судового рішення, результати господарської діяльності боржника будуть позитивними, що в майбутньому надасть можливість акумулювати необхідну грошову суму на виконання рішення.

Вищий господарський суд України вважає за необхідне також звернути увагу на те, що кредитор неодноразово посилався на те, що рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 181 від 02.10.2015 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" вирішено розпочати процедуру ліквідації банку з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.

Діяльність банку під час здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом та який має пріоритет перед іншими нормами законодавства України під час ліквідації банків та в питаннях регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.

Згідно з ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.

Частиною 5 ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що ліквідація банку повинна бути завершена не пізніше одного року з дня прийняття рішення про ліквідацію банку. Фонд має право прийняти рішення про продовження ліквідації банку на строк до одного року, а системно важливих банків на строк до двох років з можливістю повторного продовження на строк до одного року.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 46 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" дня призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку, банківська діяльність банку, що ліквідується, завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Відповідно до статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до повноважень уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію відноситься зокрема вжиття заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб. Основною метою Уповноваженої особи Фонду при здійсненні ліквідації є захист прав і законних інтересів вкладників банку, забезпечення ефективної процедури ліквідації.

Вищий господарський суд України, зважаючи на наведені вище вимоги Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", вважає, що наведеним Законом передбачено особливий порядок задоволення вимог кредиторів згідно встановленої черговості та неприпустимість задоволення кредиторських вимог поза межами ліквідаційної процедури. При цьому, відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 181 від 02.10.2015 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" процедура ліквідації банку повинна бути завершена до 04.10.2017, тоді як строк, на який заявник просить відстрочити виконання рішення суду перевищує цей термін.

З огляду на наведене, Вищий господарський суд України вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстави для зміни чи скасування постанови апеляційного господарського суду відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального т кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Амалтея" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2017 у справі № 923/1312/14 залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: Л. Гольцова Н. Губенко