Рішення № 68442506, 23.08.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/518/17

провадження 2/201/964/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2017 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Пухловою О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної металургійної академії України про визнання права власності на гараж та усуненні перешкод у здійсненні власником права користування своїм майном, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 11 січня 2017 року звернулася до суду з позовом до відповідача Національної металургійної академії України про визнання права власності на гараж та усуненні перешкод у здійсненні власником права користування своїм майном. Позивач у своєму позові та з представником посилалися на те, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23 квітня 2014 року, індексний номер: 20832069 позивачці на праві приватної власності належить гараж площею 22 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1; право власності позивачки на дане нерухоме майно зареєстроване у встановленому порядку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 квітня 2014 року, індексний номер: 11832455. Зазначена адреса присвоєна гаражу на підставі розпорядження Дніпропетровського міського голови від 29 листопада 2012 року за № 770-р і зверненням позивачки. Станом на 18 лютого 2014 року даний об'єкт нерухомого майна виготовлений технічний паспорт, в якому гараж позначений за літерою «А»; цей об'экт нерухомого майна знаходиться на території Національної металургійної академії України. Проте, на початку 2015 року позивачка як завжди підійшла до свого гаражу і виявила, що в ньому знаходився чийсь автомобіль. У зв'язку з цим вона звернулась до відповідача за роз'ясненнями на запитання: хто і на якій підставі розпоряджається її власністю? При цьому позивачка надала наявні у неї документи, які підтверджують, що даний гараж є її власністю. На словах їй відповіли, що це майно знаходиться на балансі академії і надали копії двох документів: інвентаризаційної картки обліку основних засобів в бюджетних установах (без номеру, яка ніким не затверджена), згідно із якою «гараж сборний ж/б» має інвентаризаційний номер 10310123, первинна вартість якого становить 3570.00 грн., має знос 476.00 станом на 2013 рік, а сама картка виготовлена у квітні 2014 року; довідки про те, що гараж за адресою: АДРЕСА_2 знаходиться на балансі/в оперативному управлінні НМетАУ. Слід звернути увагу, що інформація з карти не ідентифікує повністю спірній гараж, а адреса його розташування, яка зазначена у довідці - АДРЕСА_2, не відповідає присвоєній - АДРЕСА_1. Перешкоди для користування позивачкою власним гаражем відповідачем усунені не були. Отже, відповідачем не визнано право власності позивачки на гараж, перешкоди для користування ним не усунені до даного часу, позивачка не має доступу до свого майна, у зв'язку з чим вона вимушена звернутися до суду для вирішення спору і захисту свого права за наступними правовими підставами. Позивач звернувся в до органів місцевої влади, але і тим нічого невідомо про цей гараж і фактично позивачу рекомендовано було питання про своє право власності на гараж і усунення перешкод в його користуванні вирішити в судовому порядку. Просили визнати за позивачем право власності на вказаний гараж та усунути будь-які перешкоди в його користуванні нею, задовільнивши позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача Національної металургійної академії України в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив; вказаним, на думку суду, позовні вимоги фактично визнав повністю, не заперечував проти них і задоволення позову, розгляду справи без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника вказаного відповідача відповідно до ст. 169 ЦПК України.

З'ясувавши думку сторін, оцінивши надані та добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23 квітня 2014 року, індексний номер: 20832069 позивачці на праві приватної власності належить гараж площею 22 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (копія свідоцтва додається). Право власності позивачки на дане нерухоме майно зареєстроване у встановленому порядку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 квітня 2014 року, індексний номер: 11832455 (копія витягу додається). Зазначена адреса присвоєна гаражу на підставі розпорядження Дніпропетровського міського голови від 29 листопада 2012 року за № 770-р і зверненням позивачки (копія розпорядження додається). Станом на 18 лютого 2014 року даний об'єкт нерухомого майна виготовлений технічний паспорт, в якому гараж позначений за літерою «А» (копія технічного паспорту додається). Цей об'экт нерухомого майна знаходиться на території Національної металургійної академії таїни (відповідач). Проте, на початку 2015 року позивачка як завжди підійшла до свого гаражу і виявила, що в ньому знаходився чийсь автомобіль. У зв'язку з цим вона звернулась до відповідача за роз'ясненнями на запитання: хто і на якій підставі розпоряджається її власністю? При цьому позивачка надала наявні у неї документи, які підтверджують, що даний гараж є її власністю. На словах їй відповіли, що це майно знаходиться на балансі академії і надали копії двох документів: інвентаризаційної картки обліку основних засобів в бюджетних установах (без номеру, яка ніким не затверджена), згідно із якою «гараж сборний ж/б» має інвентаризаційний номер 10310123, первинна вартість якого становить 3570.00 грн., має знос 476.00 станом на 2013 рік, а сама картка виготовлена у квітні 2014 року; довідки про те, що гараж за адресою: АДРЕСА_2 знаходиться на балансі/в оперативному управлінні НМетАУ (копії картки і довідки додаються). Звертає на себе увагу те, що інформація з карти не ідентифікує повністю спірній гараж, а адреса його розташування, яка зазначена у довідці - АДРЕСА_2, не відповідає присвоєній - АДРЕСА_1. На прохання ОСОБА_1 перешкоди для користування позивачкою власним гаражем відповідачем усунені не були. Отже, відповідачем не визнано право власності позивачки на гараж, перешкоди для користування ним не усунені до даного часу, позивачка не має доступу до свого майна, у зв'язку з чим вона вимушена звернутися до суду для вирішення спору і захисту свого права відповідно до ст. 16 ЦК України - за захистом своїх цивільних прав та інтересів до суду.

Судом встановлено, що дійсно відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23 квітня 2014 року, індексний номер: 20832069 позивачці на праві приватної власності належить гараж площею 22 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (копія свідоцтва додається). Право власності позивачки на дане нерухоме майно зареєстроване у встановленому порядку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 квітня 2014 року, індексний номер: 11832455, позивач володіє гаражем, в установленому порядку отримав технічний паспорт на вказаний гараж, але питання усунення перешкод в іншому передбаченому законом порядку вирішити не може; ніяким іншим чином вирішити питання немає можливості. Тому, у зв'язку з вказаним позивач вимушений звернутися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до приписів статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема: судовий захист цивільного права та інтересу.

Згідно із ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

У відповідності до ст. З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції Закону на час державної реєстрації права власності позивачки) державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ст. 4 цього Закону обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Згідно із ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідності до ст. 317 ЦК України зміст права власності полягає в тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В ЦК України, а саме у ст. 321 визначено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ст. 325 ЦК України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь- якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

У відповідності до ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Для правильного вирішення спору слід звернути увагу на висновки, що містяться в п. 23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»: Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння.

Позовні вимоги пред'явлені позивачкою у спосіб, встановлений законом. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У відповідності до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі такого порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 5 Цивільного процесуального кодексу України). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Спірне нерухоме майно було побудовано відповідачем, відповідає всім будівельним нормам і правилам, за позивачем визнано право власності на цей гараж і державою в передбаченому законом порядку це право власності зареєстровано.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Цивільна відповідальність майнова відповідальність громадян чи організацій, що виникає в разі неправомірних дій, невиконання договірних зобов'язань, заподіяння особистої чи майнової шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення можливе встановленням фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 3 ст. 397 ЦК України, фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позовна заява підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно відповідача (крім передбачених законом), не законні дії відносно нього та предмета спору, а останній не довів зворотнього, можливе твердження вказаної особи про наявність будь-яких інших зобов'язань стосовно вимог заяви є припущенням.

При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити та визнати за ОСОБА_1 право власності на гараж (літера А) загальною площею 22 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, усунути для ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні нею права користування гаражем (літера А) загальною площею 22 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також стягнути з Національної металургійної академії України на користь ОСОБА_1 сплачений нею при подачі позову судовий збір в сумі 1102 грн. 40 коп..

Таким чином позовні вимоги знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання, вони є обгрунтованими та підлягаючими задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3, 15, 16, 319, 321, 328, 331, 392, 397 ЦК України, ст. З, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 3, 10, 11, 57-61, 209, 212-215, 218, 256 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на гараж (літера А) загальною площею 22 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Усунути для ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні нею права користування гаражем (літера А) загальною площею 22 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з Національної металургійної академії України на користь ОСОБА_1 сплачений нею при подачі позову судовий збір в сумі 1102 грн. 40 коп..

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -