Ухвала суду № 68440555, 22.08.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №317/1589/15 Головуючий у 1 інстанції: Мінгазов Р.В.

Провадження №22-ц/778/1460/17 Суддя-доповідач: Кримська О.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Кримської О.М.,

суддів: Дашковської А.В.,

Подліянової Г.С.,

секретаря Фесенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 13 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення в частині, визнання недійсним запису в трудовій книжці, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди .

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення в частині, визнання недійсним запису в трудовій книжці, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, який уточнила в процесі розгляду справи.

В позові зазначено, що вона з 25.02.2013р. на підставі наказу № 53/1-к була працевлаштована на ТОВ «Український папір» на посаді старшого товарознавця Запорізького регіонального складу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Також з нею 25.02.2013 року Відповідачем був укладений договір про її повну матеріальну індивідуальну відповідальність. Основним її засобом роботи з товаром була комп'ютерна програма «Підприємство 1С»

Приблизно на початку вересня 2014р. програма «Підприємство 1С» дала технічний збій, про що позивачкою було терміново повідомлено відповідача. Після цього, відповідач для усунення технічного збою програми направив до Запорізького регіонального складу своїх працівників. При цьому діяльність до Запорізького регіонального складу не була припинена, клієнтам відповідача постійно йшло відвантаження товару.

11.09.2014р. за участю представників відповідача та працівників Запорізького регіонального складу відбулася інвентаризація залишків товару, в ході якої була виявлена недостача товару на суму близько 100 000 грн. Вказана недостача товару була виявлена виключно у зв'язку зі технічним збоєм програми «Підприємство 1С» та у зв'язку з продовженням відвантаження товару клієнтам відповідача під час налагодження програми. При цьому з наведеною причиною виявленої недостачі погоджувались й члени комісії відповідача та обіцяли вирішити питання недостачі товару після налагодження програми «Підприємство 1С»

Наприкінці вересня по прибутті до Відповідача всім працівникам Запорізького регіонального складу, була виставлена вимога щодо відшкодування недостачі вже у сумі приблизно 250 000 грн. На всі її заперечення та заперечення інших працівників щодо відсутності у них будь-якої правової підстави для відшкодування зазначеної суми недостачі залишились поза увагою. Після цього вона прийняла рішення про звільнення з підприємства відповідача за власним бажанням.

Про свій намір звільнитися з підприємства, вона повідомила Відповідача письмово, надіславши 30.09.2014р. цінним листом з описом вкладення на юридичну адресу Відповідача письмову заяву про звільнення з підприємства з 01.10.2014р. у зв'язку з необхідністю догляду за дитиною до досягнення 14 років. Однак, всупереч вимогам законодавства, буд-якої відповіді на свою заяву про звільнення вона не отримала. Не було нею отримано і трудової книжки та з нею не був проведений необхідний розрахунок при звільненні.

Згодом через декілька місяців вказаний цінний лист був отриманий позивачкою на поштовому відділенні із відміткою про його повернення за закінченням встановленого строку зберігання, тобто відповідачем зазначений лист у поштовому відділенні не був отриманий.

Крім того зазначає, що з часу виклику до Києва керівництво Відповідача до роботи її не допускало, вказівок щодо її подальших дій стосовно роботи не надавалось, нові завдання не доручались, на підприємство вона для роботи не викликалась, заробітна плата їй не виплачувалась, при цьому про звільнення її також не повідомляли, розрахунку не проводили та трудову книжку не повертали.

Матеріали щодо недостачі відповідачем було направлено до Орджонікідзевського районного відділу ЗГУ УМВС України в Запорізькій області. Протягом жовтня-листопада позивачка та інші співробітники Запорізького регіонального складу були неодноразово допитані співробітниками Орджонікідзевського районного відділу ЗГУ УМВС України в Запорізькій області щодо обставин звернення Відповідача.

29.01.2015р. слідчим Орджонікідзевського РВ ГУМВС в Запорізькій області позивачку було повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, що передбачено ч. 2 ст. 191 та ст. 209 КК України. Суть пред'явлених їй звинувачень полягала в тому, що вона нібито незаконно привласнювала собі кошти відповідача, які нараховувались водію підприємства відповідача. В ході досудового розслідування постанова про підозру у скоєнні правопорушення, що передбачене ст. 209 КК України була скасована.

25.03.2015р. в ході ознайомлення позивачкою та її захисником з матеріалами кримінального провадження, при відкритті слідчим матеріалів для ознайомлення, було виявлено наказ Відповідача № 206-к від 03.11.2014р. про її звільнення з підприємства ТОВ «Український папір» з 04.11.2014р. за п. 2 ст. 41 КЗпП України, а саме у зв'язку зі втратою довіри до неї з боку власника підприємства. Також, згідно цього ж наказу, за аналогічною правовою підставою були звільнені також і всі інші працівники Запорізького регіонального складу підприємства Відповідача.

Вважає наказ відповідача від 03 листопада 2014р. № 206-к «Про звільнення» незаконним, оскільки про звільнення відповідач не повідомляв її, із вищезазначеним наказом про звільнення не ознайомлював, розрахунку з нею не проводив та трудової книжки не повертав. Також вважає, що її звільнення було проведено відповідачем безпідставно та, окрім цього, ним було порушено саму процедуру звільнення, передбачену чинним законодавством про працю. Нею надано розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом за період з 04.11.2014 р. по 05.02.2016 р., який складає 14 322,80 грн.

Також позивачка вказує, що про існування наказу відповідача від 03 листопада 2014р. № 206-к «Про звільнення» їй нічого відомо не було, Відповідач з цим наказом її не ознайомлював, копію наказу їй не вручав, а трудову книжку повернув лише, 05.02.2016 року, тобто під час розгляду справи в суді, тому встановлений процесуальний строк її звернення до суду був формально пропущений з незалежних від неї причин та не з її вини, який вона просить поновити.

Також зазначає, що їй спричинені моральні страждання, викликані неповідомленням її із наказом про звільнення, не проведено з нею розрахунку та не видано їй трудової книжки, так як цим для неї були створені умови не можливості працювати на даному підприємстві, на якому вона була працевлаштована, та одночасно не можливості влаштуватися на будь-яку іншу роботу у зв'язку з відсутністю у неї трудової книжки. За час, коли вона вимушено не працювала, вона залишилася без доходів, що не давало їй можливості задовольняти у повному обсязі свої життєві потреби. Моральну шкоду вона оцінює в 50000 грн.

Посилаючись на ці обставини, просила визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» від 03 листопада 2014р. № 206-к «Про звільнення» в частині, що стосується звільнення ОСОБА_3; змінити дату звільнення, а також формулювання причини звільнення та вважати ОСОБА_3 звільненою з посади старшого товарознавця Запорізького регіонального складу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України з дня постановлення рішення суду; стягнути з ТОВ «Український папір» на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 14 322,80 грн. та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 13 січня 2017 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» від 03 листопада 2014р. № 206-к «Про звільнення» в частині, що стосується звільнення ОСОБА_3.

Змінено дату звільнення, а також формулювання причини звільнення та вважати ОСОБА_3 звільненою з посади старшого товарознавця Запорізького регіонального складу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України з дня постановлення рішення суду.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» на користь ОСОБА_3 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 14 322 (чотирнадцять тисяч триста двадцять дві) гривні 80 копійок.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. (п'ять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» судовий збір у розмірі 487,20 грн. в дохід держави.

Рішення в межах розміру заробітної плати за один місяць звернуто до негайного виконання.

Не погоджуючись з рішенням суду ТОВ «Український папір» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх доводів вказує, що при розгляді справи по суті суд першої інстанції не врахував, що посада на якій працював позивач передбачає безпосереднє обслуговування товарних цінностей власника, а оскільки було встановлено, що ОСОБА_3 не проводила на складі щоденно інвентаризації ТМЦ, надавала до центральної бухгалтерії завідомо неправдиві звіти про рух і залишки ТМЦ, які не відповідали дійсним фактичним даним, реалізовувала продукцію зі складу за готівкові кошти без жодної на те правової підстави, не надавала до центральної бухгалтерії актів звірок взаємних розрахунків з покупцями та постачальниками, тому у відповідача були усі підстави для застосування п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Також, апелянт вказує на те, що позивачем не надано доказів направлення на адресу відповідача заяви про звільнення за власним бажанням. Жодних листів та повідомлень про звільнення з роботи за власним бажанням відповідач від позивача не отримував. Одразу після виявлення факту недостачі та бесіди з інвентаризаційною комісією ( кінець вересня 2014 року) позивач перестала відвідувати роботу без надання жодних пояснень з даного приводу. Відповідачем належним чином було повідомлено позивача про її звільнення шляхом надсилання на адресу позивача копії наказу про звільнення з 03.11.2014 року № 206.

Крім того, у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 була відсутня на роботі у день звільнення 03.11.2014 року, то відповідач не мав змоги видати їй трудову книжку. Письмова заява ОСОБА_3 від 06.01.2016 року з вимогою надіслати їй трудову книжку на зазначену у заяві адресу, була фактично отримана відповідачем 05.02.2016 року. Того ж дня 05.02.2016 року, відповідач цінним листом надіслав позивачу на вказану у заяві адресу трудову книжку.

Окрім того, позивачем жодним чином не було доведено будь-якими доказами спричинення їй моральних страждань внаслідок звільнення останньої з роботи.

Також, судом залишені без уваги подані відповідачем докази того, що згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб підприємців та громадських формувань - ОСОБА_3 є фізичною особою підприємцем, про що внесено запис № НОМЕР_2 від 25.08.2009 року та здійснює підприємницьку діяльність за НОМЕР_1 роздрібна торгівля з лотків на ринках (основний). Отже позивач мала можливість отримувати дохід від здійснення підприємницької діяльності для задоволення своїх життєвих потреб.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника ТОВ «Український папір» та представника ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 з 25.02.2013р. на підставі наказу № 53/1-к була працевлаштована на ТОВ «Український папір» на посаді старшого товарознавця Запорізького регіонального складу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. (т. 1а.с.83).

25.02.2013 року відповідачем був укладений договір про її повну матеріальну індивідуальну відповідальність (т. 1 а.с.88).

Відповідно до п.2 п.п.2.1. договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівник (ОСОБА_3.) зобов'язується: дбайливо та бережно ставитися до переданих йому Роботодавцем для зберігання або іншої мети матеріальних цінностей Роботодавця і вживати заходів для відвернення заподіяння їм шкоди, їх знищенню, псуванню, розкраданню, нестачі.

Пунктом 2. п.п. 2.6. договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівник (ОСОБА_3.) зобов'язується нести повну матеріальну відповідальність за збереження прийнятих на відповідальне зберігання матеріальних цінностей.

Обов'язки ОСОБА_3 визначені Посадовою інструкцією старшого товарознавця регіонального підрозділу складу (т. 2 а.с.97-99).

11.09.2014 р. за участю представників Відповідача та працівників Запорізького регіонального складу відбулася інвентаризація залишків товару, в ході якої була виявлена недостача товару на суму 95905,18 грн.

Інвентаризаційною комісією ТОВ «Український папір»-встановлено факт недостачі на складі довірених матеріально-відповідальним особам Запорізького регіонального складу (старший товарознавець ОСОБА_3, бухгалтер ОСОБА_4, комірник ОСОБА_5, менеджер із збуту ОСОБА_6, водій ОСОБА_7) товарно-матеріальних цінностей (інвентаризацією станом на 22.07.2014 р. встановлено недостачу на суму 555,00 грн., яку внесено у касу підприємства вказаними матеріально-відповідальними особами, в тому числі старшим товарознавцем ОСОБА_3, у розмірі по 111,00 грн. кожним; інвентаризацією станом на 12.09.2014 р. встановлено недостачу на суму 95905,18 грн., сума недостачі не погашена; інвентаризацією станом на 03.10.2014 р. встановлено недостачу на суму 211449,62 грн., з врахуванням, в тому числі, недостачі в сумі 95905,18 грн., встановленої станом на 12.09.2014 р., недостача не погашена);

-встановлено факт відмови матеріально-відповідальних осіб, в тому числі старшого товарознавця ОСОБА_3, надати розписку про те, що всі видаткові, прибуткові документи та всі ТМЦ, що надійшли на зберігання до складу, оприбутковані, а ті що вибули списані у витрати, та відмови підпису інвентаризаційних описів ТМЦ;

-встановлено факт не проведення матеріально-відповідальними особами, в тому числі старшим товарознавцем ОСОБА_3, щоденної інвентаризації ТМЦ та відповідно надання до головної бухгалтерії підприємства неперевірених даних про залишки ТМЦ;

-встановлено факт відвантаження ТМЦ за готівкові кошти без відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку та відповідно без оформлення первинних документів на підтвердження факту таких господарських операцій (загальна сума лише виявлених незаконних господарських операцій у розмірі 39841,00 грн. була внесена до каси підприємства старшим товарознавцем ОСОБА_3, про що свідчить прибутковий касовий ордер), що при виникненні недостачі у великому розмірі ставить під сумнів добросовісність вказаних осіб при виконанні трудових обов'язків та проведенні господарських операцій щодо ТМЦ (т. 2 а.с.203);

-встановлено факт порушення матеріально-відповідальними особами, в тому числі старшим товарознавцем ОСОБА_3, порядку зберігання ТМЦ та незабезпечення їх належної схоронності, не раціональне та не ефективне використання площі складського приміщення, не повідомлення керівництву підприємства про обставини, які загрожують збереженню ТМЦ, що при виникненні недостачі у великому розмірі ставить під сумнів добросовісність вказаних осіб при виконанні трудових обов'язків та проведенні господарських операцій щодо ТМЦ.

Матеріали щодо недостачі ТОВ «Український папір» було направлено до Орджонікідзевського районного відділу ЗГУ УМВС України в Запорізькій області. При цьому про жодні підозри щодо виявленої на складі ТОВ «Український папір» недостачі ОСОБА_3 або іншим працівникам складу буд-якими правоохоронними органами не повідомлялось.

29.01.2015р. слідчим Орджонікідзевського РВ ГУМВС в Запорізькій області ОСОБА_3 було повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, що передбачено ч. 2 ст. 191 та ст. 209 КК України. Суть пред'явлених їй звинувачень полягала в тому, що вона нібито незаконно привласнювала собі кошти ТОВ «Український папір», які нараховувались водію підприємства ТОВ «Український папір». В ході досудового розслідування підозра у скоєнні ОСОБА_3 правопорушення, що передбачене ст. 209 КК України була скасована.

Наказом директора ТОВ «Український папір» № 206-к від 03.11.2014 року ОСОБА_3 звільнено з займаної посади на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв'язку з втратою довір'я з боку власника, про яке вона дізналася 25.03.2015року в ході ознайомлення з матеріалами зазначеного кримінального провадження (т.1 а,с.9-12).

Статтею 36 КЗпП України передбачається, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39) та з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Відповідно до п.2 ст.41 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Звільнення у зв'язку з втратою довір'я відноситься до додаткових підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

У відповідності до роз'яснень п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», звільнення з підстав втрати довір'я (п.2 ст.41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). Втрата довір'я може бути обумовлена лише винними діями працівника, які він зробив усвідомлено або з необережності, що дає підставу роботодавцю не довіряти такому працівникові. Як правило, такі дії мають корисливий характер. Це крадіжки цінностей, використання їх у своїх особистих цілях, порушення правил торгівлі, відпуск товарів у борг, порушення правил зберігання матеріальних цінностей, допущення недостачі або надлишків товарів, халатне відношення до роботи тощо.

Ключовим моментом у визначенні, чи відноситься працівник до осіб, які можуть бути звільнені на підставі втрати довір'я до них, є поняття безпосереднього обслуговування грошових, товарних або культурних цінностей.

Як вбачається з рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 23.03.2016 р., та ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 23.05.2016 р., якою вказане рішення суду залишено без змін, у справі за позовом ТОВ «Український папір» до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_8, про відшкодування шкоди завданої працівниками (матеріально-відповідальними особами) підприємству, ТОВ «Український папір» не змогло довести наявності умов, передбачених статтею 130 КЗпП України, зокрема порушення, невиконання трудових обов'язків відповідачами, в тому числі і ОСОБА_3, та доказів наявності шкоди, у зв'язку з чим у задоволенні позову було відмовлено ( т.3 а.с.183-185; 187-189).

При цьому судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції була надана оцінка інвентаризаційним описам наданим ТОВ «Український папір», які відповідно є складовими роботи інвентаризаційних комісій і не можуть вказувати, як кожен окремо, чи то в своїй сукупності на розмір заподіяної шкоди, оскільки не було надано будь-яких доказів, щодо того, що суду надані всі інвентаризаційні описи, щодо кожної з ревізій. Крім того, як вбачається з інвентаризаційних описів при кожній з ревізій мали місце надлишки та пересортиця товару.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.10.2016 року вищеназвані судові рішення залишено без змін та в ухвалі зазначено, що докази про те, що які конкретно порушення трудових обов'язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та пропорційна їй частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності позивач суду не надав ( т.4 а.с.95-97).

Окрім того, зі змісту протоколу засідання інвентаризаційної комісії ТОВ «Український папір» щодо відведення підсумків інвентаризації на Запорізькому регіональному складі від 14.10.2014 року та Акту службового розслідування факту недостачі за результатами інвентаризацій товарно-матеріальних цінностей на Запорізькому регіональному складі ТОВ «Український папір» від 14.10.2014 року, на яких відсутній підпис позивачки про ознайомлення з результатами інвентаризації, не зазначено невиконання ( неналежне виконання ) яких обов'язків ОСОБА_3, визначених Посадовою інструкцією або Договором про повну матеріальну відповідальність призвели до виникнення недостачі ( т.2 а.с. 124-133; 134-138).

До того ж, матеріали справи, на час вирішення даного спору, не містять даних про ознайомлення позивачки із Посадовою інструкцією старшого товарознавця регіонального підрозділу (складу) ( т.2 а.с.97-98).

Відповідно до ч. 1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до п. п. 2.4, 2.5 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соцзахисту населення від 29 липня 1993 року № 58 записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до п. 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Згідно п. 4.1 та п. 4.2 Інструкції при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Згідно ч. І ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У відповідності до ч.1, 2, 3 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причин звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадку, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

При обрахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, необхідно керуватися Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року " Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати".

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. З урахуванням цих норм і зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за рішенням суду відповідає вказаній Постанові КМУ, належних даних про відсутність заборгованості та свого розрахунку сум, належних позивачу з боку відповідача не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, трудова книжка позивачці була видана 08.02.2016 року ТОВ «Український папір» у ході розгляду даної цивільної справи, тому суд першої інстанції правомірно стягнув середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу (т.3 а.с. 127-130).

Твердження апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 не зверталась до відповідача із заявами про звільнення за власним бажанням, спростовуються фактичними обставинами справи.

Так, про свій намір звільнитися з підприємства, вона повідомила Відповідача письмово, надіславши 30.09.2014р. цінним листом з описом вкладення на юридичну адресу Відповідача письмову заяву про звільнення з підприємства з 01.10.2014р. у зв'язку з необхідністю догляду за дитиною до досягнення 14 років. Однак, всупереч вимогам законодавства, буд-якої відповіді на свою заяву про звільнення вона не отримала. Не було нею отримано і трудової книжки та з нею не був проведений необхідний розрахунок при звільненні.

Судовою колегією досліджено оригінал вищеназваного листа, який долучено до матеріалів даної справи ( т.4 а.с. 98-99).

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Як передбачено ст.. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 p., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідачів та інших обставин.

Суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що незаконними діями відповідача позивачці дійсно заподіяна моральна шкода, з урахуванням обсягу заподіяних моральних страждань, тривалості заподіяння моральної шкоди, необхідністю позивача докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права, а також інших негативних наслідків, виходячи із засад розумності та справедливості вірно визначив її розмір у сумі 5000 грн.

Отже, задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відсутні будь-які докази на підтвердження вчинення позивачем дій, які б давали підстави для втрати довір'я до нього з боку відповідача. Позивачка надсилала відповідачу заяву про звільнення з роботи за власним бажанням тобто за ст.38 КЗпП України , але позивача було звільнено на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України. При звільненні відповідач не видав позивачці трудову книжку.

Фактично всі доводи заявника зводяться до переоцінки доказів.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів для спростування висновків суду першої інстанції, передбачених статтями 57,58,59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст.309 ЦПК України, апеляційна скарга не містить.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, тому рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 317 ЦПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український папір» відхилити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 13 січня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: