Ухвала суду № 68426922, 16.08.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2017 року м. Київ К/800/11875/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: Стародуб О.П. (доповідач), Пасічник С.С., Швець В.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.11.2013р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014р. у справі за її позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку про зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом про скасування рішення відповідача від 16.05.2013р. №1163 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20.11.2013р., яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014р., в задоволенні позову відмовлено.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанції не погодилася позивач, подала касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати ухвалені судами рішення та закрити провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця, перебуває на обліку у відповідача як платник єдиного внеску, що перебуває на спрощеній системі оподаткування (а.с. 31).

16.05.2013р. відповідачем прийнято рішення №1163 про застосування до позивача штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (а.с. 64).

Рішення прийнято на підставі акту перевірки від 16.05.2013р. №1009 (а.с. 63), яким встановлено факт неподання позивачем звітності до органів Пенсійного фонду за 2012 рік.

Звертаючись до суду з позовною заявою позивач зазначала, що відповідач не є суб'єктом, який уповноважений до накладення стягнень, оскільки не є органом державної влади.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач пройшов державну реєстрацію і здійснює повноваження, надані йому чинним законодавством України, в тому числі щодо прийняття рішень про застосування штрафних санкцій.

Крім того, суди виходили з того, що реформування системи територіальних органів Пенсійного фонду України у 2002 році, в тому числі утворення районних, міських, районних у містах управлінь Пенсійного фонду України відбувалося у зв'язку з прийняттям Закону України від 17.01.2002р. №2981-ІІІ «Про внесення змін до деяких законів України» та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2002р. №497 «Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду».

Згідно пункту 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 р. №8-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 р. №5-5) (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 травня 2002 р. за №442/6730), управління Пенсійного фонду України (далі - Фонд) у районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (далі - Управління) є органами Фонду, підпорядкованими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - регіональні управління), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанції колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують та є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що оскаржуване рішення відповідачем прийнято на підставі та в межах наданих законом повноважень, доказів незаконності внесення відомостей про відповідача в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не надано, а тому суди обґрунтовано прийняли рішення про відмову у задоволенні позову.

Крім того, за змістом пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011р. №384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.

В ході розгляду справи судами встановлено, що оскаржуване рішення прийняте УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області, яке в силу закону є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, за правилами частини другої статті 72 КАС України такі обставини є загальновідомими і не підлягають доказуванню.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами правильно встановлені обставини справи та ухвалені рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.11.2013р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014р. у даній справі - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України.

Судді: О.П. Стародуб

С.С. Пасічник

В.В. Швець