Постанова № 68425849, 21.08.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2017 р. Справа№ 910/3496/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Смірнової Л.Г.

при секретарі Вінницькій О.В.

За участю представників:

від позивача: Тучіна О.В. - представник за довіреністю від 14.01.2017

Тучіна О.М. - представник за довіреністю від 12.04.2017

від відповідача: Добриніна С.О. - представник за довіреністю від 08.02.2017

від третіх осіб: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Полірем-Логістіка»

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2017

у справі № 910/3496/17 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Полірем-Логістіка»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОВ-РЕА»»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Полірем Київ»

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаст Вей»

про витребування майна з чужого незаконного володіння

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.ч. 137-140 т. 1), заявлено про витребування з чужого незаконного володіння відповідача майна, одержаного останнім за договором купівлі-продажу від 23.06.2015 серія та номер № 168 (номер запису про право власності 10143974, державний реєстратор: приватний нотаріус Крижановська Вікторія Петрівна; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 585583580000), Додатком №1 до договору купівлі-продажу від 23.06.2015 - Перелік основних засобів, Актом прийому-передачі відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого Крижановською В.П. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 23.06.2015 за реєстровим №168, а саме:

- Будівля складу мокрого зберігання вапна загальною площею 735 (сімсот тридцять п'ять) кв.м., що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Бутлерова Академіка, будинок 8 (вісім);

- Залізничне полотно (240 метрів) - кількість 1 одиниця;

- Складський модуль для приймання, відвантаження, зберігання, відгрузки сипучих матеріалів - кількість 1 одиниця;

- Лінія для виробництва і фасування сухих будівельних сумішей потужність 20 т/г - кількість 1 одиниця;

- Складський модуль для зберігання таррірованих будівельних матеріалів - кількість 1 одиниця;

- Ворота на 3-ю площадку - кількість 1 одиниця;

- Монтаж вузла обліку ел.енергії - кількість 1 одиниця;

- Щит ЩСУ - кількість 4 одиниця;

- Компресор СБ4 С-100 - кількість 1 одиниця:

- Кран 5 ТГ ТУ24-9-197-71 - кількість 1 одиниця;

- Лебідка ЛМ-3-2 - кількість 1 одиниця;

- Трансформатор* Ш0/5 - кількість 2 одиниці.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2017, повний текст якого складений 11.07.2017, у справі № 910/3496/17 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не доведено, що спірне майно вибуло з його володіння поза його волі, відповідач є добросовісним набувачем спірного майна, а передбачені п.п. 1-3 ч. 1 ст. 388 ЦК України підстави для витребування з володіння відповідача спірного майна, яке придбано ним за відплатним договорам, відсутні.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Полірем-Логістіка» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі № 910/3496/17 повністю та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оспорюване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування вказаної позиції апелянт послався на те, що:

- судом першої інстанції при вирішенні спору сторін по суті не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а саме ту обставину, що попередній договір купівлі-продажу майна від 17.02.2015 та основний договір купівлі-продажу майна від 27.02.2015 є окремими правочинами;

- суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що позивачем вчинені дії, які свідчать про прийняття договору купівлі-продажу від 27.02.2015 до виконання.

Ухвалою від 02.08.2017 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Пашкіна С.А., Смірнова Л.Г. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Полірем-Логістіка» прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження.

Треті особи в судове засідання представників не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представників третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представники позивача апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що він є власником наступного майна:

- будівля складу мокрого зберігання вапна загальною площею 735 (сімсот тридцять п'ять) кв.м., що знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Бутлерова Академіка, будинок 8 (вісім);

- залізничне полотно (240 метрів) - кількість 1 одиниця;

- складський модуль для приймання, відвантаження, зберігання, відгрузки сипучих матеріалів - кількість 1 одиниця;

- лінія для виробництва і фасування сухих будівельних сумішей потужність 20 т/г - кількість 1 одиниця;

- складський модуль для зберігання таррірованих будівельних матеріалів - кількість 1 одиниця;

- ворота на 3-ю площадку - кількість 1 одиниця;

- монтаж вузла обліку ел.енергії - кількість 1 одиниця;

- щит ЩСУ - кількість 4 одиниця;

- компресор СБ4 С-100 - кількість 1 одиниця:

- кран 5 ТГ ТУ24-9-197-71 - кількість 1 одиниця;

- лебідка ЛМ-3-2 - кількість 1 одиниця;

- трансформатор* Ш0/5 - кількість 2 одиниці (далі Майно),

яке на даний час не перебуває в його володінні через те, що колишній директор позивача ОСОБА_6, зловживаючи службовим становищем, в порушення вимог статуту, без погодження із загальними зборами учасників позивача уклав угоду, яка не відповідає статутним цілям позивача, на укладення якої він не мав повноважень, предметом якої було відчуження Майна. Внаслідок укладення декількох договорів купівлі-продажу Майна, на даний час воно перебуває в володінні саме відповідача.

Позивач зазначає про те, що Майно вибуло з його володіння без волі власника, а відповідач недобросовісно придбав означене майно, оскільки знав про відсутність у директора позивача прав на відчуження майна та усвідомлював можливість настання будь-яких несприятливих наслідків для власника, а відтак, вказане Майно підлягає витребуванню у відповідача відповідно до ст. 388 ЦК України.

Суд першої інстанції в задоволенні позовних вимог відмовив, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

З матеріалів справи слідує, що 09.10.2002 позивач за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуйко А.О. та зареєстрованим в реєстрі за № 3277, належним чином засвідчена копія дублікату якого залучена до матеріалів справи (а.с. 35 т. 1), придбав у Відкритого акціонерного товариства «Київхімволокно» будівлю складу мокрого зберігання вапна (літ. Г), що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Бутлерова Академіка, 8 (юридична адреса вул. Магнітогорська, 1), до якої входить склад мокрого зберігання площею 313,9 кв.м., резервуари (4 шт.) та рампа площею 421,1 кв.м.

17.02.2015 позивач як продавець та Товариство з обмеженою відповідальністю «Полірем Київ» (третя особа 1) як покупець уклали попередній договір купівлі-продажу майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 17.02.2015 та зареєстрований в реєстрі за № 208 (з урахуванням змін) (а.с. 152-153 т. 2) (далі Попередній договір), в пункті 1 якого погодили, що зобов'язуються укласти між собою договір купівлі-продажу наступного майна: будівля мокрого зберігання вапна літ. «Г» загальною площею 735 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бутлерова Академіка, 8 (загальною вартістю 1 200 000 грн.) та 306 одиниць основних засобів згідно додатку № 1 до договору (загальною вартістю 100 000 грн.).

Нежитлова будівля і основні засоби у кількості 306 одиниць будуть придбані третьою особою 1 після закінчення позивачем погашення заборгованості перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та зняття обтяжень/іпотек/застав за кредитом ТОВ «Полірем» та/або ТОВ «Полірем-Центр» (що були накладені на підставі договору іпотеки № 010/02-01/03/159/1 від 14.07.2006 та до Договору застави основних засобів № 12/14/1130 від 28.12.2010).

Відповідно до п. 4, п. 5 Попереднього договору оплата майна має бути здійснена в гривні шляхом безготівкового авансового платежу до дати укладання основного договору купівлі-продажу.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов Попереднього договору, третя особа 1 як покупець 24.02.2015 о 13:38 год. за платіжним дорученням № 224 від 24.02.2015 перерахувала позивачеві на його банківський рахунок № 26001053142017, відкритий у Київське ГРУ ПАТ «Приватбанк», 1 300 000 грн. з призначенням платежу: «оплата за майно згідно попереднього договору купівлі-продажу майна від 17.02.2015».

З матеріалів справи слідує, що позивач, після отримання (зарахування на банківських рахунок) від третьої особи 1 грошових коштів за Попереднім договором в сумі 1 300 000 грн., 24.02.2015 о 14:07 год. перерахував їх за платіжним дорученням № 1 від 24.02.2015 (а.с. 209 т. 1) зі свого банківського рахунку № 26001053142017, відкритого у Київському ГРУ ПАТ «Приватбанк», на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», вказавши в призначенні платежу: «погашення майновим поручителем частини заборгованості кредиту (за тілом) ТОВ «Полірем-Центр» (ЄДРПОУ 30574719) за кредитним договором № 010/42-0-1/854 від 16.12.2011».

Водночас, як слідує з матеріалів справи, майно, домовленість щодо укладення купівлі-продажу якого була предметом Попереднього договору, було передано позивачем в іпотеку (будівля складу) та заставу (основні засоби) Публічному акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль».

Так, за укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як іпотекодержателем та позивачем, ТОВ «Полірем» і ТОВ «Полірем-Центр» як іпотекодавцями договором застави (іпотеки) № 010/02-01/03/159/1, посвідченим 14.07.2006 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрованим в реєстрі за реєстровим № 4721, в іпотеку було передано будівлю складу.

З огляду на укладення Попереднього договору та перерахування ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів в сумі 1 300 000 грн., сторони вказаного договору застави (іпотеки) № 010/02-01/03/159/1 уклали 24.02.2015 договір про внесення змін № 010/02-01/03/159/1/7 (а.с. 165 т. 1), в якому погодились виключити позивача зі складу іпотекодавців, зареєструвати припинення заборони відчуження та іпотеки на спірний склад.

Крім того, 24.02.2015 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як заставодержатель та позивач як заставодавець уклали договір про припинення (розірвання) договору застави (а.с. 167 т. 1), в пунктах 1, 2 якого дійшли домовленості припинити (розірвати) договір застави № 12/14/1130, укладений 28.10.2010, у зв'язку з виконання позивачем зобов'язань за договором застави та частковим виконання зобов'язань за кредитним договором № 010/42-0-1/854 від 12.12.2011, що укладений в рамках генеральної кредитної угоди №010/02-01/02/159 від 12.07.2006. У зв'язку з припиненням (розірванням) вказаного договору знімається заборона відчуження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна - реєстраційний запис 10675506.

Отже, узгоджені сторонами в пункті 1 Попереднього договору умови придбання третьої особою 1 спірного Майна станом на 24.02.2015 були виконані.

Згідно з п. 2 Попереднього договору сторони зобов'язуються укласти основний договір купівлі-продажу майна, вказаного в п. 1 Попереднього договору, в строк до 28.02.2015 включно, якщо інший строк не встановлено додатковим договором сторін.

27.02.2015 позивач як продавець та третя особа 1 як покупець уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрований в реєстрі за № 311 (а.с. 203-204 т. 2) (далі Договір), в п. 1 якого погодили, що позивач передає (продає), а третя особа 1 приймає у власність (купує) належне позивачу на праві приватної власності наступне майно: будівля складу мокрого зберігання вапна літ. «Г» загальною площею 735 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бутлерова Академіка, 8 (загальною вартістю 1 200 000 грн.) та 309 одиниць основних засобів згідно додатку № 1 до договору (загальною вартістю 100 000 грн.).

Відповідно до пункту 1.4 Договору, визначене в п.1.2 цього договору нерухоме майно належить позивачу на праві власності на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 23.02.2015, виданого Шиян А.О., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 71 (сам Договір купівлі - продажу було посвідчено Чуйко А.О. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 09.10.2002 за реєстр. № 3277 і зареєстровано Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» 25.02.2003 в реєстрову книгу № 70п-111 за реєстровим номером: 5609-п). Право власності на майно зазначене в п.1.2 цього договору, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про право власності: 8891972, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 585583580000, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданого державним реєстратором Михайленком С.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 27.02.2015. за індексним номером витягу: 34291626.

Ціна (вартість) об'єкту за Договором за домовленістю сторін встановлюється в розмірі 1 300 000 грн., ринкова вартість майна підтверджена висновком суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ «Триалекс» про незалежну оцінку станом на 28.11.2014 і становить 1 200 000 грн. (п. 2.1).

У п. 2.2 Договору сторони погодили, що ціна об'єкту сплачена третьою особою 1 позивачу повністю до дати підписання Договору. Сторони підтверджують, що сплата ціни (вартості) об'єкту була здійснена на підставі попереднього договору купівлі-продажу майна від 17.02.2015. (зі змінами від 24.02.2015.).

З матеріалів справи слідує, що 09.04.2015 за укладеним між третьою особою 1 як продавцем та третьою особою 2 як покупцем договором договір купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. та зареєстрованим в реєстрі за № 769 (а.с. 172-173 т. 2), будівля складу мокрого зберігання вапна, літ. «Г» загальною площею 735 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бутлерова Академіка, 8 (вісім), та основні засоби у кількості 309 одиниць згідно додатку № 1, що є невід'ємною частиною договору, були за ціною 1 300 000 грн. продані третій особі 2.

23.06.2015 третя особа 2 частину з вказаного майна, а саме Майно, витребування якого є предметом цього позову, продала за ціною 1 293 000 грн. відповідачу за договором купівлі-продажу (а.с. 73-78 т. 1), посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Крижановською В.П. та зареєстрованим в реєстрі за № 168,

Наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією акту прийому-передачі від 23.06.2015 (а.с. 79-80 т. 1) підтверджується факт передачі Майна третьою особо 2 відповідачу, а належним чином засвідчені копії платіжних доручень №№ 16-28 від 17.07.2015 (а.с. 124-136) свідчать про факт перерахування відповідачем третій особі 2 грошових коштів в сумі 1 293 000 грн. на виконання укладеного між ними договору купівлі-продажу.

Станом на дату звернення позивача до суду спірне Майно зареєстроване на праві власності за відповідачем, що підтверджується наданою позивачем Інформаційною довідкою (а.с. 48-49 т. 1).

Отже, станом на дату розгляду справи в суді факт перебування Майна у володінні саме відповідача підтверджений наявними в матеріалах справи документальними доказами.

За змістом положень ст.ст. 317, 319 ЦК України, власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч. 1 ст. 387 ЦК України).

Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин, і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Таким чином, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК, зокрема - чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України у справі № 3-1058гс16 від 23.11.2016.

Зі змісту позовної заяви слідує, що позивач ґрунтує свої позовні вимоги на тому, що Майно вибуло з його володіння без волі власника, оскільки колишній директор позивача ОСОБА_6, зловживаючи службовим становищем, в порушення вимог статуту, без погодження із загальними зборами учасників позивача уклав Договір, який не відповідає статутним цілям позивача та на укладення якого він не мав повноважень.

Також у позовній заяві позивач зазначає про те, що Договір укладено внаслідок зловмисної домовленості колишнього директора позивача (ОСОБА_6) з директором третьої особи 1 (ОСОБА_13) та співвласником відповідача та третьої особи 1 (ОСОБА_14).

За таких обставин, для вирішення спору сторін по суті слід з'ясувати, чи є Договір таким, який укладено з боку позивача особою з перевищенням повноважень, та/або таким, що укладений внаслідок зловмисної домовленості колишнього директора з іншою стороною.

Щодо посилань позивача на те, що Договір укладено особою з перевищенням повноважень, слід зазначити таке.

Згідно ч. 1 ст. 80 Цивільного кодексу України (тут і далі в редакції, яка діяла станом на дату укладення Договору) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Частиною 1 ст. 92 ЦК України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч. 1 ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

За своєю організаційно-правовою формою позивач відноситься до товариств.

Згідно з ч. 2 ст. 87 ЦК України установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 88 ЦК України у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

В ч. 3 ст. 237 ЦК України встановлено, що представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи, до яких відносяться загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства, юридична особа здійснює діяльність через свої органи, компетенція, порядок створення, функціонування яких визначається установчими документами юридичної особи, тобто, в даному випадку, компетенція органів управління позивача визначається його Статутом.

В Статуті позивача (а.с. 18-26 т. 1) визначено, що:

- вищім органом управління Товариством є Загальні збори учасників (п. 19.1);

- виконавчим Товариства є директор (п. 19.2);

- до виключної компетенції загальних зборів учасників, серед інших, віднесено й попереднє затвердження правочинів (договорів, контрактів) щодо відчуження або передачі основних фондів Товариства в заставу, як для забезпечення власних зобов'язань Товариства, так і за договорами майнового поручительства за третіх осіб, незалежно від суми правочину та вартості основних фондів (п. 20.15);

- правочини (договори, контракти), які підлягають попередньому затвердженню Загальними зборами згідно з цим Статутом, можуть бути укладені директором тільки після прийняття Загальними зборами рішення про їх затвердження, яке викладається в протоколі загальних зборів. Якщо такий правочин (договір, контракт) укладений без попереднього затвердження Загальних зборів, він є недійсним з моменту його укладення (п. 28.7).

Як слідує з матеріалів, справи предметом Договору є відчуження основних фондів позивача, а відтак, укладенню такого договору мало перебувати попереднє затвердження його Загальними зборами.

Докази наявності такого затвердження в матеріалах справи відстуні.

Водночас частиною 1 ст. 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 241 ЦК України наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Пунктом 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» встановлено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Таким чином, для вирішення цього спору по суті слід встановити, чи був в період часу після укладення Договору позивачем в особі його належним чином уповноважених органів Договір схвалений.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач, фактично, як вчинив дії щодо виконання Договору (передав спірне майно третій особі 1), так і прийняв на виконання Договору від третьої особи 1 грошові кошти. Вказане сторонами не заперечується. Також, які вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів повернення позивачем (спроб такого повернення) третій особі 1 грошових коштів в сумі 1 300 000 грн.

Водночас колегія суддів вважає помилковою позицію позивача щодо того, що Попередній договір а Договір є окремими правочинами, оскільки позивачем вчинено дії спрямовані на виконання й попереднього договору купівлі-продажу майна від 17.02.2015 (отримання грошових коштів, перерахування їх ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», підписання змін до відповідних договорів застави та іпотеки з метою вчинення дії щодо зняття заборони відчуження спірного майна, тощо). При цьому колегія суддів зауважує позивачеві на тому, що ним не оспорюється наявності у директора повноважень щодо вчинення дій на зняття заборони відчуження спірного майна, а також не оспорюється сам факт зняття таких заборон, що не було б можливим без перерахування банкові коштів, отриманих за Договором.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність в матеріалах справи доказів належного схвалення позивачем Договору, та, відповідно, відсутності підстав вважати Договір таким, що не створює юридичних наслідків для сторін.

Щодо посилань позивача на те, що Договір укладено внаслідок зловмисної домовленості колишнього директора з іншою стороною, слід зазначити таке.

Частина 1 ст. 232 ЦК України встановлює, що, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Згідно з п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що колишній керівник позивача (ОСОБА_6) вступив в злочинну змову з директором третьої особи 1 (ОСОБА_13) та співвласником відповідача та третьої особи 1 (ОСОБА_14) і незаконно здійснив відчуження спірного майна.

Вирок суду у кримінальному провадженні № 1201610000009059 порушеному за заявою ОСОБА_15 про те, що директор позивача ОСОБА_6, зловживаючи своїм службовим становищем, керуючи поточною господарською діяльністю товариства здійснив відчуженням майна позивача без погодження на загальних зборах чим завдав шкоди засновника позивача, який набрав законної сили, - в матеріалах справи відсутній.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що твердження позивача про пов'язаність юридичних осіб (третьої особи 1, третьої особи 2 та відповідача) не підтверджують його посилань в позовній заяві на те, що відповідач при придбанні майна позивача від третьої особи 2 керувався «цинічними та злочинними мотивами, а саме, здійснював незаконне привласнення майна з метою його використання у своїй господарській діяльності з метою унеможливлення повернення майна позивачу».

Отже, позивачем не доведено, що спірне майно вибуло з його володіння поза його волі.

Відповідач є добросовісним набувачем такого майна, тому передбачені пунктами 1-3 ч. 1 ст. 388 ЦК України підстави для витребування з володіння відповідача спірного майна, яке придбано ним за відплатним договорам, відсутні.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач не довів обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача та відмовив у задоволенні позовних вимог про витребування з чужого незаконного володіння відповідача майна, одержаного ним за договором купівлі-продажу від 23.06.2015 серія та номер № 168 (номер запису про право власності 10143974, державний реєстратор: приватний нотаріус Крижановська Вікторія Петрівна; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 585583580000), Додатком №1 до договору купівлі-продажу від 23.06.2015 - Перелік основних засобів, Актом прийому-передачі відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого Крижановською В.П. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 23.06.2015 за реєстровим №168.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Полірем-Логістіка» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі № 910/3496/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Полірем-Логістіка».

Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Полірем-Логістіка» на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі № 910/3496/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2017 у справі № 910/3496/17 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3496/17.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Смірнова