Рішення № 68424778, 15.08.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2017р. Справа № 914/1119/17

Господарський суд Львівської області у складі

судді Фартушка Т.Б. при секретарі Сало О.А.

за позовом: Комунального підприємства «Пустомитиводоканал», Львівська область, Пустомитівський район, м.Пустомити,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Голс», Львівська область, Жовківський район, м. Дубляни; фактична адреса: м.Пустомити, Пустомитівський район, Львівська область,

про: стягнення боргу

ціна позову: 286975,09 грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність від 19.06.2017р. №83);

Відповідача: ОСОБА_2 представник (довіреність від 03.01.2017р. б/н).

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Комунального підприємства «Пустомитиводоканал» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Голс» про стягнення 168660,08 грн. суми основного боргу, 68683,68 грн. пені, 8433,02 грн. штрафу, 6517,35 грн. трьох відсотків річних та 34680,96 грн. інфляційних втрат. Ціна позову 286975,09 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 06.06.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 20.06.2017р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалах суду від 20.06.2017р. та від 04.07.2017р., зокрема у звязку із неявкою повноважного представника Відповідача та невиконанням ним вимог ухвал суду у справі, зокрема, щодо подання відзиву на позовну заяву.

Представникам Сторін оголошено права і обовязки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалі Господарського суду Львівської області по даній справі, яка скерована Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення та письмове повідомлення про оголошення перерви в судовому засіданні) зазначено, що права та обовязки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання зявився, позовні вимоги (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) підтримав, в судовому засіданні надав усні пояснення, аналогічні до викладених у позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання з'явився, 28.07.2017р. подав письмові пояснення (вх. №26378/17), проти позову заперечив повністю, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті позовних вимог, аналогічні до викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях. Вказані письмові пояснення оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалі про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобовязувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Впродовж розгляду справи в судових засіданнях суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Спір розглядається з урахуванням поданої Позивачем 20.06.2017р. заяви (вх. №2683/17) про збільшення розміру позовних вимог.

При цьому, з врахуванням вимог ст.69 ГПК України, суд зазначає про відсутність правових підстав до подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши і дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників Сторін та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

01.09.2015р. між Комунальним підприємством «Пустомитиводоканал» (надалі Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Голс» (надалі Відповідач, Абонент) укладено Договір на приймання стічних вод до комунальної каналізації №38 (надалі Договір), за умовами якого (п.1) Постачальник взяв на себе зобов'язання забезпечувати Абонента прийманням стічних вод в обсязі 3750 м.куб./міс. і максимальним скидом 5,2 м.куб./год.

Пунктом 2 Договору встановлено, що Абонент бере на себе зобов'язання своєчасно оплачувати надані йому послуги водовідведення не пізніше двадцятого числа наступного місяця, належно експлуатувати каналізаційні мережі, пристрої та прилади до них, які перебувають у нього на балансі, відповідно до Договору та Правил користування системами комунального водовідведення в містах і селищах України, Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації міст і селищ України та Правил технічної експлуатації систем водовідведення.

Згідно пункту 4 Договору за недотримання Абонентом умов, вказаних у пункті 2 Договору, до нього застосовують санкції відповідно до Правил користування системами комунального водовідведення в містах і селищах України, Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації міст і селищ України та чинного законодавства України.

Розрахунки за стоки здійснюються згідно з главою 12 Правил користування системами комунального водовідведення в містах і селищах України та чинного законодавства України за затвердженим тарифом в розмір 15,76 грн. за 1 м.куб. прийнятих стічних вод. У разі змін тарифів, діючих на час укладання Договору, оплата Абонентом наданих йому послуг здійснюється за новими розцінками без зміни інших умов Договору. (п.5 Договору).

Згідно пункту 6 Договору у разі несвоєчасної оплати платіжних вимог Абонент оплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день затримки.

Відповідно до пункту 7 Договору за необґрунтовану відмову повністю або частково оплатити платіжні вимоги Абонент сплачує Постачальнику штраф у розмірі п'яти відсотків суми, від сплати якої він відмовився. Крім того, Постачальник має право, до сплати Абонентом заборгованості, припинити приймання стоків.

Пунктом 15 Договору сторонами визначено, що Договір укладається строком на один рік з 01.09.2015р. до 01.09.2016 і набуває чинності з моменту його підписання.

Згідно пункту 16 Договору він вважається переукладеним на новий строк на таких же умовах, якщо за один місяць до його припинення жодна із сторін не заявить про закінчення строку його дії.

Відповідно до пункту 22 Договору Абонент зобовязаний кожного місяця до 25 числа подавати довідку про фактичний скид стоків в каналізаційну мережу Постачальника.

Рішенням Виконавчого комітету Пустомитівської міської ради Пустомитівського району Львівської області від 22.10.2015р. №02-03/106 «Про розгляд листа КП «Пустомитиводоканал» щодо затвердження тарифів на водопостачання та водовідведення» вирішено затвердити тарифи на послуги КП «Пустомитиводоканал» з водопостачання для населення 4,18 грн./м.куб.; юридичних осіб на загальній системі оподаткування (бюджетних організацій) 5,70 грн./м.куб.; юридичних осіб платників ПДВ 5,68 грн./м.куб. та затвердити тарифи на послуги КП «Пустомитиводоканал» з водовідведення для населення 13,74 грн./м.куб.; юридичних осіб на загальній системі оподаткування (бюджетних організацій) 17,30 грн./м.куб.; юридичних осіб платників ПДВ 17,33 грн./м.куб. Згідно пункту 3 резолютивної частини вказаного Рішення тарифи вступають в дію через 15 днів після оприлюднення рішення в часописі «Голос народу».

Належним чином завірена копія вказаного Рішення та оголошення про його оприлюднення долучена до матеріалів справи, оригінали оглянуто в судовому засіданні за участю повноважних представників Сторін.

Позивачем на виконання умов укладеного між Сторонами Договору надано Відповідачу послуги з приймання стічних вод на суму 168660,08 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи Довідками Відповідача від 23.09.2015р. №23/09-2015, від 29.10.2015р. №29/10-2015, від 26.11.2015р. №34/11-2015, від 24.12.2015р. №41/12-2015, від 28.01.2016р. №01/01-2016, від 25.02.2016р. №10/02-2016, від 31.03.2016р. №18/03-2016, від 26.04.2016р. №20/04-2016, від 26.05.2016р. №26/05-2016 та від 24.06.2016р. №25/06-2016.

На підставі наданих Відповідачем в порядку пункту 22 Договору довідок про обсяги фактично скинутих стічних вод Позивачем Відповідачу виставлено рахунки на оплату послуг за Договором від 30.09.2015р. №704 на суму 19384,90 грн., від 30.10.2015р. №793 на суму 15444,88 грн., від 26.11.2015р. №869 на суму 15397,60 грн., від 24.12.2015р. №984 на суму 16844,69 грн., від 29.01.2016р. №45 на суму 16844,69 грн., від 25.02.2016р. №99 на суму 16879,34 грн., від 31.03.2016р. №230 на суму 16931,33 грн., від 26.04.2016р. №290 на суму 16966,00 грн., від 26.05.2016р. №361 на суму 16862,22 грн. та від 29.06.2016р. №486 на суму 17104,63 грн.

Відповідач взятих на себе договірних зобов'язань з оплати наданих за Договором послуг не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 168660,08 грн.

Належних, достатніх та допустимих доказів повного чи часткового погашення даної заборгованості станом на час розгляду справи по суті сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

З підстав наведеного Позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 168660,08 грн. суми основного боргу за надані за Договором послуги.

04.07.2017р. Відповідачем подано до суду Відзив на позовну заяву (вх. №23623/17), у якому вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що Позивачем на адресу Відповідача не скеровувались платіжні вимоги про оплату послуг за Договором.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що у випадку, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.

З підстав наведеного суд критично оцінює доводи Відповідача, на які він посилається, як на підставу своїх заперечень проти позову, оскільки умовами укладеного між Сторонами Договору визначено порядок розрахунків за надані за Договором послуги.

Так, згідно пунктів 2, 5 та 22 Договору Абонент (Відповідач у справі) зобовязувався надавати Постачальнику довідки про обсяги фактично скинутих стічних вод та здійснювати оплату наданих за Договором послуг до двадцятого числа місяця, наступного за звітним. при цьому факт виставлення Позивачем Відповідачу платіжних вимог не ставиться в залежність від обовязку Відповідача оплатити надані Позивачем послуги.

Також, Позивачем виставлялись Відповідачу рахунки на оплату наданих за Договором послуг, що в свою чергу, є самостійною підставою для оплати наданих за Договором послуг. Факт виставлення Позивачем та отримання Відповідачем рахунків на оплату наданих за Договором послуг Сторонами не заперечується.

Окрім того, Відповідачем до Відзиву на позовну заяву долучено заяву, у якій просить суд застосувати до правовідносин, які виникли між Сторонами, наслідки спливу строку позовної давності за вимогами про стягнення пені та штрафу.

28.07.2017р. Відповідачем подано до суду Додаткові пояснення (вх. №26378/17), у яких наводить аналогічні до викладених у Відзиві на позовну заяву (від 04.07.2017р. вх. №23623/17) доводи та приводить контррозрахунок суми пені та штрафу з урахуванням заяви про застосування наслідки пропущення строку позовної давності, яка є додатком до Відзиву на позовну заяву.

При цьому суд зазначає, що Позивачем у рахунках визначено розмір нарахувань не у відповідності до п.5 Договору та довідок Відповідача щодо обсягу скинутих стічних вод, оскільки в тарифі вже розраховану суму з врахуванням ПДВ, у рахунках ж Позивач здійснював розрахунок ПДВ на основну суму, внаслідок чого були допущені помилки при округленні чисел.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зазначено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобовязань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобовязаний виконати свій обовязок.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

При цьому суд зазначає, що підписання ОСОБА_3 здачі-прийняття робіт (надання послуг), які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобовязань щодо оплати наданих за Договором послуг, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо несплати вказаних послуг, відсутність доказів повного чи часткового погашення боргу, перевіривши розрахунок нарахованої суми основного боргу, перевіривши правильність проведених розрахунків згідно п.5 Договору та довідок Відповідача щодо обсягів спожитих послуг, суд дійшов висновків про те, що сума основного боргу Відповідача перед Позивачем з оплати наданих за Договором послуг за заявлений період становить 168659,82 грн. Відтак, позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 168659,82 грн. боргу з оплати наданих за Договором послуг є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі. В решті позову в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо стягнення 68683,68 грн. пені та 8433,02 грн. штрафу.

Позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 68683,68 грн. пені та 8433,02 грн. штрафу за порушення порядку і строку оплати наданих за Договором послуг.

Згідно пункту 6 Договору у разі несвоєчасної оплати платіжних вимог Абонент оплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день затримки.

Відповідно до пункту 7 Договору за необґрунтовану відмову повністю або частково оплатити платіжні вимоги Абонент сплачує Постачальнику штраф у розмірі п'яти відсотків суми, від сплати якої він відмовився. Крім того, Постачальник має право, до сплати Абонентом заборгованості, припинити приймання стоків.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлені ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 ст. 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачена ч. 2 ст. 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011р. у справі №42/252, від 27.04.2012р. у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012р. у справі №20/246-08.

Згідно пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Здійснивши перевірку розрахунків сум пені та штрафу, які належить стягнути з Відповідача на користь Позивача за порушення порядку та строку оплати наданих за Договором послуг судом встановлено, що сума пені за заявлений Позивачем до стягнення період становить 23371,26 грн., штрафу 8432,99грн.

При цьому суд зазначає, що згідно Договору розрахунки здійснюються у безготівковій формі; Позивачем у розрахунках не враховано коли останній день сплати припадає на небанківський день.

04.07.2017р. Відповідачем подано заяву про застосування до правовідносин, які виникли між сторонами, наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені та штрафу за порушення порядку і строку оплати наданих за Договором послуг (Додаток до Відзиву на позовну заяву вх. №23623/17), у якому просить суд застосувати до вимог Позивача про стягнення з Відповідача на користь Позивача пені та штрафу наслідки спливу строку позовної давності.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною пятою статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» встановлено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до ч.4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається із відтиску календарного штемпеля відділення поштового звязку про прийняття до пересилки цінного листа з описом вкладення №8110004423150, позовну заяву Позивачем подано до Господарського суду Львівської області 31.05.2017р.

З урахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача суми основного боргу з оплати наданих за Договором послуг, встановивши порушення прав Позивача на своєчасну і повну їх оплату, а також наявність правових підстав до стягнення з Відповідача на користь Позивача пені та штрафу за порушення порядку і строку виконання взятих на себе договірних зобовязань з оплати наданих за Договором послуг, здійснивши перерахунок сум пені та штрафу, які належить стягнути з Відповідача на користь Позивача з урахуванням поданої Відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, суд встановив, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 68683,68 грн. пені та 8433,02 грн. штрафу за порушення порядку і строку оплати наданих за Договором послуг підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 13892,72 грн. пені та 1698,33 грн. штрафу. В частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 45312,42 грн. пені та 0,03грн. штрафу слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю позовних вимог, в решті позову в цій частині позовних вимог у звязку із пропуском Позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення штрафних санкцій.

Щодо стягнення 6517,35 грн. 3% річних та 34680,96 грн. інфляційних втрат суд зазначає.

Згідно п.1 ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р.

Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Здійснивши перерахунок сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат, які належить стягнути з Відповідача на користь Позивача за порушення порядку та строку оплати наданих за Договором послуг, суд встановив, що такий проведено невірно, оскільки Позивачем невірно розраховано періоди існування заборгованості, а відтак, сума трьох відсотків річних становить 6511,91 грн., інфляційних втрат 29011,10 грн.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 6517,35 грн. трьох відсотків річних та 34680,96 грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку оплати наданих за Договором послуг підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 6511,91 грн. трьох відсотків річних та 29011,10 грн. інфляційних втрат. В решті позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

15.08.2017р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 21.08.2017р.

Відповідно до ч.2 ст.44 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір».

Згідно ч.1; п.п.1, 2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (у чинній станом на момент подання позовної заяви до суду редакції) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Нормою статті 7 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу: в розрахунку на місяць у розмірі 1600 гривень.

При поданні позову згідно Платіжного доручення від 30.05.2017р. №219 Позивачем сплачено 4216,65 грн. судового збору, що відповідає приписам частини першої та підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Окрім того, до заяви (від 20.06.2017р. вх. №2683/17) про збільшення розміру позовних вимог Позивачем долучено Платіжне доручення від 19.06.2017р. №252 про сплату судового збору в розмірі 58,65 грн.

Таким чином, Позивачем за подання позовної заяви (з урахуванням заяви від 20.06.2017р. вх. №2683/17) до господарського суду сплачено 4275,30 грн. судового збору в той час, як сума позовних вимог (з урахуванням заяви від 20.06.2017р. вх. №2683/17) становить 286975,09 грн.

Відтак, сума судового збору за подання даної позовної заяви до господарського суду становить 4304,63 грн.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу судами першої інстанції» ( у чинній станом на момент вирішення справи по суті редакції), що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що Позивачем не сплачено судового збору у встановленому Законом України «Про судовий збір» порядку та розмірі, а відтак, до стягнення з Позивача в доход Державного бюджету підлягає різниця між законодавчо встановленим розміром та фактично сплаченою сумою судового збору, а саме 29,33 грн. (4304,63 грн. 4275,30 грн.)

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Позивача в доход Державного бюджету України 29,33 грн. судового збору, стягнути з Відповідача на користь Позивача 3296,61 грн. судового збору. В решті судові витрати у справі залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 4-3, 4-7, 33, 34, 38, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 181, 184, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 6, 11, 15, 16, 202, 509, 525, 526, 527, 530, 601, 610, 612, 614, 625, 626, 627, 628, 629, 632, 901 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Голс» (80381, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 22355169) на користь Комунального підприємства «Пустомитиводоканал» (81100, Львівська область, Пустомитівський район, м.Пустомити, вул.Івана Кандиби, буд.5; ідентифікаційний код 31490044) 168659,82 грн. суми основного боргу, 13892,72 грн. пені, 1698,33 грн. штрафу, 6511,91 грн. трьох відсотків річних, 29011,10 грн. інфляційних втрат та 3296,61 грн. судового збору.

3.Стягнути з Комунального підприємства «Пустомитиводоканал» (81100, Львівська область, Пустомитівський район, м.Пустомити, вул.Івана Кандиби, буд.5; ідентифікаційний код 31490044) в доход Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.Львова, код отримувача (код ЄДРПОУ): 38007620, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області, код банку отримувача (МФО): 825014, рахунок отримувача: 31215206783006, код класифікації доходів бюджету: 22030001, код ЄДРПОУ суду: 03499974) 29,33 грн. судового збору.

4.В решті позову відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.