Постанова № 68423985, 16.08.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2017 року Справа № 916/1677/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКоробенка Г.П., Кравчука Г.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавного підприємства "Морський торговельний порт "Южний"на постановуОдеського апеляційного господарського судувід13.02.2017у справі№916/1677/16Господарського судуОдеської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"доДержавного підприємства "Морський торговельний порт "Южний"простягнення сумиза участю

- позивача:1) Брігінець С.О. (довіреність від 27.10.2016) 2) Сосновський С.В. (довіреність від 27.10.2016) 3) Гамарц О.С. (довіреність від 27.10.2016)- відповідача:Сабурова Ю.С. (довіреність від 29.03.2017),В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд за даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) просило стягнути з Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" (далі - відповідач) 2 026 507,00 грн. заборгованості за користування вагонами та за зберігання вантажу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе договірні зобов'язання, у зв'язку з чим, у нього утворилась заборгованість.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.11.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Демешин О.А., судді Літвінов С.В., Бездоля Д.О.), в позові відмовлено.

Оскарженою постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.02.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Ярош А.І., судді Лисенко В.А., Діброва Г.І.), з урахуванням додаткової постанови цього ж суду від 13.02.2017, вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.03.2013 між позивачем (залізницею) та відповідачем (порт) укладено договір №1/230 про обробку вагонів з вантажами, згідно з умовами пунктів 2.1, 2.2 якого залізниця здає/приймає, а порт приймає/здає експортні, транзитні, імпортні вантажі, що перевозяться за участю морського (річкового), залізничного транспорту, а також господарські вантажі для порту або для його контрагентів. Порт надає залізниці перелік контрагентів, коди вантажоодержувачів і експедиторів, з якими він має договори. На станції від імені залізниці виступає станція Берегова (далі-станція).

Згідно з п.3 договору залізниця і порт зобов'язуються дотримуватися технології робіт з приймання і видачі всіх вантажів, викладеної у цьому договорі, Єдиному технологічному процесі роботи станції і порту та інструкціях про порядок подачі та збирання вагонів і організації робіт, з питань: планування, інформаційного забезпечення, узгодження навантаження, розвантаження вагонів, подачі/прибирання вагонів, інших питань, пов'язаних з технологією роботи. Якісно і своєчасно, але не пізніше 5 діб, розслідувати надходячи та складені на відповідність залізниці чи порту комерційні акти з доповненням всіх необхідних документів.

Відповідно до пунктів 6.8, 7.1, 7.4, 7.9 договору час подачі вагонів і час готовності до забирання їх автоматично фіксується у відомості плати за користування вагонами ф.ГУ-46 на підставі пам'ятки про подавання/забирання вагонів ф.ГУ-45. Плата за користування вагонами портом нараховується за час з моменту їхньої передачі порту до моменту прийому залізницею від порту всієї партії замовлених та узгоджених станцією і портом вагонів з урахуванням часу затримки. Облік часу користування вагонами і контейнерами, поданими в порт провадиться відомостями плати за користування вагонами, відомостями плати за закінчення користування контейнерами, які складаються на підставі пам'яток про подавання/забирання вагонів, пам'яток про видачу/приймання контейнерів, повідомлень про вантажні операції з вагонами, актів про затримку вагонів форми ГУ-23а та актів загальної форми ГУ-23. Відомості плати за користування вагонами складаються станцією в трьох примірниках і підписуються представниками станції і порту. Вагони, що з вини порту недозаявлені або недовивантажені проти добової норми вивантаження (пункти 4.3, 4.4 цього договору), а з вини залізниці не подані на станцію, а станцією не подані на вантажні фронти, згідно заявок порту, оформляються актами загальної форми з покладанням на порт або станцію відповідальності згідно з Правилами перевезень вантажів. За користування вагонами і контейнерами порт сплачує залізниці плату згідно з розділом 5 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги Тарифне керівництво №1 (далі-Тарифне керівництво №1). За маневрову роботу, зберігання вантажів у вагонах, послуги і роботи, замовлені портом, останній сплачує збір згідно з Тарифним керівництвом №1 з відповідними оголошеними Укрзалізницею коефіцієнтами підвищення. Збір за зберігання вантажів у вагонах нараховується згідно з пунктом 2 розділу 3 Тарифного керівництва №1.

Відповідно до п.9.10 договору він набирає чинності з 01.03.2013 і діє до 01.03.2018.

Апеляційним судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 було утворено Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця". Додатком № 1 до постанови затверджено перелік підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворено Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", до якого зокрема, увійшов відповідач.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №735 "Питання публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", був затверджений статут ПАТ "Укрзалізниця", відповідно до пункту 2 якого товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком № 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200.

Також встановлено, що з 02.01.2016 по 31.01.2016 по станціям Одеської залізниці (Роздільна-Сортувальна, Трикратне, Колосівка, Кропивницька, Помічна, Мартинівська, Висоцьке, Чорноморська, Канатове, Вознесенськ) затримано 53 потяги з вагонами, відвантаженими на адресу відповідача, колії якого примикають до станції. Потяги затримувались на підставі наказів про затримку, через неможливість прийняття їх станцією.

Згідно наказів станцій на яких були затримані потяги, складено акти про затримку вагонів форми ГУ-23а, в яких зазначалось про затримку вагонів з вантажем, власником якого є відповідач через зайнятість фронтів вивантаження відповідача та відсутність технічної можливості накопичення вагонів на станції, а також складено акти загальної форми ГУ-23 з викладенням аналогічних обставин.

В актах за формою ГУ-23а зазначено час прибуття на станцію затримки, та час відправлення з неї, тобто завершення затримки потягу.

Апеляційним судом встановлено, що станцією затримки потягу направлялись повідомлення про затримку вагонів на станцію, копію повідомлень направляли відповідачу, якими повідомляли його про затримку вагонів потягу через неможливість прийняття їх вантажовласником.

Станцією були складені відомості плати за користування вагонами (форма ГУ-46), які не містять підписів працівника вантажовласника, накопичувальні картки для додаткових зборів, крім штрафних сум (форма ФДУ-92), до яких внесено плату за користування вагонами, а також збір за зберігання вантажів у вагонах, які також не підписані працівником вантажовласника.

В період з 01.01.2016 по 31.01.2016 станцією складались акти загальної форми ГУ-23, відповідно до яких зазначалось про співвідношення фактичної наявності вагонів в ПОП при загальній місткості 349 умовних вагонів, та в СП при загальній місткості 340 умовних вагонів у відповідності до узгодженого з відповідачем плану підходу потягів, повідомлялось про відсутність можливості прийому потягів на час дії даного підходу.

Окремо станцією складено акти загальної форми ГУ-23, в яких зазначалось про неявку представника відповідача кожного дня зі спірного періоду для підписання акта загальної форми ГУ-23.

За викладених обставин, позивач нарахував до сплати відповідачу 2 026 507,00 грн. за користування вагонами та зборів за зберігання вантажу у вагонах, несплата яких стала причиною виникнення спору між сторонами.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанцій виходив з того, що позивач не довів обставин з якими він пов'язував свої вимоги, у зв'язку з чим права позивача не порушені, а відтак підстави для задоволення позову відсутні.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про задоволення позову, суд апеляційної інстанції мотивував свою постанову тим, що, що вина відповідача в затримці вагонів доведена, у зв'язку з чим розрахунок заборгованості є вірним та обґрунтованим.

Підстави для скасування оскарженої постанови відсутні виходячи із наступного.

Відповідно до приписів частини 5 статті 307 Господарського кодексу України, які кореспондуються з положеннями частини 2 статті 908 та статті 920 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Згідно зі статтею 42 Статуту залізниць України залізниця зобов'язана повідомити одержувача в день прибуття вантажу або до 12-ої години наступного дня. Порядок і способи повідомлення встановлюються начальником станції. Одержувач може визначити спосіб повідомлення. Якщо залізниця не повідомить про прибуття вантажу, одержувач звільняється від внесення плати за користування вагонами (контейнерами) і за зберігання вантажу до того часу, як буде надіслано повідомлення.

Відповідно до статті 46 Статуту залізниць України одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Згідно статті 119 Статуту залізниць України за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.

За приписами п. 3 Правил користування вагонами, затверджених наказом Міністерства транспорту України 25.02.1999 №113, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за №165/3458, облік часу користування вагонами та нарахування відповідної плати провадиться на станціях відправлення та призначення за відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі пам'яток про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, актів про затримку вагонів форми ГУ-23а, актів загальної форми ГУ-23.

Відповідно до п. п. 4, 6 цих Правил користування вагонами усі завантажені вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника. Відомості плати за користування вагонами складаються на вагони, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами.

Згідно з п. 8 Правил користування вагонами у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

Відповідно ж до п. 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855) акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, при відмові вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); затримці вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням вантажу, а також затримки через недодання чи неналежне оформлення відправником документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.

Як встановлено судом апеляційної інстанції складені акти форми ГУ - 23а містять усі необхідні дані для обліку часу користування вагонами, а саме: час прибуття вагонів на станцію затримки та час відправлення, номери вагонів, найменування вантажу, їх власника.

Також встановлено, що згідно облікової картки виконання плану перевезення вантажів за січень 2016 року вбачається, що відповідачем не вивантажувалися вагони у певній кількості з урахуванням встановленої середньодобової норми вивантаження вагонів.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку, що за відсутності згоди відповідача на прийняття вагонів на свою під'їзну колію, залізниця була позбавлена можливості виконати покладені на неї зобов'язання за договором.

Матеріали справи містять телефонограму від 29.12.2015 № 137 згідно якої позивач просив відповідача у випадку невиконання добової норми вивантаження направити на станцію уповноваженого представника порту до 17 год. 00 хв. звітної доби для підписання актів загальної форми ГУ-23, а також листом залізниці від 30.12.2015 № 759 відповідач повідомлявся про те, що він постійно порушує пункт 7.1 договору та з метою недопущення подібних випадків позивач просив порт кожного разу у випадку невиконання добової норми вивантаження у звітну добу направляти уповноваженого представника відповідача на станцію для підписання акта загальної форми ГУ-23, але цього відповідачем зроблено не було.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильних правових висновків про те, що ці обставини свідчать, що відповідачем не доведено відсутність своєї вини в затримці вагонів за період, який відображений у відповідних актах.

Таким чином правові підстави для звільнення відповідача від плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, відсутні.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 07.10.2014 зі справи № 904/5778/13, від 02.09.2014 зі справи № 904/6846/13, яка відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися судами.

Крім того, безпідставним є посилання відповідача у касаційній скарзі як на підставу для її задоволення на постанови Вищого господарського суду України від 17.02.2011 із справи № 25/88-10-2662, від 18.06.2014 із справи №916/1718/13, від 30.08.2016 зі справи № 916/394/16, оскільки Господарським процесуальним кодексом України не передбачена обов'язковість правових позицій вказаного суду касаційної інстанції при вирішенні спору в іншій справі.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції.

Крім того, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та частково зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що, відповідно до приписів статі 1117 частини 2 Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Южний" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.02.2017 у справі Господарського суду Одеської області №916/1677/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

Г.А. Кравчук