Постанова № 68423837, 21.08.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"21" серпня 2017 р. № 820/3286/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Шляхової О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Публічного акціонерного товариства "МЕГАБАНК" до Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "МЕГАБАНК", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, в якому просить суд: зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1, що знаходиться в іпотеці ПАТ «Мегабанк», згідно Іпотечного договору №453ПВ/2007-з від 08.11.2007 р., а саме: з 2-кімнатної квартири №175, загальною площею 44,2 кв.м., житловою площею 27,9 кв.м., реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 928673, яка розташована за адресою м. Харків, пр. Леніна (перейменований в проспект Науки), буд.39, який було накладено 21.12.2012 року Дзержинським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції за номером №13419113 згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.01.2012 року за виконавчим провадженням №35690622.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 має заборгованість перед ПАТ «Мегабанк» за кредитним договором № 453ПВ/2007 від 08.11.2007 р. у розмірі 416230,85 грн. та за процентами у розмірі 36,08 грн. Між тим, відповідачем, в порушення вимог ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент накладання арешту), не було повідомлено ПАТ «Мегабанк», як іпотекодержателя, про накладення арешту.

ПАТ «Мегабанк» вважає, що накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) що складає предмет іпотеки ПАТ «МЕГАБАНК» за іпотечним договором № 453ПВ/2007-3 від 08.11.2007р. - є таким, що порушує охоронювані законом інтереси ПАТ «МЕГАБАНК», та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача, повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибув. Через канцелярію суду 21.08.2017 року надав заяву, що не заперечує проти розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, свого представника для участі у судовому розгляді справи - не направив. Через канцелярію суду 18.08.2017р. надав клопотання щодо долучення до матеріалів справи копій виконавчого провадження ВП 3569622, з яких вбачається, що у Дзержинському ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області на виконанні знаходилось виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа 2-3259/11 від 24.06.2012, виданого Дзержинським районним судом міста Харкова про стягнення солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» загальної суми заборгованості по кредитному договору в розмірі 185632,94 грн. ВП 35690622. У зв'язку із чим, 03.08.2012 державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вищезазначеного виконавчого документу та 10.08.2012 державним виконавцем винесена постанова про стягнення з боржника виконавчого збору.

Відповідач повідомив суд про те, що при примусовому виконанні рішення суду з метою повного та своєчасного його виконання 13.12.2012 державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження. Арешт накладався на все майно боржника. Зазначив також, що оскільки у ході виконавчого провадження стало відомо про отримання боржником доходів в ТОВ «ДТЄК» (м. Київ, вул. Льва Толстого, 57), то виконавчі документи були направлені до ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Київ.

Третя особа, ОСОБА_1, повідомлена належним чином про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибула. Через канцелярію суду надала клопотання про проведення розгляду справи без її участі, проти позовних вимог не заперечувала.

Враховуючи положення ст.ст. 122, 128 КАС України суд вважає за можливе розглядати справу без участі осіб, які беруть участь у справі, у порядку письмового провадження.

Згідно вимог ч.1 статті 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що між ПАТ "Мегабанк" (далі - Банк) та ОСОБА_1 (Клієнт) укладено кредитний договір № 453ПВ/2007 від 08.11.2007р. (Договір), за умовами якого Клієнту надано кредит: у сумі 195 000,00 дол. США (сто дев'яносто п'ять тисяч доларів СІЛА 00 центів), строком з « 08» листопада 2007р. по « 07» листопада 2027р. із сплатою 6% (шість процентів) річних; у сумі 662 786,99 грн. (шістсот шістдесят дві тисячі сімсот вісімдесят шість гривень 99 коп.), строком з « 29» квітня 2009р. по « 07» листопада 2027р. із сплатою 6% (шість процентів) річних (а.с. 8-9).

В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором укладено іпотечний договір № 453ПВ/2007-3 від 08.11.2007р. з усіма додатковими угодами до нього (надалі Іпотечний договір), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про що зроблено реєстровий запис №2614, відповідно до якого у забезпечення своєчасного виконання своїх зобов'язань за Договором Іпотекодавець (ОСОБА_1В.) передав в іпотеку банку (Іпотекодержатель) наступне нерухоме майно: 2-кімнатна квартира №175, загальною площею 44,2 кв.м., житловою площею 27,9 кв.м., реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 928673, яка розташована за адресою м. Харків, пр. Леніна (перейменований в проспект Науки), буд.39 (надалі-предмет іпотеки) (а.с. 13-14).

Відповідно до п. 3.1.2. Розділу 3 «Права та обов'язки сторін» Іпотечного договору, Іпотекодавець зобов'язався застрахувати предмет іпотеки на користь Іпотекодержателя на строк дії основного зобов'язання на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування та надати докази страхування Іпотекодержателю у строк не пізніше ніж через 5 (п'ять) днів після набрання чинності Договором.

Клієнт зобовязувався в строки, визначені договором про страхування предмету іпотеки для сплати страхових внесків (платежів), надавати Заставодержателю докази їх оплати.

Якщо строк дії Договору більший, ніж строк, на який було укладено договір про страхування предмету іпотеки, то за 14 (чотирнадцять) календарних днів до закінчення строку дії договору про страхування Клієнт зобовязаний був надати докази страхування предмету іпотеки на наступний період.

Позивач зазначає, що в порушення п. 3.1.2. Іпотечного договору Іпотекодавцем не надано Іпотекодержателю докази страхування предмету іпотеки, чим порушив прийняті на себе зобов'язання.

Згідно до п. 1.3. Іпотечного договору, Банк має право за рахунок предмета іпотеки задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, комісійної винагороди, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання, а також відшкодування витрат, пов'язаних із пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки, відшкодування витрат щодо утримання і збереження предмета іпотеки, відшкодування витрат щодо страхування предмета іпотеки, відшкодування збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов іпотечного договору.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно до п. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Приписами статті 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору - іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У разі порушення іпотекодавцем обов'язків щодо збереження чи страхування предмета іпотеки іпотекодержатель може скористатися правами, визначеними згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про іпотеку».

Судом зясовано, що відповідно до п. 5.2.1. Іпотечного договору при зверненні стягнення на предмет іпотеки Банк має право отримати на праві власності предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання або від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, у порядку встановленому чинним законодавством (а.с. 14).

Судом встановлено, що умовами укладеного іпотечного договору передбачено право позивача у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником основного зобовязання, а також з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Також, Іпотекодержатель має право набути право власності на предмет іпотеки у порядку, передбаченому чинним законодавством, у разі порушення умов основного зобовязання та/або Іпотечного договору, а також у випадку порушення справи про банкрутство Іпотекодавців.

Тобто, у позивача право застави виникло до накладення арешту державним виконавцем 13.12.2012 року на майно боржника ОСОБА_1

Судом, між іншим, встановлено, що у зв'язку із допущеними порушеннями умов Іпотечного договору, з урахуванням вимог Закону України «Про іпотеку», 09.06.2017 року Клієнту було вручено вимогу (повідомлення) щодо усунення порушення умов іпотечного договору та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Однак, як зазначає позивач, до теперішнього часу допущені порушення Клієнтом не усунено.

В подальшому, з метою можливості звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, що передбачено Законом України «Про іпотеку» та умовами Іпотечного договору, ПАТ «МЕГАБАНК» було отримано інформаційну довідку №93320140 від 31.07.2017 року з Єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої було виявлено обтяження, що унеможливлює проведення позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: 21.12.2012 року за номером №13419113, зареєстрований арешт нерухомого майна - невизначене майно, все майно у межах суми 18563,29 грн., підстава виникнення: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за №35690622, дата 24.01.2012, обтяжувач: Дзержинський відділ державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, код: 34952393.

У звязку із чим, 03.08.2017 року ПАТ «Мегабанк» звернувся до Дзержинського ВДВС м. Харків (тепер - Шевченківський ВДВС м. Харків) із заявою про зняття арешту з іпотечного майна за Іпотечним договором №453ПВ/2007-з від 08.11.2007 р., а саме: з 2-кімнатної квартири №175, загальною площею 44,2 кв.м., житловою площею 27,9 кв.м., реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 928673, яка розташована за адресою м. Харків, пр. Леніна (проспект Науки), буд.39, який було накладено 21.12.2012 року Дзержинським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції за номером №13419113 згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.01.2012 року за виконавчим провадженням №35690622.

Згідно отриманої відповіді №11-2831940 від 08.08.2017 року в задоволенні заяви ПАТ «Мегабанк» було відмовлено.

Не погоджуючись із позицією та рішеннями відповідача, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.

По суті заявлених вимог суд зазначає наступне.

Згідно ст. 1 Закону України "Про заставу", застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Відповідно до ст. 575 ЦК України окремим видом застави є іпотека.

Суд зазначає, що на момент укладання договору іпотеки № 453ПВ/2007-3 від 08.11.2007р., посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, не існувало зареєстрованих обтяжень на предмет іпотеки, окрім того на зазначене нерухоме майно було накладено обтяження приватним нотаріусом, згідно зазначеного іпотечного договору, обтяжувач ПАТ "Мегабанк", що підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 15.05.2015 р. індексні номери витягу 37606939, 37607827, 37608579.

Таким чином, суд приходить до висновку, що арешти, накладені на майно Боржника, поширюються й на іпотечне майно, що унеможливлює здійснення ПАТ "Мегабанк" першочергового задоволення своїх грошових вимог за рахунок предмета іпотеки.

Таким чином, право застави виникло до винесення судових рішень про стягнення з боржника (іпотекодавця) коштів на підставі яких було накладено арешти.

З 30.11.2016 року набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII. До цього зазначені правовідносини врегульовувались Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, виконавець зобовязаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до приписів статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника (арешт) є одним із заходів примусового виконання рішення.У відповідності до ч. 3 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. за №606-XIV, для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставне майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ "Мегабанк" за кредитним договором №453ПВ/2007 від 08.11.2007 р., згідно наданої довідки становить 416230,85 грн. та за процентами - 36,08 грн.

Тобто, за твердженням позивача, вартість предмета іпотеки значно менша ніж заборгованість боржника заставодержателю.

Оцінюючи твердження позивача, суд зазначає, що за змістом пункту 1 частини першої статті 32 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. за №606-XIV передбачалось, що заходом примусового виконання судових рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника визначався у главі 4 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. за №606-XIV та Розділом УІІ Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII.

Згідно з частиною першою статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. за №606-XIV на майно, яке перебуває в іпотеці, та не входить до Переліку видів майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (додаток до цього закону) допускається звернення стягнення на майно, яке полягає, зокрема, в його арешті та примусовій реалізації.

Отже, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення суду та може накладатись державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (стаття 57 Закону України "Про виконавче провадження").

Стаття 44 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. за №606-XIV передбачала черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Загальний порядок звернення стягнення на заставлене майно визначений статтею 54 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (частина восьма статті 54 Закону України "Про виконавче провадження").

Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки передбачений у розділі V Закону України "Про іпотеку".

Зокрема, частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України "Про іпотеку").

Нормами статей 36, 37, 38 цього Закону також передбачено право сторін договору іпотеки визначати інші позасудові способи задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що передбачений розділом V Закону України "Про іпотеку" та частиною восьмою статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" спеціальний примусовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог іпотекодержателя, застосовується за умови ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки або вчинення нотаріусом виконавчого напису (статті 39, 41 Закону України "Про іпотеку").

Враховуючи вище викладене суд приходить до висновку, що у разі коли державний виконавець вчиняє дії на виконання рішення суду про стягнення заборгованості то при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях державного виконавця порушень, слід виходити із загальних норм Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч.ч. 3,4,8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції що діяла на момент накладення арешту), для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Виходячи з вимог вказаної статті судом встановлено, що на момент укладання іпотечного договору іпотеки, не існувало зареєстрованих обтяжень на предмет іпотеки. Окрім того на зазначене нерухоме майно - предмет іпотеки - приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 була накладена заборона на відчуження на нерухомість, що знаходиться за адресою: м. Харків, просп. Леніна, б. 39 кв. 175. (зворот а.с. 14) та у подальшому Приватним нотаріусом накладено обтяження 18.07.2011 року за реєстровим №758.

Тобто, право застави виникло у ПАТ «Мегабанк» до винесення судових рішень про стягнення з боржника коштів перед іншими стягувачами на підставі яких було накладено арешт. Також суд зазначає, що відповідачем не було визначено вартість предмету іпотеки та не встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем є меншою ніж вартість предмету іпотеки.

З п.1.4 Іпотечного договору № 453ПВ/2007-3 від 08.11.2007р. вбачається, що сторони домовились, що вартість предмета іпотеки становить 354000,00 грн.

Станом на 18.08.2017 року заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ «Мегабанк» за кредитним договором № 453ПВ/2007 від 08.11.2007р. складає 416266,93 грн., що значно більше вартості предмету застави, зазначеної в іпотечному договорі.

Отже, відповідачем в порушення вимог ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент накладання арешту), не було повідомлено ПАТ «Мегабанк», як іпотекодержателя, про накладення арешту.

Як передбачено ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу ДВС, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Крім того, у відповідності до частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-УІІІ, начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

На підставі викладеного можна зробити висновок про те, що накладення арешту на предмет іпотеки не відповідає вимогам ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, накладення арешту та внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, обмежує законні права позивача як іпотекодержателя майна, що становить предмет іпотеки, щодо звернення позивачем стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором в позасудовому порядку шляхом набуття ПАТ «Мегабанк» права власності на предмет іпотеки або для продажу предмету іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем в рахунок виконання Боржником зобов'язання за кредитним договором.

Положеннями ч. 1 ст. 11 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 1 ст. 94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтею 19 Конституції України, ст. ст. 4, 7, 9, 11, 71, 72, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "МЕГАБАНК" до Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1, що знаходиться в іпотеці ПАТ «Мегабанк», згідно Іпотечного договору №453ПВ/2007-з від 08.11.2007 р., а саме: з 2-кімнатної квартири №175, загальною площею 44,2 кв.м., житловою площею 27,9 кв.м., реєстраційний номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 928673, яка розташована за адресою м. Харків, пр. Леніна (перейменований в проспект Науки), буд.39, який було накладено 21.12.2012 року Дзержинським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції за номером №13419113 згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.01.2012 року за виконавчим провадженням №35690622.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області (адреса: вул. ОСОБА_4, б. 26, м. Харків, 61002) на користь Публічного акціонерного товариства "МЕГАБАНК" (код ЄДРПОУ 09804119, вул. Алчевських, буд. 30, м.Харків,61002) судовий збір у розмірі 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень 00 копійок).

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Суддя Шляхова О.М.