Ухвала суду № 68419417, 17.08.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 343/994/14-к

Провадження № 11-кп/779/358/2017

Категорія ч. 3 ст. 190 КК України

Головуючий у 1 інстанції Лицур І.М.

ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Васильєва О.П.

суддів Кукурудза Б.І. , Гандзюка В.П.

за участю секретаря Драганчук У.М.

прокурора Мельника В.М.

обвинуваченого ОСОБА_2

захисника адвоката ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2ст. 190 ч.3, ст. 364 ч.2 КК України, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_2, прокурора на вирок Долинського районного суду від 20 листопада 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

вказаним вироком ОСОБА_2 визнано винним та призначено йому покарання:

- за ст. 190 ч.3 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 6 місяців;

- за ст. 364 ч.2 КК України (в редакції Закону від 07.04.2011 року) - у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права займати посади, пов'язані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно- господарських функцій в органах місцевого самоврядування на строк 2 роки та штрафом в розмірі 1 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 тисяч гривень.

Згідно з ч.1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого основного покарання більш суворим, визначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки і 6 (шість) місяців з позбавленням права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах місцевого самоврядування на строк 2 (два) роки та штрафом в розмірі 1 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 (сімнадцять) тисяч гривень.

На підставі ст. 75 КК України звільнено обвинуваченого ОСОБА_2 від відбування основного призначеного судом покарання з випробуванням на іспитовий строк 1 (один) рік і 6 (шість) місяців, поклавши на нього згідно зі ст. 76 КК України такі обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органів кримінально- виконавчої інспекції; повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

Стягнуто з ОСОБА_2на користь держави 2459,60 гривень на відшкодування витрат за проведення в кримінальному провадженні судових експертиз.

Питання щодо речових доказів вирішено відповідно до закону.

ОСОБА_2 вчинив шахрайство, тобто заволодів чужим майном шляхом обману та зловживання довірою у великих розмірах, а також вчинив зловживання службовим становищем, тобто будучи службовою особою умисно, з метою одержання неправомірної вигоди для себе та інших фізичних осіб використав службове становище всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремого громадянина.

Злочини вчинено за таких обставин.

ОСОБА_2 з 23 листопада 2010 року працює сільським головою Старомізунської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області та в цей же день прийняв присягу посадової особи органу місцевого самоврядування і під розписку ознайомився із загальними правилами поведінки державного службовця. Рішенням Старомізунської сільської ради від 20.12.2012 року № 437-17/2012 йому присвоєно 8 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 12 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ОСОБА_2, як сільський голова, є головною посадовою особою територіальної громади сіл Старий та Новий Мізунь Долинського району Івано-Франківської області, очолює виконавчий комітет Старомізунської сільської ради та головує на засіданнях сесії. У відповідності до п. 34 ст. 26 цього ж Закону, до компетенції сільської ради відноситься вирішення питань з регулювання земельних відносин. До виключної компетенції сільського голови, у відповідності до ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", належить забезпечення здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади, організація у межах, визначених Законом, роботи відповідної ради, підписання рішень ради та її виконавчого комітету, скликання сесії ради, внесення пропозицій та формування порядку денного сесії ради і головування на пленарних засіданнях ради, забезпечення підготовки на розгляд ради проектів рішень ради з питань, що належать до її відання. Сільський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому повноважень.

Таким чином, ОСОБА_2, будучи Старомізунським сільським головою, здійснює організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, має владні повноваження і згідно примітки 1 до ст. 364 Кримінального кодексу України в редакції Закону від 07.04.2011 року, є службовою особою, а також відповідно до Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" є субєктом відповідальності за корупційні правопорушення. Свої службові повноваження ОСОБА_2 використав всупереч інтересам служби за наступних обставин.

Десь в травні місяці 2013 року житель м.Харків ОСОБА_4 вирішив отримати у власність земельну ділянку на території Долинського району Івано-Франківської області. 20.06.2013 року він познайомився з начальником відділу архітектури та містобудування Долинської РДА ОСОБА_5, який пообіцяв посприяти у вирішенні цього питання. 27 листопада 2013 року ОСОБА_5 познайомив ОСОБА_4 з Старомізунським сільським головою ОСОБА_2, який пообіцяв йому допомогти у виділенні та передачі у власність земельної ділянки на території Старомізунської сільської ради. В цей же день ОСОБА_2 запропонував ОСОБА_6 та ОСОБА_7 провести огляд земельних ділянок на території Старомізунської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області і вони спільно його провели. В ході огляду одна з ділянок в урочищі «Підберег» ОСОБА_4 сподобалася і він заявив про бажання отримати її у власність. Сільський голова ОСОБА_2 пообіцяв ОСОБА_6 зателефонувати з приводу даної земельної ділянки після зясування усіх питань, повязаних з її виділенням. Оскільки він тривалий час не телефонував, то ОСОБА_6 з приводу виділення йому земельної ділянки в період з 27.11.2013 року по 18.12.2013 року неодноразово спілкувався по телефону із ОСОБА_5, а останній з цього приводу також неодноразово телефонував до ОСОБА_2 При цьому сільський голова ОСОБА_2 запевняв ОСОБА_5, а той в свою чергу ОСОБА_6, що займається вирішенням даного питання. 24 грудня 2013 року ОСОБА_2 зателефонував ОСОБА_6 та повідомив, що на даний час він може посприяти йому у виділенні земельної ділянки, площею приблизно 1,1 га, але має ще домовитися з одним із користувачів цієї ділянки. 16 січня 2014 року близько 14.00 год. ОСОБА_6 зустрівся із ОСОБА_2 у с.Старий Мізунь і вони разом поїхали в урочище «Підберег», де здійснили повторний огляд земельної ділянки. Там ОСОБА_2, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном у великих розмірах, шляхом обману та зловживання довірою ОСОБА_6, зловживаючи службовим становищем всупереч інтересів служби, з метою одержання неправомірної вигоди для себе та інших фізичних осіб, повідомив ОСОБА_6 про те, що він нібито переконав декількох жителів с.Старий Мізунь написати заяви про відмову від земельних ділянок, якими вони користуються і які в подальшому будуть передані ОСОБА_6, однак за це ОСОБА_6 повинен буде передати кошти у сумі 350 доларів США за кожен 0,01 га земельної ділянки, а також переконав ОСОБА_6 передати йому кошти в сумі 800,00 грн. для ніби-то здійснення оплати за проведення кадастрової зйомки земельних ділянок, які той мав намір отримати у власність, і останній 16.01.2014 року передав ОСОБА_2 в салоні автомобіля Тойота Лендкрузер в центрі села Старий Мізунь грошові кошти у сумі 800 грн.: 4 купюрами по 200 грн. Після цього, ОСОБА_2 усно звернувся до представника ПП «Геокапітал» ОСОБА_8 і попросив його провести кадастрову зйомку частин земельних ділянок, якими фактично користуються сім»ї ОСОБА_9 та ОСОБА_10, що знаходяться в урочищі «Підберег». Не будучи обізнаним про наміри ОСОБА_2, ОСОБА_8 провів кадастрову зйомку тієї земельної ділянки, на яку йому вказав ОСОБА_2, однак останній гроші за проведення цієї зйомки йому не заплатив. 17.01.2014 року близько 16.30 год. ОСОБА_2 зустрівся із ОСОБА_4 в приміщенні Старомізунської сільської ради, що знаходиться по вул. Кропивнянській, 2 в с.Старий Мізунь Долинського району Івано-Франківської області, де повідомив його про проведення кадастрової зйомки та запевнив, що земельна ділянка буде виділена тільки за умови передачі йому грошових коштів із розрахунку по 350 доларів США за 0,01 га земельної ділянки. 20 січня 2014 року близько 12.00 год., згідно попередньої домовленості, ОСОБА_4 прибув у с.Старий Мізунь, де зустрівся із ОСОБА_2 біля приміщення Старомізунської сільської ради. Під час розмови ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_4, що згідно результатів кадастрової зйомки площа земельної ділянки, яка йому буде виділена, складає 0,75 га і поставив перед ОСОБА_4 вимогу передати йому грошові кошти в сумі 26000 доларів США ніби-то для передачі громадянам ОСОБА_10 та ОСОБА_9, які користуються вказаною земельною ділянкою, в якості оплати за фактичне її придбання. При цьому ОСОБА_2 знав, що ОСОБА_9 не є власником чи користувачем земельної ділянки в урочищі «Підберег» і особисто ніяких прав на неї не має, а з ОСОБА_10, якому рішенням виконкому Старомізунської сільської ради № 16 від 19.05.1998 року земельна ділянка в урочищі «Підберег», площею 0,9215 га, була надана в постійне користування, але який правовстановлюючих документів не виготовив, процедуру переоформлення цієї ділянки та точну вартість не погодив. Тоді ОСОБА_4 усвідомлюючи, що без передачі вказаних коштів земельну ділянку йому не буде надано, повідомив ОСОБА_2 про те, що готовий передати до засідання сесії сільської ради частину коштів в сумі 3000 доларів США, а решту - після прийняття сесією сільської ради відповідного рішення, на що ОСОБА_2 погодився. Протягом січня - лютого 2014 року ОСОБА_2 зустрічався із мешканцями с.Старий Мізунь ОСОБА_9 та ОСОБА_10, сім»ї яких фактично користуються земельними ділянками на території урочища «Підберег» Старомізунської сільської ради, щодо їхньої можливої відмови від користування цими ділянками. 13 лютого 2014 року близько 14.00 год., згідно попередньої домовленості, ОСОБА_4 зустрівся із ОСОБА_2 на території кафе «Крухе», що знаходиться в с.Новоселиця Долинського району Івано-Франківської області і повідомив останньому неправдиву інформацію про те, що особи, які користуються земельними ділянками, які ОСОБА_4 мав намір отримати у власність, ніби-то написали відповідні заяви про відмову від права користування ними, а тому ОСОБА_4 повинен негайно передати грошові кошти у повному обсязі, хоч таких заяв написано не було. Оскільки в цей час у ОСОБА_4 були тільки грошові кошти в сумі 3000 доларів США, і саме про цю суму коштів вони попередньо домовлялись в якості першої частини оплати, то він повідомив ОСОБА_2 про готовність передачі цієї суми, однак останній з цим не погодився і поставив категоричну вимогу передати усю суму грошових коштів до засідання сесії сільської ради. 15 лютого 2014 року ОСОБА_4 зустрівся з ОСОБА_2 поблизу його будинку в с.Новий Мізунь вул. Центральна, 25 і останній повідомив, що його заява про виділення земельної ділянки зареєстрована у сільській раді і питання про виділення та передачу земельної ділянки внесено до порядку денного засідання сесії Старомізунської сільської ради 16.02.2014 року, що не відповідало дійсності, оскільки ОСОБА_2 сказав секретарю Старомізунської сільської ради заяву ОСОБА_4 не реєструвати і не наклав своєї резолюції, що є підставою для реєстрації заяви. При цьому ОСОБА_2 також вказав, що дане питання буде розглядатись на засіданні сесії тільки після передачі йому усіх грошей у сумі 26000 доларів США до її початку. 16 лютого 2014 року близько 11.00 год. ОСОБА_4, згідно попередньої домовленості, прибув до приміщення Старомізунської сільської ради, де зустрівся із ОСОБА_2 у його службовому кабінеті. Під час зустрічі ОСОБА_2, створюючи у ОСОБА_4 враження виконання взятих на себе зобовязань, продемонстрував йому копію свого розпорядження від 29.01.2014 року «Про скликання 23 сесії сільської ради шостого скликання» та повідомив завідомо неправдиву інформацію, про те, що його заяву про передачу у власність земельної ділянки включено у порядок денний, що фактично не відповідало дійсності, оскільки на той час заява не була зареєстрована і не розглядалася на земельній комісії сільської ради. ОСОБА_4, перебуваючи під впливом обману, добровільно передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 26000 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 16.02.2014 року становило 224 380,00 грн. і є великим розміром. У такий спосіб ОСОБА_2, будучи службовою особою, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою одержання неправомірної вигоди для себе та третіх осіб, заволодів шляхом обману та зловживання довірою чужим майном у великих розмірах - грошовими коштами ОСОБА_4 у сумі 26000 доларів США, що згідно курсу НБУ на момент одержання становить 224380 грн. та коштами ОСОБА_4 в сумі 800 гривень, які той передав йому раніше для проведення зйомки, а всього заволодів коштами на загальну суму 225 180,00 грн.

В своїх апеляційних скаргах:

- обвинувачений ОСОБА_2 просить скасувати вирок суду першої інстанції та закриття кримінального провадження щодо нього на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК за відсутності в його діях складу кримінальних правопорушень. Вважає, що висновок суду про його винуватість не ґрунтується на достатніх, належних та допустимих доказах; що потерпілий не є власником грошей, які в дійсності належали СБУ,що свідчить про те, що він усвідомлював, що шахрайства щодо нього не здійснюється. Вказував на те, що гроші призначалися не йому, а для подальшої передачі свідкам ОСОБА_10 та ОСОБА_9, що підтверджується звукозаписами проведених негласних слідчих (розшукових) дій. Вказує, що вищевказані свідки мали правові підстави користуватися земельними ділянками і він не нам ніякого наміру на заволодіння вищевказаними грошами та невиконання своїх зобов'язань. Вважає, що в його діях відсутній склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, оскільки рішення про виділення земельної ділянки не входить до його компетенції і приймається колегіальним органом - сільською радою і він особисто не давав вказівки реєструвати заяву ОСОБА_4 про виділення останньому земельної ділянки, оскільки у нього не було заяв землекористувачів про відмову від цих ділянок, а тому він не вчиняв жодних дій усупереч інтересам служби. Звертає увагу на те, що судом першої інстанції не встановлено, у чому саме полягали тяжкі наслідки завдані потерпілому ОСОБА_4 Вважає, що, вирок суду першої інстанції є необгрунтованим, постановленим з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та підлягає скасуванню.

- прокурор вважає, що суд першої інстанції прийшов до неправильного необґрунтованого висновку про необхідність звільнення обвинуваченого ОСОБА_2від відбування призначеного йому покарання на підставі ст. 75 КК з випробуванням; не взяв до уваги ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та усіх обставин вчиненого, що призвело до невиправданої м'якості призначеного покарання.

Просить даний вирок скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні злочинів та призначити покарання за

- - ст.190 ч.3 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 6 місяців;

- - за ст..364 ч.2 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права займати посади, повязані із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах місцевого самоврядування на строк 2 роки та штрафом в розмірі 1 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000, 00 тис. грн.

Заслухавши доповідь судді, пояснення: обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника, які просили скасувати вирок і закрити кримінальне провадження; прокурора, який вважає вирок незаконним в частині призначеного покарання і просить постановити новий, яким призначити покарання обвинуваченому без застосування ст. 75 КК України, зясувавши обставини кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу обвинуваченого та апеляційну скаргу прокурора необхідно задовольнити частково виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозвязку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до вимог ст.374 КПК України суд першої інстанції в мотивувальній частині обвинувального вироку повинен дати аналіз всім зібраним у справі доказам щодо їх допустимості, достовірності і достатності, викласти формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, обґрунтувати свій висновок в частині доведеності вини обвинуваченого конкретними доказами, вказати які саме фактичні дані підтверджують обставини вчиненого злочину і навести мотиви за якими суд не бере до уваги окремі докази.

Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст.409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження. .

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (Справа "Салов проти України").

Необхідно звернути увагу на те, що метою судочинства є не лише формальне вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку відповідно до вимог ст.368 КПК України, а досягнення правосуддя, в звязку з чим суд зобовязаний дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі прийнятого ним рішення й забезпечують його правосудність.

Відсутність належної мотивації висновків суду призводить до того, що сторона позбавляється можливості обґрунтувати свою позицію під час оскарження вироку суду, а суд вищої інстанції - переглянути його.

Колегія суддів звертає увагу на те, що вищевказане кримінальне провадження вже розглядалось судом апеляційної інстанції і Ухвалою колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 лютого 2016 року з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції було виключене посилання суду на кваліфікуючу ознаку « з метою одержання неправомірної вигоди для себе та інших фізичних осіб» і була вказана кваліфікуюча ознака «з корисливих мотивів в особистих інтересах та в інтересах третіх осіб», а в решті вирок залишено без змін.

Ухвалою Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року вищевказану ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 лютого 2016 року скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції колегія суддів вказала на те, що змінюючи вирок місцевого суду в частині визначення суб'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК, суд апеляційної інстанції виключив з обвинувачення, визнаного судом першої інстанції доведеним, таку ознаку, як «з метою одержання неправомірної вигоди для себе та для інших фізичних осіб», зазначивши її в редакції статті від 07 квітня 2011 року, як «з корисливих мотивів в особистих інтересах та в інтересах третіх осіб». Разом із тим, зазначена редакція цієї статті передбачає зловживання владою або службовим становищем «з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб».

Корисливий мотив визначається як прагнення службової особи шляхом зловживання владою або службовим становищем отримати незаконну матеріальну вигоду.

Інші особисті інтереси полягають у прагненні отримати вигоду немайнового характеру.

Інтереси третіх осіб необхідно розуміти як такі, що не охороняються у такому випадку законом, а прагнення їх задовольнити є своєрідним аморальним мотивом службової особи.

Однак, в мотивувальній частині обвинувального вироку суд першої інстанції не вказав у чому саме полягав корисливий мотив чи інші особисті інтереси та в інтересах яких саме осіб діяв, не вказав які саме фактичні дані підтверджують наявність вищевказаних мотивів в діях обвинуваченого, не навів конкретні докази, які дозволили суду прийти до вищевказаного висновку.

Крім того, кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 364 КК України є спричинення тяжких наслідків відповідно до п. 4 прим. до ст. 364 тяжкими наслідками, якщо вони полягають у заподіянні матеріальних збитків, вважаються такі, які у 250 та більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Разом з тим, тяжкі наслідки, не пов'язані з матеріальними збитками,

Однак, судом першої інстанції також не встановлено, які саме тяжкі наслідки було спричинено потерпілому ОСОБА_4 та його охоронюваним законом правам, свободам та інтересам унаслідок зловживання обвинуваченим своїм службовим становищем.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції в обґрунтування доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_2 послався на показання свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_9, які стверджували, що мають в користуванні земельні ділянки, які хотіли продати у звязку з чим зверталися до сільського голови ОСОБА_2

Зокрема свідок ОСОБА_10 пояснив, що в кінці весни - в середині літа 2013 року ОСОБА_2 сказав, що ОСОБА_4 хоче придбати земельну ділянку і дає завдаток 3000 доларів США, але він відмовився, тому що хотів всю суму.

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що в січні 2014 року ОСОБА_2 сказав, що ОСОБА_4 хоче придбати земельну ділянку після чого вони домовились , що 15.02.2014 року він з матірю, на яку оформлено земельну ділянку прийдуть в сільську раду та отримають гроші, а потім напишуть заяву про «списання» ділянки.

Про наявність вищевказаної домовленості з ОСОБА_10 та ОСОБА_9 стверджує і обвинувачений ОСОБА_2, який показав, що дісно домовився з вищевказаними свідками про те, що вони напишуть заяви про відмову від своїх земельних ділянок в урочищі «Підберег», за що ОСОБА_4 заплатить їм по 350 доларів США за сотку, а тоді на цій же сесії цю земельну ділянку нададуть йому.

Разом з тим, суд першої інстанції, обмежившись простим перерахуванням вищевказаних доказів, не проаналізував їх зміст, не вказав які саме фактичні дані вони підтверджують або спростовують, як співвідносяться між собою та сукупністю інших доказів досліджених в судовому засіданні.

Відсутність належної мотивації висновків суду першої інстанції не дозволяє перевірити їх правильність під час апеляційного розгляду, оскільки суд першої інстанції не вказав які саме фактичні дані свідчать про наявність корисливого мотиву в діях ОСОБА_11 чи наявність інших особистих інтересів, не вказав в інтересах яких саме осіб діяв обвинувачений та в чому полягає спричинення тяжких наслідків.

Враховуючи наведене, приймаючи до уваги що допущені судом першої інстанції порушення кримінального процесуального закону мають істотний характер , враховуючи, що судом першої інстанції залишилися недослідженими обставини, зясування яких необхідно для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення по даному кримінальному провадженню, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а вирок суду необхідно скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Задовольняючи частково апеляційні скарги та призначаючи новий розгляд в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції, відповідно до положень ч.2 ст.415 КПК України, не вправі вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність чи недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання, а тому доводи апеляційних скарг підлягають ретельній перевірці при новому розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 376 ч.2,404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

- у х в а л и л а :

Апеляційні скарги прокурора Мельника В.М. та обвинуваченого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2015 року щодо ОСОБА_2 за ч.3 ст.190, ч.2 ст.364 КК України скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Судді О.П. Васильєв

ОСОБА_12

ОСОБА_13