Ухвала суду № 68414192, 17.08.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6617/17

Номер справи місцевого суду: 522/10265/17

Головуючий у першій інстанції Ільченко Н. А.

Доповідач Калараш А. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Калараш А.А.

суддів - Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.

з участю секретаря - Гарбуз В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2017 року,-

встановила:

У червні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом про витребування земельної ділянки і в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.02.2007 р. у справі № 2-460/2007 р., ОСОБА_3 отримала в Управлінні земельних ресурсів у м. Одесі державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1.

13.03.2007 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_3 продала зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 ,який отримав в Управлінні земельних ресурсів у м. Одесі державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08.07.2009 р., рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.02.2007 р. у справі № 2-460/2007 р. було скасовано , а позов ОСОБА_3 до Одеської міської ради, Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» про визнання права власності на земельну ділянку, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02.09.2009 р.- залишено без розгляду.

Заступник прокурора Одеської області посилаючись на те, що Одеська міська рада як розпорядник земель комунальної власності не приймала жодного рішення щодо передачі ОСОБА_2 вищенаведеної земельної ділянки, а спірна земельна ділянка вибула з власності Одеської міської ради незаконно та підлягає поверненню.

Заступник прокурора Одеської області в інтересах Одеської міської ради просив витребувати земельну ділянку загальною площею 0,1 га, що розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки : НОМЕР_3, вартістю 4 379 870,00 грн., з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Одеської міської ради.

В судовому засіданні представник прокуратури Одеської області - Бондаревський О.М. та представник Одеської міської ради - ОСОБА_5 підтримали позов, просили задовольнити з підстав наведених в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 -ОСОБА_6 позов не визнав , просив відмовити у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2017 року позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради задоволено.

Витребувана земельна ділянка площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки : НОМЕР_3, з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 (ІПН : НОМЕР_1, НОМЕР_2, виданий Біляївським РВ УМВС України в Одеській області 15.01.1998 р., що зареєстрований за адресою : АДРЕСА_2, а проживає за адресою : АДРЕСА_3) на користь територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь прокуратури Одеської області (адреса місцезнаходження : 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 3, р/р № 35213085000564 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄРПОУ : 03528552, неприбуткова організація) у відшкодування судових витрат 65698 (шістдесят п'ять тисяч шістсот дев'яносто вісім) грн. 06 коп. (а.с.58-61).

В апеляційній скарзі, ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, та ухвалите нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Судові витрати та сплату судового збору за подачу апеляційної скарги стягнути з прокуратури Одеської області (а.с.68-93).

Заслухавши суддю доповідача, дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того,що спірна земельна ділянка , яка вибула з володіння власника - Одеської міської ради на підставі рішення Приморського районного суду м.Одеси від 08.02.2007 р. у справі № 2-460/2007 р , але в подальшому скасованого, вважається такою, що вибула з володіння власника поза його волею,а тому відповідно до ст.388 ЦК України підлягає поверненню.

Колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції.

За приписами ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право власності є непорушним.

Частиною 2 ст. 78 ЗК України та ст. 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, та відшкодування збитків.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 08.02.2007 року у справі № 2-460/2007 р. за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради, Одеської регіонального філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» про визнання права власності на земельну ділянку, було визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, яка розташована по АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та зобов'язано Одеську регіональну філію ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» видати ОСОБА_3 державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.

На підставі вищенаведеного судового рішення від 08 лютого 2007 року ОСОБА_3 отримала від Одеського міського управління земельних ресурсів державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_4 від 05.03.2007 р., а саме на земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки : НОМЕР_3, зареєстрований Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр державного кадастру» в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010750500282 (а.с.15-16).

У подальшому 13 березня 2007 року ОСОБА_3, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. за р. № 3391, відчужила вищевказану земельну ділянку на користь ОСОБА_2.(а.с.11).

У подальшому ОСОБА_2 на підставі укладеного договору купівлі-продажу отримав від Одеського міського управління земельних ресурсів державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_5 від 06.04.2007 р., а саме на земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована по АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер земельної ділянки : НОМЕР_3, зареєстрований Одеською регіональною філією державного підприємства «Центр державного кадастру» в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010750500448 (а.с.13-14).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 липня 2009 року у справі № 2-460/09 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2007 року у справі № 2-460/2007 р. було скасоване у зв'язку з нововиявленими обставинами, після чого цій справі було присвоєно новий № 2-10105/09, та ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 вересня 2009 року у справі № 2-10105/09 позов ОСОБА_3 до Одеської міської ради, Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам» про визнання права власності на земельну ділянку - залишено без розгляду (а.с.48).

Спірна земельна ділянка ,відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 80 ЗК України є власністю територіальної громади м. Одеси, на території якої вона знаходиться та від імені якої повноваження власника реалізуються Одеською міською громадою.

Відповідно до ст. 12 ЗК України, п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення питань у сфері регулювання земельних відносин є винятковою компетенцією Одеської міської ради та вирішуються виключно на її пленарних засіданнях, в тому числі питання щодо розпорядження землями територіальної громади і передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадянам та юридичним особам. Одеська міська рада здійснює контроль за використанням та охороною земель комунальної власності.

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України та ст. 116 ЗК України, якими визначено, що громадяни набувають право власності земельними ділянками із земель комунальної власності виключно на підставі відповідних рішень органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.ст. 126, 128 ЗК України державний акт на право власності на земельну ділянку, яка раніше знаходилась у комунальній власності, видається виключно особі, що набула її у відповідної міської ради або на підставі договору купівлі-продажу, або в межах процесу приватизації.

Матеріали справи не містять докази того, що після залишення позову ОСОБА_3, спірна земельна ділянка була передана Одеською міською радою ОСОБА_3 та/або ОСОБА_2 на законних підставах .

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд першої інстанції задовольняючи позов вірно встановив , що ОСОБА_3 не є особою, яка у встановлений законом спосіб набула право власності на спірну земельну ділянку, а право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку похідне від права власності на неї ОСОБА_3

Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи ,яка незаконно ,без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Вирішуючи спір , суд першої інстанції вірно посилався на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 16 квітня 2014 року у справі № 6-146цс13 та у постанові від 11 квітня 2014 року у справі № 6-52цс14, стосовно того, що за змістом частини 1 статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але у подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Розглядаючи спір ,який виник між сторонами у справі ,суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права,які підлягають застосуванню,повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку ,правильно встановив обставини справи ,в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення ,яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів надходження представнику відповідача ОСОБА_2-ОСОБА_6 копії позовної заяви, що позбавило його права на підготовку до розгляду справи не заслуговують на увагу , оскільки такий довід не спростовує законність та обґрунтованість судового рішення .

Матеріали справи не містять докази наявності перешкод у отриманні представником ОСОБА_6 копії позовної заяви від ОСОБА_2, чиї права він представляє ,як представник.

Відповідно до ч.3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення ,якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції вірно встановив обставини справи , правильно застосував норми матеріального права ,тому зазначені ОСОБА_2 в апеляційній скарзі порушення не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо не з'ясування судом першої інстанції позиції прокуратури з вимогою скасувати спірне рішення суду першої інстанції ,оскільки суд першої інстанції вірно посилався на те,що відповідно до ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенція якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналогічні положення закріпленні ст. 45 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування того,що державний акт на спірну земельну ділянку на ім'я ОСОБА_3 є чинним та не скасованим не заслуговують на увагу , оскільки такий довід не має правового значення .

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції того,що ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку на законних підставах ,оскільки судом першої інстанції в мотивувальній частині вірно, повно, надане правове обґрунтування рішення суду .

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо пропуску прокуратурою строку позовної давності та з цього приводу слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Матеріали справи не містять докази надання ОСОБА_2 окремої заяви про застосування строку позовної давності проте , в промові представник ОСОБА_2-ОСОБА_6 посилався на пропуск прокурором строку позовної давності .

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Це правило пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Таким чином, вирішуючи питання щодо початку перебігу строку позовної давності ,колегія суддів виходить з часу коли Одеська міська рада, в інтересах якої з позовом звернулася прокуратура Одеської області, довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу яка порушила її права .

З матеріалів справи вбачається ,що при залишенні Приморським районним судом м.Одеси позову ОСОБА_3 без розгляду ,в судовому засіданні представник Одеської міської ради участі не приймав.

Матеріали справи не містять докази отримання Одеською міською радою та прокурором зазначеної ухвали суду.

З пояснень представника прокуратури Одеської області Бондаревського О.М., представника Одеської міської ради Танасійчука І.М. та ОСОБА_5, наданих ними як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції вбачається ,що випадки незаконного відчуження земельних ділянок ,що належать Одеській міській раді носять непоодинокий характер та по мірі проведення моніторингу та виявленню таких фактів прокуратурою спільно з ОМР направляються до суду позови щодо повернення земельних ділянок у власність територіальної громади м.Одеси. Зазначений факт порушення був встановлений у 2016 році .

Матеріали справи не містять, а відповідачем ,всупереч до вимог ст. 60 ЦПК України не надані докази обізнаності Одеської міської ради про порушення своїх прав.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже ,судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те ,що позов поданий в межах строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги щодо невірного зазначення судом першої інстанції прізвища ОСОБА_3 не заслуговують на увагу , оскільки відповідно до ст.219 ЦПК України суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі ,виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки.

Інших доводів ,які спростовують законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 в апеляційній скарзі не наведено.

ОСОБА_2 не позбавлений права та можливості звернутися з відповідним позовом до ОСОБА_3 щодо стягнення коштів ,які були ним сплачені за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 13.03.2007 року або іншим шляхом захистити порушені права.

За таких обставин, відповідно до п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

При принесенні апеляційної скарги ОСОБА_2 мав сплатити судовий збір у розмірі 72267 грн. 86 коп. проте ,ним було сплачено 1084,03 грн. таким чином з ОСОБА_2 на користь держави підлягає додатково стягненню судовий збір у розмірі 71183 грн. 84 коп.

Керуючись ст.ст.303, п.1 ч.1 ст. 307,ч.1 ст. 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2017 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 71183 грн. 84 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області А.А. Калараш

А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова