Рішення № 6840718, 23.11.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.09 Справа № 8/206пд.

За позовом Фізичної особипідприємця ОСОБА_1, м. Перевальськ Луганської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаспромпоставка», м. Луганськ, -

про визнання недійсним договору;

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаспромпоставка», м. Луганськ,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, місто Перевальськ Луганської області, -

про стягнення 22680 грн. 00 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Провоторовій О.В.,

в присутності представників сторін:

від позивача ОСОБА_2 представник, - довіреність №1302 від 21.08.09 року ;

від відповідача ОСОБА_3 - представник , - довіреність №15 від 27.07.09 року; ОСОБА_4 представник, - довіреність №б/н від 19.10.09 року, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

суть спору: позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним договору лізингу (оренди) №б/н, укладеного між сторонами 01.08.08 року.

На підставі розпорядження голови господарського суду Луганської області Зубової Л.В. від 12.10.09 року розгляд справи доручено судді Середі А.П.

Відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 13 жовтня до 30 жовтня 2009 року у звязку з неявкою представника позивача та з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

30.10.09 троку Товариство з обмеженою відповідальністю «Донбаспромпоставка»(далі ТОВ «Донбаспромпоставка») подало до суду зустрічний позов до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1) про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди у сумі 22680,00 грн.

Ухвалою суду від 30.10.09 року цю позовну заяву на підставі п.10 ч.1 ст. 63 ГПК України повернуто без розгляду ТОВ «Донбаспромпоставка»- у звязку з несплатою витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 30 жовтня до 17 листопада 2009 року у звязку з неявкою представника позивача та з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

За клопотанням представника ФОП ОСОБА_1, починаючи з 17.11.09 року судовий процес фіксується технічними засобами.

У судовому засіданні, яке відбулося 17.11.09 року, оголошено перерву до 23 листопада 2009 року з метою надання сторонам можливості подати до суду додаткові докази.

19.11.09 року, через канцелярію суду, від ТОВ «Донбаспромпоставка»надійшла зустрічна позовна заява (вих. №б/н від 19.11.09 року), згідно якій товариство просить стягнути з ФОП ОСОБА_1 збитки у вигляді упущеної (правильно згідно ст. 225 Господарського кодексу України слід називати - втраченої ) вигоди у сумі 22680,00 грн., спричинені тим, що ФОП ОСОБА_1 не виконує рішення господарського суду Луганської області від 25.05.09 року по справі №18/75пд, яким на відповідача, крім стягнення боргу у сумі 31243,62 грн., який виник у зв'язку з неналежним виконанням умов договору лізингу (оренди) №б/н, укладеного між сторонами 01.08.08 року, - покладено також обовязок привести транспортні засоби: вантажний (сідловий тягач) автомобіль марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_1, та напівпричіп (бортовий тентований) марки KRONE, державний номерний знак НОМЕР_2, - у стан, придатний для експлуатації.

В якості доказу того, що обидва вищезгаданих транспортних засоби не приведені ФОП ОСОБА_1 у придатний для експлуатації стан, ТОВ «Донбаспромпоставка»надало листа Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції (далі - ВДВС) від 14.10.09 року за вих. №19-723.

У судовому засіданні, яке відбулося 23.11.09 року, представник первісного позивача:

1) первісний позов підтримав у повному обсязі, мотивуючи його тим, що:

лізингодавець не надав сприяння лізингоотримувачу у отриманні тимчасових реєстраційних талонів на предмет оренди - транспортний засіб вантажний (сідловий тягач) автомобіль марки DAF, державний номерний знак НОМЕР_1, та напівпричіп (бортовий тентований) марки KRONE, державний номерний знак НОМЕР_2, - що для лізингоодержувача унеможливлює користування ними за прямим призначенням;

договір укладено у простій письмовій формі, в той час, як згідно з чинним законодавством України (ст.799 Цивільного кодексу України) він підлягає обовязковому нотаріальному посвідченню, від чого ухиляється лізингодавець;

лізингодавець вимагав сплати лізингових платежів у доларах США, що суперечить чинному законодавству України;

2)зустрічний позов не визнав та просив відмовити у його прийнятті (клопотання від 23.11.09 року за вих. №23/11), посилаючись на те, що він є нормативно та документально не обґрунтованим; крім того, ФОП ОСОБА_1 не отримав копію зустрічної позовної заяви.

Представники первісного відповідача (зустрічного позивача):

1)первісний позов не визнали (відзив на позову заяву від 23.10.09 року за вих. №б/н; до суду подано 29.10.09 року), посилаючись на те, що:

ФОП ОСОБА_1 ТОВ «Донбаспромпоставка»на підставі спірного договору були передані усі документи, необхідні для експлуатації обох транспортних засобів;

йому не зрозумілі правові та фактичні підстави, з яких первісний позивач просить визнати недійсним спірний договір, оскільки він (ФОП ОСОБА_1) не надав до справи доказів звернення до будь-яких установ (у т.ч. ДАІ) з приводу неможливості експлуатувати транспортні засоби, передані йому на підставі договору;

на їх думку, чинне законодавство не вимагає нотаріального посвідчення спірного договору лізингу транспортного засобу;

2) підтримали зустрічний позов про стягнення з ФОП ОСОБА_1 збитків у вигляді упущеної вигоди у сумі 22680,00 грн., уточнивши безпосередньо у судовому засіданні, що сума, яку вони просять стягнути, складає не 22680,00 грн., як про те сказано у резолютивній частині зустрічного позову, а 22666,66 грн., - згідно розрахунку суми позову (Додаток №1 до зустрічної позовної заяви).

Заперечуючи проти доводів представника первісного позивача щодо неотримання ФОП ОСОБА_1 копії позовної заяви, вони послалися на те, що ними надано до справи документальні докази, а саме: поштову квитанцію №6021 від 09.11.09 року про спрямування на адресу ФОП ОСОБА_1 рекомендованого листа, у який було вкладено зустрічну позовну заяву від 23.10.09 року, разом з її документальним обґрунтуванням; поштову квитанцію №2621 від 20.11.09 року - про спрямування на ту ж адресу рекомендованого листа, у який було вкладено Додаток №1 до зустрічної позовної заяви від 23.10.09 року розрахунок упущеної вигоди за період з 12.03.09 року по 12.05.09 року на суму 22666,66 грн.

Оцінюючи доводи представника первісного позивача в частині неотримання ним копії зустрічної позовної заяви та заперечення на них представників зустрічного позивача, суд виходить з наступного.

Зустрічним позивачем надано до справи документальні докази завчасного 09.11.09 року спрямування на адресу первісного позивача копії зустрічної позовної заяви.

Як сказано у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 13.04.08 року №01-08/208 «Про постанову Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 «Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку»», розрахунковий документ встановленої форми, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку (касовий чек, поштова квитанція тощо), може вважатися належним доказом надсилання іншій стороні (сторонам) у справі копії позовної заяви, апеляційної або касаційної скарги та інш. (п.2.1), а пунктом 2.2 цього листа передбачено, що відсутність опису вкладення до листа не тягне за собою наслідків у вигляді повернення позовної заяви, апеляційної або касаційної скарги, оскільки названими Правилами не передбачено обов'язкового оформлення відправником такого опису (за винятком випадків, зазначених у пункті 60 цього нормативно-правового акта).

За таких обставин суд вважає, що зустрічний позивач надав належні докази спрямування на адресу первісного позивача копії зустрічної позовної заяви.

Розглянувши зустрічну позовну заяву та додані до неї документальні докази, враховуючи обставини первісного позову, заявленого по цій справі, суд вважає, що первісний та зустрічний позови є взаємоповязаними, оскільки стосуються виконання зобовязань за одним і тим же договором (так, зустрічний позов базується на домовленості, закріпленій у п. 3.5 договору лізингу (оренди) №б/н, укладеним між сторонами 01.08.08 року).

За таких обставин, керуючись ст. 60 ГПК України, суд приймає зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом.

Дії ТОВ «Донбаспромпоставка»щодо уточнення суми зустрічного позову узгоджуються з нормою, викладеною у ч.4 ст. 22 ГПК України, а тому судом прийнято до уваги вищезгадане уточнення щодо суми зустрічного позову та враховано його при прийнятті по справі кінцевого рішення.

І.Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

1. 01.08.08 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Донбаспромпоставка»(лізингодавець) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (лізингоодержувач) укладено договір лізингу (оренди), відповідно до якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, лізингодавець передає належне йому на праві власності майно, а саме: вантажний (сідловий тягач) автомобіль марки DAF, модель FT 95.360, 1991 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, шасі (кузов, рама) НОМЕР_5, та напівпричіп (бортовий тентований) марки KRONE, модель SDP24, державний номерний знак НОМЕР_2, шасі (кузов, рама) НОМЕР_6, - у виключне строкове і платне, строком з 01.08.08 року до 01.04.10 року, користування лізингоодержувачу, а останній приймає його з метою використання для експлуатації (п.1.1).

Передавання майна лізингоодержувачу здійснюється на підставі акту приймання-передавання обєкту лізингу. Підписом акту лізингоодержувач підтверджує відсутність претензій по технічному стану майна, що йому передається.

Разом з підписанням акту передавання-приймання лізингодавець передає лізингоотримувачу реєстраційний документи:

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (техпаспорт) серії НОМЕР_7 на вантажний (сідловий тягач) автомобіль НОМЕР_3 (п.2.1);

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (техпаспорт) серії НОМЕР_8 на напівпричіп (бортовий тентований) марки KRONE, державний номер НОМЕР_2;

оригінал ліцензійної картки серія НОМЕР_9 до ліцензії до 17.12.2012 року;

ксерокопію ліцензії, завірені мокрою печаткою (п.2.1).

Повернення лізингоодержувачем майна лізингодавцю проводиться у порядку, передбаченому діючим законодавством (п.2.2).

Після закінчення строку цього договору та виплати усіх лізингових платежів майно переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю раніше закінчення строку дії цього договору (п.3.1).

Майно протягом усього строку цього договору є власністю лізингодавця (п.3.2).

Право користування майном належить лізингодавцю тільки на умовах, зазначених у цьому договорі (п.3.3).

Всі витрати на утримання майна, повязані з його страхуванням, сплатою податків, експлуатацією, технічним обслуговуванням та ремонтом, технічним оглядом у ДАІ та інше несе лізингоодержувач (п.3.5).

Лізингоодержувач за користування майном протягом всього строку дії цього договору кожний місяць вносить лізингодавцю платежі у гривнях у розмірі, еквівалентному 1190 доларів США, плюс 150 грн. на загальну суму еквівалентну 23800,00 доларів США.

У випадку дострокового розірвання договору або припинення його дії за будь-яких обставин лізингові платежі лізингодавцю не повертаються (п.4.1).

Лізингодавець має право:

б)вимагати повернення переданого майна, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом двох чергових строків або дія договору припинена будь-яким шляхом;

в)вимагати від лізингоотримувача відшкодування збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності відповідно до умов цього договору (п.5.1).

Лізингоодержувач має право:

а)експлуатувати майно згідно з його призначенням та нормами законодавства щодо дорожнього руху.

Лізингоодержувач зобовязаний:

д)у разі припинення дії договору або його розірвання повернути майно у стані, необхідному для повномірної експлуатації згідно з призначенням та нормами законодавства щодо дорожнього руху (п.6.2).

Цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п.8.1).

Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору (п.8.6).

Цей договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в Україні законодавстві (п.8.7).

Цей договір складений у повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу (п.9.8).

1.1. Сторони не надали до цієї справи акт приймання-передачі предмету лізингу (оренди), однак стан виконання вищезгаданого договору був предметом спору по справі господарського суду Луганської області за №18/75пд за позовом ТОВ «Донбаспромпоставка»до Приватного підприємця ОСОБА_1 про стягнення 31243,62 грн. та спонукання приведення автомобіля та напівпричепу у придатний до експлуатації стан.

Рішенням господарського суду від 25.05.09 року (а.с.45-46), залишеним без змін постановою Луганського апеляційного господарського суду від 07.09.09 року, встановлено, що сторони за договором 01.08.08 року склали акт приймання-передачі предмету оренди, при цьому не мали одна до однієї жодних претензій. Під час розгляду даного спору (№8/206пд) первісний позивач не спростував цей факт.

Дослідження вищеназваного судового рішення показало, що одним з основних доводів ФОП ОСОБА_1 проти позову по справі №18/75пд (як і по справі №8/206пд) було посилання на те, що договір лізингу (оренди) укладено у простій письмовій формі, в той час, як згідно частині 2 ст. 799 Цивільного кодексу України договір найму автотранспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, - з огляду на що, на думку ФОП ОСОБА_1, цей договір є нікчемним.

Суд, розглядаючи спір №18/75пд, дійшов висновку про те, що згідно з положенням ч.1 ст. 806 ЦКУ до договору лізингу застосовуються загальні положення про найом (оренду), з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом (тобто параграфом 6 глави 58 ЦКУ) та законом.

Далі рішенням встановлено, що загальними положеннями про найом (оренду) не встановлено необхідності нотаріального посвідчення таких договорів, з огляду на що суд дійшов висновку, що згідно діючому законодавству договір лізингу не потребує нотаріального посвідчення.

Крім того, цим же рішенням встановлено, що сторони, за взаємною згодою, 12.03.09 року достроково розірвали спірний договір; обидва предмети лізингу були повернуті лізингоотримувачем лізингодавцю, про що того ж дня ними було складено акт приймання-передачі, згідно якому зафіксовано, що автомобіль та напівпричеп, які повертаються лізингоотримувачем лізингодавцю, мають: знос шин нижче норм, встановлених законодавством про дорожній рух та експлуатацію транспортних засобів; накол лобового скла та пошкодження правої частини переднього бамперу автомобіля; не працює функція «рівень полу»автомобіля; не нагнітається повітря у подушки та повітряну систему напівпричепу, що виключає можливість його завантаження, - з огляду на що рішенням суду по справі №18/75пд ФОП ОСОБА_1 зобовязано привести обидва транспортні засоби у стан, придатний для їх подальшої експлуатації.

Керуючись частиною 2 ст. 35 ГПК України, у якій сказано, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, - суд вважає встановленим також при вирішенні спору по даній справі (8/206пд), що:

спірний договір не потребує нотаріального посвідчення;

12.03.09 року сторони за взаємною згодою достроково розірвали його;

обидва предмети лізингу лізингоотримувач 12.03.09 року повернув лізингодавцю.

1.2. Первісний позивач на обґрунтування своїх позовних вимог подав до суду докази, які, на його думку:

1)спростовують висновки господарського суду по справі №18/75пд про повернення лізингоотримувачем предмету лізингу лізингодавцю у неналежному технічному стані;

2)підтверджують, що лізингоотримувач не мав можливості користуватися предметом лізингу за його прямим призначенням.

На підтвердження першого доводу первісний позивач подав до справи два варіанти акту огляду (їх зміст, крім дати складення, є ідентичним) обох вищезгаданих транспортних засобів, датовані: перший 12.03.2008 року , другий 12.03.2009 року , які складені комісією у складі 6 осіб (приватний підприємець ОСОБА_6; найманий працівник ОСОБА_7; голова Луганського обласного відділення професійної спілки таксистів України, директор компанії «Астра»Девіцький М.І.; голова профспілки «Наше право»Луганської області Мірошниченко Г.В.; голова Луганського регіонального відділення спілки підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України ОСОБА_2 (представник ФОП ОСОБА_1 по цій справі); приватний підприємець ОСОБА_10), - згідно яким комісія, оглянувши обидва транспортні засоби, своїми підписами підтвердила, що вони були повернуті лізингоотримувачем лізингодавцю «не пошкоджені, скло та бампери цілі, вмятини відсутні, пробої на колесах відсутні, диски на колесах не пошкоджені, шини не пошкоджені. Вузли та агрегати в робочому стані, автомобіль заводиться, тормозна система працює».

Незважаючи на вимогу суду первісним позивачем до справи не надано доказів щодо:

1)узгодження складу комісії між лізингодавцем та лізингоотримувачем та визначення її повноважень;

2)нормативного акту, на підставі якого створена та діяла ця комісія;

3)правові підстави її втручання у вирішення господарського спору, який виник між двома самостійними субєктами підприємницької діяльності, якими є сторони по даній справі.

Дослідження судом змісту та форми обох варіантів вищезгаданих актів показало, що:

перший акт (від 12.03.08 року) у своєму подальшому викладі має посилання на те, що огляд транспортних засобів мав місце 12.03.2009 року; його текст скріплений підписами 6-ти учасників комісії та 5-ма печатками ;

другий акт (від 12.03.09 року) є цілком аналогічним за змістом з актом від 12.03.08 року, але скріплений підписами 5-ти учасників комісії та 4-ма печатками.

Представник ТОВ «Донбаспромпоставка»у роботі комісії участі не брав, перший та другий варіанти акту не підписував (ФОП ОСОБА_1 підписав обидва).

Представники первісного відповідача (зустрічного позивача) повідомили суду про те, що про існування обох актів дізналися у судовому засіданні, яке відбулося 23.11.09 року.

Судом звернуто увагу на те, що жоден з цих актів не подавався до суду у якості доказу під час розгляду спору №18/75пд, хоча на час винесення рішення по ньому вони, наче б то, існували.

З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст. 34 ГПК України, суд критично оцінює вищезгадані акти та не вважає їх належними та допустимими доказами.

Дослідивши другу групу доказів , які, на думку первісного позивача, підтверджують, що він не мав можливості користуватися предметом лізингу, оскільки лізингодавець, згідно тверджень первісного позивача, уклав договір лізингу (оренди) у простій письмовій формі, що унеможливило видачу лізингоотримувачу місцевими органами Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України тимчасового реєстраційного талону , що, у свою чергу, призвело до неможливості використання обох транспортних засобів за призначенням, - оскільки така вимога встановлена пунктом 15 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок та моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.98 року за №1388 (далі Правила №1388), - суд встановив, що відповідно до абз. 3 п.15 названих Правил встановлено, що якщо власник транспортного засобу передав в установленому порядку право користування і (або) розпорядження ним іншій фізичній або юридичній особі, їм видається підрозділами ДАІ тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження. При цьому у графі «особливі відмітки» тимчасового реєстраційного талона робиться запис «Дійсний до ____ за наявності свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу /технічного паспорта/серія____N____». Один екземпляр копії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом, залишається у підрозділі ДАІ.

Отже, даний пункт Правил не містить того обмеження щодо видачі тимчасового реєстраційного талону, на існування якого посилається первісний позивач.

Як стверджує первісний позивач, порядок отримання тимчасового реєстраційного талону регламентовано підпунктом 6.3 п.6 Інструкції про проведення державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них та здійснення перевірок реєстраційно-екзаменаційних підрозділів Державтоінспекції МВС України, затвердженої наказом МВС України від 10.04.02 року №355 (фактично - №335) (далі Інструкція №335), - при цьому «тимчасовий реєстраційний талон може видаватися за умови, що власник транспортного засобу передав право користування та (або) розпорядження в установленому порядку, на підставі нотаріально посвідченого доручення, договору оренди чи лізингу».

Дослідження судом змісту підпунктів 6.2 та 6.3 п.6 названої Інструкції показало, що ці твердження не відповідають дійсному змісту цього нормативного акту.

Так, згідно підпункту 6.2 п.6 Інструкції, якщо власник ТЗ передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження вказаним ТЗ іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою, поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в РЕП ДАІ наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками РЕП ДАІ оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження ТЗ. При цьому у графі «особливі відмітки» тимчасового реєстраційного талона робиться запис «Дійсний до ______ за наявності свідоцтва про реєстрацію ТЗ (технічного паспорта) серії____N______». Один примірник копії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження ТЗ, долучається працівниками РЕП ДАІ до матеріалів видачі тимчасового реєстраційного талона.

Тобто, підпункт 6.2 п.6 Інструкції фактично повторює зміст абз.3 п.15 вищецитованих Правил №1388.

У підпункті 6.3 п.6 даної Інструкції сказано про те, що юридичній особі тимчасовий реєстраційний талон може видаватися за умови, що власник ТЗ передав їй право користування і (або) розпорядження в установленому порядку, на підставі нотаріально посвідченого доручення, договору оренди чи лізингу.

Якщо юридична особа, незалежно від форми власності, або фізична особа - приватний підприємець експлуатує ТЗ з використанням дорожнього листа, тимчасовий реєстраційний талон може не видаватися.

Аналізуючи зміст абзацу 1 підпункту 6.3 п.6, суд вважає, що:

ФОП ОСОБА_1 не є юридичною особою;

вимога про нотаріальне посвідчення договору оренди чи лізингу у цьому пункті відсутня, оскільки з тексту видно, вимога про нотаріальне посвідчення стосується лише довіреності, а не і двох видів названих далі у ньому договорів, про що, між іншим, свідчить і те, що законодавцем при викладенні цієї норми застосовано слова «нотаріально посвідченого» доручення, а не «нотаріально посвідчених» доручення, договору оренди чи лізингу.

Такий висновок суду (про відсутність потреби у нотаріальному посвідченні договору лізингу, крім вищевикладеного, підтверджується вищезгадангим судовим рішенням (справа №18/75пд) та чинним законодавством України, про що буде сказано нижче у цьому рішенні.

Таким чином, твердження первісного позивача про умови видачі тимчасового реєстраційного талону на два транспортні засоби, що були предметом договору лізингу фізичній особі-підприємцю, не відповідають дійсним обставинам справи та чинному законодавству України.

Первісний позивач не надав до справи належних документальних доказів, згідно яким ним як лізингоотримувачем було вжито заходів до отримання вищезгаданих тимчасових талонів, однак, йому компетентними державними органами (ДАІ МВС України) було відмовлено у тому.

Його посилання на Припис №036903 Територіального управління Головавтотрансінспекції у Луганській області від 15.01.09 року як на підтвердження факту ухилення ТОВ «Донбаспромпоставка»від сприяння ФОП ОСОБА_1 у видачі тимчасових реєстраційних талонів на спірні транспортні засоби, - на думку суду, не є таким доказом, оскільки його (припис) складено у звязку з проведенням 19.11.08 року перевірки, в ході якої було виявлено факт ненадання «документів для підтвердження, що перевезення вантажу для власних потреб. НОМЕР_4».

При цьому з обставин справи вбачається, що у цей час (тобто, станом на 19.11.08 року) транспортний засіб, що має державний номерний знак НОМЕР_4, перебував у користуванні первісного позивача ФОП ОСОБА_1, що, у свою чергу, підтверджує факт використання ним предмету спірного договору лізингу за призначенням.

Будь-яких інших доказів звернення ФОП ОСОБА_1 до органів ДАІ МВС України з приводу отримання згадуваних тут талонів ним до справи не надано.

З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст.35 ГПК України, суд вважає, що наявними у справі №8/206пд та вищезгаданим рішенням господарського суду Луганської області від 25.05.09 року по справі №18/75пд у порядку та у спосіб, визначені чинним законодавством України, встановлено факт користування за призначенням ФОП ОСОБА_1 обома транспортними засобами, отриманими ним на підставі договору лізингу (оренди) від 01.08.08 року.

2. Як сказано вище у цьому рішенні, ТОВ «Донбаспромпоставка» на підтвердження свого зустрічного позову надала:

1)розрахунок суми збитків (втраченої вигоди) за період з 12.03.09 року по 12.04.09 року та з 12.04.09 року по 12.05.09 року у сумі 11333,33 грн. за кожен місяць, - а всього 22666,66 грн., спричинених йому внаслідок невиконання ФОП ОСОБА_1 рішення господарського суду Луганської області від 25.05.09 року по справі №18/75пд;

2)лист Ленінського ВДВС Луганського МУЮ від 14.10.09 року за вих. №19-723, у якому йдеться про те, що ФОП ОСОБА_1 ухиляється від виконання рішення суду (виконавче провадження №19-723), у звязку з чим ВДВС «порушив клопотання перед судом 18.09.09 року про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону».

Судом звернуто увагу на те, що звернення ВДВС з приводу притягнення ФОП ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності (згідно листу) мало місце 18.09.09 року; вищезгаданий лист ВДВС складено 14.10.09 року, а до господарського суду його подано 19.11.09 року.

Як вбачається з наданих ТОВ «Донбаспромпоставка»доказів, через 2 місяці після звернення ВДВС до суду з приводу притягнення боржника до кримінальної відповідальності за ухилення від виконання судового рішення питання притягнення не вирішено по суті, у той час, як чинне кримінально-процесуальне законодавство України вимагає вирішити його впродовж не більше 10 діб (ст.97 Кримінально-процесуального кодексу України);

3)лист від 30.04.09 року за вих. №3-28 Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛОРАН», ідентифікаційний код 32926885, місцезнаходження: м. Донецьк, вул. Кірова, 90), у якому назване товариство просить повідомити його про можливість укладення договору оренди вищезгаданих автомобіля та напівпричепа, та твердить про готовність до проведення переговорів про технічні та організаційні моменти майбутнього співробітництва;

4)лист від 07.04.09 року за вих. №5/14 Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр-Енерго Менеджмент», ідентифікаційний код 35629857, місцезнаходження: місто Луганськ, вул. Совєтська, 40, - у якому йдеться про готовність співробітничати з питання оренди вищезгаданих автомобіля ДАФ і напівпричепа після здійснення їх ремонту, та висловлюється сподівання на взаємовигідне співробітництво.

Однак, зустрічним позивачем не надано жодного доказу щодо того, що:

1)обидві вищезгадані юридичні особи відмовилися від укладення з ТОВ «Донбаспромпоставка» договірних правовідносин саме з приводу двох транспортних засобів, які є предметом спірного договору за цією справою, та саме з підстав їх технічного стану;

2)станом на період з 12.03.09 року по 12.05.09 року ці два транспортні засоби дійсно були непридатні для використання їх за прямим призначенням;

3)з іншими (крім двох вищеназваних) субєктами підприємництва у той же період не були укладені договори на їх використання за призначенням;

4)що ТОВ «Донбаспромпоставка»у вищезазначенийперіод не використовувало ці транспортні засоби для власних потреб.

Крім того, зустрічний позивач, будучи достеменно обізнаним з приводу того, що спірний договір достроково розірвано 12.03.09 року за взаємною згодою сторін, суму збитків (упущеної вигоди) вирахував на підставі чинного договору лізингу, укладеного між ним та ОСОБА_11 17.11.08 року, а не керуючись договором, про який йдеться у цьому рішенні.

За таких обставин у суду відсутні правові та фактичні підстави дійти висновку про спричинення ТОВ «Донбаспромпоставка» збитків у вигляді упущеної вигоди.

ІІ.Заслухавши представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що як первісний, так і зустрічний позови не підлягають задоволенню з наступних підстав.

1. Як вбачається з обставин справи та наявних у ній доказів:

жодна із сторін за спірним договором до винесення господарським судом Луганської області рішення від 25.05.09 року по справі №18/75пд не ставила питання про визнання недійсним договору лізингу (оренди) №б/н від 01.08.08 року.

сторони, уклавши договір, повністю виконали його умови, які свідчать про сам факт його існування між ними (здійснили приймання-передачу предмету лізингу (оренди); документів, передбачених договором; лізингоотримувач почав сплачувати лізингові платежі; та т.і.);

судовим рішенням (справа №18/75пд) встановлено факт дострокового розірвання 12.03.09 року спірного договору.

1.1. Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Під особами у Цивільному кодексі України маються на увазі юридичні та фізичні особи (ст.80).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).

Статтею 203 Цивільного кодексу (частини 1-5) визначено наступні вимоги до правочину як безумовної вимоги щодо його законності та чинності, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як встановлено статтею 204 ЦКУ, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 ст. 205 названого Кодексу, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Як сказано у ч. 1 ст.207 Кодексу, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 208 ЦКУ у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особами.

Згідно приписам частин 1 та 4 статті 209 Цивільного кодексу правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

З обставин справи відомо, що жодна зі сторін спірного договору не наполягала на його нотаріальному посвідченні.

До різновидів правочину належить договір.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦКУ). Частиною 1 ст. 628 ЦКУ (ст. 179 Господарського кодексу України (далі ГКУ)) передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

А стаття 629 Цивільного кодексу містить імперативну норму: договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку (ч. 1 ст. 630 ЦКУ).

Як сказано у ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу (ст. 180 ГКУ), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ч. 1 ст. 651 ЦКУ зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. З наявних у справі доказів вбачається, що сторони скористалися таким своїм правом.

Дослідження судом змісту спірного договору вказує на те, що він належить до договорів лізингу.

Статтею 806 ЦКУ встановлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Параграф 6 глави 58 ЦКУ, до якого входить вищецитована стаття, не містить вимог про нотаріальне посвідчення договору лізингу.

З огляду на викладене суд не погоджується з тим, що первісний позивач вважає, що спірний договір належить до договорів оренди (а не лізингу) транспортних засобів, який, у разі, якщо його стороною є фізична особа, підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2 ст. 799 ЦКУ).

Не містять такої вимоги також Господарський кодекс України (ст.292) та спеціальний Закон України від 16.12.97 року №723/97-ВР «Про фінансовий лізинг».

Статтею 6 цього Закону встановлено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Суд вважає, що спірний договір повністю відповідає вищенаведеним вимогам.

З урахуванням викладеного суд при вирішенні спору в частині визнання договору недійсним керується наступним.

Як сказано у ст. 215 ЦКУ, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, законодавець наголошує: недійсність правочину тягне за собою факт недодержання стороною (сторонами) вимог ст. 203 ЦКУ не будь-коли, а саме в момент його вчинення.

На думку суду, обставини, які б могли бути підставами для визнання згадуваного у цьому рішенні правочину недійсним, по справі не доведені.

Судом також взято до уваги те, що спірний договір достроково розірвано 12.03.09 року за взаємною згодою сторін.

За таких обставин первісний позов задоволенню не підлягає.

2.При вирішенні зустрічного позову суд виходить з наступного.

Зустрічний позов вмотивовано тим, що:

ФОП ОСОБА_1 не виконує свого обовязку, передбаченого п.3.5 спірного договору, до виконання якого його спонукав господарський суд Луганської області шляхом винесення рішення від 25.05.09 року по справі №18/75пд;

у такий спосіб, на думку зустрічного позивача, ФОП ОСОБА_1 порушив вимоги ст.ст.193 та 225 ГКУ та ст.ст.610 та 611 ЦКУ.

Як сказано у ст. 610 ЦКУ, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

Суд вважає, що зустрічний позивач наданими до справи доказами не довів наявність вини ФОП ОСОБА_1 у спричинені йому збитків у вигляді втраченої вигоди.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 623 ЦКУ (ч.1 ст. 224 ГКУ) боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

У частині 2 ст. 224 ГКУ надано поняття збитків, а саме: під останніми розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до абз. 4 ч.1 ст. 225 цього Кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається також і неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

З огляду на вищевикладене, а також з урахуванням того, що зустрічний позивач у порядку та у спосіб, визначені чинним законодавством, не надав належних доказів як вини ФОП ОСОБА_1 у спричинені збитків у вигляді втраченої вигоди, так і їх розміру, - зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.ст.44,47-1 та 49 ГПК України судові витрати за первісним позовом покладаються на первісного позивача, а за зустрічним позовом на зустрічного позивача.

На підставі викладеного, ст.ст.11,16,202,203,215,610-614,806 Цивільного кодексу України, ст.ст.224,225,292 Господарського кодексу України; ст.1,6 Закону України від 16.12.97 року №723/97-ВР «Про фінансовий лізинг», керуючись ст.ст.4-3,22,32-34,36,43,44,47-1,49,75 та 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.У задоволенні первісного позову відмовити.

2.Судові витрат покласти на первісного позивача Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1.

3.У задоволенні зустрічного позову відмовити.

4.Судові витрати покласти на зустрічного позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Донбаспромпоставка».

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні 23.11.09 року за згодою представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного господарського суду Луганської області у 10-денний термін з дня його підписання.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 27 листопада 2009 року.

Суддя А.П.Середа