Ухвала суду № 68405442, 17.08.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/3251/15-ц Головуючий у І інстанції Кухленко Д. С.Провадження № 22-ц/780/2941/17 Доповідач у 2 інстанції Сержанюк А. С.Категорія 46 17.08.2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі головуючого - судді Сержанюка А.С., членів колегії - суддів Журби С.О., Мережко М.В., із участю секретаря Якимчук Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2017 року за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави, уповноваженими органами якої є Кабінет Міністрів України, до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: КП «Святошинське лісопаркове господарство» про визнання недійсним рішення селищної ради, державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2017 року у задоволенні позовних вимог, щодо

визнання недійсним рішення №1298-50-V Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,1000 га,

визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,1000 га, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2,

витребування з володіння ОСОБА_2 на користь держави, в особі Кабінету Міністрів України, земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, площею 0,1000 га, вартістю 60 920 грн., відмовлено.

На обґрунтування ухваленого судового рішення суд першої інстанції зазначив, що на момент відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство» та Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі №12 Київського лісництва.

За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 08 жовтня 2014 року спірна територія була лісами ще з радянських часів.

Так, на підставі постанови №673 ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20 червня 1956 року та рішення виконкому №1186 Київської міської ради від 07 серпня 1956 року створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління зеленої зони м. Києва.

Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167 га, а вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України.

Однак, в задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки відповідачами заявлено вимогу про застосування строків позовної давності.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

У зв'язку із цим, апелянт просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2017 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Суд, закінчивши з'ясування обставин і перевірку їх доказами у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши учасників процесу у судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, керуючись наступним.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, на підставі рішення №1298-50-У Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та передано безкоштовно у її приватну власність ( а.с. 9 т. 1 ).

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 відділом Держкомзему у м. Ірпінь Київської області видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 ( а.с. 8-8а т. 1 ).

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 грудня 2010 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 за 60 620 грн. ( а.с. 10-13 т. 1 ).

Відповідно до Указу Президента України «Про зміну меж національного природного парку «Голосіївський» від 01 травня 2014 року змінено межі національного природного парку «Голосіївський», шляхом розширення його території на 6 462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», що включаються до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача.

Відповідно до цього указу, Кабінет Міністрів України зобов'язано забезпечити розроблення протягом 2015-2016 років проекту землеустрою з організації та встановлення меж території, що включається до складу національного природного парку «Голосіївський» без вилучення у землекористувача ( а.с. 29 т. 1 ).

Встановлено, що передана у власність відповідача ОСОБА_2 земельна ділянка відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення, що стверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, якими є планшети №№ 1, 4, карта-схема поділу лісів за категоріями Святошинського лісопаркового господарства, викопіювання з проекту формування і встановлення меж Гостомельської селищної ради ( а.с. 20, 21, 22, 23, 26, 27, 28 т. 1).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові №6-212цс14 від 24 грудня 2014 року, порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

А відтак при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Окрім цього, як встановлено судом, спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель, переданих у постійне користування Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство» ( а.с. 35 т. 1 ).

При цьому, будь-якого погодження на вилучення з постійного користування вказаної земельної ділянки Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство» не надавало ( а.с. 24-25 т. 1 ).

За таких обставин, рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року №1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,1000 га, суперечить вимогам закону та порушує права держави.

При цьому, лише 20 травня 2015 року прокурор звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами ( а.с. 1-7 т. 1 ).

До ухвалення рішення, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4, Гостомельської селищної ради Київської області, в установленому законом порядку, звернулися до суду із заявами, в яких просять відмовити в заявлених позовних вимогах з посиланням, зокрема, на сплив строку позовної давності згідно положень ч. 4 ст. 267 ЦК України ( а.с. 73-82, 129-137 т. 1 ).

Разом з цим, відповідно до постанови №51 прокуратури Київської області від 16 травня 2014 року про проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів, постановлено провести перевірку в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів в Гостомельській селищній раді Київської області з питань додержання вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок у власність громадян для будівництва житлових будинків, загальною площею 12,75 га ( а.с. 36-37 т. 1 ).

Однак, на переконання апеляційного суду, місцевий суд правильно зазначив, що початок перебігу позовної давності необхідно рахувати з 15 січня 2012 року та який не може починатися з дня виявлення прокурором порушень земельного законодавства під час здійснення прокурором перевірки, що повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України від 01 липня 2015 року по справі №6-178цс15.

Окрім цього, як вбачається із змісту позовної заяви, прокуратурою пред'явлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України ( Уряд України ), відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», є вищим органом у системі органів виконавчої влади, здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує, координує та контролює діяльність цих органів.

Відповідно до ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель, викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом, координація проведення земельної реформи розроблення і забезпечення виконання, загальнодержавних програм використання та охорони земель; організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою, встановлення порядку проведення моніторингу земель, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Держава здійснює повноваження власника землі через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Згідно зі ст. 9 цього Закону державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року №1958 була утворена в складі Державного комітету по земельних ресурсах та є органом виконавчої влади.

Таким чином державі, в особі Кабінету Міністрів України та утвореним ним органам, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення.

Однак, ці уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов'язків щодо усунення зазначених порушень протягом строку позовної давності, а тому право держави, як власника землі не підлягає судовому захисту.

При цьому, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним судом України у справі №6-2469цс16 від 16 листопада 2016 року, порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Докази, що підтверджують наявність обставин, які б перешкоджали позивачеві та його підконтрольним органам дізнатися про порушення прав власності держави та звернутися за їх захистом до суду в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, по справі встановлено, що прокуратурою пред'явлено позов в інтересах держави, в особі Кабінету Міністрів України, 20 травня 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності, що згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

При цьому, прокурором не ставилося питання про поновлення строку позовної давності та не зазначались причини його пропуску.

Відтак, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини і прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову на підставі ст.ст. 19, 121 Конституції України, ст.ст. 256, 257, 261, 267, 268, 388 ЦК України, ст.ст. 3, 5, 7, 8, 13, 19-21, 27, 55-57, 149, 181-184, 202, 204 ЗК України, ст. 11, 58-60, 212-215 ЦПК України на підставі належних та допустимих доказів по справі.

А тому, доводи першого заступника прокурора Київської області про незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, зокрема, ст.ст. 13, 14, 19, 126 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 257, 261, 267, 328, 330, 344, 346, 387, 388, 658 ЦК України, ст.ст. 1-3, 80, 84, 122, 149 ЗК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 1-2, 7 ЛК України, ст.ст. 2, 45, 46, 57-59, 64, 212, 213, 215 ЦПК України, на думку апеляційного суду, у даному випадку, не є підставою для задоволення апеляційних вимог, оскільки правовою підставою для відмови у позові є положення ч. 4 ст. 267 ЦК України, правомірність застосування якої підтверджується зазначеними доказами по справі, дослідженими судом першої інстанції, які суд відносить до числа достовірних, належних та допустимих згідно положень ст.ст. 58, 59, 212 ЦПК України.

Інші обставини, зазначені в апеляції, зокрема, про те, що судом неправильно застосовано строк позовної давності, відчужено об'єкти, які є власністю Українського народу та не можуть перебувати у приватній власності, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог в порядку ст. 388 ЦПК не застосовуються, судом не враховано підстави звернення із позовом, а саме: перевищення органом місцевого самоврядування наданих ст.ст. 122, 149 ЗК України повноважень щодо розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, Кабінет Міністрів України не міг дізнатися про порушення свого права, на переконання апеляційного суду та в силу викладеного, не спростовують, висновок суду першої інстанції про необґрунтованість заявлених позовних вимог із зазначених ним підстав та причин.

Окрім цього, твердження апелянта про те, що судом неправильно застосовано строк позовної давності, Кабінет Міністрів України не міг дізнатися про порушення свого права, з точки зору суду другої інстанції, не відповідають дійсності та спростовуються зазначеними судом доказами по справі та викладеними обставинами.

А тому, підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції не вбачає у відповідності до положень ст. 308 ЦПК України, згідно положень якої не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено при вирішенні зазначеної частини спору.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області відхилити. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2017 року за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави, уповноваженими органами якої є Кабінет Міністрів України, до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: КП «Святошинське лісопаркове господарство» про визнання недійсним рішення селищної ради, державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: С.О. Журба

М.В. Мережко